Український фотограф Вік Бакін — про життя молоді під час війни, аналогову фотографію, серії Epitome і Materia та те, чому фізичний відбиток у добу ШІ набуває нового значення.
«Фотографія для мене — це спосіб пізнання світу, а вже потім спосіб його показати». Ця фраза Віка Бакіна майже повністю описує його творчість. Уважна, некваплива, зосереджена на людині, вона не прагне дати готові відповіді, а радше запрошує вдивитися уважніше.
серія робіт Epitome. Автор Vic Bakin.
Сьогодні роботи Бакіна експонуються в Україні, Норвегії, Італії, Данії, Франції, Німеччині, Нідерландах, Великій Британії, Марокко, Австралії та США, а також публікуються в The Guardian, British Journal of Photography, DUST та інших. Але свій шлях він описує без пафосу — як поступовий процес, що складався з окремих етапів. «Спочатку це було просто особисте зацікавлення, яке поступово стало способом розуміння світу і людей навколо мене. Фотографія почала витісняти все, чим я займався, — згадує Вік. — Я виріс в Івано-Франківську, але вже багато років живу в Києві. За освітою я не фотограф — закінчив магістратуру з комп’ютерних систем, а фотографії навчався самостійно. Я ніколи не будував кар’єру навмисно і не мав чіткого плану. Більшість речей відбувалися поступово: перші серії, перші виставки, перша книга. Для мене важливіше було просто продовжувати працювати, ніж думати про кар’єру. Мабуть, саме тому я й досі не дуже люблю це слово».
Його фотографії легко впізнати. У центрі кадру майже завжди — молоді люди. Не як поколіннєвий символ, а як стан: пошук себе, формування ідентичності, постійна зміна. «Більшість моїх героїв — відносно молоді люди. Мене цікавить молодість не як вік, а як стан постійної зміни. У цей період людина найбільше шукає себе, формує світогляд. Це досвід, який я сам переживав, тому мені легко впізнавати цей стан в інших. Разом із цим у мої фотографії природно потрапляють і субкультури. Але мене цікавлять не вони самі по собі. Я не прагну документувати стиль життя чи рух. Для мене субкультура — це радше середовище, в якому живуть конкретні люди. І саме людина завжди залишається в центрі моєї уваги. Війна змінила контекст, у якому вони існують, але не змінила головного — людина залишається в центрі мого погляду».
серія робіт Epitome. Автор Vic Bakin.
Розмова про молодість в Україні сьогодні неминуче стає розмовою про війну. Вона змінює не лише досвід, а й відчуття часу. «Складно говорити про ціле покоління. Але війна дуже рано позбавила багатьох людей відчуття безтурботності та довгострокових планів. Водночас я бачу багато зрілості, відповідальності й здатності адаптуватися. Можливо, головна відмінність української молоді сьогодні полягає в тому, що вона живе поруч із постійною присутністю війни, і це неминуче впливає на спосіб життя та відчуття часу».
Молодість майже завжди пов’язана з помилками, пошуками й сумнівами. Запитую Віка, як він сьогодні ставиться до власних рішень у минулому. «Напевно, у кожного вони є. Але я не люблю дивитися на минуле як на список помилок. Багато речей, які колись здавалися неправильними рішеннями, з часом виявлялися необхідними. Тому я намагаюся ставитися до себе минулого з розумінням, а не з осудом, хоча деколи це буває складно».
Сьогодні роботи Віка можна побачити на міжнародних виставках і фестивалях. Однією з найцікавіших стала Les Mesnographies у Франції, де представлена серія Epitome. «Робота над серією почалася ще до повномасштабного вторгнення, а після 2022 року проєкт природно змінився. Я фотографував у Києві та Київській області, зокрема в деокупованих містах і селах. Портрети друзів і знайомих поступово почали обрамлятися пейзажами, зраненими війною. Так склався колективний портрет української молоді, яка живе в одному історичному часі», — розповідає Вік.
серія робіт Hell Was Full. Автор Vic Bakin.
У межах Les Mesnographies його роботи буквально взаємодіють із природним середовищем: частина з них розміщена просто на воді. «Ідея експозиції на воді належить організаторам фестивалю. Це одна з особливостей Les Mesnographies: роботи вписані в ландшафт. Частина надрукована на тканині й розміщена серед дерев, інші — на конструкціях над озером, де вони взаємодіють із водою, світлом і рухом простору.
Мені подобається, що фотографії перестають бути статичними об’єктами. Вони змінюються залежно від світла, часу доби й точки зору глядача. Це додає ще один рівень взаємодії — без нав’язування єдиного прочитання.
І тут виникає буквальний діалог світла й води, адже оригінали робіт створені у срібно-желатиновому процесі, де саме світло й рідина формують зображення».
Окрім виставкових проєктів, Вік має кілька фотокниг. Його перша книга Epitome уже розпродана. Зараз готується до друку друга — Materia, яка вийде у видавництві Void і буде представлена на Paris Photo. «Materia стала спробою подивитися на фотографію як на матеріальний об’єкт. Більшість робіт надруковані на простроченому фотопапері 1960-х — 2000-х років. Мене цікавить не лише зображення, а й те, як воно змінюється з часом. Світло, хімія, випадковість — усе це продовжує впливати на фотографію навіть після друку. Це дуже спокійний і особистий проєкт».
серія робіт Materia. Автор Vic Bakin.
Творчий процес для Віка не відділений від життя. «Я не дуже люблю слово “натхнення”. Воно з’являється під час роботи — у процесі фотографування або друку в темній кімнаті. Мені ніколи не вдавалося спочатку сформулювати ідею, а потім її реалізувати. Фотографія для мене — це спосіб щось відкрити, а не проілюструвати думку.
Більшість моїх робіт народжується з повсякденності — розмов, книг, музики, зустрічей. Але найбільше мене надихає уважність: можливість побачити звичайне так, ніби бачиш його вперше. Думаю, цікавість важливіша за натхнення».
Вік працює і з цифровими, і з аналоговими камерами, однак більшість його особистих проєктів зняті на плівку. «Мені подобається повільність процесу і робота з друком. Часто саме темна кімната для мене не менш важлива, ніж момент зйомки. Камера — лише інструмент. Важливіші час, увага і готовність бачити».
Поки мистецький світ активно обговорює вплив штучного інтелекту, аналогова фотографія лише набуває нової ваги. «Кожна нова технологія змінює спосіб створення зображень. Думаю, ми дедалі менше сприйматимемо фотографію як доказ реальності. Саме тому ще більшого значення можуть набути фізичний досвід, матеріальність і присутність».
серія робіт Epitome. Автор Claire Pathé/Les Mesnographies.
Для Віка принципово важливо, щоб фотографія залишалася фізичною. «У моєму процесі майже немає цифрового втручання, окрім сканування відбитків. Моє творче “багатство” зберігається не на жорсткому диску, а в картонних коробках із фотографіями. Мені подобається думка, що фотографія існує як об’єкт — із власною історією, вагою і навіть запахом».
Авторка: Ксенія Ковальова
Фото на аватарці — із серії робіт Epitome. Автор Vic Bakin.
