День Незалежності нагадує нам передусім про ціну свободи та шлях, який подолала українська нація в боротьбі за право жити вільно на своїй землі. Проте також у цей день ми говоримо про важливість збереження своєї культури, знання історії, захисту національної спадщини, відновлення традицій і ремесел — про все те, що протягом століть намагалися знищити, заборонити або привласнити.
Цьогоріч Україна святкує 35 років Незалежності — 35 неабияких складних років, протягом яких на долю країни випали численні соціальні, політичні та економічні потрясіння: глибокі кризи та гіперінфляція, дві революції, початок російської збройної та інформаційної агресії у 2014 році, пандемія COVID-19 і, зрештою, повномасштабна війна, що нині триває вже понад чотири роки.
Водночас упродовж цих 35 років розвивалася українська культура, а разом з нею поставала українська модна індустрія. Бренди були не лише свідками, а й безпосередніми учасниками історичних подій, формуючи сучасну Україну.
Тож до Дня Незалежності України Harper`s Bazaar Ukraine запускає спецпроєкт «Свідки історії» — серію інтерв’ю із засновниками та дизайнерами українських брендів з понад 25-річною історією. За їхніми спогадами ми можемо простежити шлях індустрії моди незалежної України — від буремних 90-х до сьогодення.
Один з героїв спецпроєкту «Свідки історії» — Віктор Анісімов, який у 1997 році у Донецьку заснував бренд чоловічого вбрання VIKTORANISIMOV. Восени 2013 року Віктор був змушений розпочати все спочатку вже в Києві, а у березні 2014 року російська атака знищила виробництво VIKTORANISIMOV.
«Якби була можливість перенести виробництво — можливо, ми б це зробили. Все, що ми створювали, ми все життя створювали тут, а після атаки фактично почали відновлювати все з нуля»,
— ділиться Віктор Анісімов.
В інтерв’ю для Harper`s Bazaar Ukraine засновник VIKTORANISIMOV розповів про перше подіумне шоу бренду, відновлення роботи після російського удару та створення гардероба для Президента.
Як у 90-х роках, коли панували тотальна невизначеність, гіперінфляція та економічна криза, ви наважилися розпочати власну справу?
Це питання більше побудоване на сьогоднішньому сприйнятті цього часу. Чи було все це страшно тоді? Напевно, так. Але ми просто жили в тій реальності й не могли уявити, що може бути інакше. Якби тоді сказали, що попереду буде війна, це, напевно, був би куди більший шок.
А щодо моди — я не обирав її як бізнес чи конкретну нішу. У мене просто горіли очі. І тоді, і зараз я вважаю, що саме це найважливіше. У будь-які часи людина має займатися тим, чим просто не може не займатися.
Можна називати це покликанням чи місією — хоча слово «місія» звучить трохи пафосно. Але для мене це саме так і відчувалося. Я просто не міг це не робити.
Наприкінці 1997 року ви долучилися до першого сезону Ukrainian Fashion Week (тоді — «Сезонів моди»). Як ви ухвалили рішення про вихід на подіум та що змінилося для бренду після його проведення?
На той момент я ще не був дизайнером у звичному розумінні. Навколо мене просто були люди, які знали, що я цікавлюся одягом і можу щось придумати.
У Донецьку проходив захід, пов’язаний із чемпіонатом із перукарського мистецтва. Лена Воронкова, яка його організовувала, попросила мене зробити одяг. Так з’явилася колекція приблизно з дев’яти образів — «Плаття з вішалки».
Там була складна конструкція з металевих нержавіючих трубок, до якої кріпилася сукня. Ідея полягала в тому, що було незрозуміло, де саме вона висить — на дівчині чи на вішаку. Сукня і конструкція об’єднувалися в єдиний образ.
Цю колекцію побачила Ірина Данилевська, тоді головна редакторка журналу «Єва». Вона запропонувала зробити зйомку для журналу, а потім запросила мене взяти участь у першому в Україні аналогу світових тижнів моди — «Сезонах моди», нині Ukrainian Fashion Week.
Ми ризикнули й погодилися. У першому сезоні брали участь близько чотирнадцяти дизайнерів. Саме тоді я познайомився з Лілею Пустовіт, яка вже мала міжнародний професійний досвід. Для мене це було важливим відкриттям — я побачив, наскільки далеко може розвиватися українська мода.
Ми зробили показ, а потім стало зрозуміло, що Fashion Week продовжуватиметься. Наступний сезон мав відбутися через кілька місяців, і ми взяли участь і в ньому. Так усе поступово й почалося.
VIKTORANISIMOV, 1997 рік
VIKTORANISIMOV, 1998 рік
Який вигляд мав VIKTORANISIM у 90-х – початку 00-х років і якою була його перша комерційна модель?
Спочатку це взагалі важко було назвати брендом або комерційною моделлю. Ми шили речі. Була невелика команда, фактично робота у форматі ательє, і невеликі тиражі.
Тканини та фурнітуру шукали в Києві, зокрема в «Нота Бене» — для нас це було справжнє джерело цікавих матеріалів.
Приблизно з 2001 року все почало структуруватися. Спочатку працювали три-чотири швачки, а згодом простір уже поєднував функції ательє, дизайн-центру, шоуруму і невеликого магазину.
Ближче до 2004 року, після співпраці із «Сезонами моди», прийшло розуміння, що це може бути бізнесом і що для цього потрібно робити певні кроки.
VIKTORANISIMOV, 2000 рік
VIKTORANISIMOV, 2001 рік
У 2000-х роках українська мода значною мірою лишалася поза фокусом уваги покупців. Якою була стратегія розвитку бренду на той час?
Мені здається, саме слово «стратегія» тут — це знову певною мірою оцінка сьогоднішнього дня. Яка могла бути стратегія, якщо все відбувалося стихійно? У нас не було індустрії, зовнішньої структури.
Є дуже велика різниця між тим, щоб бути успішним в Україні, тобто продаватися, і тим, щоб бути дизайнером — навіть в Україні, не кажучи вже про світ. Щоб бути успішним в Україні, потрібно дивитися у позавчора. А щоб бути дизайнером — навіть в Україні, не кажучи вже про світ, потрібно дивитися у післязавтра.
Український дизайнер працював на дуже обмежену аудиторію. Люди приходили, приміряли річ, її підганяли або дошивали під них. По суті, це часто була робота ательє.
Ми, наприклад, ще працювали з корпоративними замовленнями — «Шахтарем», «Укрпоштою», «Сільпо», «95-м кварталом» та іншими проєктами. Так з власного досвіду я зрозумів, що саме корпоративні замовлення дають можливість заробляти й підтримувати дизайнерський бренд.
VIKTORANISIMOV, 2002 рік
VIKTORANISIMOV, 2006 рік
Революція Гідності та початок російського вторгнення стали моментом переосмислення України для багатьох українців та українських бізнесів. Які рішення на той час ухвалили ви у VIKTORANISIMOV?
Революція Гідності для мене — це передусім історія про свободу. І якщо обирати між свободою та грошима, я обираю свободу.
До Києва ми переїхали восени 2013 року, ще до початку війни. Фактично довелося починати все спочатку: шукати приміщення, відновлювати команду. Спочатку нас прихистили наші друзі, засновниці «Белла Віста», — виділили невелику кімнату в офісі (з якими ми й досі співпрацюємо, замовляючи тканини та фурнітуру для колекцій). За пів року ми вже відкрили власну студію, до нас приєдналися ще кілька швачок, і ми знову почали повноцінно працювати.
Реальність, у якій ми живемо, вчергове змінило повномасштабне вторгнення росії. Які рішення щодо команди, виробництва та продажів були найскладнішими у перші місяці після 24 лютого 2022 року?
Після 24 лютого 2022 року найважливішим і найскладнішим було питання: як жити далі й вижити в цій ситуації?
Ми з Танею вирішили, що будемо продовжувати працювати (дизайнерка Тетяна Чумак, дружина та ділова партнерка Віктора, засновниця TG Group, до якої входять бренди TAGO, TG Botanical, Varenyky Fashion та VIKTORANISIMOV. — Ред.).
Потрібно було зберегти людей, можливість працювати й сам бренд. Згодом нас почали запрошувати на міжнародні заходи. Ми робили невеликі капсули — приблизно по 14–15 образів, використовуючи речі з попередніх колекцій, переосмислюючи їх і представляючи в нових поєднаннях. Так поступово з’явилася можливість продовжувати роботу навіть у тих умовах.
VIKTORANISIMOV Moodboard / Pitti Uomo
14 березня 2026 року Росія знищила виробництво брендів VIKTORANISIMOV, TAGO та TG Botanical у Броварах. Чи було рішення залишати виробничі потужності бренду в Україні, попри небезпеку російських ударів і блекаути, принциповим для вас? Як бренд VIKTORANISIMOV відновлюється після російської атаки?
Ні, це не було якимось принциповим рішенням. Це просто життя і реальність українського бізнесу. Якби була можливість перенести виробництво — можливо, ми б це зробили. Все, що ми створювали, ми все життя створювали тут, а після атаки фактично почали відновлювати все з нуля.
Було знищено обладнання, комп’ютерні розробки, лекала, деталі та матеріали, які створювалися десятиріччями. Але найважливіше, що ми всі живі й здорові.
Зараз виробництво працює розподілено: частина команди в Києві, частина — в інших містах, багато швачок працюють удома на власному обладнанні. Ми передаємо між ними деталі, а потім збираємо все разом. Це складно, але ми поступово відновлюємося. І те, що в нас це виходить, приносить радість.
Як повномасштабна війна змінила колекції VIKTORANISIMOV? Які проєкти вдалося реалізувати протягом останніх років та чи є задуми, якими ви хотіли б поділитися?
Повномасштабна війна змінила не стільки те, що ми створювали, скільки спосіб, у який ми можемо працювати.
Однією з перших міжнародних поїздок після початку повномасштабної війни стала Pitti Uomo. Потім були дві презентації в рамках Copenhagen Fashion Week і участь в Ukrainian Fashion Week.
Важливим етапом стала пропозиція від Офісу Президента створювати гардероб для президента. Ця співпраця вплинула на колекцію, яку ми представили в Берліні, де вперше стали учасниками офіційного розкладу Berlin Fashion Week. Після Берліна знову зробили показ на Ukrainian Fashion Week.
Сьогодні ми продовжуємо працювати для президента, для паралімпійської збірної та окремих клієнтів, а паралельно відновлюємо базу речей бренду. Нам важливо мати речі, які можемо передавати друзям бренду — музикантам та іншим людям, які носять наш одяг.
Copenhagen Fashion Week SS`24
Berlin Fashion Week SS`26
Підсумовуючи ваш шлях від 1997 до 2026 року, протягом якого ви подолали численні економічні та соціально-політичні кризи, пережили світову пандемію та продовжуєте працювати в умовах війни, які принципи роботи підтримували VIKTORANISIMOV та забезпечили довголіття бренду?
Мені подобається одна проста думка: малювати, танцювати або писати потрібно тільки в тому разі, якщо ти не можеш цього не робити. Ось це, напевно, і є найголовніше. Не амбіції, не гроші й не слава.
Якщо все, що відбувається, розглядати лише з погляду бізнесу і розрахунку, це закінчилося б, навіть не почавшись. Якщо все триває, значить, це не тільки про бізнес.
Життя на планеті Земля і, взагалі, життя у Всесвіті — це диво. Господь придумав для нас це видовище, і я йому за це дуже вдячний. А в мене ще і є можливість бути трохи співавтором того, що відбувається, — через знахідки, ідеї та спалахи сенсу.
VIKTORANISIMOV, 2004 рік
VIKTORANISIMOV осінь-зима — 2010/11
VIKTORANISIMOV, 2012 рік
VIKTORANISIMOV весна-літо — 2026
