Що б не відбувалося, українську культуру та її розвиток не зупинити. Harper's Bazaar Ukraine продовжує цикл інтерв’ю з представниками індустрії, які працюють над формуванням культурної спадщини нашої країни, закарбовуючи свої імена на власних полотнах та сторінках історії.
«Найголовніший проєкт — це те, що ти робиш сьогодні».
28-річний Дмитро Козинець народився на Донеччині. Його творчий шлях почався ще з дитинства — спочатку він навчався в художній школі в рідному Слов'янську, потім вступив на факультет графічного дизайну в Краматорський технічний коледж.
Відсутність батьківських обмежень у способах самовираження сприяла тому, що Дмитро виріс open-minded person.
«Ще змалечку у мене не було рамок, я розвивався в тому, в чому хотів. І зараз малюю те, що хочу, я вільний від того, що моє мистецтво мусить комусь сподобатися. Я орієнтуюся на свій внутрішній світ… Мені подобається сильна ідея, сильний віжуал, проста і швидка реалізація. Моя творчість — це все про якусь правду, відвертість, чесність».
Після навчання в Краматорську Дмитро переїхав до Києва, де вже багато років працює дизайнером та артдиректором, має власну дизайн-студію та навчає молоде покоління в Kyiv Academy of Media Arts креативному мисленню та дизайну. Також має власний бренд одягу.
Попри те, що творчість завжди була невіддільною частиною повсякденного та професійного життя Дмитра, кілька років тому, переживаючи складний період внутрішньої трансформації, він відчув жагу знову почати малювати.
«Я замовив на olx радянські шпалери 70-х років, вінтажний папір, десь на них навіть був шовкотрафаретний друк. Спочатку хотів малювати на їхньому зворотному боці, а потім, коли отримав їх, з'явилося бажання намалювати на лицьовому. Це було свого роду переосмисленням матеріалу».
Про власний творчий шлях, роль освіти, важливість досвіду та вихід за академічні рамки, про те, чим цікава критика та чому вона не впливає на бажання продовжувати, про найбільший страх і мрії, про те, який перфоманс хотілося б реалізувати, щоб привернути увагу іноземців до війни в Україні, Дмитро Козинець поділився з Лесею Пахариною в інтерв’ю для Harper's Bazaar Ukraine.
БЛІЦ
Ваш улюблений художник. Караваджо, Пікассо, Шіле.
Ваша улюблена картина. «Медуза Горгона», Караваджо.
Ваш улюблений напрям у мистецтві. Мені подобається скульптура. Щось масштабне.
Ваш улюблений музей/галерея. Музей Сальвадора Далі в Берліні.
Ваш улюблений фільм про мистецтво. «Робота без авторства».
Ваші улюблені кольори, поєднання кольорів. Люблю теплі кольори, фактури, контраст світлого і темного.
Малювання — це дар чи ремесло? Ремесло. Всьому можна навчитися.
Опишіть своє мистецтво кількома словами. Наївне, чесне.
Якби не мистецтво, то… Можливо, щось пов'язане з подорожами.
Ви — інтроверт чи екстраверт? Екстраверт.
Ваш найбільший страх. Бути похованим живцем.
В порядку пріоритетності: самореалізація, слава, гроші? Самореалізація, слава, гроші.
З ким із митців або відомих людей ви б хотіли зустрітися?
Насправді я не маю якогось гострого бажання зустрічатися з кимось конкретним. Але якщо все ж таки когось називати, то, можливо, це Пікассо або Далі. А ще я б, мабуть, хотів потрапити на якусь тусовку художників того часу.
Коли та з чого почався ваш творчий шлях? Чи пам'ятаєте ви свою першу роботу і якою була реакція інших на неї?
Тяга до малювання з’явилася інтуїтивно. Як у будь-якої дитини, у тебе є олівці чи будь-яке інше приладдя в дитинстві, ти береш його і починаєш малювати. Ще змалечку в мене не було рамок, я розвивався в тому, в чому хотів. Мої батьки звертали увагу на все, що я робив: танцював, співав, малював. Вони помітили, що в мене непогано виходить малювати, і запропонували піти в художню школу, потім в коледж на графічного дизайнера.
Інколи в жартівливій формі від рідних звучало «Ти що, дітей будеш картинами годувати?», але в результаті саме малювання допомогло мені вивчитися на дизайнера. Зараз ця професія дає мені фінанси та повну свободу як художнику. Я малюю те, що хочу, я вільний від того, що моє мистецтво мусить комусь сподобатися. Я орієнтуюся на свій внутрішній світ.
Дмитро за часів навчання в коледжі
Ще один цікавий факт про мене. Моя мама, дідусь і бабуся — греки. Виходить, що частково я теж грек.
В Донецькій області є велика грецька спільнота. В Урзуфі, де народилася мама, живе дуже багато греків, які були історично переселені з Криму під час вигнання кримських татар. До татар на півострові жили греки. Катерина II гнала всіх звідти, греки пішли морем і населили Одеську та Донецьку області. Власне, тому в Криму є Гурзуф, а в Донецькій області — Урзуф.
Ми теж були в цій спільноті. Щороку в ній проводилися всілякі конкурси. Якось нам зателефонували й запропонували взяти участь в одному з них: потрібно було намалювати щось на грецьку тематику. Я тоді був у першому чи другому класі й намалював грецьку вазу, на якій був зображений Геркулес зі щитом. Це був перший малюнок, який я пам'ятаю. Я дуже старався, уявляв, що поїду до Греції в літній табір від громади, але мама побоялася відпускати мене одного, маленького, літаком.
Маленький Дмитро з мамою та дідусем
Розкажіть, будь ласка, про техніку малювання, яку ви використовуєте.
Поєднання різних сучасних стилей та змішана техніка — це моє. Мені подобається знаходити старі матеріали, у яких є якась історія та своя енергетика. Графіка, фігуратив, натюрморт — у мене все дуже флексібл. Я вважаю, що кожен художник може проявити себе в будь-якому стилі, з будь-яким матеріалом: що б ти не взяв в руки — хоч колаж клей, хоч скульптури роби, у тебе все одно буде виходити щось із твоєю ідентичністю.
Коли ти навчаєшся, ти вивчаєш багато класичних технік, отримуєш багаж скілів, потім використовуєш їх на тих роботах, які хочеш зробити.
4 роки тому я відчув, що давно не малював, захотілося взяти якийсь матеріал і помалювати акрилом чи гуашшю. Я замовив на olx радянські шпалери 70-х років, вінтажний папір, десь на них навіть був шовкотрафаретний друк. Спочатку хотів малювати на їхньому зворотному боці, а коли отримав їх, з'явилося бажання намалювати на лицьовому. Це було свого роду переосмисленням матеріалу, бо в 70-х це був дуже дорогий матеріал, а потім він знецінився, і зараз його можна купити за 10 гривень — як на мене, він дуже трушний.
Я покликав друзів додому, ми роздягли Богдана, я його пофотографував. Він був повністю голий, стояв «у берізці» та робив інші викрутаси — я хотів, аби пози були динамічні, мені було цікаво малювати в динаміці, тому я його одразу фотографував, а потім малював. Це я повторив з іншими своїми друзями. Так з’явився мій перший проєкт зі шпалерами, який я назвав досить просто: Naked people. Кожній роботі з цього проєкту я дав таку ж саму просту назву — ім'я та поза. Концепція складна, ускладнювати назвою не мало сенсу.
Чи відбулися якісь зміни у вашому мистецтві протягом творчого шляху? Якщо так, то які? Що було їхнім рушієм, причиною?
Під час навчання мої картини були складніші, з часом відбулося спрощення. Мені подобається сильна ідея, сильний віжуал, проста і швидка реалізація. В мене такий темперамент — мені потрібно щось робити ефектне і швидке.
Коли ти навчаєшся, ти знайомишся з історією мистецтва, досліджуєш, дізнаєшся про різних художників. Мені подобався Пікассо, Караваджо. До речі, в Києві є його послідовники, караваджисти, в колекції Музею Ханенків представлені їхні роботи. Мені подобаються темні роботи Караваджо, його підхід і концепт. В той час, коли всі малювали якісь класичні релігійні мотиви, він міг намалювати Ісуса в барі.
Скільки картин ви створили? Чи є якась певна робота або серія, яка, на вашу думку, була ключовою і/або дуже вагомою у вашій кар’єрі?
Я не знаю. Якщо рахувати всі маленькі, великі, то, мабуть, за останні 4 роки десь 50. В загальному десь до сотні картин різних розмірів. Наразі кожен новий проєкт або серія для мене є ключовими. Ти постійно придумуєш щось нове і працюєш над ним, розвиваєш концептуально, візуально. Найголовніший проєкт — це те, що ти робиш сьогодні.
Чи відокремлена ваша ідентичність як митця від вашої ідентичності як особистості?
Думаю, що ні, це пряме вираження твоєї ідентичності — те, що ти думаєш, те, що ти вмієш, твій бекграунд.
Чи стикалися ви з критикою? Як відноситеся і реагуєте на неї? Чи впливає це на бажання продовжувати займатися улюбленою справою?
Звичайно. Це дуже ситуативна історія. Я досить відкритий до критики, мені подобається слухати, навіть якщо комусь щось не подобається, що я роблю. Мені цікаво чому. Але, мабуть, якщо людина з великим досвідом і винятковим бекграундом відгукнеться не дуже добре про мої роботи, я засмучусь. Таке бувало. От, наприклад, у коледжі ти щось малюєш, а викладач каже, що це фігня.
В мене були досить круті відносини майже з усіма викладачами: вони розуміли, що я цим займаюся не тому, що змусили батьки, а тому, що мені подобається. Вони бачили результат роботи над собою, постійну динаміку росту і зацікавленість у навчанні.
Коли я навчався, я малював маслом, аквареллю. Малював багато квітів, всі роботи дарував тіткам, хрещеній, бабусі. Це були класичні роботи. Наразі родичі коментують: «Діма, а що це в тебе ваза така крива?» Мені це приємно. Нерозуміння мого мистецтва бабусею чи дідусем здається мені дуже милим.
До критики потрібно прислуховуватися, але вона не впливає на моє бажання займатися улюбленою справою, вона наштовхує на якісь думки.
Я вважаю, що в мистецтві немає об'єктивної критики. Вона транслюється від суб'єкта на тебе, на твою роботу. Можливо, колись штучний інтелект навчиться робити аналіз сучасного мистецтва, а так це все дуже суб'єктивно. Хіба що ти у своїй творчості на щось посилаєшся, на якийсь певний стиль, який передбачає певні правила. Але все одно навіть у таких умовах можна бути порушником правил.
Звідки ви черпаєте натхнення? Чи відомі вам так звані муки творчості? Якщо так, то як з ними впоратися?
З усього, що мене оточує, все, що я бачу у сфері дизайну, моди, мистецтва. У мене все сконцентровано на відчуттях, і я цим насичуюся.
В моєму розумінні «муки творчості» — це коли тобі щось потрібно зробити, а ти не можеш цього видати. Але це процес, це шлях. У мене такого немає. У мене все йде від чистої енергії, від того, що я хочу робити. Я роблю те, що хочу робити, роблю це тоді, коли хочу це робити, роблю так, як хочу це робити. У мене немає жодних умов. Я нічим не упорядковуюся, тому в мене немає мук.
Зараз моє мистецтво перебуває на етапі реалізації моїх ідей — немає правил, немає дат.
Мені здається, що «муки творчості» можуть з'явитися, якщо, наприклад, ти намалював картину, вона всім сподобалася, всі її замовляють, а тобі вона не дуже подобається, і тобі не дуже хочеться її малювати. Тоді можуть з'явитися муки, але то вже інші муки — муки бізнесу.
Що найбільше сприяє творчості? Якщо говорити як про внутрішні стани, так і про зовнішні фактори?
Тема війни зараз надзвичайно гостра. Ти бачиш, що відбувається у твоїй країні, бачиш, як багато іноземців не чує, не розуміє цього, і хочеш донести якісь важливі меседжі.
Я багато разів прокручував у себе в голові, «щоб я зробив», аби ще раз привернути увагу європейців до війни в Україні. Мені подобаються роботи, які не пов'язані з чимось візуальним, мені хочеться транслювати свої відчуття. І якби якийсь іноземний музей запросив би мене зробити виставку на тему війни, це був би перфоманс — кімната, в якій люди будуть ходити по попелу, переходячи з однієї кімнату в іншу, лишаючи після себе брудні сліди від взуття з попелом.
Якщо не в розрізі війни, то найбільше впливає і сприяє мій внутрішній стан. У мене дизайн-мислення.
В моєму розпорядку є окремий день для малювання. Це четвер. За тиждень я накопичую купу всього, що хочу подивитися, почитати, чим хочу надихнутися. Це можуть бути старі фільми, історія життя якогось художника тощо. Мені подобається нести своє бачення на якісь речі — це твій всесвіт, в якому є твої фізичні правила, і ти влаштовуєш сам, як це працює.
Я можу і в інші дні робити якісь скетчі, але четвер — це день, який я можу повністю присвятити себе цьому. Я або малюю, або щось купую для малювання, або щось досліджую. Але насправді я хотів би більше приділяти цьому часу. Поки що так не виходить.
В майбутньому я хотів би поїхати пожити в якусь країну — наприклад, зараз думаю про Мексику, Монголію, Францію — вивчити місцеву культуру, навколишній світ і транслювати його у своїх роботах. Хочеться поширити своє бачення світу, сприйняття в дизайні, мистецтві.
Насправді мій стиль в дизайні дуже схожий на те, що я малюю. Це все дизайн, це все якась творчість — межа стирається і стає розмитою.
Що найскладніше в процесі створення картини? Яка картина далася вам найскладніше?
Час. Я не люблю довго чекати. Якщо в мене з'явилася якась ідея, мені потрібно це зробити прямо зараз, неважливо, яка година, де я знаходжуся. Я одразу записую це в телефон, починаю шукати композиції, наприклад, квітів, які я б хотів намалювати, купую їх, приношу додому, фотографую, а потім приходжу в четвер, і якщо не відлягло, то реалізовую. До цього можу зробити скетчі.
Мені потрібно, щоб голова була пустою, щоб малювала рука. Коли я розслаблений, у мене навіть лінії виходять більш виразними. Мені потрібно зрезонувати свої відчуття через якийсь умовно фізичний прояв себе. Коли ти не можеш цього зробити, це виходить складно.
Найскладніше мені давалися картини під час навчання. Звичайно, ти навчаєшся, набиваєш руку, відчуття, але академічні рамки мене обмежують.
Навчатися взагалі складно. Особливо таким речам, які не можна пояснити якимись фізичними правилами. Ти ніяк не поясниш, як тобі почати відчувати фігуру, тобі потрібно просто брати й малювати, поки ти цього не відчуєш, поки не зрозумієш, як намалювати чоловічу фігуру, як посадити голову на шию, щоб це не було недолуго, а було технічно правильно. Потім ти вже відчуваєш, ти малюєш одну лінію, і вона вже правильна.
Як ви вважаєте, ваша творчість більше виражає ваші внутрішні почуття чи відображає зовнішній світ? Що ви хочете транслювати своїми роботами?
Комбінація внутрішнього і зовнішнього. Не має бути якогось конфлікту, моя творчість — це все про якусь правду, відвертість, чесність. Я маю бути чесним в першу чергу сам перед собою, і тоді це комбінація зовнішнього з внутрішнім.
Мені подобаються великі роботи. І ефектність. Я хочу, щоб відчувався масштаб, щоб мистецтво викликало емоцію «вау, так просто і так чіпляє».
Хочеться транслювати правдивість. Мої картини, які пов'язані з оголеними людьми на шпалерах, — це чиста правда, як це відбувається у людини всередині та зовні. Приходить людина, ти її просиш роздягнутися і зайняти якусь динамічну позу, і це перша мова тіла, вона завжди проявляє внутрішній світ. По позах, які обирає людина, можна щось про неї сказати, по тому, яке в неї тіло — шия, плечі, стегна, ноги. Мені дуже подобаються ноги, ти розумієш: оце стопа, вона має свій характер. І тіло людини має такий самий характер, вони розмовляють однією мовою.
Чи потрібно додавати пояснення до картин, на вашу думку?
На мою думку, ні. Можливо когось цікавить, що художник хотів закласти. Мене ж більше цікавить, що відчуває кожна людина. Для мене це експеримент. Намалював, запитав. От і все. Це стосовно того, що я створюю.
Однак інколи приходиш на якийсь перфоманс і розумієш, що той, хто не в контексті, 100% нічого не зрозуміє. Звісно, найголовніше — це емоції, які ти відчуваєш, але що з ними далі робити?
Якщо задача проінформувати, наприклад, людей про те, що відбувається в Україні, щоб вони повною мірою відчули ці емоції та зрозуміли, що відбувається, і пішли після цього допомагати, донатити, волонтерити, потрібно дати якесь пояснення.
Ідеальна атмосфера для творчості — це…
Це досить великий світлий простір, великі вікна, багато денного світла. У мене фізичне уявлення про умови. Умови для мене дорівнюють фізичному простору. Мені важливо, щоб це було моє місце, мої речі, тоді я налаштований суперемоційно.
Зазвичай я працюю в повній тиші. Люблю малювати вдень. Коли я завершую роботу над картиною, я відчуваю піднесення — ти ще не розумієш, що сталося, але в цілому відчуття дуже класні. Результат стає зрозумілим потім.
Як ви оцінюєте стан сучасного українського мистецтва? Які є проблеми? І якими можуть бути шляхи їх вирішення?
Я думаю, що зараз є якийсь натяк на трамплін. В Україні дуже багато крутих митців, які працюють, постійно розвиваються. Хотілося б більших масштабів, більше уваги до них. Сучасне українське мистецтво на це заслуговує. Воно нічим не гірше за мистецтво будь-якої іншої країни світу та й взагалі, я вважаю, що кордони в сучасному світі стираються. Є слід ментальності, в якій ми виросли, ми транслюємо свою ментальність, свої відчуття, що ми зараз бачимо.
Хотілося б, щоб ментальність наших людей ставала ближчою до мистецтва, щоб вони більше цікавилися, більше відвідували виставки, щоб музеї були не тільки в Києві та інших великих містах, щоб було більше подій, уваги від Міністерства культури України. Це має бути комбінація приватного і державного. Має бути всебічна підтримка, і тоді це зможе набрати ще більших обертів. Має бути більше митців, галерей, виставок, перфомансів — зокрема, тих, що може влаштувати держава за кордоном. Ми вже давно ментально перебуваємо в Європі, і треба ще активніше стирати ці кордони. Нам потрібно ставати ближчими з іноземними митцями через наше мистецтво.
Нам потрібно доводити, як багато українських митців присвоїла Росія. Це люди, які народилися в Україні. Можливо, вони вчилися в Росії, але вони народилися і виросли в Україні. В них бекграунд тут. Ніхто не відрікався, що він українець. Таких дуже багато.
В радянські часи українське мистецтво знищувалося на всіх рівнях. Якщо зараз подивитися на спадщину, яку Росія видає за свою, то неможливо не помітити, що вона частково побудована на українській. Українські таланти мають вплив на сучасне російське мистецтво. Це неможливо ігнорувати.
Які перспективи розвитку ви бачите для сучасного українського мистецтва?
Я думаю, що буде підйом, зацікавленість, наплив туризму. Закінчиться війна і справи підуть набагато краще. Навіть зараз, під час повномасштабної війни, я бачу по тих, хто відвідує Україну, їхній шок від нашого культурного бекграунду, від того, що ми маємо і створюємо в цих складних умовах.
Я бачу війну з 2014-го, коли ще бігав в рідному Слов'янську з батьками під обстрілами, я дуже добре відчув на собі всі ці емоції. Якби я був іноземцем, я б хотів приїхати в країну в стані війни, як-от Україна, поспілкуватися з людьми, які, незважаючи ні на що, продовжують розвиватися і робити щось цікаве.
Кого з українських митців ви можете виділити? Хто вам близький по духу?
Мені подобається Олег Голосій. Постер його роботи висить у мене над диваном. Дуже цікаво за ним спостерігати.
Звичайно, не можна не думати про рух «Паризької комуни» в Києві. Також подобається Жанна Кадирова. Вона робить дуже несподівані речі, її проєкт «Паляниця» вражає.
Чи важлива відповідна освіта для митця, на вашу думку?
Ні, мені здається, неважлива. Освіту можна здобути самостійно. Залежить від того, що ти закладаєш у своє мистецтво. Умовно можна взяти п'ятирічну дитину, попросити її намалювати та зробити з цього сучасне мистецтво. Сучасне мистецтво для мене — це більше про сенси, про відчуття.
Чи потрібна освіта? Це питання. Бо, можливо, це якісь непотрібні рамки. Якщо ти береш якийсь матеріал і робиш з ним щось по-своєму — можливо, саме це і є те чисте, тільки твоє мистецтво, без стороннього впливу.
Я вважаю, що потрібен досвід. Можна обрати в цьому напрямі якогось досвідченого професіонала і піти до нього навчатися в майстерню підмайстром, як це було раніше. Тобто тобі подобається якийсь стиль, ти йдеш набираєшся досвіду, після самостійно розвиваєшся і робиш з цього щось своє.
Вийти за академічні рамки особисто мені допомогли вийти роздуми про те, що я хочу робити, як я хочу це робити, як це має виглядати. Плюс в мене минуло багато часу після навчання, коли я довго не малював, а займався дизайном, розвивався в цій сфері. Потім в якийсь момент я відчув, що дуже хочу знову малювати. З'явилося багато питань: що саме? як? на чому? В результаті я замовив шпалери й почав щось робити. В процесі став краще розуміти себе — де я зробив щось добре, а де потрібно підтягнути.
Як митцю-початківцю заявити про себе та почати продавати свої роботи?
У кожного свій шлях. У мене він довгий. Думаю, що це взагалі складно. Дивлячись що, кому і за яку вартість продавати. Якщо відповідати загалом, то, на мою думку, потрібно бути чесним з собою, робити те, що ти відчуваєш, мати конект внутрішнього з зовнішнім і оточувати себе правильними людьми. Потрібно викладати свої роботи в соціальних мережах, знімати відео як ти це робиш, публікувати розмовні історії тощо. Головне — робити якісь кроки. Тоді все вийде.
Чи пам'ятаєте як вперше продали свою картину? Які це були емоції? Що купили на зароблені кошти?
В дитинстві мені заплатили родичі. Я був щасливий — хтось купив твою роботу, хтось заплатив тобі за це гроші. Відбувся обмін енергією, це був такий фан. Я пішов і купив на ці 100 чи 200 грн ще кісточок для малювання.
І зараз за ті гроші, що мені приносить мистецтво я йду й купую собі, наприклад, дорожчі рами для оформлення чи поляроїд, щоб фотографувати й потім малювати картини з фото. Я розумію, що розвиток залежить від фінансів, тому зароблене перевкладаю.
Що, на вашу думку, робить митця великим, видатним?
Глибина думки, яку він закладає, ефектність виконання, контекст з сучасністю.
Якщо говорити про тих, хто отримав визнання після смерті, то це митці, які були на кроки попереду. Люди, які могли б за роки життя митця оцінити його мистецтво, ще не народилися. Це феномен, дуже сильна енергія, коли ти випереджаєш свій час, але водночас це й мука. Як-от Ван Гог, який не продав жодної картини за життя: це дуже жорстоко, як на мене. Всупереч цьому Ван Гог був послідовний, незважаючи ні на що, продовжував малювати та просто сходив із розуму. І скільки ще було таких художників, які навіть після смерті залишилися непоміченими.
Сучасні технології дають можливість швидше поширювати інформацію. Це дуже змінило світ.
Про що ви мрієте як митець та як людина?
Про незалежність. Відстоювати її, бути незалежним від умовностей, іноді вміти зловити якийсь дзен, медитативний стан. Мати незалежність у своїх діях, бути впевненим в собі, своїх діях, своєму виборі, реалізовувати масштаб своїх проєктів.
Мрію подорожувати, працювати в різних країнах, резонувати з місцевою культурою і відтворювати свої відчуття у своєму мистецтві.
Чим ви любите займатися, крім малювання?
Люблю налаштовувати свої внутрішні процеси. В мене ніколи немає чогось постійного, наприклад, спортзалу, я дію по відчуттях. Хочу поплавати — іду в басейн, хочу потренуватися — іду в зал, хочу помедитувати — займаюся йогою. Я багато чого пробую, щоб зрозуміти, що мені подобається. І потім повторюю це частіше, занурююся глибше.
Дуже люблю переорганізацію. Пам'ятаю, ще в дитинстві приїжджав до бабусі в село, йшов в комору, де збиралася купа всього, і наводив там порядок.
Як вплинула війна на ваше мистецтво?
Набагато складніше реалізовувати щось. Але думаю, що вплив війни на моє мистецтво я ще не відчуваю повною мірою, бо знаходжуся в цьому моменті. Оцінити зараз складно.
В мене є якісь ідеї, як-от я розповідав про перфоменс з попелом у кімнаті, але я не знаю, чи потрібні вони комусь. В Україні всі й так про все знають, потрібно робити це за кордоном.
Чи є картини, які були намальовані в період, коли ви відчували себе дуже щасливим, і навпаки? Як вони називаються?
Коли я відчуваю себе погано, мені складно малювати. В моєму житті був складний період, коли я проживав складні внутрішні процеси перебудови власної особистості, і саме тоді з'явилася серія з оголеними людьми. В цей період для мене гостро звучала історія з правдою, і саме так вона знайшла своє відображення в моєму мистецтві.
Зараз я відчуваю легкість. Намагаюся навіть у такий важкий час знаходити якісь плюси, радість, позитив.
