Наступна героїня рубрики Art & Craf — Дар’я Плаксюк, засновниця бренду PODYH, яка досліджує українську архітектуру через моду. В роботі з крафтовими техніками вона переосмислює конструктивні принципи традиційної архітектури — зокрема, укладання солом’яної стріхи — та переносить їх у сучасний одяг, перетворюючи ремесло на спосіб розповідати історії про українську культуру й дизайн.
На виставці Behind the Craft, яка стане одним із ключових проєктів сезону Ukrainian Fashion Week SS’27, буде представлена сукня з декором Strikha Dress, що відтворює принцип укладання солом'яної стріхи. Техніка: ручне пошарове нашивання рафії. Категорія: солома.
Як ви познайомилися з крафтовою технікою і що вас у ній захопило?
Через архітектуру, а не через ремесло. Вперше я звернулася до стріхи в колекції KHUTIR — там солом'яний дах перетворився на сумку зі шкіряною бахромою. А в KHYZHA, присвяченій дерев'яній архітектурі Карпат, я повернулася до того самого мотиву вже в іншому матеріалі.
Мене вразило, що стріха — це одночасно конструкція й фактура. Майстер укладав солому рядами знизу вгору, кожен наступний ряд перекривав попередній: суто функціональне рішення, щоб дах не протікав. А в результаті виходила поверхня неймовірної краси, хоча краса не була метою.
Чому саме цей напрямок ви вирішили зробити частиною візуальної мови бренду?
У кожній будівлі ми шукаємо не те, як вона виглядає, а те, як вона зроблена: які матеріали й техніки використовували майстри, яких принципів вони дотримувались.
Стріха — той рідкісний випадок, коли конструктивне рішення переходить в одяг майже без змін. Рафію можна нашивати точно так само, як солому вкладали на дах — той самий порядок, напрямок і логіка перекриття.
Як сьогодні виглядає процес створення виробів?
Дефіцит майстрів справді існує, але для нас питання стоїть інакше. Готової техніки, щоб передати стріху через одяг, не існувало, тож ми розробляли її самі — від вибору матеріалу до довжини кожного шматочка й відстані між рядами.
Зазвичай саме так і буває: архітектурний прийом доводиться щоразу переосмислювати заново.
Чи складно знайти майстра? З ким працюєте ви?
Над сукнею працювала внутрішня команда бренду. Зовнішнього майстра ми не шукали — потрібної навички просто не існує.Тут вирішує не кваліфікація, а терпіння. Це робота, у якій неможливо прискоритися.
Складність процесу накладає обмеження. Як ви з ними працюєте?
Виріб збирається в тій самій послідовності, що й будівля: спершу основа сукні — конструкція, потім рафія — покриття, і лише наприкінці підклад — внутрішнє оздоблення.
Основна складність — у кількості елементів і в підготовці. Близько чотирьохсот метрів рафії спершу розправляється вручну, потім нарізається на шматочки по 12 см — їх виходить близько чотирьох тисяч. Далі на сукні розмічаються ряди, і кожен шматочок нашивається окремо.
Чи мало використання цієї техніки відгук серед шанувальників бренду?
Сукня стала одним із фаворитів показу під час Berlin Fashion Week сезону SS24 — вона зібрала багато відгуків і публікацій у пресі.
Чи має цей крафтовий напрям потенціал для масового виробництва?
Тридцять годин на одну сукню — це не про масовість і не має нею бути.
Але масштабується не техніка, а принцип. Те саме пошарове покриття ми застосували в інших виробах — уже з тканини та шкіри, коли переосмислювали дранку, покриття даху дерев'яними дощечками. Матеріал інший, принцип нашарування — той самий. Ремесло дає ідею, а далі шукаєш, як прожити з нею довше, ніж один сезон.
Інтерв’ю в рамках рубрики Art & Craft можна знайти за посиланнями: з Ельвірою Гасановою, засновницею GASANOVA, та Дарією Білою, засновницею MY THEATRE by Dariia Bila.
