Український бренд Etnodim оголосив open call для митців, які працюють з вишивкою, — Etnodim Embroidery Prize. Премія має на меті підтримати нові авторські проєкти, у яких вишивка є центральним елементом художнього висловлювання. Грант переможця становить 100 000 грн. Дедлайн подачі заявок — 30 червня включно. Більше про ініціативу і про те, де митці бренду шукають натхнення, розповіла Ольга Філончук, головна дизайнерка Etnodim.
Чому саме зараз виникла потреба створити ETNODIM Embroidery Prize?
Вже 17 років Etnodim працює з вишивкою, розвиває традиційне ремесло в сучасній моді. Для нас це не просто декоративна техніка, що прикрашає одяг і текстиль, — це мова, спосіб висловлювання і прояву своєї ідентичності. Багаторічна робота з вишивкою природно привела нас до бажання підтримати сучасних митців, які також працюють із цим медіа. Потреба створити премію актуалізувалась у важкі та важливі для нашої країни часи, коли люди перевідкривають себе, свою ідентичність. І тому нам захотілося вступити в діалог з митцями через підтримку їхньої практики й переосмислити це ремесло крізь досвід і реальність, у яких ми живемо сьогодні. Ми хочемо підтримати сучасних українських митців, які продовжують займатись мистецтвом і розвивати вишивку в часи війни.
Де сьогодні проходить межа між ремеслом і сучасним мистецтвом, коли йдеться про вишивку?
Сучасне мистецтво сьогодні є настільки мультидисциплінарним, що легко може поєднувати в собі не тільки різні медіа, але і трактування традиційних практик та ремесел.
Коли художник використовує традиційне ремесло в сучасному мистецтві, воно отримує нове звучання, а часто відкриває сенси, які раніше залишалися непомітними.
Саме так традиція продовжує жити — не через консервацію, а через появу нових художніх форм. Тому кожна окрема мистецька робота, яка працює з ремеслом, має свій унікальний підхід інтегрування ремесла в нову форму.
Ви спостерігаєте за митцями в цьому напрямку?
Сьогодні особливо цікаво спостерігати не лише за митцями, які буквально працюють з вишивкою (хоча саме це і є основним фокусом нашого проєкту — є бажання підсвітити їхню практику), а й за художниками, які переосмислюють текстиль як мову пам'яті, турботи й колективного досвіду. Для нас одним із таких прикладів є практика Дарії Кольцової, яка використовує тканину, шиття та ручну працю як інструменти розмови про війну, пам'ять і крихкість людського життя. Її роботи, створені після 2014 року, переконливо демонструють, як вишивка може ставати інструментом висловлювання про війну, пам'ять і людську вразливість. Водночас ми бачимо ціле покоління українських митців, які працюють на перетині сучасного мистецтва, текстилю та ремесла, і саме для виявлення нових імен у цьому полі ми створили Open Call.
Чи бачите ви потенціал української вишивки стати впізнаваним міжнародним мистецьким кодом, подібно до японської кераміки чи скандинавського дизайну?
Безумовно, українська вишивка має потенціал стати таким впізнаваним мистецьким кодом. Думаю, її потенціал полягає не лише у візуальній впізнаваності чи багатстві орнаментальної традиції. В першу чергу для нас вишивка є чимось більшим за ремесло — це і мова турботи, і мова супротиву, прояву своєї української ідентичності. У різні періоди українська вишивка зазнавала витіснення, спрощення та уніфікації внаслідок радянської культурної політики. В багатьох традиційних культурах присутня вишивка, проте ось цей історичний контекст і сенсовність української вишивки роблять її унікальною. Ну і, повторюсь, у нас дуже багата історія цього ремесла, попри утиски, кожен регіон країни має свої особливості орнаментів і технік, і такого розмаїття годі шукати деінде.
Кого ви шукаєте через цю премію — художників, які працюють із традицією, чи тих, хто готовий її радикально переосмислювати?
Особливо цікаві для нас художники, які шукають нові способи прочитання вишивки та інтегрують її в актуальний контекст. Як приклад, я б згадала Оксану Брюховецьку, українську художницю, кураторку і дослідницю, яка у своїй текстильній практиці звертається до тем пам'яті, жіночого досвіду та історії, працюючи з вишивкою в сучасному контексті. Але наразі я б утрималась від широкого переліку імен, бо ми не знаємо, хто з митців потенційно готується взяти участь в опен-колі. Якщо говорити саме про митців, що працюють із вишивкою, я б згадала Магдалену Цємєркевич, польську художницю з польсько-українського прикордоння, яка працює з текстилем, ткацтвом, вишивкою та інсталяцією. У своїх роботах вона у власний спосіб досліджує пам'ять, жіночі історії та культурну спадщину прикордонних територій, переосмислюючи традиційні ремесла мовою сучасного мистецтва, і робить це напрочуд вдало і цікаво.
Які проєкти мають найбільше шансів привернути увагу журі?
Для журі найважливішою буде не форма сама по собі, а переконливість художнього висловлювання, цілісність і змістовність. Нас цікавлять роботи, в яких вишивка не є лише декоративним елементом чи технікою, а стає повноцінною частиною мистецької ідеї. Це можуть бути як проєкти, що працюють із традицією та історичною спадщиною, так і роботи, які пропонують несподіване, експериментальне переосмислення вишивки. Важливою буде актуальність теми й те, наскільки влучно обране медіа працює на розкриття ідеї.
Які нові імена в сучасному мистецтві вас особисто надихають?
Для мене зараз особливо цікаво спостерігати не лише за окремими іменами, а за ширшим процесом, який відбувається в українському мистецтві. Попри війну, з'являється багато молодих художників, які працюють із пам'яттю, тілом, ландшафтом, ремеслом і локальною історією, шукаючи нові форми для осмислення сучасного досвіду.
Особисто мені дуже імпонує творчість Марії Василенко, яка звертається до техніки темперного живопису, що має глибоке коріння в сакральному мистецтві. Мені близький її спосіб поєднувати історичну художню традицію із сучасною візуальною мовою та актуальними темами. Також надзвичайно цікавою для мене є практика Дани Кавєліної. У своїх роботах вона працює зі складними історичними травмами, пам'яттю і досвідом війни.
Серед проєктів, які мене вразили останнім часом, — робота Богдани Косміної, представлена на Венеційській архітектурній бієнале. Для мене це цікавий приклад того, як традиційна культура, народні знання та архітектурна спадщина можуть ставати частиною актуального міжнародного дискурсу й отримувати нове прочитання в сучасному контексті.
ФОТО: Instagram / bog_dana_aqua__kosmina_ukraina
Якою ви бачите українську вишивку через десять років?
Я бачу українську вишивку як живу мистецьку мову, яка, не втрачаючи зв'язку з традицією та ремеслом, продовжує розвиватися й набувати нових форм. Мені здається, що дедалі більше художників, дизайнерів і дослідників працюватимуть із нею не лише як зі спадщиною, а і як з повноцінним медіумом для осмислення сучасності.
Хотілося б, щоб через десять років вишивка впевнено існувала не лише в межах народної культури чи музейних архівів, а й у просторі сучасного мистецтва, дизайну, моди та нових практик роботи з текстилем. Вона має потенціал стати потужною мовою висловлювання, здатною говорити про пам'ять, ідентичність, турботу, втрату й досвід нашого часу. І звісно, хотілося б, щоб українська вишивка стала одним із впізнаваних культурних кодів України у світі не лише завдяки своїй візуальній красі, а й через сенси та історії, які вона здатна передавати.
