Від маленького міста на Донбасі до роботи з Джонатаном Андерсоном і Доменіко Дольче — професійний шлях українського fashion-фотографа Богдана Богданова міг би стати сюжетом для кіно. У його портфоліо — обкладинки Vogue, зйомки для Dior, Dolce&Gabbana та інших провідних модних домів. Його фотографії вирізняються увагою до фактур, світла й композиції, а кожен кадр стає частиною самостійної візуальної історії.
У новому матеріалі рубрики «Фотозбільшення» говоримо з Богданом про перші експерименти з камерою, роботу з кутюрними архівами, пошук власного художнього почерку і про те, чому в епоху штучного інтелекту ручна праця набуває особливої цінності.
фото: @akur_goi / @bohdanovbo
Богдане, як фотографія з’явилася у вашому житті? І чому ви обрали саме fashion-напрям?
Фотографія — це дитяче захоплення, яке згодом перетворилося на професію. Камера потрапила мені до рук абсолютно випадково. Мені було цікаво поекспериментувати з технікою freezelight, яку я побачив у репортажі на Новому каналі. Експеримент не вдався, але я почав фотографувати життя, яке мене оточувало, і поступово перейшов на однокласниць, яким сам робив макіяж, зачіски, вигадував історії та персонажів.
На момент закінчення школи питання, чим мені займатися далі, вже не стояло, оскільки фотографія приносила мені дохід. Я вступив до інституту за спеціальністю і почав будувати кар’єру.
Моду я обрав абсолютно природним шляхом. Для мене на той момент це був єдиний напрям, який давав можливість створювати світ, у якому ми ніколи не були, створювати історії та ділитися з людьми тим, що відбувається всередині моєї свідомості.
Ви створюєте не просто модні фотографії, а цілі візуальні історії. З чого вони народжуються?
Я намагаюся бути дуже уважним до життя і до своїх внутрішніх реакцій на нього, тобто буквально утримувати фокус своєї уваги на межі між зовнішнім і внутрішнім.
Тому мені складно назвати якесь одне конкретне джерело натхнення. Це може бути що завгодно. Це може бути розмова з подругою про те, що з нею сталося. Я можу зачепитися за якусь її конкретну реакцію на певну подію і роздути з цього цілу історію, яку мені захочеться зняти. Я можу побачити якісь вінтажні японські постери, зачепитися за цей візуал і раптом побачити, як я можу застосувати його у своїй фотографії сучасною мовою.
фото: @BALMAINHAIR SPECIAL FOR @NUMERO_NETHERLANDS / @bohdanovbo
Наскільки важливою для фотографа є надивленість? І як ви сьогодні визначаєте власний авторський стиль?
Я займаюся фотографією все життя. У мене дуже гедоністичний і лінивий склад розуму, тому я ніколи себе ні до чого не примушував і не ставив перед собою завдання за короткий термін напрацювати надивленість. У мене просто було достатньо часу, щоб вона поступово сформувалася сама: через кіно, мистецтво, музеї, виставки, історію моди, розмови з друзями, YouTube, статті й усе, що випадково потрапляло в моє поле зору.
Напевно, найважливішим етапом у розвитку моєї надивленості став переїзд до Європи й початок роботи безпосередньо з подіумною модою та великими модними домами. Мені довелося постійно стежити за всіма показами, колекціями та змінами креативних директорів, щоб бути зануреним у контекст, який безпосередньо є частиною моєї роботи.
А щодо авторського стилю — це питання, яке я сам собі ставлю прямо зараз, і працюю над тим, щоб зрозуміти, що є мною, що з усього, що я створюю, належить мені, є про мене.
Фото: "PRINCESS OF THE FUTURE" PERSONAL PROJECT / bohdanbohdanov.com
У вашому портфоліо чимало знакових проєктів. Чи є серед них зйомка, яка стала для вас особливо важливою — не лише професійно, а й особисто?
Є роботи, які змушують мене оцінити, який довгий шлях я пройшов, звідки я і де я зараз, і дозволити собі присвоїти власні досягнення. Так, наприклад, було, коли ми знімали з Доменіко Дольче кутюрні архіви Dolce&Gabbana. Ми працювали пліч-о-пліч у нього в студії та просто творили без якоїсь конкретної мети. І в той момент я не міг повірити, що це відбувається зі мною, тому що моє власне самовідчуття абсолютно не збігалося з реальністю навколо.
Щось схоже я відчув, коли знімав першу кутюрну колекцію Джонатана Андерсона для Dior. Але тоді я вже вийшов зі зйомки весь у сльозах, тому що мені вдалося прийняти той факт, що це вже не випадковість, а система і я здатен пройти цей шлях — від крихітного міста на Донбасі до залаштунків одного з найважливіших шоу нашого часу — і зафіксувати такий знаковий момент. Звичайно, такі проєкти надовго залишаються в пам’яті, і я дуже їх ціную за те, що вони впливають на мій внутрішній стан неймовірно позитивно.
фото: @ROBERTWUN FALL 2026 HAUTE COUTURE “CHILDSPLAY” LOOKBOOK / @bohdanovbo
За творчістю яких дизайнерів вам сьогодні найцікавіше спостерігати?
Мені імпонує те, що робить Максиміліан Девіс для Ferragamo, я уважно спостерігав за Пітером Мюльє в Alaïa, мені подобається Луїза Троттер у Bottega Veneta, я люблю Джонатана Андерсона в Dior та Ентоні Ваккарелло в Saint Laurent. Коли я заходжу на територію сюрреалістичного, безумовно, два мої фаворити — це Деніел Розберрі для Schiaparelli та Роберт Вун для свого однойменного бренду.
Штучний інтелект уже змінює fashion-індустрію та фотографію зокрема. Як ви ставитеся до цих змін? Чи бачите в ШІ загрозу для професії?
Люди зараз розділилися на два табори. Одні захоплюються ШІ й називають революцією те, що, по суті, є фастфудом. Інші, навпаки, почали культивувати ручну працю і все, що за нею стоїть, де сенс і цінність полягають у самому процесі, а не просто у фінальній картинці. І чого адепти першого табору, як мені здається, зовсім не розуміють, — що процес і є змістом, а не чимось, що потрібно якнайшвидше проскочити заради зображення.
Саморефлексія, помилки, повороти не туди, сотні спроб, пошук правильної форми, пошук згоди в команді, тривалий розвиток у собі всіх тих якостей, необхідних для того, щоб просто вміти коректно виражати свій внутрішній світ і доносити його людям, з якими ти твориш... Одним словом, життя — це те, до чого людина завжди буде прагнути на глибинному рівні й чого не може нам запропонувати мистецтво правильних промптів, наскільки привабливою комусь не здавалася б ідея відтворити те саме життя за двадцять доларів на місяць.
Хай як парадоксально це звучить, але наслідки, які несе масова істерія навколо ШІ для фотографії, мені подобаються. Технічно хороша картинка перестала бути досягненням, тепер її може зробити будь-хто. А крафтовий підхід і ручна праця стали ще більш елітарними й цінними.
І наостанок: якби не фотографія, яку професію ви могли б для себе обрати?
Думаю, з мене вийшов би чудовий адвокат. Сонце, Марс і Сатурн у 7-му домі в Овні дають про себе знати.
фото: @LULUWOOD_ FOR @DOLCEGABBANA ALTA MODA / @bohdanovbo
Фото на аватарці: "PRINCESS OF THE FUTURE" PERSONAL PROJECT / bohdanbohdanov.com
Від редакції: український fashion-фотограф Богдан Богданов закликає підтримати збір, який проводить його сестра, на придбання щогли для потреб протиповітряної оборони Окремого загону спеціального призначення «Крила Омеги». Більше про ініціативу можна прочитати тут.
