У Києві триває перша за кілька десятиліть виставка, присвячена творчому спадкові Анатоля Петрицького — українського театрального художника-авангардиста, який товаришував і працював із такими геніями як Лесь Курбас і Гнат Юра. Про його творчий та життєвий шлях, роль у становленні української театральної сцени та мистецький доробок ми поговорили з головною зберігачкою Музею театрального, музичного та кіномистецтва України Тетяною Руденко.
Тетяна Руденко біля експозиції творів Анатолія Петрицького
Тетяно, хто такий Анатоль Петрицький, що музей присвятив персональну виставку його творчості?
Анатоль Петрицький — художник театру, який відображає саме явище сценографії. Нам сьогодні важливо говорити про такі постаті, повертатися до витоків українського стилю. Часто Петрицький асоціюється з Василем Кричевським і Георгієм Нарбутом, чия творчість є інтровертною — звернена до українців. Петрицький же прагнув зробити українськість суголосною глобальному, тобто принадною для світу, щоб представники інших народів також трохи захотіли стати українцями. Жодна міжнародна виставка авангарду не обходиться без робіт Петрицького.
Анатоль Петрицький, Лесь Курбас, Гнат Юра
Яку роль він відіграв у становленні та розвитку українського театру?
Працюючи з реформатором та теоретиком театру Лесем Курбасом у Молодому театрі у 1918-1919 роках у Києві, Анатоль Петрицький від постановки до постановки осучаснював візуальну мову українського театру. Його декорації до «Царя Едіпа» чи не вперше в національному театрі були тривимірними. Він був найяскравішою постаттю з-поміж творців нової української опери. І хоча не був музикантом, але проникав у суть музики й танцю, перекладаючи їх на візуальну мову. Петрицький визначив роль сценографа як творця, співмірного з режисером постановки.
Анатоль Петрицький, Ескіз розпису театру Дім інтермедій, 1918
На виставці можна побачити десятки його ескізів до костюмів та декорацій та чимало фото самого Петрицького. Скільки збереглося його матеріальної спадщини?
Театральний музей зберігає найбільшу колекцію його ескізів костюмів та декорацій: їх більше ніж 500. Важливо, що вони презентують кожне десятиліття його роботи в театрі, де він творив понад 50 років. Колекція творів митця утворювалася спочатку синхронно, роботи надходили від театрів, потім від дружини художника Лариси та сина Анатолія. Окрім ескізів збережені три оригінальні театральні костюми його авторства авангардного періоду. Також на світлинах та негативах можна побачити епізоди вистав, до яких був долучений Петрицький, прочитати його прізвище на безлічі афіш різних років. З архівом Гната Юри до колекції надійшли п’ять листів Анатоля Петрицького 1940-х, які режисер зберіг у власному архіві.
Сукня Донни Анни з вистави «Камінний господар» авторства Анатоля Петрицького
Це все звучить досить несподівано, адже, здається, ми маємо небагато знань і тим паче артефактів з українського театру першої половини XX сторіччя.
Це так, адже пам’ять про театр важко зберегти, втримати. Це живе мистецтво, тому тут ми переважно говоримо про артефакти, які вдалося зібрати спочатку березільцям (театральний музей створений у структурі Мистецького об’єднання «Березіль» Леся Курбаса), а потім це робили музейники декількох поколінь. Живописні твори Петрицького зберігаються в NAMU, масив документів — в архіві Музею літератури та мистецтва України, окремі твори — в інших музеях і приватних збірках.
Петрицький працював і товаришував із багатьма відомими на сьогодні діячами культури України, особливо активними в період 10-30-х років минулого століття, такими як Лесь Курбас чи Гнат Юра. Він ще й пережив їх усіх. Але ім’я Петрицького для пересічного українця є набагато менш відомим. Чому?
Це непросте запитання. Ім’я та творчість Петрицького ніколи не були під прямою забороною, хоча у 1937 році, на піку боротьби з «формалізмом» і «буржуазним націоналізмом», його гостро критикували в пресі. Митець уникнув розстрілу, проте його головний доробок 1920–1930-х років виключили з експозицій у 1940–1960-х. Ба більше, в автобіографії 1954 року він сам був змушений назвати свої авангардні пошуки «помилкою», підлаштовуючись під реалії тоталітарного режиму.
Петрицький прожив довге професійне життя, працюючи в театрах Російської імперії, УНР та СРСР. На початку 1990-х, із поверненням інтересу до українського авангарду, його ранні роботи здобули світову популярність. Наприклад, його «Ексцентричні танці» стали емблемою міжнародної конференції в Італії та прикрасили обкладинку перевидання «Польових досліджень з українського сексу» Оксани Забужко.
Утім, популярними стали лише окремі авангардні твори, а масштабного переосмислення спадщини Петрицького сучасним глядачем так і не відбулося. Сьогодні навряд чи хтось згадає повноцінну персональну виставку митця. Певним імпульсом став хіба що альбом театральних строїв Петрицького (1910–1960-х років), який Музей театрального мистецтва разом із НТШ видали у 2012 році як продовження легендарного видання 1929 року.
Анатоль Петрицький, ескіз костюму Єви до вистави «Вій», 1925
Анатоль Петрицький, ескіз костюму Адама до вистави «Вій», 1925
Анатоль Петрицький, ескіз декорації до вистави «Вій», 1925
У 2025 році ескізи костюмів, які створив Анатоль Петрицький, з’явились як рухомі персонажі на виставці Ukraine WOW. Розкажіть, як вони там опинились?
Наш музей співпрацює з Ukraine WOW від першого проєкту на вокзалі. Минулого року організатори та куратори виставки Ukraine WOW Ярослава Гресь і Юлія Соловей запросили мене консультувати розділ про театр, який у 1920-х як синтетичне мистецтво визначав моду на все та вабив найкращих митців. Лесь Курбас став орбітою, а театральні художники Анатоль Петрицький, Вадим Меллер, Борис Косарев, Олександра Екстер — авторами візуальної революції на театральній сцені. Кількагодинний мозковий штурм і обговорення завершилися ідеями від команди Ukraine WOW: збільшити постать Курбаса й оживити найвідомішу його світлину 1920-х у капелюсі. Костюми художників також набули фізичного втілення у вигляді об’ємних фігур персонажів. Це зробило їх чи не найпривабливішими об’єктами експозиції. Важливо також зазначити, що усі зароблені кошти організатори направили на підтримку музеїв та архівів, які долучилися до проєкту.
Передусім ви фахівець. Але також ви маєте право на особисті вподобання. Що з творчості Петрицького вас вражає найбільше?
Я в захваті від його ескізів костюмів, кожний з яких по суті є живописною композицією. Він працює з усім аркушем, з першим і другим планом, його персонажі ледве вміщуються в цьому обмеженому фізичному просторі. Експериментує зі стилем і шрифтами: ось ми впізнаємо абетку Нарбута, а ось він вимальовує власний старовинний шрифт. Робить в колажі костюми Марсианина й Адама. Ось тут навіть не одразу зрозуміло, що це за твір, а це — «Вій» Миколи Гоголя, перероблений Остапом Вишнею вщент. Або сріблястий костюм принца Калафа з китайської казки оформлений Петрицьким елементами українського орнаменту, що перегукується з костюмами з «Сорочинського ярмарку».
Принц Калаф Турандот, 1928
Анатоль Петрицький, Кат з опери «Турандот», Столична опера, Харків, 1928
Анатоль Петрицький, ескіз костюма з опери «Турандот», 1928
Маєте улюблені костюми Петрицького?
Люблю ранні декорації Петрицького початку 1920-х, де він втілює образи з творів Лесі Українки, Генріка Ібсена. Колись мене вразили костюми до його останнього «Тараса Бульби» 1955 року в Київській опері. Коли він шукав натхнення в українській спадщині, роботах Миколи Самокиша (український художник другої половини ХІХ — першої половини XX століття. — Ред.), Сергія Васильківського (український живописець другої половини ХІХ — початку XX століття. — Ред.). З історичних строїв Петрицькій робив сценічні образи — цікаві, характерні, непересічні. Сьогодні не припиняю дивуватися його ідеям та композиціям для музичного театру. Костюми для «Ексцентричних танців», подвійні яскраві з вигадливими головними уборами костюми для «Турандот», на мій погляд, — це безпрецедентні твори, які цікаві саме відчуттям руху. Подібних пошуків в театрі ніхто в його час не робив.
Розкажіть про поточну виставку. Чим вона особлива?
Виставка «Анатоль Петрицький: Перевідкриття» представляє понад сто творів митця. Серед яких ескізи костюмів та декорацій, оригінальні костюми 1920-х, відеопроєкції на основі архівних матеріалів, макети оформлення майбутньої сцени — це важливий етап планування вистави. В експозиції також представлений альбом творів Петрицького «Театральні строї» 1929 року, який вже давно став раритетом. Постановки «Тараса Бульби», «Богдана Хмельницького» можна переглянути в декількох варіантах.
Анатоль Петрицький, ескіз костюма сусіда Тараса з опери «Тарас Бульба», 1937
На чому ви зробили фокус, готуючи цю виставку?
Передусім на ранній творчості митця, коли він працював у декількох театрах одночасно. Він робив монументальні розписи театральних приміщень та змінював український театр змістовно та візуально під режисурою Леся Курбаса в Молодому театрі. Окремим розділом представляємо його реформу оперної сцени. Він був головним художником Столичної державної опери в Харкові. В його декораціях світова спадщина та нова українська опера набували сучасного авангардного звучання. Після впровадження соцреалізму Петрицький понад 30 років професійної кар’єри створював вистави, де все ще продовжував розробляти український стиль. Загалом, повірте, нам є чим здивувати відвідувачів.
