Для Анастасії Темпинської, засновниці та артдиректорки TEMPPROJECT, архітектурний дизайн інтер’єрів — значно більше, ніж робота з формою, матеріалами й простором. Це спосіб мислення, у якому відображаються характер, внутрішня свобода та особисті переконання. Вона не прагне відповідати очікуванням, не боїться змінювати власні правила й переконана, що професійна дисципліна цілком може співіснувати з іронією, чуттєвістю та творчою зухвалістю. Ми поговорили з Анастасією про особисту свободу, жіночність і авторство, амбіції та міжнародне визнання, українську ідентичність і створення нових просторів у країні, що живе в умовах повномасштабної війни.
Анастасія, якою ти є, коли тобі не потрібно нічого доводити – ні собі, ні іншим?
Я не розділяю себе на дві різні особистості — ту, якою є в житті, і ту, яку бачать у професійному середовищі. Для мене це завжди одна людина, яка постійно змінюється, дорослішає, набуває нового досвіду й рухається вперед разом з усіма своїми переконаннями, сумнівами та суперечностями.
Звісно, як і кожен із нас, я іноді вдягаю певні соціальні. Але з часом дедалі менше відчуваю в них потребу.
Мені значно цікавіше бути собою, ніж відповідати чиїмось очікуванням. І, мабуть, саме в цьому для мене полягає дорослішання — у поступовій відмові від необхідності щось доводити, не втрачаючи при цьому амбіцій і бажання розвиватися.
Що для тебе сьогодні означає свобода?
Насамперед це можливість бути собою. І це завжди мій пріоритет. Хоча тут є певний парадокс: себе потрібно постійно шукати й щоразу знаходити заново. Ми змінюємося, переглядаємо власні переконання, набуваємо досвіду, тому свобода для мене — це ще й право змінюватися, не залишаючись заручником власних попередніх рішень чи чужих уявлень про тебе.
Я досить вимоглива до себе й відповідальна перед іншими. Якщо від мене очікують результату — я його дам. Але якщо для досягнення цього результату потрібно переступити через себе, власні принципи чи професійні переконання, я ніколи цього не дозволю.
Наприклад, іноді я відмовляюся від проєктів навіть після початку співпраці й повертаю гроші замовникам. Це відбувається тоді, коли я розумію, що з мене як авторки та з самого проєкту намагаються зробити щось, чим ми насправді не є. Для мене важливіше залишитися чесною із собою, ніж утримати проєкт за будь-яку ціну.
Тобто свобода для мене — це не можливість робити все, що заманеться, а можливість самостійно визначати, на які компроміси я готова йти, а на які — ніколи.
Твій особистий образ може бути чуттєвим і провокативним, тоді як робота вимагає дисципліни та раціональності. Як у тобі співіснують ці різні сторони?
Я не бачу тут жодної суперечності. Ці сторони співіснують і постійно впливають одна на одну — іноді підсилюють, іноді пом’якшують. Для когось я жорстка й безкомпромісна, для когось — чуттєва та вразлива. І обидва враження правильні. Мою дисципліну можна побачити в результатах роботи нашої студії.
Мою чуттєвість і провокативність можна побачити не лише в моїх особистих образах, а й у наших проєктах. Ба більше, я вважаю, що наші інтер’єри теж мають право бути трохи несерйозними, іронічними, навіть зухвалими.
Я ніколи не бачила сенсу стримувати власне самовираження заради того, щоб мене сприймали серйозніше. Мені не потрібно виглядати суворою, щоб бути професіоналкою. І я точно не збираюся доводити свою компетентність через відмову від власної індивідуальності.
Якби інтер’єри, створені тобою були автопортретами, що вони розповіли б про тебе?
Вони б розповіли про мою любов до іронії, гри та несподіваних деталей. Мені подобається створювати зрозумілі, цілісні простори — яскраві або монохромні, але завжди з характерним елементом, який трохи порушує їхню серйозність.
У Grains de Verre це стільчик у зоні очікування та ручка у формі блискавки, у Gunia Project — різьблена ніжка столу, у Storage x Domaine 17 — диван-камінь. Це деталі, які можуть викликати емоцію. Мені подобається, коли інтер’єр не сприймає себе надто серйозно.
Але важливо пам’ятати, що кожен наш проєкт — це не лише мій автопортрет. Це колективний портрет команди TEMPPROJECT, сформований у діалозі з баченням клієнта. І саме в цьому поєднанні різних характерів народжується колективний автопортрет проекту.
Інтер’єр бутика ANOESES — провокативний, чуттєвий, авангардний, із виразною естетикою sensual minimalism
Ти заснувала TEMPPROJECT і формуєш його авторську мову. Що для тебе складніше: придумати сильну ідею, відстояти її чи дозволити їй змінитися в процесі роботи з командою?
Найскладніше для мене — дозволити ідеї змінитися, особливо коли йдеться про спрощення рішень через бюджетні обмеження. Для мене це завжди трохи травматичний процес, адже кожне рішення має свою логіку й місце в загальній концепції. Але я розумію, що реалізація завжди передбачає компроміси. Принципово важливо, щоб ці зміни не ухвалювалися одноосібно клієнтом чи будівельником, а відбувалися в постійному діалозі з нашою командою. На цьому я завжди наполягаю. Я готова змінювати рішення, але не готова втрачати ідею. І якщо цей процес відбувається за нашої участі, я впевнена, що результат залишиться сильним.
Чи вмієш ти відпускати контроль? Як реагуєш, коли рішення команди виявляється сильнішим за твоє початкове бачення?
Завжди позитивно. Я вважаю, що ми маємо постійно підвищувати свій візуальний і професійний рівень, а це можливо лише в командній роботі. Якщо хтось із команди пропонує сильніше рішення, для мене це не втрата контролю, а спільний розвиток. Але є важливий нюанс: будь-яка ідея має залишатися в межах початково визначеного бюджету. Навіть найяскравіше рішення втрачає сенс, якщо його неможливо реалізувати в заданих умовах. У такому випадку воно просто нераціональне.
Професіоналізм — це не лише здатність придумати щось видатне, а й уміння реалізувати це в межах реальних можливостей проєкту.
TEMPPROJECT працює з простором як із самостійною архітектурною композицією, а не просто декорує інтер’єри. У який момент простір для тебе стає висловлюванням, а не лише функціональним середовищем?
Для нас простір завжди є висловлюванням — про раціональність, форму та функцію. Але саме висловлювання завжди стоїть на першому місці. Ми не просто вирішуємо функціональні завдання, а формуємо власну архітектурну мову через простір. Функціональність і раціональність для нас обов’язкові, але саме виразна ідея надає проєкту характеру. Це і є авторський почерк TEMPPROJECT, за яким наші інтер’єри можна впізнати навіть без зазначення авторства.
Бренди Gunia Project Showroom і Rikky Hype мають різні характери. Як ти знаходиш баланс між ідентичністю бренду та власним авторським почерком? Чи може хороший проєкт змінити твоє уявлення про саму себе як дизайнерку?
Для мене авторський почерк — це не набір прийомів, які ми переносимо з одного проєкту в інший, а спосіб мислення та роботи з простором. Ми завжди починаємо з ідентичності бренду, його характеру, аудиторії та контексту.
Gunia Project і Rikky Hype — абсолютно різні світи, і було б дивно намагатися говорити з ними однією візуальною мовою. Але в обох проєктах можна впізнати наш підхід до форми, матеріалів, композиції та виразних деталей.
І так, кожен сильний проєкт певною мірою змінює мене як дизайнерку. Мені було б нецікаво все життя відтворювати те, що я вже вмію. Хороший проєкт має розширювати твої власні уявлення про те, на що ти здатна.
У KRYV STRATA ти звернулася до геологічних шарів і кар’єрів Кривого Рогу. Що тебе цікавить у переосмисленні українського культурного контексту без буквальних національних символів?
Історія KRYV STRATA почалася під час роботи над інтер’єром Grains de Verre. Спочатку це були предмети, створені для конкретного простору, але згодом вони переросли в самостійний об’єктний проєкт. Джерелом натхнення стали геологічні шари та кар’єри Кривого Рогу — їхня монументальність, фактура й характерні форми. Ми переосмислили їх через сучасні технології 3D-друку та мідне покриття.
Мені цікаво працювати з українським контекстом без буквального цитування національної символіки. Наша ідентичність значно ширша за традиційні орнаменти чи впізнавані культурні коди. Вона є в ландшафтах, промисловій спадщині, матеріалах, історії міст і навіть у звичайних побутових деталях.
Я не ставлю собі за мету робити кожен проєкт підкреслено українським. Але український контекст природно присутній у моєму мисленні та роботі. Для мене важливо не ілюструвати власне походження, а створювати сучасні об’єкти, які можуть бути частиною міжнародного дизайнерського контексту, зберігаючи при цьому зв’язок із місцем, де вони були задумані.
Реалізація проєкту для Grains de Verre в Одесі відбувалася в умовах війни, складної логістики та виробничих обмежень. Який момент цього проєкту найточніше передає твій досвід роботи в Україні сьогодні?
Умови роботи в Україні кардинально змінилися, але я переконана, що це не повинно впливати на кінцевий результат, якість реалізації чи силу початкової ідеї. Ми можемо адаптувати процеси, логістику, терміни, але не маємо знижувати власні професійні стандарти. У Grains de Verre ми прагнули створити майже нейтральне, скульптурне середовище, яке стало б своєрідним білим фоном для прикрас. Але водночас хотіли залишити в ньому певну одеськість — через плавність ліній, асоціації з морем, піском і прибережними формами, без буквального відтворення цих образів.Я навчилася спокійніше ставитися до обставин, які не можу контролювати. Але за цілісність ідеї та якість її втілення продовжую боротися незалежно від умов, у яких ми працюємо.
Інтер’єр флагманського бутика GUNIA PROJECT — діалог української культурної спадщини з сучасним дизайном
TEMPPROJECT отримує увагу міжнародних медіа та професійне визнання. Що для тебе означає бути поміченою міжнародною аудиторією
Насамперед це підтвердження того, що ми рухаємося у правильному напрямку. В такі моменти з’являється відчуття, що ми все робимо правильно. А от зупинятися й насолоджуватися досягнутим я поки не дуже вмію. Зазвичай кожне досягнення досить швидко перетворюється на нову точку відліку.
Чи є у твоїх амбіціях межа?
Так, і поки що ця межа — мій власний страх масштабу (сміється). Іноді мені здається, що я можу практично все. У мене є бажання постійно вчитися, розвиватися, здатність мислити глобально й бачити перспективи далеко за межами того, чим я займаюся сьогодні. Водночас я усвідомлюю, що масштаб можливостей передбачає відповідний рівень відповідальності, і, мабуть, саме це іноді лякає найбільше.
Не хочу, щоб це звучало як голослівна амбітність. Я переконана, що значно важливіше робити, ніж фантазувати про те, як усе могло б бути. Тому волію, щоб про масштаб моїх амбіцій говорили результати, а не я сама.
Можеш пригадати момент, коли ти зрозуміла, що ти досягла успіху?
Уперше я відчула це, коли до нас почали звертатися великі, успішні бренди з повною довірою до моєї експертизи та роботи команди. Коли тебе обирають не просто як виконавця, а як автора, чиє бачення має самостійну цінність.Але для мене це успіх лише в певній площині. Справжнім досягненням стане момент, коли я зрозумію, що виконала свою місію в TEMPPROJECT і можу дозволити собі трохи відійти вбік, спостерігаючи за його самостійним розвитком. Ідеться не про завершення діяльності студії, а про її здатність успішно рухатися вперед без моєї постійної участі в кожному процесі.
Водночас я вважаю, що успіх потрібно вміти оцінювати в моменті, відповідно до обставин і можливостей, які маєш сьогодні. І за цими критеріями я можу сказати, що ми успішні. Але до тих висот, які я для нас уявляю, ще доведеться багато попрацювати.
Чи існує риса характеру, яку можна впізнати в кожному проєкті TEMPPROJECT, навіть якщо ти не закладала її свідомо?
Зухвалість та іронія. Навіть коли ми працюємо з дуже стриманими, раціональними просторами, у них майже завжди з’являється деталь, яка трохи порушує правила гри. Мені подобається поєднувати серйозний підхід до роботи з певною несерйозністю в результаті.
Мої проєкти відображають мій характер — я люблю чіткість, дисципліну та логіку, але не люблю передбачуваність. І, мабуть, саме це можна впізнати в наших проєктах, навіть коли ми не ставимо собі такого завдання.
Простір бутика Grains de Verre в Одесі - де богемна естетика зустрічається з авангардними формами
Коли ти відчуваєш себе найбільш собою – коли створюєш, коли керуєш, коли залишаєшся наодинці із собою чи коли можеш нічого не доводити?
Я люблю створювати, грати й загравати з простором, іноді — з людьми. Мені подобається постійно займати свій мозок, шукати нові ідеї, взаємодії та можливості. Саме в цьому процесі я відчуваю найбільше азарту. Водночас мені подобається залишатися наодинці із собою. Саме в ці моменти я знаходжу своє справжнє «я», на яке ніхто й ніщо не впливає. Без соціальних ролей, очікувань, необхідності відповідати чиїмось уявленням. Зрештою, ти — це той, ким залишаєшся, коли зникають усі нашарування.
Інтер’єр простору RIKKY HYPE продовжує характер бренду в архітектурі - урбаністичний мінімалізм поєднується з виразними фактурами, металевими акцентами
Як ти знаходиш час для себе? Та на що його витрачаєш?
Час для себе є завжди, адже я — це не мій проєкт, а TEMPPROJECT — не вся моя особистість. Я люблю гуляти із собакою, зустрічатися з друзями, проводити час із коханою людиною. Люблю природу та можливість просто споглядати її. Часто подорожую Україною, досліджую її ландшафти, міста й маловідомі місця. Такі як Тустань в сольові озера в Славянську, рудовий Марс Кривого Рогу в Україні, гори Швейцарії біля села Валс, Мадерійські ліси - це природні творіння різного масштабу, але все це створено не рукою людства - мене це вражає. Так само люблю відкривати для себе світ, бачити його з різних перспектив і здобувати новий досвід.
Окреме місце в моєму житті займає кіно. Для мене це не лише відпочинок, а й джерело візуального досвіду, референсів і нових способів сприйняття простору, композиції та атмосфери. Наприклад, «Шкіра, в якій я живу» та інші фільми Педро Альмадовара є чудовим референсом поєднання кольорів, які я використовую у своїй роботі. Чорний моноліт з «Космічної одіссеї 2001 року» Стенлі Кубрика став прообразом чорних важких форм шоурума Anoeses. Природа з «Анігіляція» Алекса Ґарленда надихнула мене створити зелені острівці серед бетонного моноліту у просторі Storage X Domaine 17. Зрештою, я не дуже розділяю життя на роботу й натхнення. Усе, що я бачу, відчуваю та проживаю поза студією, так чи інакше впливає на те, що я створюю.
Чи змінила повномасштабна війна твоє відчуття краси та сенсу творчості? Чи виникали моменти, коли ти запитувала себе, навіщо створювати нові простори в країні, де інші щодня руйнуються?
Війна змінила не стільки моє відчуття краси, скільки розуміння відповідальності за те, що ми створюємо. На початку повномасштабного вторгнення справді було складно думати про творчість. Але згодом прийшло усвідомлення, що продовжувати створювати — це також наш свідомий вибір на користь життя. Я вже говорила в одному з інтерв’ю, що відбудова країни та підтримка її економіки — різні речі, але одна неможлива без іншої. За кожним реалізованим інтер’єром стоїть бізнес, робочі місця, виробники, майстри та ціла команда людей.
Мене надихають українські підприємці, які продовжують розвивати свої бренди в таких обставинах. І я хочу, щоб наші простори відповідали рівню їхніх амбіцій. Тому я не ставлю собі питання, навіщо створювати красу, коли навколо стільки руйнувань. Для мене значно важливіше інше: чому ми маємо відмовлятися від розвитку, культури та власного майбутнього через те, що хтось намагається все це знищити?
Постапокаліптична урбаністика, індустріальна брутальність та експериментальний дизайн - інтер’єр простору Storage X Domaine 17
Давай, зафіналимо нашу розмову бліцем. Ранок понеділка: ранкова йога, бьюті рутина, здоровий сніданок чи тричі переведений час на будильнику?
Я завжди снідаю й не пропускаю свою б’юті-рутину. Переконана, що ранок варто починати з уваги до себе. Але так само не вважаю розкішшю можливість відкласти будильник і дозволити собі поспати довше, якщо організм цього потребує. Зрештою, свобода керувати власним часом — одна з причин, чому я так багато працюю.
Дощовий вечір середи – улюблений фільм, діалоги з якого знаєш напам’ять чи свіжий серіал на Netflix?
Якщо це довгоочікуваний серіал, як «Джентльмени», «Дивні дива» - можу проковтнути весь сезон за один вечір. Якщо нічого цікавого не виходило — однозначно фільм. Обожнюю «Марія-Антуанетта» Софії Копполи, «Орфей» Жана Кокто, «Особлива думка» Стівена Спілберга. Кінематограф для мене завжди більше, ніж просто розвага.
Отримати в подарунок – нову пару New Balance чи босоніжки-латаття з осінньо-зимової колекції Dior?
Обидва варінати підходять. Бо за потреби будь-що з цього можна розіграти, а зібрані кошти спрямувати на благодійний збір (усміхається).
Холодний металевий блиск, скульптурні форми, неонові акценти та делікатна палітра створюють атмосферу простору майбутнього в інтер’єрі клініки 13 LASER
П’ятниця вечір: побачення з друзями чи романтичне побаченням?
Дуже контроверсійний вибір, але, друзі, без образ (усміхається) оберу романтичне побачення. Коли твій чоловік військовий і має можливість провести з тобою час, вибір для мене очевидний.
Бранч з Тімоті Шаламе чи Брендом Піттом?
Обожнюю спілкуватися з людьми, які мають нетиповий життєвий досвід, тому вибір непростий. Але все ж - Бред Пітт. Було б цікаво почути про особистостей, з якими він працював пліч-о-пліч, і про досвід, який перейняв від них та своїх персонажів. Хоча з ним я б точно обрала не бранч, а вечір у барі (усміхається).
Фото бутика Grains de Verre - Михайло Лукашук; фото просторів Anoeses, GUNIA PROJECT, RIKKY HYPE, Storage X Domaine 17, 13 LASER - Євгеній Авраменко
