У межах виставки Behind the Craft бренд TONiA представляє одразу два вироби – спідницю та корсет, створені з використанням крафтових технік. Для Тоні Белінської робота з ремеслом – не окремий декоративний напрям, а продовження багаторічного захоплення історичним костюмом, музейними колекціями та традиційними технологіями. Дизайнерка розповідає, як дослідження одягу XIX століття вплинуло на її роботу, чому сучасний корсет неможливо створити без розуміння його історичної конструкції та чому сьогодні майстрів іноді доводиться не шукати, а навчати.
Тоня, ти представляєш на Behind the Craft одразу два айтеми. Розкажи про них і про техніку, в якій вони виконані.
Це спідниця та корсет. Ажурна частина спідниці виконана гачком. Для мене це важливий приклад того, як традиційну техніку можна перевести в сучасну мову бренду. Це речі з першої колекції TONiA – «Ентропія». Назва для мене була пов'язана із зародженням життя, з енергією, яка виникає та трансформується. Це була моя перша колекція, тому мені хотілося зробити її дуже чистою, ніжною, але водночас провокативною.
Мені взагалі подобається цей контраст: ніжність, ажурність, м'якість – і провокація. Він постійно присутній у моїй роботі. Наприклад, у мене можуть бути футболки з пірсингом на сосках і водночас дуже делікатні речі, виконані гачком. Я досі шукаю правильний спосіб поєднувати ці полярності, але саме в цьому для мене і є цікавість.
Коли я обирала техніку для цих виробів, мені хотілося переосмислити українську традицію вишивки «білим по білому», характерну, зокрема, для центральних регіонів України – Полтавщини, Чернігівщини, Черкащини. Але зробити це не через вишивку, а через в'язання. Мені було цікаво зберегти відчуття ажурності, легкості та складності традиційного текстилю, але знайти для нього іншу форму.
Звідки взагалі почалося твоє захоплення історичним одягом і ремеслом?
Для мене це не було якимось одним моментом. Це захоплення триває багато років. Я не випадково обрала професію художниці з костюмів і працювала саме з історичним костюмом.
Я виросла в Кам'янці-Подільському. Коли ще дитиною гуляла старовинними вулицями, постійно уявляла, як ці самі люди могли виглядати сто років тому. Мені завжди було цікаво досліджувати, як люди одягалися, як працював костюм, як він змінювався залежно від часу та середовища. В університеті мені пощастило проходити практику в музеях. Зокрема, я працювала з музейними фондами, де познайомилася з етнографією, традиційним одягом, техніками крою та вишивки. Ми працювали з кальками, переносили крій, досліджували вишивки.
Пізніше я отримала можливість працювати з історичним міським одягом у музейних фондах Львова. І саме там я дуже сильно змінила своє уявлення про те, яким взагалі може бути одяг. Мене вражало, наскільки складним був крій XIX століття. Наприклад, сучасний рукав ми звикли уявляти досить просто: є шов, є конструкція, є певна форма. А в історичному одязі крій міг бути абсолютно неочевидним. Шви йшли по кривих, конструкція формувалася безпосередньо на тілі, і кожна деталь мала свою функцію.
Мене дуже захопило те, як вручну формували одяг на людині. Це вже майже скульптурний процес. І саме тоді я зрозуміла, що хочу професійно займатися історичним костюмом.
А звідки з'явилася любов саме до корсетів?
Корсети мені подобалися завжди. У мене навіть є невелика особиста колекція – шість автентичних корсетів XIX століття. Частину я придбала у колекціонерів, частину – на міжнародних аукціонах. Одного разу, наприклад, я купила корсет разом із чоловічим шовковим шапокляком – циліндром із механізмом, який дозволяє його складати. На ньому навіть була дата – 1880 рік. Це були не якісь захмарні гроші: деякі речі коштували кількасот доларів. Для мене ці корсети – не просто красиві старовинні речі. Це фактично матеріальні джерела, за якими можна вивчати технологію.
Що саме ти в них досліджуєш?
Передусім конструкцію. Якщо подивитися на корсети XIX століття, вони дуже різні залежно від періоду. Силует змінювався буквально кожні кілька років, і разом із ним змінювалася нижня білизна. Наприклад, мені дуже подобається силует кінця XIX століття, коли талія сильно звужена, а форма тіла вибудовується зовсім інакше, ніж у середині століття. З'являються турнюри, змінюється положення грудей, спини, стегон.
Тому, коли я створювала корсети для TONiA, для мене було важливо не просто взяти старий корсет і скопіювати його зовнішній вигляд. Потрібно розуміти, чому він має саме таку форму, де тканину треба натягнути, де припустити, як працює шнурівка, які матеріали використовуються всередині.
Тобто твій досвід у кіно тут дуже допоміг?
Надзвичайно. Коли я працювала художницею з костюмів, ми робили реконструкції історичного одягу. Наприклад, для «Кріпосної» нам доводилося створювати корсети, які мали бути максимально наближені до історичних зразків. І коли ти робиш таку реконструкцію, дуже швидко розумієш, що просто подивитися на готовий корсет недостатньо. У ньому важливо все: тканина, її щільність, кісточки, натяжка, припасування по поясу.
Можна взяти, здавалося б, звичайну бавовняну тканину, але вона повинна мати правильну щільність і пружність. Інакше корсет начебто буде виконувати свою функцію, але візуально виглядатиме зовсім не так, як історичний. У старих корсетах використовували, зокрема, справжній китовий вус. Сьогодні ми, звичайно, підбираємо сучасні матеріали, які можуть виконувати ту саму функцію.
Мої корсети – це не просто стилізація. За ними стоїть досвід реконструкції та розуміння того, як ця конструкція працює.
А наскільки складно сьогодні знайти майстрів, які можуть працювати з такими технологіями?
З майстрами зараз справді складна ситуація. Але я не боюся цієї складності, тому що вона фактично є частиною ДНК мого бренду.
Якщо я не можу знайти людину, яка вже вміє це робити, я шукаю спосіб навчити її. Саме так було з корсетами. Так само було з жакетами на бортовці – технологією, яка традиційно використовується в чоловічому костюмі. Всередині такого жакета є спеціальний шар, зокрема бортовка з кінським волосом, яка не приклеюється, а пришивається. У жіночому одязі ця технологія використовується значно рідше.
Я не знайшла майстра, який міг би одразу пошити для мене такий жакет. Тому пішла вчитися сама. Я навчалася в Dress For Success у Києві, шукала інформацію, читала книжки про технологію чоловічого жакета, дивилася відео, експериментувала. Перші два жакети були невдалими. Десь на третьому я вже почала розуміти принцип, тому що там величезна кількість ручної роботи: стьобання, підшивання, формування конструкції. Моя мама все життя викладала основи крою та шиття, тому ми разом розбиралися в технології. Після цього я вже змогла передати свої знання майстрам і відшити перший чистовий зразок.
Тому я вважаю, що якщо ти хочеш щось робити, навіть за відсутності спеціалістів можна знайти рішення. Іноді тобі просто потрібно не шукати готового майстра, а навчити людину.
Чи не створює така складність обмежень для бренду?
Я якраз не сприймаю це як проблему. У TONiA багато речей і так виробляються невеликими партіями або індивідуально під клієнта.
Я не створюю масмаркет. Мені важливо робити речі, які можна носити довго. У бренді я використовую переважно натуральні матеріали, тканини закуповуємо у європейських виробників, які працюють на території ЄС. Але sustainable-підхід для мене – це не лише про матеріали. Це ще й про те, щоб не створювати речі на один сезон. Якість, конструкція та дизайнерське бачення мають дозволяти носити їх роками. Тому багато позицій TONiA взагалі не мають сезонності. Наші корсети та жакети продаються протягом багатьох років і залишаються актуальними незалежно від сезону.
Як ти думаєш, чи має такий крафтовий напрям потенціал для масового виробництва?
Я думаю, що це суперечить самій моделі бренду. TONiA не масмаркет, і я не ставлю перед собою завдання виробляти такі речі великими тиражами. Навпаки, для мене цінність саме в їхній складності, ручній роботі та унікальності. Я хочу, щоб за річчю стояли дослідження, технологія і час, а не просто швидке виробництво.
Мені близький підхід, коли річ не закінчує своє життя разом із сезоном. Вона залишається в гардеробі, старіє разом із людиною і продовжує мати сенс.
Саме тому я не боюся складних технологій. Якщо вони потребують більше часу, більше ручної роботи або навіть того, щоб мені самій спочатку навчитися їх робити, - для мене це не перешкода. Це і є частина того, що робить TONiA.
