Ми попросили відомих українських акторів, режисерів та інших представників сучасного українського кіно назвати фільм, який, на їхню думку, допоможе краще зрозуміти українців. У відповідях – класика й сучасне кіно, стрічки про нашу історію, ідентичність, свободу, війну, родину та здатність залишатися собою за найскладніших обставин.
Антоніо Лукіч, режисер
«Герой мого часу», Тоня Ноябрьова, 2018
Це дуже точне, смішне й водночас болюче кіно про українця, який намагається якось влаштувати своє життя в столиці, стати кращим, успішнішим, «правильнішим», але постійно впирається в реальність навколо себе.
У фільмі зіграв Євген Бушмакін – один з найкращих акторів яких я знав, і який трагічно загинув на війні… І сьогодні через це фільм дивиться вже зовсім інакше. Мені здається, в ньому дуже багато України.
Тоня Ноябрьова, режисерка
«Кузьма: страшно веселий», Артем Григорян, 2026
Мене він сильно вразив! Я вважаю, що цей фільм необхідно подивитися тим, хто хоче краще зрозуміти, хто такі українці, що таке українське незалежність, любов до свободи тощо.
Олександр Рудинський, актор
«Памфір», Дмитро Сухолиткий-Собчук, 2022
Я бачив фільм багато разів. Пам’ятаю, як уперше дивився його, на «Тижні критики», і в деяких моментах не міг стримати сміх. Дуже люблю це кіно і те, що зробив Дмитро Сухолиткий-Собчук. Мені здається, у «Памфірі» дуже багато України, у людях, у родині, у гуморі, у впертості, у здатності любити й боротися за своє. І все це без спроби щось про нас спеціально пояснити.
Дмитро Сухолиткий-Собчук, режисер
«Лебедине озеро. Зона», Юрій Іллєнко, 1990
Важливо озиратися на те, які кроки на шляху віддалення від колишніх республік Радянського Союзу ми робили і хто ці кроки пророчо бачив, відчував, знав. В основі фільму – літературний сценарій Сергія Параджанова про те, що є зона, з якої тікає в'язень. Він переховується на волі, але фактично залишається в тіні радянської епохи – ховається в пам'ятнику, який виглядає як серп і молот.
Перебування в такій тіні завершилося завдяки свідомості та великій волі народу впродовж кількох десятиліть. Ціна цього – два Майдани, Революція на граніті, Помаранчева революція та Революція Гідності. І тепер ми можемо подивитися на це як на те, від чого ми оздоровлюємося.
Дмитро Олійник, актор
«20 днів в Маріуполі», Мстислав Чернов, 2023
Кіно якого краще б ніколи не існувало. Досвід, якого краще б ніколи не було. Фільм, який відкриває завісу з чим доводиться зіштовхуватися українським людям в боротьбі за свою свободу, незалежність та ідентичність.
«Земля блакитна, наче апельсин», Ірина Цілик, 2020
Це кіно про те як при всіх нещастях і бідах, що принесли з собою росіяни, ми ще намагаємося зберігати людяність, любов до життя і віру.
Мстислав Чернов, режисер
«Пісні землі, що повільно горить», Ольга Журба, 2025
Ольга Журба, режисерка
«Як там Катя?» Крістіна Тинькевич, 2022
Це мабуть чи не єдиний фільм про корупцію в Україні. Закордоном всім відомо наскільки Україна корумпована держава і якщо є автори, які рефлексують на цю тему це сигнал світу, що ми як суспільство не нормалізуємо цю проблему. Тому цей фільм є надзвичайо важливим, як в Украіні так і закордоном.
Ріта Бурковська, акторка, військовослужбовиця
«Співає Івано-Франківськтеплокомуненерго», Надія Парфан, 2019
Подивившись його, можна добре відчути те, що є в нас, українцях: щирість, відкритість до світу, здатність жити у складних обставинах і водночас постійно щось вигадувати, створювати, знаходити нестандартні рішення. Це дуже тепле й смішне кіно і, як на мене, дуже українське.
«Бачення метелика», Максим Наконечний, 2022
Це кіно про нас і нашу боротьбу, про людяність, яку ми намагаємося зберігати, про контекст, у якому сьогодні живуть люди в Україні. І ще – про дуже українську, як на мене, здатність рухатися далі попри все: до своєї мети, до того, у що віриш.
Ірма Вітовська, акторка
«Спроможні», Кадім Тарасов, 2026
Дивіться українське!
Віталій Ажнов, актор
«Тіні забутих предків», Сергій Параджанов, 1964
Бо там багато української ідентичності – від обрядів до традицій, від мови до музики, від кохання до смерті, від природи до міфічності
Анастасія Пустовіт, акторка
«Де все зникає», Олександр Ткаченко, 2026
Це документальна стрічка. Нема чого додати, треба тільки дивитись і тоді все буде зрозуміло.
Марія Кошкіна, акторка
«Земля», Олександр Довженко, 1930
У ньому багато сенсів, які відкриваються лише тоді, коли знаєш, хто ми і через що пройшли. Фільм показує український характер. Через працю, втрати, любов, смерть і народження нового і просто дозволяє відчути Україну – її природу, людей та зв’язок поколінь. Земля тут не просто територія. Це пам’ять, родина, коріння і те, за що людина готова боротися.
Андрій Алферов, кінокритик
«Камінний хрест», Леонід Осика, 1968
- екранізація однойменної новели Василя Стефаника про чоловіка, який через злидні змушений залишити рідну землю та емігрувати до Канади. Перед від'їздом Іван ставить на своєму полі камінний хрест - пам'ятник його важкій праці та заживо похованому життю на батьківщині. В історії українського кіно важко знайти фільм, який би так переконливо показував трагедію масової еміграції, втечу з землі, яка зачерствіла наче людська душа.
Олена Лавренюк, акторка
«Тіні забутих предків», Сергій Параджанов, 1964
Класика на всі часи. Виразна кіномова, не вербально передає на рівні відчуттів українську культуру. І що цікаво , що режисер за походженням не українець, але дуже точно відчув українське коріння. Костюми – естетичне задоволення і фантастична музика.
Олекса Гладушевський, кінопродюсер
«Пісні землі, що повільно горить», Ольга Журба, 2025
Цей фільм найкраще розкриває трагічну хронологію нормалізації відчуття війни в суспільстві.
Максим Сердюк, кінопродюсер
«Кузьма: страшно веселий», Артем Григорян, 2026
Звісно, не можу не порадити «Кузьма: Страшно веселий» — фільм, який вийшов у всеукраїнський прокат напередодні дня народження Андрія Кузьменка. Це портрет однієї людини, зібраний повністю з архівів, — але за історією конкретного Кузьми проступає щось більше: те, як українці жили, змінювалися й відчували час, у якому опинилися.
Кузьма дуже любив свій народ і мав до нього рідкісну емпатію. Тому мені здається, що через нього — через його гумор, його прямоту, його погляд — можна зрозуміти українців краще, ніж із багатьох підручників.
