Українська квір-ретроспектива SUNNY BUNNY у кінотеатрі «Жовтень» об'єднала фільми, створені в різні роки, але пов'язані спільною темою — досвідом квір-людей в Україні. За останні два десятиліття змінилися не лише герої на екрані, а й суспільство, яке поступово вчиться говорити про видимість, права та рівність.
Ми запитали авторів і авторок стрічок із програми, що змінилося у ставленні до ЛГБТК+ спільноти, чи здатне кіно руйнувати упередження та що вони хочуть залишити з глядачем після перегляду своїх фільмів.
Віталій Кікоть, режисер стрічки «Сумні портрети»
Що змінилось у ставленні до ЛГБТК+ з часу зйомок?
Не хочу починати свою відповідь з сумного, тому скажу так: позитивна динаміка є. Однозначно, ми вже давно вибралися з анекдотичних стереотипів, і у кіно ЛГБТК+ персонажі все частіше зображуються не лише через тему сексуальної орієнтації чи гендерної ідентичності, а як звичайні люди, чиє життя включає різні аспекти: дружбу, сім’ю, кар’єру та особисті виклики. Тримається тенденція до тем прийняття, рівності та боротьби з дискримінацією.
Хочеться окремо виділити «Уроки толерантності» та «Обмежено придатні», де ЛГБТК+ персонажі — це не якісь абстрактні «проблеми» суспільства, а люди з власними історіями, почуттями та місцем у світі. Сам факт появи таких героїв у помітних українських проєктах свідчить про те, що тема поступово стає частиною ширшої суспільної розмови.
Але, звісно, особисто мені хотілося б, щоб ці теми вже не потребували окремих пояснень і виправдань. І от від цього трохи сумно.
Мені було 20, коли я дивився американський комедійний серіал Modern Family, і там серед інших персонажів великої родини була пара геїв. На цьому не акцентували, вони мали такі ж буденні проблеми та сюжетні лінії, як, скажімо, пара гетеро. Зараз мені 36, але серед українських серіалів я досі не можу пригадати подібну пару, для якої орієнтація не була б окремою характеристикою, не була б центральною частиною сюжету. А такі персонажі мають бути. Не лише на закритих показах чи тематичних фестивалях. Вони мають бути в популярних фільмах та серіалах і сприйматися так само природно, як і інші пари.
«Сумні портрети», 2021
Який фільм, дотичний до теми ЛГБТК+ спільноти, має подивитися кожен, щоб змінити своє ставлення?
Я не впевнений, що існує один фільм, після якого людина гарантовано змінить своє ставлення. Та й кіно, як на мене, не повинно когось перевиховувати. Воно може дати можливість побачити чужий досвід і відчути емпатію.
Якщо обирати один фільм, на думку спадає лише Pride 2014 року. Він заснований на реальних подіях і розповідає про те, як ЛГБТ-активісти й британські шахтарі (які, на перший погляд, не мали нічого спільного) навчилися підтримувати одне одного. Для мене цей фільм не стільки про сексуальну орієнтацію, скільки про людяність, солідарність і здатність бачити в іншому насамперед людину.
Чи вірите ви в кіно як інструмент для суспільних змін?
Вірю. Кіно може дати голос тим, кого раніше не чули, показати досвід, з яким глядач ніколи не стикався, або поставити питання, про які глядач раніше не замислювався. Це дуже мʼякий, але дієвий інструмент. До речі, з кіно пішло й чимало стереотипів про ЛГБТК+: довгий час таких персонажів показували як карикатурних дурників.
Тому дуже важливо, в чиїх руках цей інструмент.
Що б ви хотіли, щоб люди відчули, коли дивляться ваше кіно?
Нехай кожен відчує своє.
Для мене важливо не нав’язати якусь конкретну думку, а створити простір для співпереживання. Щоб глядач міг побути поруч із героями, не оцінюючи їх, а просто сприймаючи як людей зі складними, іноді суперечливими життєвими історіями.
У мене була настільки сильна команда, що я сам собі досі заздрю. Тож без емоцій глядач точно не залишиться.
Надія Парфан, співрежисерка фільму «Екзарх»
Що змінилось у ставленні до ЛГБТК+ з часу зйомок?
Відчутно зросла видимість ЛГБТК+, значно більше людей долучилися до боротьби за рівні права, суспільство стало більш толерантним. Бути гомофобами сьогодні — це поганий смак. Нарешті! Публічні люди тепер мусять добирати слова і цензурувати свої гомофобні погляди, якщо у них такі є.
Який фільм, дотичний до теми ЛГБТК+ спільноти, має подивитися кожен, щоб змінити своє ставлення?
«Розкажи мені казочку» Діани Анікєєвої.
Стрічка про складні стосунки двох геїв-військових, які захищають в тому числі українських гомофобів і яким держава досі не дала базове право оформити цивільне партнерство. Хоча фільм зовсім не про це. Він — про стосунки й те, що стосунки — це завжди трошки складно.
Чи вірите ви в кіно як інструмент для суспільних змін?
Так, вірю. Я зняла фільм «Екзарх» 2014 року, картину «Це побачення» 2022 року та спродюсувала стрічку «Розкажи мені казочку» цього року. Кожного разу я бачу конкретний вплив і хай навіть маленький, але відчутний внесок в боротьбу за рівні права. Наразі це тема цивільних партнерств. Я говорила про права військових зі сцени Берлінале у 2023 році й вірю, що спільні зусилля спільноти, правозахисників та активістів наближають момент, коли вони будуть легалізовані.
«Екзарх», 2014
Що б ви хотіли, щоб люди відчули, коли дивляться ваше кіно?
Що вони не одні зі своїми проблемами та слабкостями. Кіно та мистецтво — це спосіб подолати самотність і відчути себе людиною, унікальною і водночас такою самою, як інші люди.
Марія Стоянова, «Екзарх»
Що змінилось у ставленні до ЛГБТК+ з часу зйомок?
Важко судити, це великий і неоднорідний проміжок часу. З одного боку, з 2013 року тема стала більш видимою, а розмова про права ЛГБТК+ відкритішою. З іншого — ризики повернення до старих патернів на фоні значно масштабніших проблем ніхто не скасовував.
Який фільм, дотичний до теми ЛГБТК+ спільноти, має подивитися кожен, щоб змінити своє ставлення?
Колега, мій чи ваш, нічого не «має» дивитися. Побачте в ньому / ній людину, познайомтеся ближче, послухайте його/її історії, розкажіть свої, познайомте зі своїми друзями. Часто упередження виникає з того, що хтось просто не має ЛГБТК+ людей у своєму оточенні — або думає, що не має. Особистий контакт часто сильніший за фільм.
«Екзарх», 2014
Чи вірите ви в кіно як інструмент для суспільних змін?
Так. Кіно створює простір для розмови й допомагає побачити досвід інших. Наприклад, «20 днів у Маріуполі» дав мільйонам людей у світі можливість побачити російську облогу Маріуполя очима тих, хто її пережив. Ще приклад: після виходу документального фільму Collective у Румунії значно посилилася суспільна дискусія про корупцію в системі охорони здоров'я. Щодо ЛГБТК+ фільмів, то для багатьох людей вони стають можливістю побачити життя тих, з ким вони не зустрічалися особисто. Такі фільми добре працюють з упередженнями, бо переводять розмову з рівня абстрактних «цінностей» на рівень людських історій.
Що б ви хотіли, щоб люди відчули, коли дивляться ваше кіно?
Наскільки руйнівними можуть бути страх, ненависть і прагнення контролювати життя інших людей. І водночас якої стійкості та винахідливості потребує право залишатися собою.
Олексій Радинський, «Зсув»
Що змінилось у ставленні до ЛГБТК+ з часу зйомок?
Чимало представників ЛГБТК+ спільноти загинули на фронті.
Який фільм, дотичний до теми ЛГБТК+ спільноти, має подивитися кожен, щоб змінити своє ставлення?
А навіщо «кожному» міняти своє ставлення? Насправді люди в цілому добре ставляться до ЛГБТК+, міняти своє ставлення треба хіба що невеличкій групі агресивних відморозків.
«Зсув», 2017
Чи вірите ви в кіно як інструмент для суспільних змін?
Звісно. Параджанов був відкритим геєм, а тепер його фільми показують у школах, і нікому це не муляє.
Що б ви хотіли, щоб люди відчули, коли дивляться ваше кіно?
Бажання зайнятися сексом.
Анжелік Устименко, небінарні режисерки, фільм «Затемнення мого серця»
Що змінилось у ставленні до ЛГБТК+ з часу зйомок?
Особисто мені здається, що українських квір-фільмів зараз стає більше, зокрема завдяки тому, що тепер санібані існує як окремий фестиваль. Хоча, на жаль, неприйняття суспільством квір-людей все ще залишається. Але ситуація ніби поступово покращується, в першу чергу завдяки праці квір-активістів.
Який фільм, дотичний до теми ЛГБТК+ спільноти, має подивитися кожен, щоб змінити своє ставлення?
Не певні, що саме кожному треба змінити своє ставлення, бо я не зовсім вірю в те, що якщо гомофобна людина подивиться фільм, то вона може змінити свої погляди та ставлення. Особисто я роблю квір-фільми для квір-людей.
Щодо фільмів, дотичних до ЛГБТК+, які можу порадити... Я дуже люблю «Жінка-кавун» Шеріл Дьюні, «А потім ми танцювали» та «Перетин» Левана Акіна, «Мандарин» Шона Бейкера, «Париж горить» Дженні Лівінгстон, «Похоронна процесія троянд» Тошіо Мацумото, «Квіркор: як панки зробили революцію» Йоні Лейзера.
«Затемнення мого серця», 2021
Чи вірите ви в кіно як інструмент для суспільних змін?
Квір-фільми дозволяють квір-людям бачити свої історії на екрані, бути менш самотніми у своїх досвідах, а якщо це квір-фестиваль, то ще й зустріти інших людей зі спільноти.
Зараз я закінчую роботу над фільмом про листування Лесі Українки та Ольги Кобилянської та сподіваюсь показати його на наступному санібані. Цей фільм — моя спроба створити простір для квірності в історії, незважаючи на стирання та заперечення.
Що б ви хотіли, щоб люди відчули, коли дивляться ваше кіно?
Щиро кажучи, я не думаю про це, коли створюю фільми. Я маю якусь емоцію та почуття всередині мене і намагаюсь якось їх виразити, інколи це почуття відлунюється в інших людях, інколи ні.
Дмитро Мойсеєв, «У мене є друг»
Який фільм, дотичний до теми ЛГБТК+ спільноти, має подивитися кожен, щоб змінити своє ставлення?
Гадаю, що найважливішим аспектом кіно ЛГБТК+ тематики є його присутність. Важко сказати, який фільм може змінити людину і чи це взагалі можливо, але принаймні викликати у глядача емпатію кіно здатне, бажано, щоб воно було гарне. «В мене є друг» — моя третя робота на тему ЛГБТК+, перші дві студентські не вийшли, але тоді, в середині нульових, я гостро відчував нестачу в українському кінопросторі ЛГБТК+ фільмів, тож тим і займався.
«У мене є друг», 2009
