Наступна героїня рубрики - Марія Павлик, співзасновниця та креативна дизайнерка бренду ii. У своїй роботі вона переосмислює традиційну техніку ліжникарства, поєднуючи ручну роботу та багатовікове ремесло із сучасними формами й fashion-дизайном. Вона досліджує можливості натуральних волокон, експериментує з конструкцією та разом із майстрами шукає нові способи продовжувати українську ремісничу традицію.
На виставці Behind the Craft, яка стане одним із ключових проєктів сезону Ukrainian Fashion Week SS’27, дизайнер представить кашеміровий джемпер ручної роботи, створений із необробленого непряденого кашемірового волокна із застосуванням традиційної техніки ліжникарства.
фото: Катерина Мала
Як ви познайомилися з ліжникарством і що вас захопило у техніці їх створення?
Вперше я зацікавилася ліжникарством під час підготовки моєї випускної колекції «MA» у 2024 році, коли навчалася в London College of Fashion (UAL).
Мені хотілося через свою роботу розповісти за кордоном про традиційні українські ремесла, але не звертатися до очевидних і вже майже клішованих образів України, як-от до традиційної вишивки. Саме це бажання привело мене до Косова, де я провела кілька тижнів, опановуючи різні етапи ліжникарства — від підготовки вовняного флісу до створення готового виробу.
Мене особливо захопив сам процес. Ткацтво дуже медитативне: воно заспокоює і водночас емоційно наповнює, адже ти працюєш із натуральними, дуже тактильними волокнами. Більшість традиційних процесів ліжникарства й досі майже не потребують електроенергії, тому дотик до цього ремесла відчувається як занурення у спосіб життя та устрій наших предків. Для мене це особливо цінно сьогодні — у світі, переповненому переживаннями, швидкістю та візуальною інформацією.
фото: Крістіна Нікітіна, Модель: Софія ротару
Чому саме цей напрямок ви вирішили зробити частиною візуальної мови бренду?
Незважаючи на те, що техніки ліжникарства поколіннями використовувалися для створення верхнього одягу — кептариків, гунь та інших традиційних речей, мені хотілося привнести в них більш витончений і сучасний погляд.
Мені пощастило зустріти мою першу менторку, пані Любов, яка займається ліжникарством із самого дитинства, адже це частина її сімейної традиції. Вона була відкрита до експериментів, тому разом ми досліджували нестандартні форми та адаптували традиційну технологію до них. Ми також інтерпретували трипільські орнаменти, створюючи полотна, які згодом стали основою першої колекції, де з’явилася ця техніка - Spero! (SS25).
Цікавий для мене момент полягає ще й у тому, що працювати з ліжникарством я вчилася на її дитячому ткацькому верстаті — він був меншим і вужчим за стандартні. Можливо, саме тому цей процес від самого початку був для мене дуже особистим.
Як сьогодні виглядає процес створення виробів, адже дизайнери брендів жаліються, що наразі ми переживаємо дефіцит спеціалістів у крафтовій галузі?
Розробка виробів відбувається за моєї особистої участі в процесі: я сама проводжу експерименти, перевіряю лекала, працюю з матеріалами та шукаю нові способи адаптувати традиційну техніку до сучасної форми. Коли дизайн уже відпрацьований, ми можемо передавати його майстрам для подальшого виготовлення.
Щодо дефіциту спеціалістів, я б не сказала, що саме зараз, від початку повномасштабної війни, ми спостерігаємо різке скорочення кількості майстрів ліжникарства. Водночас саме ремесло справді переживає занепад.
Колись ліжникарством займалися в багатьох регіонах України, але через радянську колективізацію, складні економічні періоди 1990-х та інші історичні обставини воно поступово втратило свою географію. Сьогодні ця традиція найбільш активно зберігається в районі Косова та Яворова.
Мені, мабуть, завжди щастило з майстрами. Якось так виходить, що я зустрічаю дуже досвідчених людей, які не бояться експериментувати й відкриті до нового. Для мене це особливо важливо, тому що я часто приходжу до майстрів не з готовим рішенням, а з ідеєю, яку ми разом маємо дослідити й знайти спосіб втілити. І, що для мене не менш важливо, це люди, з якими просто приємно працювати.
Складність процесу накладає певні обмеження у дизайні. Як ви працюєте з цими технологічними нюансами?
У будь-якому ремеслі є свої правила, які водночас стають і його обмеженнями. У ліжникарстві, адаптованому до сучасного fashion-дизайну, одним із головних обмежень є форма виробу, яка безпосередньо залежить від розміру ткацького верстата. По суті, ми працюємо з двовимірним полотном, яке потім має перетворитися на тривимірну форму одягу.
Ткане полотно також має свої особливості: після завершення роботи його вже не можна вільно підрізати чи змінювати, оскільки це може порушити структуру полотна. Тому технічні ескізи, які я створюю на етапі розробки, мають одразу враховувати анатомію тіла, напрямок і структуру полотна, розмір самого ткацького верстата.
Зазвичай ми спочатку створюємо прототипи майбутніх виробів зі звичайної тканини, щоб перевірити конструкцію. Але через відмінні властивості матеріалів під час роботи з готовим полотном часто виникають несподівані моменти. Для мене це також частина творчого процесу: іноді саме технологічне обмеження змушує змінити конструкцію і відкриває шлях до форми, яку неможливо було б запланувати від початку.
Використання даної техніки мало відгук серед шанувальників бренду?
Наші вироби неодноразово запрошували представляти на різних виставках і професійних подіях. Зокрема, ми взяли участь у Dutch Design Week за підтримки організації New Order of Fashion, а також у фестивалі Fashionclash у Маастрихті. Для мене це особливо цікаво, адже традиційна українська техніка в такому сучасному переосмисленні знаходить відгук далеко за межами України.
Саме ця техніка отримала найбільший відгук у Нідерландах.
фото: Крістіна Нікітіна, Модель: Софія ротару
На вашу думку, цей крафтовий напрямок має потенціал для масового виробництва?
Я вважаю бренд ii радше нішевим, ніж орієнтованим на масового покупця. І загалом вважаю, що переведення цієї техніки в масове виробництво може знищити саму суть ремесла. Усі процеси досі виконуються майже так само, як і 100 років тому, вони локалізовані в регіоні та тісно пов’язані з природним циклом. Від підготовки вовни до готового виробу весь процес може тривати кілька місяців, і кожен його етап відбувається у своєму ритмі. Для мене саме ця повільність, сезонність і близькість до природи є невід’ємною частиною краси ремесла.
Натомість я бачу потенціал у популяризації тканих виробів в Україні та за кордоном — це може допомогти зберегти традицію живою. Важливо, щоб молоді люди, які виростають у середовищі цього ремесла, бачили в ньому перспективу та хотіли продовжувати справу своїх родин.
фото: james rees
фото: Андрій Соколов
Інтерв’ю в рамках рубрики Art & Craft можна знайти за плосиланнями: з Ігорем Сідлецьким та з Федіром Возіановим.
