Українська акторка Оксана Черкашина зіграла нову персонажку — Козачку — у третьому сезоні польського серіалу «1670» на Netflix. В інтерв’ю вона розповіла, як проходила кастинг, працювала над образом і знімалася в інтимних сценах, а також чи мала можливість імпровізувати під час роботи над серіалом.
Новий сезон «1670» став для вас першою великою співпрацею з Netflix. Що було найважливішим не в самому факті цієї роботи, а в тому, що вона відкрила для вас як для акторки?
Для мене найважливішим у цій роботі був не сам факт співпраці з Netflix, а те, що я потрапила у світ одного з моїх улюблених серіалів за останні роки. «1670» вже став певним культурним феноменом в Польщі і серіалом із майже культовим статусом. Я знаю, що багато українських режисерів/ок, акторів/ок і моїх колег і подруг також ним захоплюються. Тому, коли з’явилася можливість попробуватися на цю роль, це було рішення фанатки, а не лише акторки - я просто не могла пропустити таку можливість.
Опинитися на знімальному майдинчику «1670» - було схоже на дитячу мрію. Це було як опинитися у вітальні з «Друзів» або як потрапити у Гоґвортс.
Але водночас цей досвід був важливий і професійно. Я стала частиною великого механізму, де багато уваги приділяється підготовці, комунікації між департаментами, точним деталям і повазі до кожного учасника процесу. Мені було цікаво і цінно відчути себе всередині талановитої команди, яка створила такий особливий світ.
Розкажіть про вашого персонажа.
Я граю Козачку - єдину жінку-воїнку в козацькому таборі. І це якраз один із тих моментів, де «1670» дозволяє собі гратися з історією. Автори не прагнуть буквальної реконструкції минулого, вони беруть історичні образи, стереотипи й умовності та дивляться на них через сучасну оптику, зокрема через питання гендерних ролей. Мені дуже подобається ця свобода й самоіронія серіалу. Підготовка до ролі була не дуже довгою, бо це невеликий персонаж - Козачка з’являється у трьох епізодах сезону. Але сам факт, що вона існує в цьому світі як воїнка, вже багато говорить про підхід авторів до матеріалу.
Як ви підходили до ролі? Чи були у вас опасіння? Що я маю на увазі – Козачка у «1670» існує у світі сатири, де історія постійно стикається із сучасністю. Як вам вдалося знайти баланс між комедією і правдою, щоб персонаж не перетворився на карикатуру?
Чесно кажучи, жодних побоювань у мене не було. Я добре розуміла, в який художній світ потрапляю. Мені здається, тут важливо говорити про контекст. «1670» - це не комедія, яка сміється з інших. Автори насамперед сміються із себе. Мене захоплює, з якою сміливістю вони висміюють польські міфи, національні комплекси, шовінізм, історичні стереотипи й людські слабкості. Але роблять це не зі злості чи зверхності, а з великою любов’ю до своїх персонажів і персонажок. Саме тому цей гумор працює.
І мені здається, що це дуже здоровий спосіб говорити про складні речі. Здатність сміятися із себе - це ознака зрілої культури. Карикатура тут виникає не тому, що актори когось «кривляють», а тому, що всі абсолютно серйозно існують у запропонованих обставинах. Це дуже точна акторська робота. Недарма в серіалі грають одні з найкращих польських акторів і актрис. Вони не грають щоб було смішно, вони грають правду, а сміх народжується вже з самої ситуації, тексту й бездоганного відчуття жанру.
Якою мовою відбувається робота? Та як легко вам дається грати роль іноземною мовою?
На майданчику всі працювали польською. Так, я вільно володію цією мовою і вже зіграла декілька головних ролей в Польщі польською. Але козачку я грала українською.
Ви працювали в українському театрі, європейському кіно, тепер – у міжнародному серіалі Netflix. Чи відрізняється ставлення до актора на цих майданчиках?
Знаєте, я часто працюю в Україні - знімаюся в Києві, багато співпрацюю зі Львовом, зокрема з Jam Factory Art Center. І чесно кажучи, я не відчуваю якогось принципового розриву в ставленні до актора. В Україні є команди, з якими комунікація побудована на дуже високому професійному рівні. Звісно, різниця у фінансуванні існує, і вона впливає на виробничі можливості, кількість часу на підготовку чи масштаб окремих процесів. Але я не думаю, що це визначає якість взаємодії між людьми. Можливо, мені пощастило, але я справді працюю з дуже сильними режисерками й командами вдома, тому мені складно робити широкі узагальнення про «український» чи «європейський» підхід. Я радше порівнюю конкретних людей, а не країни. І професіоналізм, повага до актора й відкрита комунікація можуть бути однаково високими і в Україні, і за кордоном. Поодинокі випадки, коли все навпаки, теж траплялися.
Ви згадували про роботу з інтимними координаторами. Наскільки ця практика змінює атмосферу на знімальному майданчику і чи хотілося б вам, щоб вона стала нормою в Україні?
Ой, ну в «1670» у нас із моїм партнером була лише сцена пристрасного поцілунку і трохи сексі доторків. І все одно ми спочатку окремо зустрічалися з інтимною координаторкою, потім була репетиція, а вже після цього зйомка на майданчику.
Чесно кажучи, для мене присутність інтимної координаторки - це вже норма. Я сприймаю її як буфер між актором і режисером. Це людина, яка допомагає втілити режисерське бачення, але водночас представляє інтереси акторів. Це запобіжник проти зловживання влади, яку режисер має, ось і все.
Мені б дуже хотілося, щоб така практика стала звичною і в Україні. Ні, не тому, що на наших майданчиках обов'язково є проблеми, а тому що це просто сучасні професійні стандарти.
Інтимні сцени теж потребують хореографії, підготовки й чіткої комунікації. І коли це організовано професіоналками, працювати набагато спокійніше й вільніше.
Чи є роль, яку ви поки що не наважуєтеся зіграти? І що саме вас у ній зупиняє?
Я думаю, що немає такої ролі. Я людина ризикована. Мені здається, мене може зупинити не тип ролі, а контекст, у якому вона існує. Звісно, сьогодні є контексти, з якими українським акторам/кам не варто співпрацювати. І це питання не професійних амбіцій, а особистих цінностей. Але якщо говорити саме про акторські виклики, то я не можу пригадати роль, від якої відмовилася б лише тому, що вона складна чи незручна.
Чи слідкуєте ви за сучасними серіалами, та який би порадили обов’язково подивитися?
Обовʼязково подивіться серіал «Ховаючи колишню» Сергія Кулибишева! І якщо ще не бачили перші два сезони «1670» - подивіться їх, щоб потім насолодитися 3тім сезоном зі мною. А ще науково-фантастичний серіал «Pluribus».
