Софія Коппола — одна з небагатьох режисерок, яка послідовно працює з модою як з інструментом візуального мислення. Її фільми, рекламні кампанії, особистий стиль і професійні зв’язки формують окремий модний контекст, який існує паралельно з її кіно. Софія Коппола починала в кіно як донька одного з найвідоміших режисерів, Френсіса Форда Копполи. Попри сильний вплив родини, вона змогла вибудувати власну кар’єру — як у кінематографі, так і в модній індустрії.
У травні Коппола відзначила 54-річчя. За цей час вона побудувала кар’єру, в якій мода стала окремим вектором впливу. Вона співпрацювала з провідними брендами, знімала кампанії, з'являлася в образах амбасадорки, а також послідовно використовувала костюм як ключову частину візуального наративу у своїх фільмах.
Моду Софія не просто любить — вона нею говорить. Від зйомок рекламних кампаній Chanel до образів героїнь у «Марія-Антуанетта» і «Прісцилла» — вона використовує одяг як інструмент розповіді. А ще — як елемент ідентичності.
Софія Коппола
Перший досвід у Chanel — не на камеру
Можна було б припустити, що шлях до модної індустрії Софія почала з ролі амбасадорки брендів. Але все було складніше. Їй було всього 15, коли вона вперше потрапила за лаштунки модного будинку Chanel. Ще в підлітковому віці Коппола отримала можливість пройти літнє стажування у Chanel. Це був один із перших її прямих контактів з індустрією, яка згодом стала для неї не менш важливою, ніж кіно.
Ще до своєї режисерської прем'єри у 1999 році (фільм «Діви-самогубці»), Софія Коппола з’явилася на телебаченні. Разом із подругою Зої Кассаветіс вона запустила телевізійне шоу Hi Octane — напівхаотичну, напівмодну програму про все і ні про що, яка виходила на кабельному телебаченні США. В одній з перших серій вони відправили фотографа до Парижа, аби задокументувати Тиждень моди. На екрані з’являється Карл Лагерфельд, якому задають питання про крадіжку сукні Chanel, Андре Леон Теллі, Наомі Кемпбелл і Дженні Шимідзу. Це був 1994 рік — і вже тоді Софія інтуїтивно відчувала, як поєднати іронію, моду й попкультуру.
Того ж року вона організувала свій перший street fashion show — у Нью-Йорку, для бренду X-Girl, що належав Кім Гордон та Дейзі фон Фьорт. У натовпі — Хлоя Севіньї, Лінда Євангеліста та інші персонажі 90-х. Софія не просто координує процес — вона режисує його, наче це сцена з майбутнього фільму.
У цьому ж році Коппола бере участь у показі Donna Karan осінь-зима — 1994/95. Це був одноразовий вихід на подіум, але не єдиний її досвід у ролі публічної постаті в моді.
Софія Коппола на подіумі для показу Donna Karan осінь-зима 1994/95
Марк Джейкобс — постійний союзник
Одним з найбільш стійких і публічних партнерств у кар’єрі Копполи стала її співпраця з американським дизайнером Марком Джейкобсом. Їх знайомство почалося ще в 90-х — під час шоу Perry Ellis, де працював Джейкобс. Це була ще епоха до звільнення Джейкобса за «занадто рок-н-рольну» колекцію — але саме тоді почалася дружба, яка триває й досі. З того часу їхні професійні стосунки розвивалися паралельно з особистою дружбою.
Софія Коппола і Марк Джейкобс, сфотографовані Юргеном Теллером у 2004 році
У 2001 році Коппола стала обличчям першого парфуму Marc Jacobs. У 2004-му з’явилася в рекламній кампанії у ліжку з білими простирадлами, знятій Юргеном Теллером. У 2014 році вона вже сама режисувала відео для парфуму Daisy Dream. Джейкобс неодноразово зазначав у коментарях, що вважає Софію однією з головних естетичних референсів свого бренду.
Крім Marc Jacobs, Коппола знімала кампанії для Chanel, Dior, Cartier, Calvin Klein, Marni x H&M. Chanel залишається її основним партнером — вона регулярно відвідує покази бренду, а також працювала над кількома їхніми відеопроєктами.
Софія Коппола на зйомках фільму «Марія-Антуанетта» у 2006 році
Костюми як частина авторського стилю
Фірмовий стиль самої Софії — суміш мінімалізму, класики й недбалої елегантності — надихав цілі покоління. Але ще більш промовистими є образи її героїнь. У 2023 році навіть вийшла книга-архів, присвячена її візуальному світові. Адже для Копполи одяг — це не фон, а зміст.
Один із найпослідовніших підходів у роботі Копполи — це використання костюма як інструменту вираження стану персонажів. Вона не знімає моду як тему — вона використовує її як мову.
У «Діви-самогубці» (1999) сукні героїнь вказують на їхню символічну «закритість» і сприйняття ззовні — через романтизовану, нав’язану уяву. У «Марія-Антуанетта» (2006) костюми відіграють провокативну роль: розкіш епохи поєднується з елементами сучасної культури, наприклад, кедами Converse. У «Десь» (2010) — одяг головного героя підкреслює байдужість, втому й відстороненість.
«Марія-Антуанетта»
У «Елітне суспільство» (2013) брендові речі мають іншу функцію: вони стають засобом самореалізації та імітації статусу. У «Прісцилла» (2023) гардероб героїні — це візуальна хронологія поступового зникнення власної ідентичності в межах шлюбу.
Фільми Копполи часто розглядають емоційні стани через візуальну мову одягу — це одна з причин, чому її підхід вивчають не лише в кіношколах, а й у модних інституціях.
Як зазначає сама Софія:
«Я ніколи не знімаю моду. Я знімаю людей. Але одяг — це частина того, як я розповідаю про них».
«Прісцилла»
Софія Коппола побудувала унікальний кейс взаємодії кіно і моди. Вона не є дизайнеркою чи стилісткою, але її присутність у світі моди — відчутна й послідовна. Вона знімає кампанії, формує наративи, працює з образом, і найголовніше — не виходить за рамки своєї авторської мови.
Сьогодні її ім’я важливе як для кінематографа, а й для індустрії моди, яка цінує і образ, і контекст.
