Андрія Кузьменка, лідера гурту «Скрябін», любили мільйони. Але по-справжньому знали одиниці. Фільм «Кузьма: Страшно веселий» пропонує подивитися на співака без звичних ярликів і міфів — через його власний голос, самоіронію, внутрішні зміни та життя на повній швидкості.
Над стрічкою студія KNIFE! Films працювала півтора року. Команда передивилася та прослухала понад 400 годин відео- та аудіоматеріалів і понад 22 тисячі фотографій. Більшість із них глядачі побачать уперше. Саме архіви стали основою драматургії фільму й дали Кузьмі можливість самому розповісти свою історію — такою, якою її досі майже ніхто не бачив.
У межах рубрики «Авторський почерк» ми поговорили з режисером і продюсером фільму Артемом Григоряном про пошуки невідомого Кузьми, роботу з архівами й те, чому сьогодні ми можемо побачити Скрябіна зовсім інакше.
Чому саме зараз виникла потреба розповісти історію Кузьми Скрябіна?
Коли ми почали працювати над цим фільмом, то зрозуміли, що знаємо Кузьму більше як персонажа. Але це була лише верхівка айсберга. Ми просто зрозуміли, як багато про нього не знаємо, і захопилися цим. Про перший склад, перші пісні, його становлення як артиста й музиканта майже не було інформації. Ми знали готового народного героя, але не знали його шляху.
Люди скучили саме за Кузьмою — за живим контентом із ним. Це перший настільки великий і цілісний матеріал із Кузьмою за понад десять років після його відсутності.
Ви кажете, що хотіли показати Кузьму поза звичними ярликами. Який міф про нього вам хотілося зруйнувати насамперед?
Мені значно важливіше було розповісти про Кузьму поза тими ярликами, які давно за ним закріпилися, і показати його історію під трохи іншим кутом. Нам не хотілося ще більше роздмухувати цю міфологію чи перетворювати Андрія на недосяжний символ. Навпаки — хотілося повернути Кузьму до образу живої, близької людини, просто хорошого чувака.
Ви опрацювали понад 400 годин відео та аудіо. Яка знахідка стала для вас справжнім відкриттям?
Було дуже багато матеріалів. Кілька місяців я щодня сидів і дивився хроніку. Завжди було щось цікаве: десь якісь приколи, десь щось миле, десь смішні матюки. Я не можу сказати, що був якийсь один момент, який запам'ятався найбільше. Таких моментів було дуже багато. Після цього ти зовсім по-іншому сприймаєш людину.
Як ви знаходили баланс між бажанням показати невідомі сторінки життя Кузьми та повагою до його приватності?
Мені не хотілося фокусуватися на речах, які нагадують жовту пресу. Значно важливіше було показати Кузьму під іншим кутом. Є багато нового — не тому, що це було засекречено, а просто тому, що ніхто особливо не цікавився цим раніше. Усі творчі рішення були саме про це.
Чи були матеріали, які ви свідомо вирішили не включати до стрічки?
Наприклад, ми записали велике інтерв'ю з його батьком і свідомо не використовували інтерв'ю з мамою, яких уже дуже багато в інтернеті.
Чесно кажучи, я б, можливо, навіть історію з Януковичем не залишав у фільмі, бо особисто мені це було нецікаво. Ці моменти присутні радше тому, що я розумію: певна частина аудиторії цього очікує.
Чи став цей фільм для вас також розмовою про українську культурну пам'ять?
Андрій — дуже романтичний герой, бо всі його внутрішні рушії починаються з простого бажання: писати класну музику, яку він сам хоче слухати.
Кузьма — це дуже хитре сплетіння багатьох факторів: часу, в якому він жив, місця, де народився, зовнішніх впливів, середовища.
Минуло вже понад десять років після загибелі Кузьми. Чому його голос і досі залишається таким актуальним?
Люди скучили саме за Кузьмою — за живим контентом з ним. Це перший настільки великий і цілісний матеріал з Кузьмою за понад десять років після його відсутності.
Після того як проходиш цей шлях разом з ним, зовсім по-іншому сприймаєш людину.
