Поки в мережі обговорюють спортивну форму 50-річної Шарліз Терон у новому трилері «Верхівковий хижак» (Apex), сама акторка називає цей проєкт одним із найважчих у своїй кар’єрі. Для ролі професійної скелелазки Терон понад пів року тренувалася на скеледромах і реальних скелях, навчилася лазити босоніж, проходила підготовку на каяках і виконала складні сцени самостійно — попри декілька травм під час зйомок.
Шість місяців скелелазіння з легендою цього спорту
Основою підготовки стало скелелазіння. Понад шість місяців Шарліз Терон тренувалася під керівництвом легендарної американської скелелазки Бет Родден — однієї з перших жінок у світі, яка проходила маршрути екстремальної складності.
Бет Родден і Шарліз Терон instagram@bethrodden
У скелелазному середовищі Бет Родден вважають легендою через її проходження культових маршрутів у Йосеміті — головній скелелазній локації США. У 2005 році вона разом із напарником Томмі Колдвеллом здійснила одне з перших в історії вільних проходжень траси The Nose на скелі Ель-Капітане — маршруту, який вважається майже сакральним у спільноті висотного скелелазіння.
Ще один її легендарний маршрут — Meltdown у Йосеміті, який Родден пройшла у 2008 році. На той момент це був один із найскладніших маршрутів у світі та фактично історичний момент для жіночого скелелазіння. Багато років він залишався неповтореним навіть серед топових професійних скелелазів.
Окремо Родден знають через драматичну історію експедиції в Киргизстані у 2000 році, коли Бет разом із групою американських альпіністів опинилася в заручниках у бойовиків і змогла вижити після втечі через гори. Саме ця історія зробила її культовою фігурою далеко за межами самого climbing-ком’юніті.
«Я ніколи не думала, що Голлівуд настільки серйозно ставиться до скелелазіння у кіно», — написала Бет Родден в Instagram після прем’єри фільму. За словами спортсменки, спочатку вона навіть вирішила, що повідомлення з пропозицією тренувати Шарліз Терон — це спам.
Заняття Бет Родден із Шарліз Терон проходили 3 рази на тиждень у різних скелелазних залах Лос-Анджелеса. Частину підготовки також проводили на природному рельєфі та outdoor-локаціях, щоб акторка звикла до фактури каменю, роботи на висоті та реальних умов скелелазіння.
instagram@charlizeafrica
«Вона так добре робить свою справу, що дуже глибоко занурюється у все, що потрібно для ролі. Я впевнена: якби Шарліз мала стільки часу на скелелазіння, скільки професійні спортсмени, то за пів року вже лазила б маршрутами рівня 5.12», — зазначила Бет Роден в своєму Іnstаgrаm.
Для climbing-аудиторії це дуже серйозний комплімент. Рівень 5.12 у системі Yosemite Decimal System — американській шкалі складності маршрутів у скелелазінні — вважається дуже технічним і фізично складним рівнем. Такі траси потребують серйозної сили хвата, витривалості, хорошої техніки й досвіду роботи на нависаннях і дрібних зачіпках. Для людини без професійного climbing-бекграунду досягти такого рівня за пів року майже нереально.
instagram@bethrodden
Болдерінг
Під керівництвом Родден Шарліз освоювала одразу кілька напрямків скелелазіння. Один із них — болдерінг: лазіння без мотузки по коротких, але дуже складних трасах висотою до кількох метрів. У таких маршрутах важливі вибухова сила, баланс, координація та вміння працювати з нависаннями, коли тіло буквально висить паралельно до підлоги. Часто болдерінгові траси нагадують елементи паркуру — з різкими перехопленнями, динамічними стрибками та силовими рухами.
instagram@charlizeafrica
Скелелазіння на висоту зі страховкою
Окремо Терон тренувалася у лазінні з верхньою страховкою — це вже більш класичний формат скелелазіння на висоту, де важливі техніка, контроль тіла та витривалість. Також у її програмі були траверси — горизонтальне переміщення вздовж стіни без набору висоти, яке дуже добре прокачує силу хвата та витривалість передпліч.
Робота зі спорядженням
Ще один важливий блок — технічна робота з карабінами, мотузками та іншим скелелазним спорядженням. Акторка багаторазово відпрацьовувала кліпінг — швидке закріплення мотузки в карабіні під навантаженням, що потребує хорошої координації пальців і концентрації навіть у стані втоми.
Окремо всі обговорюють той факт, що частину сцен Терон виконувала босоніж. Для цього вона спеціально тренувала чутливість стоп і силу пальців ніг — техніка, яку реально використовують професійні скелелази.
instagram@charlizeafrica
«У фільмі Шарліз поводиться як справжня професійна скелелазка. Було неймовірно бачити, як усі наші розмови й тренування ожили на великому екрані», — написала Родден після прем’єри «Верхівкового хижака».
instagram@gregrementer
Каяки стали для неї складнішими за скелі
Неочікувано найбільшим викликом для акторки виявилося не скелелазіння, а каякінг. Для фільму вона проходила підготовку на штучній річці з контрольованим потоком води, вчилася керувати байдаркою та працювати з балансом у швидкій течії. За словами Шарліз Терон, саме вода давалася їй найважче через повну втрату контролю над середовищем.
Кадр із фільму «Верхівковий хижак» / Netflix
Якщо у скелелазінні тіло постійно контактує зі стіною і може «читати» рельєф, то в каякінгу все змінюється щосекунди: течія, вага човна, баланс і реакція води. Акторка зізнавалася, що саме непередбачуваність води та необхідність одночасно контролювати корпус, весло і напрямок руху виявилися для неї найбільш виснажливими фізично та психологічно.
У каякінгу Шарліз Терон допомагали професійні спортсменки світового рівня. Для найнебезпечніших водних сцен її дублювали Рівер Маттон та Луука Джонс — олімпійська каякерка з Нової Зеландії.
Особливо цінним для фільму був досвід Рівер Маттон, яка спеціалізується на каякінгу на бурхливій воді та екстремальних річках. Саме такі сцени стали для Терон найскладнішими під час зйомок.
Пілатес та силова йога — база форми Шарліз у 50 років
Терон уже багато років займається пілатесом та силовою йогою — і саме ця база, за її словами, допомогла витримати навантаження під час зйомок. Особливу увагу вона приділяє тренуванням кора та реформеру — тренажеру для глибоких м’язів-стабілізаторів. Саме контроль корпусу був критично важливим для сцен на скелях і каяках.
instagram@charlizeafrica
Як харчувалася Шарліз Терон під час знімань
Під час промотуру «Верхівкового хижака» шанувальники одразу помітили, наскільки змінилося тіло Шарліз. На прем’єрах і преспоказах акторка виглядала помітно більш сухою та рельєфною, ніж зазвичай, тож у мережі швидко почали обговорювати не лише її тренування, а й систему харчування під час підготовки до фільму.
Терон не дотримувалася жорсткої «голлівудської сушки» чи екстремальних дієт. Її підготовка була побудована насамперед на витривалості, мобільності та функціональній силі — саме тому тіло стало більш атлетичним і рельєфним природним шляхом, без різкого схуднення.
Акторка вже багато років дотримується системи дробного харчування — замість трьох великих прийомів їжі вона їсть 5–6 маленьких порцій протягом дня. Такий підхід допомагає підтримувати стабільний рівень енергії без важкості в шлунку, що особливо важливо під час багатогодинних тренувань зі скелелазіння та кардіо. В основі її раціону — велика кількість рослинної їжі: зелені салати, листові овочі, бобові, насіння, кейл і свіжовижаті соки. Терон майже не вживає алкоголь і суттєво обмежує м’ясо, хоча повністю від нього не відмовляється — зазвичай обирає рибу або курятину.
При цьому акторка не підтримує культуру жорстких заборон. В одному з інтерв’ю вона зізнавалася, що якщо хоче фастфуд чи бургер, то дозволяє собі це без поділу їжі на «хорошу» та «погану». Саме такий спокійний і раціональний підхід до харчування вона вважає реалістичним у довгостроковій перспективі.
Травми були настільки серйозними, що їй знадобилися операції
Попри всю підготовку, знімання «Верхівкового хижака» в Австралії стали для Терон фізично виснажливими. Під час роботи над фільмом вона отримала розрив міжреберних м’язів, травму ліктьового нерва та перелом пальця ноги. Після завершення зйомок акторці довелося перенести дві операції на правій руці через зміщення ліктьового нерва. А через перелом пальця ноги Шарліз Терон навіть під час престуру носила ортопедичний чобіт, який із самоіронією називала cute boot.
Шарліз також відверто говорить про вік і відновлення: у 50 років тіло вже не повертається до форми так швидко, як у 20, тому вона набагато уважніше ставиться до сну, реабілітації та навантажень.
