У Національному музеї «Київська картинна галерея» триває виставка «Віктор Григоров. ЖИТТЯ» — масштабна ретроспектива українського художника, значну частину творчості якого становлять роботи в жанрі ню. Втім, у Григорова оголене тіло — це не стільки про еротику, скільки про емоції, пам’ять, віру та внутрішні конфлікти. Його жіночі образи балансують між чуттєвістю й майже містичною невагомістю, а за зовнішньою простотою приховують чимало культурних і особистих кодів.
У цих роботах можна побачити відлуння Пікассо та Джотто, української іконографії, біблійних сюжетів і навіть Чорнобильської трагедії. Ми обрали п’ять картин із виставки, які найкраще демонструють, наскільки багатошаровим може бути ню.
13+13 Чорнобиль, 1986
«Я на власному обличчі відчув подих радіації», – одразу після аварії на Віктор Григоров кілька разів відвідував Чорнобильській АЕС. 1986 року він разом із колегами організував виставку для рятувальників і працівників станції.
Назва картини «13 + 13» відсилає до 26 квітня – дати, коли сталася аварія на ЧАЕС, дати, що розділила історію України на «до» та «після». Вугільна спіраль вибуху ніби рве зображення, перетворює навколишній світ на абстрактний хаос, посилюючи відчуття непоправної трагедії. Жіноча фігура спокійна, незворушна, немовби мертва, вона заклякла від того «подиху радіації», про який розповідав сам митець.
Чаша злагоди, 1988
«Буває, задум виношую довго, часом роками; а працюю швидко, зовні ніби й легко, а насправді оголеними нервами… Коли малював “Чашу злагоди”, перебував у стані, схожому на агонію. І вижив. До нової агонії, нового стресу» – саме так Віктор Григоров описував роботу над картиною.
Зображення трьох фігур одразу відсилає нас до біблійного образу Святої Трійці. Проте ці постаті з німбами – жіночі та з виразною чуттєвою тілесністю. Чаша в центрі композиції та пляма під нею можуть символізувати пролиту кров, смуток або біду, що об’єднала постаті у спільній молитві. За трактуванням мистецтвознавиці Олесі Авраменко, це може бути інша трійця – ранньохристиянські святі Віра, Надія й Любов. У будь-якому разі Віктор Григоров не відтворює біблійний сюжет буквально, а подає особисту інтерпретацію.
Жінка і птахи, 1995
В оточенні птахів жінка сама немов перетворюється на крилату: її стегна плавно огортають ніжні пір’їнки. Так у роботах митця виражається тема метаморфоз. Він показує їх делікатно та поетично, звертаючи увагу передусім на внутрішні зміни стану персонажа, а не на зовнішні. Картина написана в улюбленій палітрі кольорів Віктора Григорова – синій, білий і чорний. Постійне повторення кольорових цяток у роботі – свідоме римування форм і барв, що об’єднує зображене в єдине ціле.
Без назви, 1997
Контрастний колорит роботи створює майже театральну атмосферу. У центрі – постать жінки, владна та спокуслива. Чоловік майже зливається із фоном, митець акцентує увагу лише на його обличчі. Виникає враження, ніби героїня тримає голову свого коханого. Чи відсилає нас Григоров до художнього образу Саломеї із відтятою головою Івана Хрестителя, чи просто використовує незвичну композицію для підкреслення напруги між персонажами? Художник залишає нам місце для роздумів.
Думи мої, думи, 2001
Поєднання фігуративу та абстрактних елементів – один із улюблених художніх прийомів Григорова. У цій роботі кольорові, майже супрематичні форми є візуальним відображенням роздумів героїні, її суперечливого внутрішнього стану. Протиборчі барви – сині, червоні, жовті – перекреслюють одна одну, відверто антагонізують на полотні.
Текст: Олександра Рижова, фото: Катерина Вільховецька
