До 24 серпня — 35-ї річниці проголошення (а за фактом — відновлення) незалежності України ми підготували суб’єктивну п’ятірку цікавих книжок, які можуть допомогти краще зрозуміти Україну й українців. Насамперед ця добірка — для внутрішньої аудиторії, однак деякі книжки мають іншомовні переклади, тож ними варто поділитися і зі знайомими іноземцями.
«Енеїда», Іван Котляревський
Здається, це найбанальніше, з чого можна почати підбірку до Дня незалежності України, але неуникненне. Професійні літературознавці лякають нас такими формулюваннями, як «перша книга, написана живою українською мовою». Для тих, хто не боїться, це справді сильний, беззаперечний аргумент. А з іншого боку — просто подумайте, що Іван Котляревський написав свою версію Вергілієвої «Енеїди» у 90-х роках XVIII сторіччя, тобто десь за 300 років до того, як у 1991 році Верховна Рада проголосувала за незалежність України. І як 300 років тому, як 35 років тому, так і сьогодні ми читаємо цей текст — і розуміємо його, бо це цілком актуальна, зрозуміла нам, сучасним українцям, українська мова.
Важливий і міжнародний контекст «Енеїди» Котляревського. Адже тоді Європою ширилася мода писати подібні бурлескні адаптації Вергілієвого твору, тож Котляревський дуже навіть тямив у тодішніх літературних трендах.
Зрештою, «Енеїда» Вергілія — це римська адаптація давньогрецької «Одіссеї» Гомера, яку ми всі щойно передивилися в кінотеатрах завдяки Крістоферу Нолану. Тож не буде перебільшенням сказати, що «Енеїда» Котляревського — така сама багатошарова, загадкова, емоційна й цікава, як і твори Нолана.
За більш ніж 300-літню історію цієї книги її видавали безліч разів, і нині «Енеїду» можна придбати в різних версіях — від бюджетних до подарункових і вінтажних. Якщо ж вам трішки ліньки читати друковану книгу, послухайте її безплатно в аудіоформаті в неперевершеному виконанні диктора українського радіо й артиста Бориса Лободи — почуєте повноцінну радіовиставу.
«Кобзар», Тарас Шевченко
Гаразд, очевиднішим вибором, ніж «Енеїда», може бути тільки «Кобзар» Тараса Шевченка. Зі шкільного дитинства для кожного з нас незалежно від віку це страшний сон, адже важко заперечити, що більшість вчителів просто казали, що «це важливо». Однак дитині, яка навіть у радянські часи все ж мала такий-сякий комфорт порівняно з тим, як жили селяни, тим паче кріпаки, у Шевченкові й більш ранні часи, було просто не зрозуміти проблем 200-річної давнини.
У цьому й криється підступ: сам Шевченко писав простою мовою, про важливі для нього і для людей речі, досліджував історію України, зокрема повстанську (поема «Гайдамаки»). Але в совітські часи з нього зробили ікону «боротьби з клятими капіталістами», і за довгі десятиліття цей образ так міцно закріпився за ним, припав нафталіновим пилом, що лише вторгнення росії в Україну 12,5 років тому почало струшувати цей пил і показувати нам справжню цінність Шевченкових творів
Ми на власному досвіді переконались у формулі «москалі — чужі люди, зроблять лихо з вами».
Пишатися Шевченком варто й потрібно, він — наш літературний зачинатель боротьби за незалежність і боротьби проти росії. До річниці проголошення незалежності України видавництво «Основи» повідомило про чергове перевидання Кобзаря українською та англійською мовами. Але якщо хочете, то можете запропонувати почитати Кобзар практично будь-якому іноземцеві, адже ця книга — український рекордсмен з кількості перекладів, яких зараз налічується вже більше ніж 100.
«Бояриня», Леся Українка
Недооцінений і не найбільш популярний твір Лесі Українки, який вийшов друком вже після смерті письменниці. Цю поему вона написала лише за три дні у квітні 1910 року, коли в сонячному й спекотному Каїрі лікувалась від сухот (туберкульозу). В основі сюжету — доля української дівчини із заможної родини, яка з великої любові виходить заміж за обрусілого українця і їде за ним до Москви, де стає формально бояринею, а реально — безправною тінню свого чоловіка. Дія поеми відбувається в часи Руїни, у 1670-х роках.
Попри такі загрозливі для сучасного читача речі, як поема, історичний твір, Руїна, класика, цей твір сприймається сама зараз як ніколи зрозумілим. Ще 125 років тому Леся Українка зі снайперською точністю описала різницю в менталітетах українців і московитів, провівши цю історичну паралель з XVII століття на початок XX і аж в майбутнє, в якому ми нині живемо.
Щоб допомогти читачеві подолати певні застереження, можемо порадити послухати «Бояриню» у виконанні легендарної Ади Роговцевої, яка вклала в це читання весь свій досвід — життєвий, театральний і соціальний.
«Диво», Павло Загребельний
Роман «Диво» став першим історичним для Павла Загребельного. Автор написав його в 1968 році, коли вже згорнулася Відлига, тому в тексті є елементи соціалістичного реалізму, обов'язкового на той час. Однак головна історія книги — будівництво Софійського собору. Головний герой — Сивоок, звичайний хлоп, який мандрує середньовічною Європою, вчиться грамоти, будівельної справи й життєвої мудрості. Він побуває в Царгороді, Болгарському царстві, повернеться в Київ і долучиться до створення головної святині України. Це саме той твір, де в легкоплинній художній формі ми бачимо й уявляємо, як виглядала середньовічна Русь, як жили люди та як зводились і оздоблювалися стіни Софії Київської.
Ще дві історичні лінії описують зимовий Київ під час німецької окупації 1940-х і так само Київ часів написання роману. За «Дивом» Загребельний написав іще романи «Смерть у Києві», «Первоміст», «Євпраксія» — усі про часи Русі.
Історичний роман, в основі якого стоїть будівництво знакової споруди, — це світовий тренд. Одним з перших був «Собор Паризької богоматері» Віктора Гюго першої половини ХІХ століття, а у ХХ столітті подібним бестселером став роман британського автора Кена Фоллетта «Стовпи землі» з Кінгзбриджського циклу. Тільки це було на 20 з лишком років пізніше за «Диво».
«За Перекопом є земля. Кримський роман», Анастасія Левкова
Ця книга — зовсім свіжа історія, яку поточні покоління українців тільки проживають і яку ми досі не до кінця розуміємо. У своєму романі Анастасія Левкова проходить цей шлях пошуку себе як українки й свого місця в Україні через героїню, котра живе в Криму і в момент початку захоплення його зеленими чоловічками опиняється в епіцентрі політичних і воєнних подій. Однак до 2014 року і після цього вона — дівчина, чиє ім'я ми дізнаємося лише на останніх сторінках книги, — досліджує себе, українську й кримськотатарську культуру, своє коріння, шукає відповідей... і більшість із них не знаходить. Але, здається, зрештою знаходить себе.
Коли книга вийшла у 2023 році, вона стала бестселером через те, що дала багатьом читачам реалістичне, людське уявлення про те, що відбувалося в Криму у 2014 році, як відбувалося його захоплення росією та як поводили себе місцеві мешканці. На зустрічах з авторкою багато хто казав, що ця книга резонує їм повною мірою, хоча вони — не з Криму, а з Донеччини чи Луганщини.
Ця книга — болісна відкрита рана, написана неймовірно приємною, легкою і нескінченно гарною мовою. Тут багато історичних і культурних екскурсів в історію кримськотатарського народу.
Твір уже перекладено словацькою і польською мовами, переклад англійською все ще заплановано. Ця книга — розлоге пояснення, після якого у читача вже не залишиться жодних сумнівів щодо того, «чий Крим».
Авторка тексту: Наталія Кушнір
