«Фонтан наповнення» — центральна робота серії мозаїк, присвячених філософії Григорія Сковороди, що була встановлена у Києві. Створена художником Андрієм Дудченком у співпраці з Hinaus.
24 травня внаслідок російської ракетної атаки було пошкоджено будівлю та стіну, на якій була встановлена мозаїка. Попри силу вибуху, сама мозаїка вціліла. Команда Hinaus демонтувала роботу, щоб розпочати її реставрацію та згодом повернути на місце після відновлення фасаду.
Більше про мозаїку не лише як мистецьке висловлювання, а спосіб повернути філософію Сковороди в сучасний міський простір розповіли художник Андрій Дудченко та авторки ідеї — Ольга Носко (артдиректорка) та Світлана Левченко (креативна директорка Hinaus).
Андрій Дудченко, художник, старший викладач кафедри монументального і станкового живопису
Чому ви обрали серія робіт як артвектор творчість Григорія Сковороди?
Імпонують його ідеї, його філософія, зокрема тема спорідненості, спорідненої праці, ці образи гарно вписуються у середовище історичного Подолу де навчався сам Сковорода. Його образи дуже потужні, обʼємні, вони мають потужний потенціал для мистецької рефлексії.
Яким був шлях від ідеї до фізичного об’єкта — що було найскладнішим у реалізації?
Одним з важких моментів було знайти матеріал для реалізації ідеї, певну комбінацію фактур і кольору. Поєднати між собою смальту, плитку, звичайне каміння, щоб краще розкрити образ.
Стосовно ідей, вони завжди у повітрі, інколи зовсім прості, наче знайомі, але лягають на сьогоднішній час, якось по новому працюють. Я особисто намагався не бути занадто складним у прочитані, це про доступність, але з високою естетичною складовою!
Розкажіть про авторів, які працювали над втіленням ідеї?
Мені допомагали друзі: Андрій Яковенко, Олександр Богомаз, Карина Баула — люди з гарним смаком, завжди потрібні такі, їх тримаєш як дзеркало, щоб зрозуміти, що насправді виходить в реальності, також важливо порадитись.
То, як ти бачиш особисто, може бути занадто субʼєктивно. (Усміхається.)
Який досвід має отримати глядач, який зустрічає цю мозаїку вперше — інтелектуальний, емоційний чи тілесний?
В першу чергу емоційний, сприймати це як символ. А при розгляданні ближче естетичний. Сприймати як силует, графічне рішення.
Хто з сучасних авторів надихає вас?
В мене багато знайомих художників, які роблять чудові речі, кожен надихає по-своєму, з всесвітньо відомих можливо Анселм Кіфер, Ігнасіо Ітуріо, ще я дуже люблю мистецтво Олега Голосія, воно веселе. (Усміхається.)
Думаю, наживо побачити мистецтво завжди круто, будь-яке, ось нещодавно побачив офорти Франциско Гойя у нас в музеї Ханенків і отримав культурний шок! Настрій глядача і меседж митця, так інколи утворюється хімія — саме за нею і треба йти дивитись мистецтво, це сенси та проривні ідеї, якщо це по справжньому!
Ольга Носко, артдиректорка та кураторка, авторка програми про монументальне мистецтво
Чому саме мозаїка — доволі повільний і матеріальний медіум — виявилася актуальною для сучасного міського простору?
Мозаїка була у Києві ще за часів Київської Русі, один з символів тисячолітньої української державності — Оранта у Софії Київській виконана у мозаїчній техніці. Сьогодні ця техніка переживає ще одну хвилю популярності, до неї звертаються все більше митців. Тому створення мозаїки стало для нас поверненням до витоків та бажанням урізноманітнити візуальний досвід на вуличках міста. Бажанням винести мистецтво у міський простір. Нам дуже імпонує, що у своїй практиці Андрій використовує не одноманітні матеріали. Крім звичної смальти у його мозаїках можна знайти частинки плитки, камінчиків чи й інших об’єктів. Класно розглядати як ці різні матеріали утворюють різну динаміку.
Чи можна розглянути цей проєкт як спробу повернути мистецтво в міський простір — не в музей, а в повсякденність?
Монументальне мистецтво ж має супер силу розповідати свої історії тисячам містян та містянок і натомість часто не вимагає особливих умов для знайомства. Hinaus ще не відкрився повноцінно, але створення мозаїки для нас було певним кроком назустріч до Києва та його жителів і жительок. Наразі мозаїка знаходиться на реставрації після російської агресії. Разом з реставраційною майстернею Gurin brothers ми вирішили винести й процес відновлення у публічний простір, щоб всі кому цікаво познайомитися з процесом могли побачити його на власні очі, а мозаїка не покидала свій рідний Поділ. Сподіваємося, що скоро вона повернеться до його стін у першопочатковому задумі.
Нас формує те, що навколо нас. Навіть якщо ми не встигаємо про це подумати чи проаналізувати.
Світлани Левченко, авторка ідеї, креативна директорка
Це серія робіт, вірно? Чому ви обрали як арт-вектор творчість Григорія Сковороди?
Сковородинський вектор у цьому проєкті запропонував Андрій Дудченко, а ми дуже швидко впізнали в ньому щось близьке собі. Не лише через силу самої постаті Сковороди, а й через спосіб його присутності в українській культурі. Для нас важливо було не просто звернутися до його філософії як до тексту чи символу, а спробувати повернути її в живий простір міста. Саме тому проєкт від початку мислився як мандрівний. Ми хотіли, щоб мозаїки з’являлися в різних місцях, пов’язаних зі Сковородою: у Чорнухах, де він народився, у Києво-Могилянській академії, у Харкові, де він викладав, на Андріївському узвозі, у Китаєві та в Сковородинівці, де він провів останні роки життя. Щоб люди зустрічалися з мистецтвом там, де не чекають його побачити, не в музеї, а в щоденному маршруті, в місті, в русі. У цьому є і жест пошани, і жест вдячності Сковороді, який залишив по собі не лише тексти, а й сам спосіб бути в дорозі, мислити в русі, не належати одній точці.
Нам дуже хотілося, щоб і сам проєкт перейняв цю якість, щоб він не стояв на місці, а мандрував, як мандрував Сковорода.
Яким був шлях від ідеї до фізичного об’єкта — що було найскладнішим у реалізації
Hinaus у перекладі з німецької означає «вихід назовні», і це для нас не просто назва, а спосіб дії. Ще до відкриття фізичного простору ми почали ініціювати проєкти, які виходять у місто, комунікують із ним і вступають у діалог. Саме тому мозаїка стала для нас дуже точним медіумом: вона належить не лише мистецтву, а й міському середовищу, маршруту, випадковій зустрічі. До того ж вона дуже точно працює з логікою сучасного досвіду: зібрати нове ціле з фрагментів, поєднати те, що колись було разом, і те, що ніколи не мало зустрітися. Кожен фрагмент має власну історію, але справжній сенс виникає в моменті їхнього спільного звучання. Саме з таким запитом ми прийшли до Андрія.
Який досвід має отримати глядач, який зустрічає цю мозаїку вперше, — інтелектуальний, емоційний чи тілесний?
Мені здається, найцікавіше відбувається саме тоді, коли цей досвід неможливо розкласти на окремі полиці — інтелектуальну, емоційну чи тілесну. Бо мистецтво спрацьовує одразу в кількох вимірах. Спершу ти з нею зустрічаєшся тілом: у русі, в міському маршруті, випадково, не в умовній «правильній» точці споглядання. Потім виникає емоційна реакція — впізнавання, цікавість. І лише після цього вмикається інтелектуальний рівень, коли ти починаєш зчитувати образ, сенс, контекст. Для нас важливо саме створити ситуацію зустрічі. Щоб глядачі відчули себе всередині досвіду: як щось, що раптом входить у їхній маршрут, внутрішню міру, спосіб бути в місті.
Проєкт реставрації Hinaus реалізується у співпраці з реставраційною майстернею Gurin brothers. Партнери проєкту: Музей-майстерня Івана Кавалерідзе, майстерня «Монумент».
Фото: Instagram / @hinaus.kyiv
