Що спільного між підлітками зі «Стоп-Землі», карнавалом Маланки в «Памфірі», героями «Кіборгів» і мешканцями легендарного харківського будинку «Слово»? Усі вони стали частиною фільмів, які свого часу тріумфували на «Золотій дзизі» та зібрали найбільшу кількість нагород Національної кінопремії.
Якщо подивитися на цей список сьогодні, він виявляється чимось значно більшим за рейтинг переможців. За ним можна простежити, як протягом останнього десятиліття змінювалося українське кіно — його теми, герої та візуальна мова. Як режисери поверталися до історії, переосмислювали Донбас, говорили про війну ще до повномасштабного вторгнення, досліджували пам’ять та ідентичність і водночас створювали новий образ України на міжнародній кіномапі.
Напередодні нового розділу в історії «Золотої дзиґи» згадуємо фільми, які встановлювали її рекорди.
«Стоп-Земля», Катерина Горностай
11 «Золотих дзиґ»
Почнемо з абсолютних рекордсменів.
У центрі «Стоп-Землі» Катерини Горностай — 16-річна Маша та її друзі, які живуть у світі шкільних коридорів, вечірок, закоханостей, незручних пауз і нескінченних переписок. Підлітковий вік тут позбавлений звичної кінематографічної романтизації — натомість режисерка майже документально фіксує досвід покоління, яке дорослішає просто перед камерою. Для фільму Горностай обрала непрофесійних акторів, що стало однією з причин його особливої природності. Світова прем’єра стрічки відбулася на Берлінському міжнародному кінофестивалі, де вона отримала «Кришталевого ведмедя» юнацького журі Generation 14plus.
На «Золотій дзизі» «Стоп-Земля» здобула 11 нагород: зокрема, за найкращий фільм, режисуру, сценарій, монтаж, музику, костюми та грим. Окремо Катерина Горностай отримала відзнаку «Відкриття року», тому в деяких підрахунках із тріумфом команди фільму пов’язують одразу 12 статуеток. Це рідкісний випадок, коли камерне авторське кіно про дуже інтимний досвід одного покоління стає водночас міжнародним фестивальним відкриттям і абсолютним фаворитом професійної кіноспільноти вдома.
«Памфір», Дмитро Сухолиткий-Собчук
11 «Золотих дзиґ»
Ще один абсолютний рекордсмен премії — «Памфір» Дмитра Сухолиткого-Собчука. Історія чоловіка, який повертається із заробітків до рідного села на Буковині й заради родини знову опиняється у світі, від якого намагався втекти, у фільмі перетворюється на майже міфологічну драму про вибір, спадковість і неможливість уникнути наслідків власних рішень. Та окремий герой «Памфіра» — його візуальний світ. Карнавал Маланки, традиційні маски, костюми, фактури, колір і пластика кадру створюють кінематографічний всесвіт, у якому локальна українська традиція набуває універсального звучання.
Світова прем’єра «Памфіра» відбулася на Каннському кінофестивалі в програмі Directors’ Fortnight, а згодом стрічка стала одним із найпомітніших українських фільмів свого покоління.
На «Золотій дзизі» вона отримала 11 нагород — серед них за найкращий фільм, режисуру, сценарій, операторську роботу та чоловічу роль.
«Ля Палісіада», Філіп Сотниченко
8 «Золотих дзиґ»
Україна 1996 року. За кілька місяців до скасування смертної кари судовий психіатр і слідчий міліції розслідують убивство свого колеги. Проте детективна фабула «Ля Палісіади» для Філіпа Сотниченка — лише відправна точка для значно складнішої розмови. Його цікавить пострадянська реальність — система, яка формально перестала існувати, але продовжує жити у звичках, інтонаціях, інституціях і способі мислення. Дебютний повний метр режисера отримав нагороду ФІПРЕССІ на Роттердамському міжнародному кінофестивалі та відзнаку за режисуру на Сараєвському кінофестивалі.
На VIII «Золотій дзизі» «Ля Палісіада» стала абсолютним лідером за кількістю перемог, отримавши 8 нагород, зокрема за режисуру, сценарій, монтаж та акторські роботи. Цікаво, що найбільш нагороджена кінокартина церемонії не отримала головної статуетки: найкращим фільмом року тоді визнали оскароносну документальну стрічку Мстислава Чернова «20 днів у Маріуполі».
«Гніздо горлиці», Тарас Ткаченко
6 «Золотих дзиґ»
Саме з «Гнізда горлиці» фактично почалася історія великих тріумфаторів Національної кінопремії. Драма Тараса Ткаченка розповідає про Дарину, яка після кількох років заробітків в Італії повертається до свого села на Буковині. Її повернення стає зіткненням двох життів — того, яке вона залишила вдома, і того, яке встигла побудувати далеко від України. Через тему трудової міграції фільм говорить про значно універсальніші речі: дім, близькість, самотність і ціну вибору.
На першій церемонії «Золотої дзиґи» у 2017 році «Гніздо горлиці» отримало 6 нагород, зокрема головну — за найкращий фільм. Сьогодні ця перемога має особливе символічне значення: одним із перших головних героїв нової української кінопремії стала не масштабна історична постановка, а камерна людська історія про досвід, знайомий мільйонам українців.
«Кіборги», Ахтем Сеітаблаєв
6 «Золотих дзиґ»
Коли «Кіборги» вийшли на екрани у 2017 році, український кінематограф лише починав шукати мову, якою можна говорити про війну, що тривала на сході країни. Фільм Ахтема Сеітаблаєва за сценарієм Наталії Ворожбит розповідає про українських військових, які обороняли Донецький аеропорт. Однак за історією конкретної битви постає значно ширша розмова — про ідентичність, вибір і те, за що насправді ведеться ця війна.
На другій церемонії «Золотої дзиґи» стрічка здобула 6 нагород і була визнана найкращим фільмом року. З перспективи сьогодення «Кіборги» сприймаються вже не лише як воєнна драма, а і як документ певного моменту української історії — часу, коли культура намагалася осмислити війну, яка згодом змінить країну назавжди.
«Атлантида», Валентин Васянович
6 «Золотих дзиґ»
2025 рік. Україна перемогла у війні з Росією, але частина Донбасу перетворилася на територію, майже непридатну для життя. Так починається «Атлантида» Валентина Васяновича — фільм, створений у 2019 році, який після 24 лютого 2022-го неможливо дивитися так само, як у момент його прем’єри. У центрі історії — колишній військовий Сергій, який намагається знайти своє місце у спустошеному війною просторі. Разом із волонтерами він бере участь у пошуку та ексгумації тіл загиблих.
«Атлантида» отримала головну нагороду програми Orizzonti Венеційського кінофестивалю, а на «Золотій дзизі» здобула 6 статуеток, серед яких — за найкращий фільм, режисуру, операторську роботу та монтаж. Монументальні статичні кадри Васяновича створили один із найбільш упізнаваних візуальних світів сучасного українського кіно — постіндустріальний пейзаж після катастрофи, у якому життя все одно намагається початися знову.
«Довбуш», Олесь Санін
6 «Золотих дзиґ»
Один із наймасштабніших українських кінопроєктів останніх років і водночас спроба перетворити героя з підручників історії на героя сучасної попкультури. Олесь Санін переосмислює легенду про Олексу Довбуша як видовищну історію про свободу, спротив і народження міфу. Особливу роль у стрічці відіграє її візуальна складова — від костюмів і гриму до реконструкції історичного середовища та карпатських ландшафтів.
На VIII «Золотій дзизі» «Довбуш» здобув 6 нагород: за операторську роботу, музику, роботу художників-постановників, костюми, грим, а також чоловічу роль другого плану Олексія Гнатковського. І саме цей набір перемог чи не найкраще демонструє масштаб проєкту: світ «Довбуша» створюється не лише сценарієм та акторською грою, а буквально кожною деталлю кадру.
«Будинок “Слово”. Нескінчений роман», Тарас Томенко
6 «Золотих дзиґ»
Харків, 1920-ті. Під одним дахом легендарного будинку «Слово» живуть найяскравіші представники українського культурного авангарду. Простір, задуманий як привілейований дім для письменників і митців, поступово перетворюється на пастку. Тарас Томенко звертається до однієї з найтрагічніших сторінок української культури — історії Розстріляного відродження — і водночас досліджує механізми, за допомогою яких імперія контролює, привласнює, а зрештою намагається знищити культуру.
На IX «Золотій дзизі» стрічка здобула 6 нагород, серед яких — за найкращий фільм, режисуру, сценарій, музику та роботу художника-постановника. У час, коли Україна повертає собі імена власних митців і заново вибудовує культурну історію поза російською оптикою, успіх «Будинку “Слово”» набуває особливого значення.
«Дике поле», Ярослав Лодигін
5 «Золотих дзиґ»
Екранізація роману Сергія Жадана «Ворошиловград» перенесла на великий екран особливий всесвіт українського Сходу — безкрайні дороги, заправки, степ, дивних героїв і відчуття свободи, яку потрібно постійно захищати. Герман повертається до рідного міста на Донбасі після зникнення брата і несподівано опиняється перед вибором: знову поїхати чи залишитися й боротися за місце, яке колись вважав своїм домом.
На III «Золотій дзизі» «Дике поле» здобуло 5 нагород і стало найбільш нагородженим фільмом церемонії, хоча головну статуетку за найкращий фільм отримав «Донбас» Сергія Лозниці. Сьогодні «Дике поле» цікаво передивлятися ще і як кінематографічний портрет українського Донбасу, створений до повномасштабного вторгнення, — території зі своєю міфологією, гумором, мовою та відчуттям дому.
