Споконвік уявлення про роль і обов’язок чоловіка в суспільстві були досить типовими для різних куточків світу: сила, впевненість, широкі плечі, непохитний погляд, голос без тремтіння. «Будь сильним», «не плач», «тримай голову високо» — ці фрази лягали в основу образу, який мав втілюватися ще до того, як людина вчиться розуміти себе.
Щоб показати, що сила і вразливість можуть співіснувати, фотографиня Анастасія Водченко створила серію знімків «Земні чоловіки», де висвітлила особисті історії через формат психологічних портретів. Розповідаємо історії деяких героїв проєкту.
«Раніше чоловікові не личило бути слабким, а жінці — сильною. Сьогодні чоловікові не личить боятися своєї слабкості, а жінці — соромитися своєї сили. Але взагалі, мені здається, у XXI столітті поняття «не личить чоловікові» та «не личить жінці» сильно змінилися. Сьогодні це більше про гідність, зрілість, повагу до себе та інших, ніж про традиційні гендерні ролі», — каже Анастасія Водченко, описуючи концепцію свого фотопроєкту.
Віталій Ажнов, актор
У суспільстві століттями діяло негласне правило для чоловіків: не плакати та не показувати слабкість. Чи знайоме вам це відчуття?
У мене ніколи не виникало відчуття, що такі речі мене якось компрометують чи дискредитують. У своїй вразливості я як раз вбачаю силу, особливо як актор.
Як ви зазвичай проживаєте сильні емоції: сум, страх, розчарування чи біль? Чи дозволяєте собі бути вразливим?
Я намагаюсь проживати всі ці сильні емоції, бо якщо не робитиму цього, це рано чи пізно погано вплине на моє ментальне здоровʼя. Звісно, бувають обставини чи ситуації, в яких доводиться стримуватись, але потім, коли я на самоті, обовʼязково рефлексую щодо цього.
Коли ви востаннє плакали?
У мене сльози можуть виникнути легко в залежності від обставин, в яких я перебуваю. Звісно, найчастіше це буває у виставах чи на репетиціях, однак трапляється, що я можу поплакати і поза межами своєї професії. Я працюю актором, тож для мене сльози — це вже певна профдеформація.
Чи був у вашому житті чоловік, який навчив вас, що чутливість — це не слабкість?
В моєму житті були і є прекрасні майстри, які навчили мене професії. Вони й були тим прикладом: передусім це режисер Дмитро Богомазов та актори Анатолій Ященко, Андрій Самінін і Олександр Кобзар.
Що, на вашу думку, означає сьогодні бути сильним чоловіком?
Це доволі складне запитання, і, думаю тут вкрай важко віднайти критерії.
Важливо залишатися собою, бути вірним і відданим своїм принципам і цінностям. Не втрачати людську гідність. Ніколи. Що б не відбувалося, за жодних обставин.
Розкажіть про сцену з кіно, через яку ви завжди плачете.
Ой, таких фільмів і сцен дуже багато. Але от «Серпень. Графство Осейдж» мене завжди змушує плакати і від сюжету, і від феноменальної та геніальної гри Меріл Стріп.
Що личить сучасним чоловікам?
У мене немає правильної відповіді на це запитання. Мені здається, важливо просто бути в часі та свідомо розуміти, що відбувається довкола тебе.
Олександр Терен, ветеран
У суспільстві століттями діяло негласне правило для чоловіків: не плакати та не показувати слабкість. Чи знайоме вам це відчуття?
Звісно, існувала й існує думка, що чоловікам не властиво плакати та проявляти надмірну емоційність. Ба більше, варто тримати все в собі. І це відчуття мені знайомо.
Ще з дитинства серед хлопчиків сльози чи прояв жалю до когось вважалися слабкістю. Щоб «вижити» у такому середовищі, треба було стати жорстким і навчитися стримувати почуття. Чи вплинуло це на мене? Певно що так — на якомусь етапі.
Проте з часом я здобув новий досвід, завдяки якому зараз мені не складно проявити свою емоційність, навіть заплакати. І мені за це не соромно. Хоча ридати все ще собі не дозволяю (усміхається).
Як ви зазвичай проживаєте сильні емоції: сум, страх, розчарування чи біль? Чи дозволяєте собі бути вразливим?
Дозволяю собі проживати усі сильні емоції: і біль, і сум, і страх. Щоправда, страх виникає так рідко, що навіть не пригадаю, коли це було востаннє. Проте я прагну проживати глибокі емоції та дозволяю їм вийти назовні. Щоб зрозуміти, що це вже не вперше, і що з будь-якою з них можна впоратися.
Чи був у вашому житті чоловік, який навчив вас, що чутливість — це не слабкість?
Чоловіки у моїй родині ніколи не промовляли фраз на кшталт «хлопчики не плачуть». Але й до проявів емоцій теж ніхто не заохочував. Проте за період свого дитинства я пам’ятаю тата як доволі чутливу людину, яка переживала сентиментальні моменти. Наприклад, він міг розчулитися під час перегляду фільму. Тому я сприймав це як норму.
Що, на вашу думку, означає сьогодні бути сильним чоловіком?
Дозволяти собі відчувати увесь спектр емоцій, не контролювати почуття надмірно і, врешті, просто бути собою. Ми складаємося з емоцій. Безпосередньо в них, а ще у здатності прийняти себе повністю, і полягає сила.
Яку установку про мужність ви хотіли б передати наступному поколінню чоловіків, а яку залишити в минулому?
Чоловік сучасності — це не просто годувальник, який мусить усе витягнути на собі, зціпивши зуби, і не скеля, за якою всі мають сховатися від негараздів.
Хочеться, щоб у сучасній парі чоловік сприймався як рівноцінний партнер саме з точки зору емоцій зі всіма своїми почуттями, вразливістю та щирістю.
Розкажіть про сцену з кіно, через яку ви завжди плачете.
Усе залежить від настрою, контексту та мого стану в цілому. Мене може розчулити не лише кіно, а навіть відео, що випадково потрапило на очі. Найчастіше це загальноприйняті сумні сюжети, де хтось іде з життя або пов’язані з величезною несправедливістю.
Що личить сучасним чоловікам?
Вважаю, що варто залишатися собою, не намагатися грати чужу роль навіть тоді, коли це приносить біль чи розчарування комусь. А ще усім личить вміння насолоджуватися життям, приймати себе справжнім та любити себе таким, який ти є.
Юрій Гуцуляк, серцево-судинний лікар-хірург
У суспільстві століттями діяло негласне правило для чоловіків: не плакати та не показувати слабкість. Чи знайоме вам це відчуття?
Так, знайоме. Думаю, більшість чоловіків мого покоління виростали з думкою, що емоції потрібно контролювати, а іноді й приховувати. У медицині це теж частина професії: у критичний момент ти не маєш права розгубитись, адже від твоїх рішень залежить людське життя. Але з роками я зрозумів, що професійна витримка не повинна перетворюватися на емоційну закритість. Як людина, я дозволяю собі співпереживати, підтримувати, бути поруч із чужим болем.
Як хірург — у відповідальний момент можу стримати власні емоції, щоб зберегти ясність мислення і зробити все можливе для пацієнта. Це не про придушення почуттів, а про вміння дати їм правильне місце і час.
Щодня працюючи з серцем людини, я ще більше переконуюся в тому, наскільки крихким є життя. І саме тому вважаю, що справжня сила — не в тому, щоб нічого не відчувати, а в тому, щоб не втрачати здатність співпереживати.
Як ви зазвичай проживаєте сильні емоції: сум, страх, розчарування чи біль? Чи дозволяєте собі бути вразливим?
Я досить легко говорю про свої переживання. Найглибше можу проговорити їх із психологом або з людьми, яким повністю довіряю. Для мене звернення до психолога — це не ознака слабкості, а один зі способів турботи про власне психічне здоров'я. Так само, як ми дбаємо про фізичне здоров'я, важливо вчасно подбати й про свій внутрішній стан. Також мені допомагають відверті розмови з колегами, прогулянки, фізична активність у спортзалі та музика під час поїздок автомобілем. Усе це допомагає проживати емоції, а не накопичувати їх. Для мене вразливість — це не емоції напоказ. Це чесність із собою та людьми, яким довіряєш. Думаю, для цього потрібно навіть більше мужності, ніж для того, щоб постійно робити вигляд, ніби все добре.
Коли ви востаннє плакали?
Не пам'ятаю точно, коли це було востаннє. Але добре пам'ятаю моменти, коли емоції були настільки сильними, що стримувати їх уже не мало сенсу. Це були події, пов'язані з родиною та людськими втратами. Такі моменти нагадують мені, що незалежно від професії, досвіду чи статусу ми всі залишаємося людьми. І я вважаю, що це нормально.
Сльози не роблять нас слабкими: іноді вони просто свідчать про те, що нам не байдуже.
Чи був у вашому житті чоловік, який навчив вас, що чутливість — це не слабкість?
Мені пощастило зустріти чоловіків, які були сильними і водночас дуже людяними. Насамперед це мій батько, а також мої вчителі в медицині. В операційній вони були максимально вимогливими до себе й команди, але після операції могли з великою повагою, співчуттям і терпінням спілкуватися з пацієнтами та їхніми рідними. Саме вони показали мені, що емпатія не заважає професіоналізму — навпаки, робить його повнішим і ціліснішим. Адже пацієнт — це не лише клінічний випадок, а людина зі своїми страхами, надіями та близькими поруч. Тому в своїй практиці я приділяю велику увагу не лише роботі в операційній, а й спілкуванню з пацієнтом та його родиною. Бо довіра — це теж важлива частина лікування. Хірургія лікує серце фізично, але добре слово, чесна розмова й відчуття підтримки теж мають лікувальну силу. Іноді саме це допомагає людині пройти найважчий етап лікування.
Що, на вашу думку, означає сьогодні бути сильним чоловіком?
Для мене сила — це не відсутність страху чи болю. Це здатність брати відповідальність за свої рішення, залишатися поруч із людьми у складні моменти, визнавати власні помилки та не втрачати людяності навіть тоді, коли дуже непросто. Також це здатність бути собою. Не грати ролей, які нав'язує суспільство, не доводити постійно свою силу, а жити у згоді зі своїми цінностями. Для мене сильний чоловік — це той, хто не боїться бути справжнім.
Яку установку про мужність ви хотіли б передати наступному поколінню чоловіків, а яку залишити в минулому?
Хотів би, щоб хлопці росли з розумінням, що сила та чутливість не суперечать одна одній. Навпаки, вони є невід'ємними складовими зрілої особистості. Можна бути відповідальним, сміливим і водночас говорити про свої почуття, просити допомоги та підтримувати інших. А в минулому варто залишити переконання, що чоловік повинен усе витримувати сам і мовчки. Ми не стаємо слабшими, коли відкриваємося. Ми стаємо справжніми — людьми, які чують власні потреби, поважають себе й здатні по-справжньому чути інших.
Як кардіохірург я знаю, наскільки важливо берегти людське серце. Але з роками дедалі більше переконуюся, що не менш важливо — не закривати власне.
Розкажіть про сцену з кіно, через яку ви завжди плачете.
Є два фільми, до яких я можу повертатися знову і знову: «1+1» та «Зіграти в ящик».
«1+1» для мене — це історія не про хворобу, а про людяність. Про те, як справжня присутність, гумор, дружба і щире ставлення можуть змінити життя людини не менше, ніж лікування. Мабуть, саме тому цей фільм мене так зачіпає. Як лікар, я добре знаю, наскільки важливо лікувати не лише хворобу, а й бачити перед собою людину.
«Зіграти в ящик» нагадує мені, що життя не варто відкладати «на потім». Ми часто відкладаємо важливі слова, мрії чи зустрічі, ніби маємо безмежний запас часу. Але моя щоденна робота постійно нагадує мені, що це не так. Саме тому найбільше мене зворушують не драматичні сцени, а моменти, коли люди по-справжньому бачать одне одного, підтримують, прощають і просто є поруч. Напевно, саме в цьому для мене і є найбільша цінність життя, коли люди поруч приймають і люблять тебе, просто за те , що ти є.
Що личить сучасним чоловікам?
На мій погляд, сучасним чоловікам личить бути чесними з собою. Брати відповідальність за свої вчинки, поважати інших, не боятися проявляти свої почуття, вміти просити про допомогу та не соромитися підтримувати тих, хто поруч. Для мене це не ознаки слабкості — це ознаки зрілості. Водночас, на мою думку, є речі, які не личать нікому, незалежно від статі: байдужість, неповага, жорстокість, зверхність чи небажання чути інших. І навпаки, є речі, які прикрашають кожну людину: щирість, доброта, відповідальність, емпатія, повага до себе й до тих, хто поруч. Для мене не так важливо, що личить чоловіку чи жінці. Набагато важливіше — що личить людині.
Денис Суділковський, бренд та бізнес-директор
У суспільстві століттями діяло негласне правило для чоловіків: не плакати та не показувати слабкість. Чи знайоме вам це відчуття?
Жити чуже життя — один з найгірших виборів, а чоловіків культура століттями заганяла в рамки, де вони мають стереотипні зобов’язання і не можуть сказати «я бачу світ інакше». Токсична маскулінність навіть місця для протесту не залишає. Бо як ми уявляємо протест: ламай, руйнуй, бий, кричи? А що, якщо це все теж не про тебе? В якомусь іншому світі я б міг реалізувати себе в мистецтві, поділитися своїм світоглядом через творчість, відчуття. Але дитині, чия юність припала на 90-ті в київському спальнику, довелось спробувати ту творчість на смак відчутно пізніше, додаючи до вже сформованої особистості спроби проживати чуттєвий досвід.
Як ви зазвичай проживаєте сильні емоції: сум, страх, розчарування чи біль? Чи дозволяєте собі бути вразливим?
Сьогодні я маю право сміливо сказати собі «дозволяю!», але ціна цього дозволу — десяток років терапії, самокопання й обережних експериментів. Та й через стільки часу дозволити — не означає скористатись дозволом. Чи є місце для страху? Прийняти, що можна просто боятись? Це слова людини, що живе вже котрий рік у війні, несе відповідальність за майбутнє доньки і не пускає страх всередину себе.
Коли ви востаннє плакали?
Моїй доньці було 7 років, і по вечорах я час від часу читав їй перед сном. Якось зайшла мова про те, чого я не мав, будучи в її віці. Донька тоді сказала «треба повернутись назад і виправити твоє дитинство». Це мене розчулило до глибини душі, я не зміг стримати сліз. Моє минуле не виправити, але я щасливий, що можу прожити вдруге цей час через дорослішання своєї дитини, спостерігаючи, як вона проходить свій шлях і стає собою.
У мене були дуже складні відносини з вітчимом, в першу чергу саме через його традиційний світогляд, який цілком можна описати фразою «чого ревеш як баба?». І ось у свої 40 років єдине, що я можу сказати з цього приводу: моє життя склалося цікавіше за його.
Що, на вашу думку, означає сьогодні бути сильним чоловіком?
Для мене бути сильним чоловіком — це в першу чергу бути людиною. Ми прийшли в цей світ створювати, а не споживати, примножувати, а не руйнувати. Сильні будують майбутнє незалежно від того, чоловіки вони чи жінки. Сьогодні є більше свободи бути собою, але це не виключає й роботи над собою, внутрішньої боротьби з неідеальністю цього світу та постійного прагнення змін. Сильні чоловіки створюють кращі світи.
Яку установку про мужність ви хотіли б передати наступному поколінню чоловіків, а яку залишити в минулому?
Коли моя дружина завагітніла, одним з найбільших страхів було «а що, якщо буде хлопчик?». Я щиро не знаю, що робити з тими розбишаками, як їх виховувати. Дівчата в моїй голові були більш зрозумілими створіннями: люби, обіймай, заплітай коси, пий уявний чай з маленьких чашечок. Та зараз бачу, що головне в житті — бути поруч, чути, відчувати і жити це життя на повну. Сподіваюсь, наступне покоління чоловіків зможе бути таким, яким вони себе побачать без наших кліше та стереотипів і нарешті залишать в минулому відділи для хлопчиків і для дівчат у дитячих магазинах.
Розкажіть про сцену з кіно, через яку ви завжди плачете.
Поплакати над фільмом — це ж святе. Останньою зачепила фінальна сцена стрічки «Ти — космос». Режисер картини Павло Остріков зробив усе, щоб плакав увесь зал. Головний герой Андрюха зробив подарунок для тієї, що стала сенсом останніх тижнів його життя. Це його слід — сумний і нескінченно красивий — подарувати заключну усмішку тій, чиє майбутнє трагічне і визначене, так саме як і його.
Що личить сучасним чоловікам?
Чоловікам личить чесність, у першу чергу, перед собою.
Важливо вміти відрізняти свої думки та бажання від нав’язаних суспільством чи ще гірше — соціальними мережами, з їхнім успішним успіхом і токсичною маскулінністю.
Ігор Фінашкін, засновник та CEO креативного агентства
У суспільстві століттями діяло негласне правило для чоловіків: не плакати та не показувати слабкість. Чи знайоме вам це відчуття?
Дивлячись, що ми називаємо слабкістю. Для мене чоловіча слабкість — це коли чоловік для того, щоб здаватись чоловіком, принижує інших, знецінює, ображає, насміхається або проявляє силу (емоційну чи фізичну) до того, хто слабший. Це справжній показник слабкості для чоловіка. А ось бути відвертим у своїх емоціях, називати їх, проживати їх і, як наслідок, уміти керувати власними почуттями — це велика сила для чоловіка. Не кожен чоловік здатен визнати момент, коли йому погано, однак саме це визнання і породжує силу до подальших дій, аби все знову стало як треба.
Як ви зазвичай проживаєте сильні емоції: сум, страх, розчарування чи біль? Чи дозволяєте собі бути вразливим?
Сильні емоції я проживаю в чесності та рефлексії. Я завжди розпізнаю емоції, називаю їх і потім спілкуюсь з ними як з друзями: чого ти тут? що тебе сюди привело? чого ти від мене хочеш і що ти мені хочеш дати? Я дозволяю собі бути чесним з цими емоціями, а не закривати на них очі в соромі. Для мене це шлях розвитку емоційного інтелекту та якісної взаємодії з собою та з людьми. Коли вмієш розпізнавати, поважати та взаємодіяти з власними емоціями, тобі стає набагато простіше поважати та правильно взаємодіяти з емоціями інших. А це, як на мене, неабияка суперсила в наш час.
Коли ви востаннє плакали?
Залишу при собі, яка саме це була подія, але точно пам’ятаю дату: 2 січня 2026 року. У той день ридав від щастя в моменті усвідомлення стійкості своєї власної внутрішньої опори. Було відчуття, ніби я знову на світ народився, сльози лилися, а я при цьому сміявся щосили. Люблю такі моменти і люблю бути в них щирим.
Чи був у вашому житті чоловік, який навчив вас, що чутливість — це не слабкість?
Був такий чоловік. Це я! І я вважаю досягненням не просто прийняття власної чутливості, а вміння нею керувати. Так, я чутливий і емоційний, це й робить мене справжнім. Але не всім я хочу відкривати свій внутрішній світ на 100%. І якщо ви — та людина яка знає мене не лише в гарному настрої, чує від мене не лише жарти, бачить мене сумним, значить ви дуже багато для мене значите.
Що, на вашу думку, означає сьогодні бути сильним чоловіком?
Для мене є вкрай важливим уміння діяти в невизначеності, зберігаючи ключові людські елементи. Мужність — це не відсутність страху, а здатність рухатися попри нього. Турбота — це бути надійним: для своїх дітей, для жінки, з якою я хочу будувати майбутнє, для друзів та для команди. Оптимізм — це одна з найсильніших суперсил, яка здатна допомагати долати будь-які виклики.
Здатність сказати «мені страшно і боляче, але я впораюсь» вимагає набагато більше мужності, ніж вдавати, що все під контролем. Звісно, обов’язковими елементами також є повага до інших та до себе, відповідальність і чесність.
Яку установку про мужність ви хотіли б передати наступному поколінню чоловіків, а яку залишити в минулому?
Я б хотів залишити в минулому упередження, що любити та піклуватись має жінка, а чоловік має бути жорстким та суворим. На мою думку, справжній чоловік має вміти любити, піклуватись, турбуватись, визнавати власні помилки, пробачати, бути чуйним. Сила не в тому, аби просто бути сильним, а в тому, аби підсилювати інших. А ще в умінні відчувати та балансувати, коли це необхідно. Це і створює стабільність та відчуття безпеки, в якому люди поряд з тобою можуть рости.
Розкажіть про сцену з кіно, через яку ви завжди плачете.
Однозначно, це — «Хрещений батько-3»: сцена в кінці фільму, де Майкл Корлеоне тримає на руках доньку Мері, яка помирає від кулі кілера. Помирає остання причина, заради якої він взагалі жив. Майкл усе життя повторював одну й ту саму фразу: «Я роблю це заради сім’ї». Він постійно намагався уберегти Мері від свого минулого, та не вберіг. Розпач батька, безсилля… Спочатку він навіть не кричить. Він відкриває рот — і немає звуку. А потім виривається крик. Первісний крик людини, яка зрозуміла, що її сила нічого не варта перед наслідками власних рішень. Це, мабуть, найболючіша сцена в кінематографі з усіх, що я бачив.
Що личить сучасним чоловікам?
Сучасним чоловікам личить несучасна чоловічість. Не та, яка забороняє емоції, а та, яка тримається на простих речах: відповідальності, мужності, здатності захищати, тримати слово та залишатися опорою, коли все навколо хитається. І ще сучасним чоловікам дуже личить легкість.
Коли чоловік надто старанно грає роль «моці» з нахмуреним обличчям і суворим поглядом на все, це відчувається. А коли він справді впевнений у собі, йому не потрібно постійно це демонструвати.
Світ і так непростий, тому вміння посміхатися, жартувати, бути живим і теплим — це не слабкість. Це одна з найпривабливіших форм сили.
Текст: Дар'я Кибець, Наталія Кушнір
PR команда проєкту: znamy.agency
