Сховати обличчя: чому мода так любить маски

Для моторошного образу не обов’язково потрібні ікла, бутафорська кров чи складний грим, іноді просто достатньо прибрати обличчя. Людина перед нами є, але зрозуміти, що вона відчуває і куди дивиться, вже складніше. Навіть цілком мирний костюм за таких обставин починає викликати запитання.

На Гелловін цей прийом працює безвідмовно. У моді теж, хоча дизайнери використовують його з дуже різних причин. Хтось пропонує на певний час стати іншою людиною, хтось хоче зосередити нашу увагу на одязі, а хтось випускає на подіум велетенських ляльок. І спробуйте потім дивитися на них без підозри.

Можна бути ким завгодно

У маскараду приваблива пропозиція: залишити звичну версію себе в гардеробі разом із пальтом. Маска дає можливість обрати роль, не пояснюючи всім довкола, як вона поєднується з вашим повсякденним життям. Для моди, де перевтілення можна почати з примірки жакета, це майже ідеальний аксесуар.

Алессандро Мікеле присвятив цій можливості цілу колекцію Gucci осінь-зима 2019/20. На подіумі з’явилися кольорові маски, конструкції з довгими шипами й металева маска у формі орла. Деякі виглядали так, ніби запрошення на показ отримали й герої фільмів жахів. Але пояснення бренду було напрочуд ніжним: маски мали захищати доброту й красу всередині, водночас приховуючи та відкриваючи людину.

У цьому є знайома логіка. Одяг теж дозволяє регулювати, скільки про нас знатимуть інші. Сьогодні можна виглядати суворо й неприступно, завтра — так, ніби ви щойно втекли з чужої вечірки. Маска просто робить цей вибір буквальним. А шипи, за потреби, допомагають обійтися без додаткових пояснень.

Подивіться краще на одяг

У Maison Margiela приховане обличчя стало частиною концепції Anonymity — анонімності, на якій дім вибудував власну впізнаваність. Уже на дебютному показі 1988 року, де представили колекцію весна–літо 1989, тонка тканина закривала обличчя моделей, переводячи увагу на одяг. У наступних колекціях цей прийом набував різних форм: обличчя ховали за перуками, змінювали макіяжем, закривали масками. Залишатися невпізнаваним можна було щоразу по-новому, і з часом саме це стало впізнаваним жестом Margiela.

Для індустрії, яка охоче продає нам особистості разом з одягом, жест досить радикальний. Ми звикли впізнавати модель, розглядати її вираз обличчя, згадувати, де вже її бачили. Margiela прибирає цю підказку. Доводиться розбиратися із силуетом, пропорціями, тканиною.

Щоправда, у цього прийому є побічний ефект. Обличчя, яке неможливо роздивитися, дуже хочеться роздивитися. Спроба зробити людину анонімною сама стає видовищем. І маска, покликана спрямувати погляд на одяг, цілком може вкрасти всю увагу.

Занадто красиво, щоб не тривожитися

Закрите обличчя не обов’язково має бути темним і похмурим. Перли та кристали теж чудово створюють дистанцію. У колекції Alexander McQueen осінь-зима 2013/14 Сара Бертон звернулася до церковного вбрання: десять образів обігрували теми причастя, черниць, кардиналів, пап та ангелів. Обличчя моделей опинилися за ажурними конструкціями з перлів і кристалів, схожими на коштовні клітки. Здається, можна роздивитися кожну намистину, але зустрітися поглядом із людиною за ними значно складніше. Ця дистанція й робить красу трохи тривожною.

Іншим шляхом пішов Givenchy за Ріккардо Тіші. Для показу весна-літо 2014 Пет Макґрат створила кристалічні маски, які повністю вкривали обличчя частини моделей. Це була складна аплікація: блискучі елементи наносили безпосередньо на обличчя, перетворюючи його поверхню на суцільний орнамент.

Якщо конструкції McQueen залишали відчуття обличчя за прикрасою, то у Givenchy прикраса майже ставала новим обличчям. Риси залишалися на місці, але сприймалися інакше — як частини коштовного об’єкта. Блиск тут працював майже як камуфляж: що більше було видно декору, то менше — самої людини.

Щось із цими ляльками не так

Найкоротший шлях до тривоги іноді пролягає через цілком безневинні речі. Наприклад, морозиво. Для колекції Thom Browne весна-літо 2019 Стівен Джонс створив маски й головні убори, у яких пляжні м’ячі, лійки та ріжки морозива перетворилися на дивні замінники облич. Рецензентка Vogue побачила в них спорідненість із маскою з «П’ятниці, 13-те». Літній відпочинок раптом отримав підозрілий сюжетний поворот.

Подібний ефект виник на кутюрному показі Viktor & Rolf осінь-зима 2017/18. Моделі з’явилися у величезних лялькових головах із широко розплющеними очима. Згодом вони повернулися в тих самих образах, уже без голів-масок. Дизайнери говорили про сюрреалістичність реальності та своїх ляльок як персонажів, що борються за кращий світ. Намір був доброзичливим; враження могло бути різним.

Лялькова усмішка не змінюється, хоч би що відбувалося довкола. На полиці магазину іграшок це нормально. На людині, яка йде просто на вас, — уже менш переконливо. Саме тут і виникає моторошне відчуття: ми впізнаємо очі, губи та усмішку, але не можемо прочитати жодної живої реакції.

Можливо, тому маска так добре працює і на подіумі, і на Гелловін. Вона залишає нас із дуже простим запитанням: хто там усередині? І найефектніші образи не поспішають відповідати.

---