Що б не відбувалося, українську культуру та її розвиток не зупинити. Harper's Bazaar Ukraine продовжує цикл інтерв’ю з представниками індустрії, які працюють над формуванням культурної спадщини нашої країни, закарбовуючи свої імена на власних полотнах та сторінках історії.
«Персоналізоване і метафоричне. Я поєдную особисте з темами, що хвилюють усіх»
— так описує своє мистецтво наша нова героїня Ксенія Дацюк.
Ксенія Дацюк народилася у Львові та зростала в родині, де мистецтво було невіддільною частиною життя, тому дівчина ще з дитинства мала змогу надихатися атмосферою книг і розмов про мистецтво.
Художня освіта, яку вона спершу отримувала вдома під керівництвом дядька, а потім в університетах Луцька та Києва, лише посилила її пристрасть до живопису. Кожен новий етап відкривав нові можливості для пошуку власного стилю та експериментів.
«Коли опиняєшся в різних оточеннях, місцях — все впливає на тебе і формує тебе як митця… Але якась глибока основа, сформована в ранньому дитинстві, залишається постійним стрижнем»,
— зазначає мисткиня.
Ксенія використовує змішану техніку, працюючи з акрилом, олією, пастеллю, доповнює роботи олівцями та колажем, що робить її стиль різноманітним і динамічним. Її творчість еволюціонує — від реалістичності до наївної стилізації й символічного реалізму, відображаючи її власний розвиток як митця.
«Творчість можна порівняти з живим організмом, який змінюється, росте, адаптується, наповнюється або навіть спустошується. Змінюєшся ти — змінюється твоє творіння»
— ділиться своїми роздумами Ксенія.
Її виставкові проєкти охоплюють Україну, Німеччину, Фінляндію, Естонію, Латвію, Литву, Польщу, США, а також Австрію, де вона неодноразово представляла свої роботи міжнародній аудиторії.
Про власний творчий шлях, вплив оточення, численні автопортрети, страхи та надії, про розширення мистецької освіти та важливість грантової підтримки в Україні, про те де і як проявлятися митцю, щоб його помітили та як колекціонери обирають художників — про це та інше Леся Пахарина розпитала Ксенію Дацюк в інтерв'ю для Harper's Bazaar Ukraine.
БЛІЦ
Ваш улюблений художник. Одного вибрати складно, тому назву кілька імен. Це Люсьєн Фрейд, Сандро Боттічеллі, Альбрехт Дюрер, Девід Гокні, Еґон Шіле, Мераб Абрамішвілі.
Ваша улюблена картина. Дуже люблю роботу Шіле «Левітація» в музеї Леопольда у Відні. Буває, заходжу тільки її подивитися.
Ваш улюблений напрям у мистецтві. Обожнюю Відродження і Середньовіччя.
Ваш улюблений музей/галерея. Рейксмузеум в Амстердамі та Кунстхісторішес-музеум у Відні.
Ваш улюблений фільм про мистецтво. Дуже наснажливий документальний серіал від Netflix Abstract: The Art of Design.
Ваші улюблені кольори, поєднання кольорів. Вподобання кольорових комбінацій змінюються зі зміною обставин, смаку, оточення. Зараз люблю глибокий синьо-зелений в контрасті з червоною охрою.
Малювання — це дар чи ремесло? Я б сказала, це залежність. Коли ти якийсь час не малюєш — тобі погано. Ти просто мусиш.
Опишіть своє мистецтво кількома словами. Персоналізоване і метафоричне. Я поєдную особисте з темами, що хвилюють усіх.
Якби не мистецтво, то… Якщо не мистецтво взагалі? В дитинстві мріяла про режисуру. (Посміхається.) Що ж, якщо не створювати мистецтво, то, мабуть, зайнялась би його теорією.
Ви інтроверт чи екстраверт? Скоріше інтро.
Ваш найбільший страх? На цей момент мене лякає прокрастинаційна втрата часу.
В порядку пріоритетності: самореалізація, слава чи гроші? Перше. Гадаю, слава та гроші — вони похідні наслідки самореалізації, бо, коли робиш щось по-справжньому важливе для тебе, воно приносить результати.
З ким із митців або відомих людей ви б хотіли зустрітися? Попросилася б підмайстром до Мікеланджело.
Коли та з чого почався ваш творчий шлях? Чи пам'ятаєте ви свою першу роботу і якою була реакція інших на неї?
Кілька перших років життя я прожила у Львові, але, коли батьки розійшлися, відправилась з мамою на Волинь. Мамина частина родини — з мистецької сфери. Дідусь малює все життя, а також постійно займався самоосвітою. Вдома була зібрана значна бібліотека з книг по мистецтву — від літератури про композицію та технології живопису до зібрань листів чи автобіографій художників.
Ця атмосфера з раннього дитинства впливала на формування вибору, ким я хочу бути в майбутньому. Памʼятаю, як із шаленим захопленням гортала каталоги із репродукціями зі світових музеїв. Обожнювала деталі «Портрета подружжя Арнольфіні» Яна ван Ейка з книги про лондонську Національну галерею. В дитинстві то була, мабуть, одна з улюблених картин. І, до речі, цікаво згодом, подорожуючи, опинятись перед оригіналами того, що було досяжним лише на сторінках літератури з дідусевої бібліотеки. Хоча до роботи ван Ейка ще не доїхала. (Посміхається.)
До художньої школи я не ходила, навчальні основи малювання отримувала вдома від мого дядька. Пригадую, що найбільше цікавило зображення людей. В принципі ця тенденція в мене збереглася і дотепер.
Потім навчалася в Луцьку в Східноєвропейському національному університеті імені Лесі Українки на кафедрі образотворчого мистецтва, а згодом — в Національній академії образотворчого мистецтва й архітектури в Києві на станковому живописі.
Коли опиняєшся в різних оточеннях, місцях — все впливає на тебе і формує тебе як митця. Спілкування, дискусії з іншими художниками, «надивленість», пошуки й експерименти виліплюють з тебе того ким ти є, але якась глибока основа, сформована в ранньому дитинстві, залишається таким собі постійним стрижнем.
Після закінчення навчання в академії я залишилась у Києві, атмосфера міста стала рідною і якоюсь «своєю». Можу сказати, мені пощастило з майстернею — якийсь період я працювала в приміщенні Інституту травматології та ортопедії, навіть офіційно була там художником-оформлювачем. Памʼятаю своє здивування, що така посада досі взагалі існує.
А ще я підпрацьовувала викладачем живопису, графіки, ілюстрації в приватній артшколі. І досі трохи викладаю, але переважно приватно.
Ідентифікувати найпершу роботу складно чи, скоріше, неможливо. А малюю я, здається, все життя. І що саме виокремити з усього доробку — не знаю. Але в кожному стилістичному епізоді точно була якась перша робота.
Наприклад, дуже затяжна рожева серія почалась з маленької гуашевої графіки формату А5, де я зобразила рожеву жінку як вершницю на козі в оточенні вигаданих рослин і на фоні нічного простору. Пам’ятаю, що то було під час ковідної ізоляції й вона з’явилась з якихось підсвідомих спогадів. Це був навіть швидше інтуїтивний експеримент, проте максимально органічний і відвертий. Він потягнув за собою низку пошуків у поєднанні формальної пластики з експресивно-наївним оточенням, а також у розкритті підсвідомих інстинктивних внутрішніх станів — найчастіше мені хотілося поєднувати рожеву героїню з простором і елементами дикої природи.
Розкажіть, будь ласка, про техніку малювання, яку ви використовуєте.
Вона змішана й строката. Нещодавно на моїх полотнах знову з’явилися олійні фарби. Хоча останні кілька років більше працювала з акрилом. Але я майже завжди доповнюю основний матеріал чи то пастеллю, чи олівцями, чи колажем.
З численних технічних експериментів можу сказати, що ідея самої картини підказує, який матеріал додати, змішати. Іноді мені необхідно, щоб картина після її написання «настоювалась» кілька місяців, щоб зрозуміти як її завершити. Буває, додаю якусь колажну деталь чи, наприклад, невеликий графічний елемент.
Також багато працюю в графічних техніках на папері. Але там теж зазвичай поєдную кілька матеріалів. Олівці з гуашшю, наприклад.
Чи відбулися якісь зміни у вашому мистецтві протягом творчого шляху? Якщо так, то які? Що було їхнім рушієм, причиною?
Думаю, всю творчість можна порівняти із живим організмом, який змінюється, росте, адаптується, наповнюється або навіть спустошується. Це ж невіддільна складова особи митця — і всі зовнішні, і внутрішні фактори, які впливають на особу, обовʼязково відображаються на творчому процесі.
Наприклад, я помічала, що в моїй палітрі завжди відображаються зміни місця перебування. Середовище, в якому я працюю (країна, місто, клімат, оточення) напряму впливає на підсвідомий вибір кольорів. Зазвичай, після подорожей чи перебування на резиденціях, кожну серію можна виокремити за гамою, що переважає. Але це що стосується кольору.
Можу сказати, що в мене періодично змінювався стиль і стилізація. Від реалістичності до майже наївної форми стилізації й знову до якогось навіть символічного реалізму. Ці зміни проявляються, якщо уважно прислухаєшся до себе. Якщо в принципі дозволяєш їм відбутися. Але помічаю, що ці зміни завжди з дуже плавним і органічним переходом. Іноді вони виявляються лише з плином часу, а в процесі творення я сама їх не помічаю.
Рушієм змін у творчості є уважний аналіз своїх внутрішніх станів. Змінюєшся ти — змінюється твоє творіння. Зміни постійні й незворотні. Обставини, досвід, оточення, погляди безперервно і динамічно рухливі — усе це віддзеркалюється на творчості.
Скільки картин ви створили? Чи є якась певна робота або серія, яка, на вашу думку, була ключовою або дуже вагомою у вашій кар’єрі?
Я їх не рахую. (Посміхається.) Якщо підсумувати й полотна, і графіку, і кераміку, то кілька сотень робіт є. Я б виділила рожеву серію, вона була досить тривалою і займала великий відрізок у моїй творчості. І стилістично навіть трохи встигла змінитись за час свого існування.
Гадаю, варто виокремити автопортрети. Точної кількості не знаю, але їх налічується кілька десятків. Іноді навіть чую у свою адресу: «Скільки можна малювати себе?».
Можу проілюструвати ситуацію з автопортретами цитатою Фріди Кало, яка мені відгукується: «Я пишу себе, тому що багато часу проводжу наодинці й тому, що я є тією темою, яку знаю найкраще». Проте, мені б хотілося пізнати себе ще краще і водночас знайти відповіді на багато питань. А ще на своєму образі зручно експериментувати.
Чи відокремлена ваша ідентичність як мисткині від вашої ідентичності як особистості?
Їх неможливо роз’єднати. Творчість — це ж не робота, на яку ти можеш зранку прийти й ввечері піти. І в інший час жити своє інше життя. Іноді якийсь час ти не малюєш, але при цьому ти все одно в безперервному творчому процесі.
Чи стикалися ви з критикою? Як ви реагуєте на неї? Чи впливає це на бажання продовжувати займатися улюбленою справою?
А хіба можливо не стикатися? Насправді я ціную конструктивну критику, особливо від осіб, чия думка для мене важлива. Я і сама не раз запитую у людей, чий погляд для мене цінний, з приводу роботи, яка в мене викликає сумніви чи не дає спокою. Але критика загалом точно не впливає на бажання займатися творчістю.
Бажання чи навіть потреба втілити задумане на полотні сильніші будь-якої критики.
Звідки ви черпаєте натхнення? Чи відомі вам так звані муки творчості? Якщо так, то як з ними впоратися?
Хочеться тут послатися на фразу Ейнштейна про те, що секрет творчості полягає у вмінні приховувати джерело свого натхнення. Але я жартую. Для мене натхнення може мати різну форму. Буває, це яскравий спогад чи стара фотографія або ж текстура каменя чи мерехтіння світла на стіні. Також творчості сприяє відвідування музеїв. Споглядаючи, наприклад, Дюрера чи Кранаха, знаходиш нескінченні підказки, що надихають.
Проте, бувають і «паузи» — періоди, коли особливо немає ідей і не хочеться нічого творити. Втім, у періоди такої творчої апатії я знайшла для себе дієву формулу: просто брати й робити щось. І часто вже в процесі зʼявляється «іскра».
Що найбільше сприяє творчості? Якщо говорити як про внутрішні стани, так і про зовнішні фактори.
Для мене важливим фактором є концентрація, зосередженість на процесі. Зовнішнє і внутрішнє тут повʼязане. Для внутрішнього заглиблення у процес ідеальною зовнішньою умовою є простір, у якому ніщо не відволікає. Але це я ідеалізую трохи. Бо в такій повній творчій ізоляції через якийсь час відчуваєш гостру потребу активної соціалізації, щоб потім знов заглибитись у творче пустельництво.
Що найскладніше в процесі створення картини? Яка картина далася вам найскладніше?
Навіть не знаю, що найскладніше. Для мене процес написання робіт приносить задоволення. Іноді змінюєш композицію в процесі написання. Буває робиш ескізи, а потім безпосередньо на полотні продовжуєш пошуки, що може затягувати написання картини на кілька місяців. Але це приємні «муки».
Якщо ж якусь роботу не «відчуваю» в моменті, то відкладаю її, щоб дописати згодом, або взагалі можу облишити. Якось досить довго не могла зрозуміти, як завершити два великі полотна із серії «Крихкий сон»: вони наче були готові, але хотілося якогось фінального камертона. Кілька місяців придивлялась і прислухалась, після чого додала невеликі колажні деталі, а саме наліпки на ліжку на одній картині й на стіні — на іншій.
Як ви вважаєте, ваша творчість більше виражає ваші внутрішні почуття чи відображає зовнішній світ? Що ви хочете транслювати своїми роботами?
Я спостерігаю і прислухаюсь. Як до внутрішнього, так і до зовнішніх факторів. Що б я не зображувала, це буде обʼєкт, трансльований через призму внутрішнього стану. Оточення, середовище, в якому знаходишся, сприяє генерації візуальних образів. Але це не може бути просто документацією певного обʼєкта. Цей обʼєкт набуває тих сенсів, які тобі важливі зараз, у момент створення картини.
Думаю, якщо кілька митців одночасно будуть малювати один і той же обʼєкт, в результаті у глядачів кожна картина викликатиме різні враження і відчуття, адже кожен художник зобразить обʼєкт через власну рефлексійну «лінзу». Тож творчість — це завжди тісний мікс зовнішнього і внутрішнього, і саме внутрішнє надає їй виразності та індивідуальності.
Щодо транслювання чогось своїми картинами, то я не ставлю собі цілі бути рупором. Для мене першочергово важливо бути відвертою у своїх роботах і чесно зображувати те, що мене хвилює. І звичайно, приємно, коли глядачу відгукується те, про що було сказано на полотні.
Чи потрібно додавати пояснення до картин, на вашу думку?
Пояснення до картини не завжди потрібне. Іноді, якщо хочеться, щоб глядач не інтерпретував сенс картини по-своєму, тоді, звичайно, пояснення необхідне. В такому випадку митець налаштовує чіткий «прожектор» для висвітлення ідеї, без можливого відходу в альтернативність.
Але особисто мені ближчий підхід, коли ти не обмежуєш глядача в трактуванні картини. Тоді він стає наче співучасником творення сенсу, відображеного на полотні, що іноді приводить до надзвичайно несподіваних думок. Бувало, глядачі навіть вбачали себе в моїх полотнах, якісь свої пережиті стани, хоча раніше ми не зустрічались.
Ідеальна атмосфера для творчості — це…
Для початку це зручна і світла майстерня, а ще це спокій і певне усамітнення, коли тебе ніхто не відволікає. Але з досвіду можу сказати, що формули ідеальної атмосфери не існує. Бо іноді, опиняючись начебто у відповідних за всіма параметрами умовах, відчуваєш повну нездатність працювати. І навпаки, буває, що «пробиває» на творчість, коли ти десь у поїздці й з матеріалів у тебе в кращому випадку є скетчбук.
Як ви оцінюєте стан сучасного українського мистецтва? Які в ньому є проблеми? І які шляхи їх вирішення можуть бути?
Сучасне мистецтво в Україні живе і розвивається, молоді митці живлять цей мистецький організм. В цілому тенденція останніх років мені здається досить позитивною та конкурентною — це я про якість і розвиток саме сучасної мистецької творчості. Але важливою проблемою, на мою думку, є відсутність грантової підтримки митців на державному рівні за зразком європейських країн.
На жаль, непріоритетність мистецької сфери змушує багатьох талановитих митців буквально виживати або ж штовхає їх до зміни професії. Гадаю, в Україні загалом не завадило б розширити фокус мистецької освіченості.
Які перспективи розвитку ви бачите для сучасного українського мистецтва?
Воно однозначно розвивається і буде розвиватись. Лише темпи, масштаби й конкурентоспроможність на європейському чи світовому рівні залежать, на мою думку, від зацікавленості країни у цьому розвитку. Тобто окремі митці, окремі галереї, колекціонери роблять свою справу, живлять цей організм.
Щоб говорити про глобальне явище під назвою «українське сучасне мистецтво», мабуть, державі потрібно робити на нього ставку як на один з важливих рушіїв розвитку культури й представлення країни. Хочеться, щоб про Україну знали завдяки культурі, а не трагедіям.
Кого з українських митців ви можете виділити? З ким ви споріднені духом?
Не задумуючись назву Олену Придувалову й Олексія Аполлонова. Дуже люблю те, що вони роблять, і ціную їхню чесність на полотні.
Чи важлива відповідна освіта для митця, на вашу думку?
Так, але я не обмежую цю відповідь класичним розумінням освіти. Митець, який створює щось, що «чіпляє», обовʼязково освічений. Але це може бути й самоосвіта. Необовʼязково мати відповідний диплом, щоб бути митцем.
Художник — це нескінченне горіння цікавості й розвитку.
Класична художня освіта відшліфовує твої технічні вміння, але, щоб бути митцем, необхідно вчитися далі: вчитися змінюватись, мислити, слухати, і себе також. Історія знає безліч імен митців без освіти, так само як і дипломованих та талановитих осіб, які вирішили, що їхня творчість завершиться в стінах академій.
Як митцю-початківцю заявити про себе та почати продавати свої роботи?
Для початку можу сказати, що необхідно багато працювати. Але якщо ти дійсно цим гориш, то інакше і не вийде. Зараз соцмережі та вебпростір в цілому дуже допомагають із презентацією себе. По суті, створивши онлайн-портфоліо, можна досить просто познайомити людей з тим, що ти робиш.
Необхідна наполегливість, важливо подавати свою кандидатуру на мистецькі резиденції, пропонувати галереям проєкти. Зараз найактуальніше — це робити через нетворкінг. Існують чудові телеграм-канали, які постійно публікують нові оупен-коли для участі в резиденціях для митців з абсолютно різних сфер діяльності. Також, гадаю, варто стежити за інстаграм-сторінками й сайтами галерей та інституцій.
Колекціонери зʼявляться, якщо стабільно продовжувати працювати. Адже професійні колекціонери зазвичай не купують імпульсивно і спонтанно, хоча і таке трапляється, а віддають перевагу виваженому спостереженню за митцем, можна сказати, тримають дистанцію, спостерігають за розвитком автора.
Також є безліч онлайн-платформ, де можна продавати мистецтво. Памʼятаю, в студентський час такі продажі дуже допомагали існувати. Для початку варто вести соцмережі, показуючи глядачу своєрідне живе портфоліо. Також Behance — хороша аплікація для створення портфоліо. Saatchi Art — хороша платформа для продажу мистецтва.
Чи пам'ятаєте ви, як уперше продали свою картину? Які це були емоції? Що ви купили на зароблені кошти?
Здається, першу творчу роботу продала через твітер, зараз його у мене нема (посміхається). Це був перший чи другий курс, і тоді гроші від проданої роботи йшли на поповнення нових матеріалів, щоб мати можливість працювати далі.
Що, на вашу думку, робить митця великим, видатним?
Дивлячись з якого ракурсу на це дивитися. Якщо з історії та узагальнити, то відповідь полягає у вірності митця своїй справі. Всі «великі» мали різні біографії — хтось отримав визнання при житті, а хтось не застав його і прийняття прийшло з часом.
Всіх видатних митців обʼєднує спільна риса — горіння тим, що вони робили. Мабуть, це працює не лише у сфері мистецтва, а в будь-чому. Якщо ти по-справжньому любиш те, чим займаєшся, і віддаєшся справі повністю, то плід твоєї діяльності рано чи пізно відгукнеться.
Про що ви мрієте як мисткиня та як людина?
Як художниця, хочу завжди зберігати чесність у своїх творах. А як людина я хочу миру. Страшно усвідомлювати, що ми звикли до війни.
Чим ви любите займатися, окрім малювання?
Важливе місце у мене займають подорожі, але зазвичай і в них не без малювання. Зміна місця, оточення періодично являється необхідністю. В новому просторі часто починаєш мислити інакше, та і пізнавати зсередини культуру, менталітет, смаки, запахи, краєвиди — це так захопливо! А щодо творчих вподобань, то, окрім малювання, люблю заняття керамікою.
Як на вашу творчість вплинула війна?
На початку повномасштабного вторгнення я не малювала зовсім. З Києва я поїхала до Львова, і з матеріалів у мене були з собою скетчбук і олівці. Потім поступово почала робити невеликі замальовки, які згодом переросли у своєрідний мальований «щоденник». Формат «щоденника» і досі продовжується.
На березень 2022 року ми з галереєю Kirisenko Art Gallery готували виставковий проєкт «Щоденник власних почуттів», але через початок повномасштабної війни виставка стала на паузу на невизначений час. Однак зимою 2024-го вона відбулася.
Саме в тій стилістиці я зараз не працюю, і мені цікаво було наче перегорнути назад два роки сторінок свого щоденника і відкрити публіці те, як я мислила і що відчувала тоді.
А щодо живопису, то за період від 24 лютого зʼявлялось кілька різних серій, проте, якщо підсумувати, то у творчості було більше самокопання, стилістично більше реалізму, а в палітрі — більше стриманості. Поки що якось так.
Чи є картини, які були намальовані в період, коли ви відчували себе дуже щасливою, і навпаки? Як вони називаються?
Складно чітко розділити щастя і сум як періоди. Кожна картина створюється не за одну мить, і протягом написання твору автор може пережити цілу градацію переживань. Принаймні у мене так.
Коли втягуюсь у процес творення, я відчуваю себе щасливою незалежно від зовнішніх факторів. Тож, можливо, всі роботи створені в період щастя?
