Інноваційні матеріали сьогодні змінюють не лише виробництво, а й саму філософію моди. Від шкіри з міцелію до текстилю з перероблених ресурсів — бренди шукають способи поєднати естетику та сталий підхід. Український бренд 3,14BAN, заснований Катею Уваровою, перетворює використані банери на стильні сумки, чохли та аксесуари, кожен із яких несе свою історію. Тут апсайклінг зустрічається з дизайном, а свідоме споживання стає частиною повсякденного стилю. Про те, як бренд формує нову культуру відповідального та креативного підходу до ресурсів, його засновниця розповіла в інтерв'ю.
Які були найбільші виклики на початку вашого шляху з інноваційними і некласичними матеріалами?
Найбільший виклик на старті був не «навчитися шити». Найбільший виклик перетворити банер із вуличної реклами на матеріал, який підкоряється дизайну.
Банер — це матеріал із характером: він пам’ятає заломи, може жити своїм життям у шві, реагує на голку не так, як бавовна чи шкіра, і кожен шматок з іншою щільністю, покриттям, історією.
У класичному виробництві ти купуєш рулон і отримуєш повторюваність. В апсайклінгу ти отримуєш факт: двох однакових банерів немає. І тоді питання не в натхненні, а в контролі.
Другий виклик: стабільна якість із нестабільної сировини. Було б легко сховатися за фразою «це ж апсайклінг». Але ми зробили навпаки: тестували міцність у реальному носінні, підбирали шви, перебирали фурнітуру, поки не отримали результат, який можна повторювати. Бо клієнт купує не тільки концепцію. Він купує річ, яка працює: тримає форму, витримує навантаження і служить довго.
Як виникла ідея використати саме цей інноваційний матеріал?
3,14BAN почався не з «геніальної ідеї», а з одного дуже приземленого шоку.
У 2019-му, на третьому курсі, я проходила практику в івент-агентстві. Після кожної події залишалися банери: великі, міцні, абсолютно живі матеріали. І найсмішніше (і найсумніше) — вони були потрібні рівно до моменту, поки гості розійшлися. Далі їхня доля була одна: склад → смітник → полігон.
І в мене в голові клацнуло: як так? Ми витрачаємо ресурс, друкуємо, возимо, натягуємо конструкції... щоб потім викинути матеріал, який витримує дощ, вітер і сонце. Це ж просто абсурд. Банальна нераціональність.
Я забрала один з цих банерів і почала експериментувати. Спочатку це був чистий виклик: чи можна зробити з рекламного пластику річ, яку хочеться носити? Не «прикольно для інстаграму», а по-справжньому: міцну, зручну, красиву. Коли вийшов перший виріб, я зрозуміла: це не просто апсайклінг. Це про трансформацію: перетворити одноразове на цінне.
Так народився 3,14BAN: бренд, який забирає банери з фіналу «смітник» і переводить їх у нову роль — шопери, поясні сумки, чохли для ноутбуків, блокноти. У кожного виробу своя фактура, свої сліди минулого, свій характер. Ми не маскуємо походження матеріалу, ми робимо його частиною дизайну.
І чесно, мене досі драйвить одна думка: якщо вже щось створено і витратило ресурс — воно заслуговує на другий шанс. 3,14BAN — це якраз про це.
Розкажіть про момент, коли ви зрозуміли, що ваші клієнти справді оцінюють інноваційність матеріалів, і що це змінило у вашому підході до бренду. Можливо, був зворотний зв'язок або історія, яка вас здивувала?
Це сталося не тоді, коли люди писали «вау, з банера». А тоді, коли вони почали описувати не матеріал, а відчуття від користування.
Наприклад, клієнтка написала про наш чохол: «в нього спокійно влазить зарядка, носити всюди не страшно, бо ноут реально захищений товщиною банера і підкладки». І от у цей момент я зрозуміла: інноваційність для них не «прикольний факт». Це функція, яка дає впевненість щодня.
Ще один переломний момент — коли питання змінилися. Раніше було «Це точно з банера?». Тепер: «А з якого саме банера?», «Яка в нього історія?», «Можна під мій стиль?». Люди почали цінувати матеріал як частину ідентичності: річ стає приводом для розмови та способом сказати про себе: «Я обираю зміст, а не одноразове».
Що це змінило в 3,14BAN?
Ми стали ще уважнішими до людини та її вибору. Так, у нас на сайті є готові лімітовані чохли — можна зайти, обрати й замовити. Ми не шиємо їх багато: кожен випуск невеликий, бо банери унікальні, і повторити один в один неможливо. Але якщо людина не знаходить «свій» по кольору, фактурі, настрою, принту, ми не змушуємо її підлаштовуватись під наявність. Ми робимо навпаки: підбираємо банер під людину. Показуємо кілька варіантів матеріалу, узгоджуємо, і тільки тоді шиємо. І найцінніше тут — взаємодія. Клієнту реально цікаво обирати: він ніби стає співавтором і «збирає» свій чохол разом з нами. А для нас це теж важливо: через такі процеси ми краще відчуваємо людину: її стиль, запит і з кожним замовленням глибше знайомимося зі своїми клієнтами.
Які унікальні елементи у виробничому процесі вашого бренду сприяють створенню цих матеріалів?
У нас унікальність починається ще до виробництва — з того, як ми мислимо матеріалом. Ми будуємо процес навколо ідеї: взяти те, що списали, і перетворити на продукт, який хочеться носити щодня.
Тому в нас немає підходу «що знайшли, те й пошили». Ми відбираємо матеріал під конкретну річ, готуємо його так, щоб він виглядав охайно й тримав форму, а конструкцію збираємо під реальне навантаження: укріплення, шви, фурнітура — все має витримувати щоденне навантаження.
А креатив у нас не намальований зверху — він вже в самому матеріалі. Ми просто вміємо знайти той фрагмент друку чи фактури, який виглядає як задум дизайнера, і зробити його центром виробу.
І ще: ми не обмежуємося банерами. Ми постійно шукаємо й тестуємо інші некласичні матеріали. Наприклад, у наших чохлах ми використовуємо Re:Inventex як внутрішній захисний шар: це щільне неткане полотно з перероблених текстильних залишків та уніформи, яка отримала друге життя. Воно додає виробу структуру та захист, і це відчувається в користуванні.
Паралельно ми відкриваємо для себе нові матеріали для майбутніх виробів — наприклад, протигаз як матеріал із сильною історією та характером. І я впевнена, що це тільки початок: попереду ще багато знахідок, які ми перетворимо на речі, що служать довго і мають сенс.
Використання інноваційних матеріалів змінює спосіб сприйняття моди. Чи є якісь цікаві або несподівані реакції від ваших клієнтів, коли вони дізнаються, з яких матеріалів зроблені ваші продукти?
Так, і реакції завжди дуже яскраві, бо люди спочатку не вірять очам.
Перше, що я чую найчастіше: «Серйозно? Це з банера?» Багато хто думає, що банер — це одноразова реклама, щось жорстке і зовсім не про моду. Тому спочатку — «стоп, так не буває».
Найкраще це видно на великих речах. Наприклад, коли я показую тренч із банера, люди часто реагують так, ніби я жартую: «Стоп, як це можливо?» Бо тренч — це вже не аксесуар, це образ, і мозок відмовляється приймати, що він зроблений з рекламного матеріалу. А коли доходить — починається азарт: хочеться роздивлятися, торкатися, питати «а звідки цей фрагмент?», «а можна інший колір?», «а у вас є ще такі?».
Потім з’являється те, що мене найбільше тішить, — гордість власника. Нам пишуть, що їх зупиняють у місті чи в офісі й питають: «Де ви це взяли?» І людям реально приємно відповісти: «Це 3,14BAN — зроблено з банера». Бо це не просто аксесуар — це історія, яку хочеться розповісти.
А найвищий рівень для мене, коли питання змінюється з «це з чого?» на «а які банери є на вибір?». Бо тоді люди вже не просто дивуються — вони хочуть бути співучасниками: обрати свій фрагмент матеріалу і зібрати свою річ разом з нами.
Чи є у вас приклад того, як помилка чи невдача з інноваційними матеріалами стала уроком або поштовхом для подальших експериментів і розвитку?
Так. Один з найважливіших уроків ми отримали дуже рано: банер справді міцний, але довговічність виробу вирішує форма.
Перші моделі виглядали круто, але в носінні швидко ставало видно, де конструкція «не тримає»: навантаження збиралося в одних і тих самих точках, банер заламувався там, де не треба, і річ старіла швидше, ніж ми хотіли. Так, це було, і це абсолютно нормальний процес, коли ти працюєш з інноваційними матеріалами, а не з «ідеальною тканиною з рулону».
Саме це стало поштовхом: ми почали шукати ту саму форму, в якій банер служить довше. Переробляли викрійки, переносили точки навантаження, додавали укріплення, змінювали шви та фурнітуру, тестували в реальному користуванні, поки не отримали конструкції, які працюють щодня.
І інколи це трапляється й зараз, коли ми беремо новий тип банера або запускаємо нову модель. Але для нас це не помилка, а частина росту: тест → висновки → покращення.
Ким з дизайнерів, які працюють у цій царині, ви захоплюєтесь і надихаєтесь?
Мене надихають Maison Martin Margiela, Christopher Raeburn, Marine Serr, Bethany Williams. Бо кожен із них доводить одну просту річ: інноваційні матеріали — це можливість робити сильні, живі речі.
Maison Martin Margiela показав, що з «не модного» можна зробити бажану річ, якщо мислити формою і конструкцією. Christopher Raeburn надихає тим, що він мислить як інженер і як дизайнер одночасно. Він бере технічні матеріали з минулим і збирає з них речі, в яких усе продумано: як тримається форма, де навантаження, як це живе в русі.
Marine Serre показала, що перероблене може виглядати не «альтернативно», а модно, сміливо і впізнавано. Мені подобається її сміливість робити це голосно — так, щоб матеріал не треба було пояснювати, він одразу працює на образ.
Для Bethany Williams важливо не лише те, що ми бачимо в готовому виробі, а й те, як він створений. Мені це дуже близько: історія речі має бути не тільки текстом для красивої подачі, а і частиною самої роботи.
Вони надихають мене, бо кожен з них доводить: матеріал з історією може виглядати по-справжньому круто, якщо ти мислиш дизайном і береш відповідальність за результат.
Як ви думаєте, який вплив матимуть інноваційні матеріали на модну індустрію в найближчі 5 років?
Думаю, за найближчі 5 років інноваційні матеріали перестануть бути «цікавою темою» і стануть нормою просто тому, що індустрія більше не може ігнорувати ресурси, регуляції й запит людей на прозорість.
Я бачу кілька змін.
По-перше, зросте попит на матеріали з історією та простежуваним походженням: покупцю важливо знати не тільки що це за річ, а з чого і як вона зроблена. Це змінить етикетки, сторітелінг і стандарти комунікації брендів. У 3,14BAN це вже відбувається.
По-друге, апсайклінг і некласичні матеріали підуть у бік раціональності: менше разових артштук, більше речей, які живуть у щоденному гардеробі з нормальною посадкою, зносостійкістю і сервісом.
По-третє, буде рости співпраця між брендами та виробництвами/переробниками. Без партнерств і матеріальних ланцюжків це не масштабується. Тому виграють ті, хто вміє працювати з екосистемою, а не сам по собі.
І ще одна важлива тенденція — персоналізація. Інноваційні матеріали часто унікальні, і це відкриває шлях до лімітованих серій та кастомних рішень, коли клієнт обирає не просто модель, а свій матеріал і свою історію.
Я очікую, що мода стане менш «одноразовою» і більш чесною: менше ілюзії новизни, більше розумного дизайну, який працює з тим, що вже існує.
Я завжди кажу: Recycle your mind. Бо перше, що потрібно «переробити», — це не матеріал, а спосіб мислення: перестати бачити в банері сміття і почати бачити ресурс, історію і дизайн.
