До програми Лондонського незалежного кінофестивалю Raindance Film Festival потрапили одразу три українські фільми. Один з них — стрічка RESCUE («Порятунок»). Журналістка Дарія Кібець поговорила з режисером фільму Алессіо Ск’яцца. Про зйомки в Україні, людей, які рятують тварин у прифронтових зонах, та людяність, яку він знайшов посеред війни.
Стрічка розповідає про волонтерів, які рятують тварин у зонах бойових дій у Донецькій, Харківській та Запорізькій областях. Над стрічкою працювала українська організація «Кожна тварина» разом з американською продакшн-компанією We Are All Animals.
Під час виробництва фільму було врятовано тисячі тварин.
Почнімо з головного: чому саме Україна та як виникла ідея фільму?
Я завжди відчував певний зв’язок з Україною і з тим, що тут відбувається. Мені хотілося якось допомогти, але спочатку я не знав — як саме. Тому все обмежувалося донатами й волонтерством у Лос-Анджелесі, де я живу. А потім, здається, це був 2024 рік, я познайомився з Тамарою Х'юман. Тамара — українка, вона керує організацією «Кожна тварина», що займається захистом прав тварин. На той момент я щойно завершив інший документальний фільм в Італії — про притулок для тварин, який штурмувала поліція, і тварин там убили. Це теж була історія про дуже сильний зв’язок між людьми й тваринами.
І коли Тамара прийшла до мене з ідеєю розповісти про те, що відбувається з тваринами в Україні через війну, мені це здалося дуже важливим. Бо багато історій про Україну вже були розказані — і абсолютно справедливо. Але ми майже не бачили документальних фільмів про невинних жертв — тварин, які помирають через війну.
Тому ми вирішили знайти ці історії. Я вперше приїхав до України у 2024 році разом із Тамарою, нашими асоційованими продюсерами Саймоном і Настею. І ми знайшли дуже сильні історії. Саме тоді ми вирішили: про це треба знімати документальний фільм.
Фільм RESCUE про людей, які ризикують власним життям, рятуючи тварин. Що вас найбільше вразило в цих людях?
Певно, найбільше — це єдність, яку я побачив в Україні.
У фільмі є українські рятувальники — люди, які захищають свої домівки. Але також є люди з Болгарії, Швейцарії, інших країн. Для мене це історія, яка виходить за межі кордонів.
Посеред цього жаху й руйнування я побачив дуже багато любові. Так, RESCUE — це страшна історія. Але водночас вона про людей, які готові ризикувати власним життям, щоб рятувати невинних тварин — незалежно від виду.
Ми рятували не лише котів і собак. Ми рятували кіз, свиней, коней, корів, кролів. Усі заслуговують на життя.
Це ваш перший досвід роботи в зоні активних бойових дій. Чи були моменти, коли ви сумнівалися, чи варто продовжувати?
Так, це був мій перший досвід війни. І ми не знали, чого очікувати. Ми хотіли розповісти чесну й поважну історію, тому залишалися відкритими до ситуації, до людей, до того, як усе буде змінюватися. І так, було багато моментів, коли мені було страшно, коли здавалося, що неможливо продовжувати…
Але те, що допомагало мені рухатися далі, — це люди. Люди, які щодня ризикують власним життям, щоб захищати свій дім і просто допомагати іншим людям і тваринам. Бачити цю силу, цю енергію, цю надію, цю єдність — саме це давало мені сили продовжувати знімати.
Я просто вдячний Богу за те, що ми вижили. Бо під час перебування в Україні в мене двічі влучили дрони.
Двічі?
Так. Це було страшно. Але ми відчували, що ця історія надто важлива. Тому ми продовжували.
Світова прем’єра фільму відбудеться на Лондонському фестивалі незалежного кіно Raindance Film Festival. На яку реакцію глядачів ви очікуєте?
Сьогодні зранку ми дізналися, що фільм номінований на Best Feature Film на Raindance Film Festival. Ми дуже щасливі! Ми сподіваємося, що фестиваль стане платформою, з якої ці історії почує світ. Для нас це лише початок. Після фестивалю ми хочемо привезти фільм до України — зараз нас розглядає Одеський кінофестиваль.
Для нас дуже важливо показати цей фільм в Україні. Але водночас важливо, щоб світ також почув цю історію. Ми плануємо європейський реліз. Я італо-американець: народився в Італії, але живу в Америці. Мій попередній фільм — Cuori Liberi («Вільні серця») — вже виходив у кінотеатрах в Італії. Тому ми точно покажемо фільм і там. Також хочемо привезти його до США.
У вас є домашні тварини?
Зараз — ні. Але в мене була кішка Snoopy. Вона була моєю найкращою подругою дуже довго, але померла два роки тому. В мене навіть є її татуювання на руці, тому я завжди ношу її із собою.
Зараз у мене немає тварин, тому що моє життя дуже хаотичне. Я фактично переїхав до України, щоб знімати цей фільм. Продав майже все й переїхав сюди.
І зараз у мене немає безпечного місця, де я міг би бути хорошим другом для тварини. Але коли таке місце з’явиться — я дуже хотів би знову мати домашнього улюбленця.
У фільмі RESCUE багато уваги приділено співчуттю та доброті. Як цей досвід змінив ваше розуміння людяності?
Це, мабуть, найскладніше питання, яке мені коли-небудь ставили. Світ зараз здається дуже темним місцем. Особливо тут, в Україні, але не тільки тут — загалом усюди. І це трохи іронічно, але я поїхав на війну — і знайшов там любов.
Війна — це найжахливіше, що може статися. Але водночас вона ніби обнуляє все й показує, що насправді важливо.
Не дорогі машини чи годинники. А життя. Я бачив це в очах собаки. І бачив це в очах свині. І між ними немає жодної різниці.
Коли бачиш маленьке порося, яке тікає від обстрілів, ти більше не думаєш про бекон чи м’ясо. Ти бачиш живу істоту, яка просто хоче бути в безпеці. І ми бачили це в очах кіз, собак, людей, дітей…
Зустрічати людей, які готові ризикувати собою заради інших, — саме це дає мені надію навіть у найтемніші часи. Фраза every life matters після цього звучить зовсім інакше.
Я сподіваюся, що цей фільм надихне людей допомагати. Можливо, врятувати маленьке кошеня на вулиці. Можливо, підтримати організацію донатом. Або просто бути добрішими одне до одного.
RESCUE — це не «мій» фільм. Це колективний проєкт. Я вдячний кожному, хто був до нього залучений, — від знімальної групи до рятувальників, організацій і людей, які допомагали нам найдрібнішими донатами.
