Алла Костромічова — одна з героїнь нової круїзної колекції Gucci, знятої під керівництвом художника Роберта Лонго, показ якої відбудеться 16 травня в Нью-Йорку. В ексклюзивному інтерв’ю для Harper’s Bazaar Алла розмірковує про нову естетику моди, кризу ідеальності, театральність Джона Гальяно, бодіпозитив, материнство та головну розкіш сучасності — можливість залишатися собою. Це не просто розмова про fashion, а портрет жінки, яка навчилася існувати поза чужими очікуваннями.
Топ — Haikure, спідниця — J’amemme
Алло, приємно бачити вас у тизері нової круїзної колекції Gucci!
Для мене було надзвичайно великою честю працювати з Gucci, але також дуже особливим для мене став той факт, що знімання рекламного тизеру до майбутньої круїзної колекції проходило під керівництвом Роберта Лонго — художника і відеографа, творчістю якого я щиро захоплююся.
Це дуже цікаво, тому що в Парижі я ходила у Grand Palais на виставку, присвячену рисунку, і на її афіші була зображена, мабуть, одна з найвідоміших робіт Роберта Лонго. А в реальності його малюнки дуже великого формату, і ти входиш у якийсь дивний стан, бо тобі здається, що перед тобою принт фотографії, але насправді це рисунок, виконаний вугіллям. Мене ця робота просто заворожила.
І буквально через три тижні агенція надсилає мені опціон на цю зйомку — саме під керівництвом Роберта Лонго, якого я вважаю абсолютно неймовірним.
У фешн-ком’юніті говорять, що Gucci входить у новий етап. Чи відчуваєте ви, що вся індустрія зараз переживає зміну естетики?
Мені здається, що загалом у людей зараз є потреба виражати свої почуття через свій стиль або творчість. Людям хочеться показувати свою інакшість, нестандартну сексуальність — не пряму й відкриту, а трохи завуальовану й незвичну. Людям хочеться через стиль поєднатися зі своєю власною чесністю та щирістю.
І мені здається, це якраз те, що вдалося Демні. Мені особисто було неймовірно цікаво спостерігати за тим, як був побудований лайнап луків. Цей візуальний ряд показу викликав у мене багато емоцій — від стриманості й відчуженості до провокації, від фокуса на собі та певної ізоляції — до бажання бути помітним і притягувати увагу.
В мене було таке відчуття, що я причетна до чогось, що дуже влучно транслює те, що я відчуваю. Демні вдалося сформулювати певну есенцію того, що таке молодість у 2026 році. Принаймні що таке життя до 30 та як воно відчувається — і виплеснути це на подіум.
Коли я стояла в лайнапі, то спіймала себе на думці, що у жінки в сучасному суспільстві дуже багато ролей. І навіть спостерігаючи за своїм життям, я розумію, що протягом дня надіваю на себе багато різних масок — у хорошому сенсі цього слова: мами, бізнесвумен, моделі, яка має носити стильний базовий одяг, який не відволікає від зовнішності, і public persona, яка, навпаки, повинна періодично привертати до себе увагу.
Тому в мене було відчуття, що всі ці образи, ця багатоликість personality, яка була представлена на показі, дуже сильно перегукується із життям сучасної жінки.
Жилет — Haikure, брюки — The Frankie Shop, рукавички — J’amemme
Останні років 6-7 в модній індустрії відбуваються постійні перетасовки креативних директорів. Кого з дизайнерів та у керма якого бренду вам було б цікаво побачити?
Fashion business — це в першу чергу бізнес, і лише потім — мода.
Мені здається, важливо пояснити, що всі ці перестановки пов’язані не з пошуком чогось більш творчого, а, скоріше, з тим, що великі бренди хочуть бачити стабільні цифри продажів та їх зростання. Тому насправді для креативних директорів це завжди була достатньо стресова робота під тиском — коли ти не власник, не засновник, але при цьому головна творча одиниця бренду, і твій талант і майстерність зобов’язані приносити певний прибуток.
Я думаю, що ніколи не зможу відповісти на це питання як стовідсотковий споживач, тому, напевно, відповім на нього як модель. Мені зараз дуже не вистачає епатажних, театралізованих, яскравих шоу. І мені б дуже хотілося знову побачити Гальяно креативним директором якогось великого модного дому. Я чомусь думала — напевно, як і багато хто, — що Chanel наважиться на цей крок минулого року.
Джон, напевно, один з небагатьох, хто підтримує прояв театральності, якихось альтер-его, більш творчого підходу до моделінгу, ніж інші дизайнери. Його показ для Margiela — це витвір мистецтва. Розумію, що, безумовно, є певні репутаційні моменти й що він не найпростіша людина в роботі. Але всі мої спогади про роботу з ним у Dior і в його власному бренді John Galliano, де абсолютно все було пронизане творчістю, — безцінні.
На мою думку, вся індустрія зараз перебуває в певному конфлікті: з одного боку — не найкраще загальне економічне становище та зміна цінностей у світі, з іншого — розуміння, що неможливо робити щось по-справжньому творче в умовах достатньо вузьких комерційних рамок.
Тобто для дизайнерів це завжди такий баланс, тонка грань між творчістю, тим, як ця творчість у підсумку буде сприйматися, і запитом споживача. Мені б хотілося, щоби споживач став відкритішим до різноманіття, це б дало дизайнерам більше свободи для прояву таланта.
Світ моди довго був одержимий ідеальністю. Який тип краси сьогодні здається вам по-справжньому сучасним?
Nourish your authenticity — «Плекайте свою автентичність».
Ми достатньо довго спостерігали таку історію: красиво, зрозуміло і багато логотипів. Напевно, для когось це все ще працює, але мені здається, що багатьом це перестало бути цікавим.
І це не лише про моду. Мені здається, що це взагалі цілий культурний зріз останнього десятиліття — ідеального життя блогерів, ідеальної стрічки Інсти… Це абсолютно унікальна в історичному плані ситуація. Тому що раніше реальність людини повністю складалася з того, що вона бачила навколо себе на власні очі.
І тут раптом ми опиняємося у світі, де наша реальність годинами формується з картинки в телефоні — з «реальності», яку нам вирішила показати інша людина. Тобто ми бачимо не об’єктивну картину життя, а ту її частину, яку хтось свідомо обрав нам продемонструвати, і водночас не бачимо того, що він вирішив приховати від чужого погляду.
І відповідно, у людей уперше в історії з’явилася можливість створювати ілюзію того, як вони хочуть, щоб їх сприймали. І навіть якщо ми раціонально розуміємо, що це відфільтрована реальність, нашій психіці все одно дуже складно до кінця сприймати її як щось необ’єктивне. Дозвольте ще підмішати сюди AI. Наприклад, коли я бачу, що контент хоча б трохи нереалістичний, я одразу виходжу із соціальних мереж.
Взагалі питання краси, те, що ми вважаємо красивим, а що ні, — це дуже суб’єктивна історія, і, напевно, обговорювати її немає особливого сенсу.
А от відчуття щирості, відчуття контакту, коли людину хочеться розглядати, вивчати, зрозуміти, коли ти відчуваєш, що вона в контакті із собою — і не лише зі своїми світлими, а і з темними сторонами, коли вона здатна через зовнішність і стиль підкреслювати свою особливість та інакшість, — ось у цьому, думаю, ми набагато охочіше погодимося одне з одним, ніж у питанні краси тієї чи іншої людини.
Прийняття своїх темних сторін, помилок, неідеальності та вміння виражати це через стиль, можливо, стане новою валютою в моді.
Костюми — Haikure, сумки — Aknvas
Що важливе, а що другорядне в роботі моделі?
Я завжди кажу дівчатам, які подають заявку в KModels (міжнародне модельне агенство, засноване Аллою у 2012 році. — Ред.), що перші двері в модельний бізнес відкриваються лише завдяки типажу. Жоден скіл не може допомогти моделі отримати роботу, якщо в неї немає конкурентоспроможної фігури, зовнішності, яка заворожує, притягує, викликає інтерес, певної краси й водночас певної унікальності.
Вхідним квитком у модельний бізнес була і залишається зовнішність. Далі вже йдуть soft skills і професіоналізм.
Мені здається, що зараз, зважаючи на велику конкуренцію, закордонні агенції та бренди значно менше готові терпіти будь-яку непрофесійну поведінку — у вигляді запізнень або неналежного tone of voice на знімальному майданчику. Тобто моделі зараз набагато більш швидко замінні, ніж раніше.
А от уже тим, хто потрапив до числа обраних, щоб утриматися, звісно ж, потрібні емоційний інтелект, уміння спілкуватися, вміння вести свій small talk на бекстейджі, мати власний стиль, власний вайб. Це ключовий момент.
Ви колись сказали, що модель має бути особистістю, а не просто красивою картинкою. Яких жінок сьогодні індустрія справді потребує?
Ми говоримо про дуже тонкі матерії, невербальну енергію, якій неймовірно складно навчитися. Мені здається, що це або є, або немає. Напевно, це здатність пропускати через себе бачення креативного директора або фотографа, уміння показувати різні сторони свого характеру. Мабуть, це можна порівняти з акторською роботою, якщо ми маємо на увазі конкретно цей вайб.
А якщо говорити про естетику, то, напевно, це естетика, яка транслює спокійну впевненість, самодостатність — не стільки у фінансовому плані, хоча і це теж, а радше таке відчуття, що мені не потрібно, аби мене хтось постійно розважав. Тобто в мене немає потреби у валідації з боку інших людей, у постійному схваленні, у тому, щоби весь мій час чимось заповнювали. Коли мені себе достатньо. Коли мені добре із собою. Оця внутрішня наповненість.
Не хочу говорити банальні фрази, але, напевно, це жінка, яка обирає себе, свої справжні цінності та транслює силу й рішучість відстоювати ці цінності. Ми зараз спостерігаємо достатньо багато дорослих облич на подіумі, і мені здається, що таким чином мудрість теж починає вплітатися у візуал сучасної моди.
Мені також цікаво іноді спостерігати, як тренди в психології перекликаються з трендами в моді. Вважаю, що зараз це така зовнішність, яка показує, що ця жінка має сильні внутрішні опори. Тобто вона знає, що, якщо що, у неї є вона сама. Що вона здатна витримувати життя, витримувати себе й залишатися опорою для самої себе.
Кейп — J’amemme
Як материнство змінило ваше ставлення до амбіцій і кар’єри? Ви стали ще більш вибагливою до себе чи, навпаки, поблажливою?
Повернення до роботи після першої вагітності й після другої були для мене абсолютно різним досвідом. Після першої вагітності мені хотілося якомога швидше повернутися на подіум, що я, власне, і зробила — досі вважаю великим досягненням свою участь у шоу Etam 100th anniversary. Я вийшла на подіум білизняного шоу в ідеальній формі через 9 місяців після народження першої дитини. Після народження другої мені, навпаки, хотілося більше відчути материнство. Я два з половиною роки годувала груддю і взагалі не розглядала модельну роботу.
Мені подобається жарт «Життя — дуже складна штука. Іноді любов до себе — це не з’їсти шматок торта, а іноді любов до себе — це нарешті вже з’їсти той шматок торта». І здається, мені вдалося знайти цей баланс між дозволом собі й дисципліною.
Повернутися до модельних параметрів після другої вагітності вимагало від мене набагато більше дисципліни, ніж після першої. Напевно, вік теж тут відіграє достатньо велику роль. Тому що свого первістка я народила у 28 років, а доньку — у 37. І так, це два абсолютно різні відчуття в тілі. Але навіть те, що стосується дисципліни щодо спорту, схуднення й усього іншого, я все одно роблю з любов’ю та турботою про своє тіло. Тобто це не агресивні методи. Тому любов до себе — на першому місці.
Незалежно від віку, навіть для моделей, які повертаються в індустрію у більш дорослому віці або, навпаки, починають модельну кар’єру пізніше, струнке тіло все одно залишається ключовим критерієм.
Як ви вважаєте, чи має людина з вашої сфери бути фешіоніста, чи, навпаки, у неї повинні бути зовсім інші захоплення та пріоритети?
Будь-яка людина, яка починає працювати у fashion-індустрії, швидко розуміє, що існує великий розрив між модою і стилем. В ідеалі модель повинна розбиратися й розуміти моду, але при цьому не бути фанатиком брендів.
Наприклад, ми знімаємо модельні поляроїди для дівчат, які вже достатньо довго працюють в індустрії, мають брендові речі, взуття. І це абсолютно не круто — знімати модельні поляроїди у взутті, на якому взагалі є якийсь читабельний логотип. Або у майці з логотипом.
Для моделі набагато крутіше розбиратися в музиці, фотографії, розвиватися в сучасному мистецтві, мати інші хобі, які дозволяють по-іншому відчувати цей світ, а не лише через моду.
Незалежно від того, що є фінальним продуктом, натхнення краще черпати з інших джерел. Якщо ми говоримо про те, що в моді одяг — це фінальний продукт, то класно, коли натхнення для стилю приходить із фільму, з якогось іншого візуалу, а не від манекена в бутику, на який одягнули речі, що мають стати бестселерами цього сезону.
Люди, які з ніг до голови вдягаються у важкий люкс, скоріше вдягаються для інших. Від моделі, навпаки, очікується певний вайб самодостатності, незалежності. Такий собі art of not giving a fuck. І саме цей вайб був і є затребуваним. Тому для моделі набагато прикольніше вдягнути речі, куплені в секонд-хенді або у маленького бренду, ніж нову колекцію з бутика.
Кейп — Aknvas
Життя моделі — це жорсткі рамки, дисципліна та правильно розставлені пріоритети?
Правильно розставлені пріоритети — це ключ до довготривалої та успішної роботи. Причому це не лише питання спорту та харчування, але й питання взаємин, цілей. Це та професія, яка є лайфстайлом, де неможливо розмежувати робочі години та особисте життя. Тому що в супермаркеті ти можеш зіткнутися з кастинг-директором, а твій зовнішній вигляд — це стовідсоткове відображення того, який спосіб життя ти ведеш. Це професія, в якій повністю перетинаються й переплітаються особисте і професійне. Так само й особисті взаємини з людьми можуть переростати в професійні колаборації.
Тому, говорячи про дисципліну, — так, підтягнуте тіло, щоденна рутина у спорті. Що стосується харчування, то це дуже індивідуальний момент, це певна формула, якої потрібно дотримуватися. Я б, напевно, розділила у питанні харчування всіх моделей на три категорії. Є дівчата, які від природи суперстрункі й залишаються такими незалежно від того, скільки вони їдять. Є дівчата, яким потрібно дотримуватися якогось нормального, спокійного, якісного раціону. І є ті, кому худорлявість насправді не властива, і вони докладають достатньо великих зусиль, щоб у ній залишатися.
Але останнім часом я помічаю, що в багатьох дівчат проблемна шкіра. Причина — погане харчування і вейпи.
Як ви ставитесь до бодіпозитиву?
У мене є guilty pleasure, або, можливо, це можна назвати психологічним дослідженням: я люблю порівнювати в супермаркеті людей із вмістом їхніх кошиків. Мені здається, що це безумно цікаво. За моїми спостереженнями, люди, які мають зайву вагу, найчастіше кладуть у свій кошик ті продукти, які я ніколи б не купила. По-перше, через якість. На жаль, в Америці органічні продукти коштують неймовірно дорого. Розумію, що частково це питання доходу, але мені здається, що це також і питання вибору. За той самий бюджет можна обрати просту воду замість солодкої газованої, нехай менший об’єм хліба, але органічного, а не «поролонового», який ніколи не псується. Є вибір між canned food, тобто консервованою їжею, і їжею, яка приготовлена свіжою, самостійно. Існує безліч швидких рецептів у духовці — було б бажання.
Можете кидати в мене каміння, але я все-таки схиляюся до того, що за винятком рідкісних випадків справді важких захворювань у сучасному світі людина виглядає так, як вона обирає виглядати. Тобто це результат низки щоденних виборів.
Що стосується бодіпозитиву, мені здається, що вже всі заспокоїлися, всі вже дозволили кожному виглядати так, як він вважає за потрібне. Але найоб’єктивніше тут — це не ваша чи моя думка щодо естетики взагалі або краси людини, яка має зайву вагу, а її аналізи. Причому аналізи не у 25 чи 30 років, а аналізи, які будуть у неї в 60 чи 70 років, якщо доживе.
Плюс, мені здається, існує багато маніпуляцій навколо таких тригерних тем для того, щоб відволікати людей від дійсно важливих питань. І замість того, щоб обговорювати відсоток податків, недоступність житла для молоді, величезне безробіття, студентські борги та всі інші проблеми в Америці, звісно, давайте дружно зберемося й будемо обговорювати, окей чи ні важити 150 кілограмів.
Я впевнена, що частково це вкиди, які відвертають людей від справді важливих тем.
Жилет — Haikure
Буквально днями я натрапила в інтернеті на матеріал, де проєкт «Топ-модель по-українськи» звинувачували в ейджизмі, сексизмі, нетерпимості тощо. Як ви вважаєте, щось змінилося? Це раніше індустрія ставила жорсткі рамки, які сьогодні неактуальні?
Коли я займалася акторською майстерністю, наприклад, мені казали, що я недостатньо Eastern European looking для того, щоб грати східноєвропейські ролі, але при цьому в мене східноєвропейський акцент, і що нічого не вийде просто через типаж. Відмови та критика — це повсюди в шоубізі, просто ТБ-проєкт робить це видимим.
Модний бізнес і шоу-бізнес — це індустрія подвійних стандартів. Вони просто є, це щось із розряду «це треба просто прийняти». І оскільки шоу-бізнес будується на людському его, відповідно, він не може бути абсолютно світлим і непорочним.
Тому я розумію, чому «Топ-модель по-українськи» або будь-який інший продукт цієї франшизи звинувачують у тому, у чому його звинувачують. Я думаю, що модельна індустрія теж не є об’єктивною, і можу навести безліч прикладів, де існують ці подвійні стандарти — і в більш безневинній, і в більш жорсткій формі.
Ну, наприклад, існує стандарт, що в усіх моделей максимальна довжина волосся має бути приблизно до лопаток, тому що з довшим волоссям важко працювати. І тут з’являється нова модель з косами нижче сідниць і прекрасно працює. І коли якісь дівчата-моделі мені кажуть: «Ну от у неї ж довге волосся», я відповідаю: «Ну от в неї працює, а ми дружно всі йдемо стригтися».
Або приблизно те саме, коли в новинах пишуть, що хтось там вирішив піти з посади креативного директора якогось модного дому. Говорячи про те, про що ми говорили вище, — він сам вирішив піти чи його вирішили піти? Принаймні я не бачила, щоб у новинах писали, що рада директорів якогось дому порахувала прибутки й вирішила звільнити такого-то креативного директора з посади, тому що він не приніс очікуваного прибутку. Ви такі новини читали? Я — ні.
Тому я думаю, що необ’єктивність, конкуренція, подвійні стандарти є і в Голлівуді, і в будь-якому шоу-бізнесі. Тому жодну з цих критик я не сприймаю як критику у свій бік або як критику продукту, з яким я співпрацювала. Це розважальний контент, побудований на конкуренції, іншим він бути просто не може.
Люди, які йдуть на телебачення у будь-яке подібне шоу — про моделей, кухарів, співаків, — ідуть за популярністю. Коли ми, наприклад, на «Топ-моделі по-українськи» запитували: «Навіщо і для чого ти йдеш у проєкт?» — відповідь була «Я хочу бути моделлю». Ну так будь. Навіщо тобі для цього телебачення? Отже, це не зовсім чесна відповідь. Значить, ти йдеш у проєкт за тим, щоб у тебе була мільйонна аудиторія. Тобто ти не просто хочеш бути моделлю, ти хочеш, щоб мільйони людей дивилися, як ти нею стаєш, правильно? Ти хочеш чесної прозорої комунікації? Тоді теж будь чеснім у першу чергу із собою.
Що сьогодні для вас справжня розкіш, але не має жодного стосунку до моди?
Напевно, розкіш у сучасному світі — це мати можливість проводити час із близькими. Мати можливість не порівнювати себе з іншими, зупинятися та звірятися із собою і з реальністю. Бути окей там, де ти є, без FOMO і всього іншого.
Для мене особисто це дозволити собі бути в моменті й не озиратися постійно на відповідальність в інших ролях, які я виконую. У мене двоє дітей, я материнський агент, тому в мене є відчуття, що я завжди несу відповідальність за багатьох інших, в мене завжди є щось, що я маю зробити. Плюс у мене завжди є якесь навчання.
І мабуть, дозволити собі просто полежати на пляжі або почитати книжку без відчуття провини, що в цей момент я мала б робити щось інше, — це і є для мене розкіш. Поки що з перемінним успіхом: іноді виходить, іноді не дуже, але я над цим працюю.
На мою думку, приватність — це теж сучасна розкіш. Я розумію, що, знову ж таки повертаючись до Instagram і блогерів, дуже багато людей живуть життям певного рівня, але при цьому якість їхнього життя залежить від того, наскільки відверто вони його демонструють.
Тобто, якщо говорити про медійних людей, мені здається, що розкіш — це коли ти можеш дозволити собі не звітувати в соціальних мережах про те, як пройшов твій день, місяць, тиждень чи рік, і при цьому продовжувати займатися улюбленою справою. Або ж вести соцмережі, але в балансі із собою, без відчуття, що тобі потрібно ставати заради цього кимось іншим або докладати неймовірну кількість зусиль для підтримки цього образу.
Топ — The Frankie Shop, шорти — Aknvas
Пограймо в мою улюблену гру, так би мовити, посягнемо на святе. Є відомі цитати дизайнерів. Як би ви їх підкорегували?
«Виходячи з дому, треба зняти із себе останню річ, яку вдягнув».
Виходячи з дому, треба зняти із себе корону і залишити її вдома. (Усміхається.) Недолюблюю людей на пафосі.
«Елегантна жінка повинна ходити на ринок так, щоб над нею не сміялися домогосподарки. Ті, хто в подібних випадках сміються, завжди праві».
Елегантна жінка має ходити на ринок так, щоб жодна домогосподарка не могла точно сказати, скільки коштує одяг, який вдягнутий на цій жінці.
«Щоб бути красивою, жінці достатньо мати чорний светр, чорну спідницю і йти під руку з чоловіком, якого вона любить».
Жінці достатньо мати любов до себе і любов до світу.
«Найкраще в житті дістається безкоштовно або дуже дорого».
Згодна, і тут нема чого правити. І дорого — це явно не про гроші.
«Коли річ стає корисною, вона, як правило, перестає бути прекрасною».
Коли жінка намагається бути максимально корисною, вона, як правило, перестає бути прекрасною. Або коли річ стає корисною, вона залишається прекрасною, тільки якщо вона якісна.
Сукня Aknvas
Фотограф: Тіна Соколовська
Стилістка: Юлія Терещук
Макіяж: Євгенія Козлова
Відео: Карина Кандел
Манікюр: Юлія Ковальчук
Асистентка стилістки: Кріс Шиллер
