Прем’єра документального фільму «Птахи і звірі. Всесвіт Гніздовського» режисерки Надії Парфан відбудеться вже завтра, 24 травня, о 12:30 на YouTube-каналі «Суспільне Документалістика». Це атмосферна історія про світ Якова Гніздовського, розказана від імені кота Жерома — улюбленця художника, який щодня приходив до його студії. У розмові з нами Надія Парфан розповіла про роботу над стрічкою, магнетизм мистецтва Гніздовського і про те, чому саме тварини стали ключем до розуміння його внутрішнього світу.
Надіє, чому ви обрали саме постать Якова Гніздовського для свого нового документального фільму?
Я отримала електронного листа на адресу нашого продакшну про новий конкурс від «Суспільного». Зазвичай я ці листи навіть не відкриваю, бо це телеканал, а я працюю з художньою, більш фестивальною документалістикою, тому телевізійна документалістика не є моїм пріоритетом. Але з якихось причин я його відкрила й прочитала «по діагоналі», і ім'я Якова Гніздовського привернуло мою увагу.
Я знайома з його постаттю багато років. Бо я людина, чутлива до мистецтва, адже навчалася на кафедрі культурології в Києво-Могилянській академії. Проходила стажування у відділі графіки Національного художнього музею. Та і перша моя робота була в галереї. 2015 року в Національному художньому музеї проходила виставка робіт Якова Гніздовського на честь 100-річчя від дня його народження, яку я відвідала. Мене вразила картина із зображенням рослини. На перший погляд, Її не можна назвати центральною чи надто яскравою. Проте поєднання чорного і зеленого кольорів у ній так глибоко мене вразили, що я не могла відірвати погляд і запам’ятала її на все життя.
Для себе я визначила Якова Гніздовського як унікального художника: у його орнаментах я знаходжу одночасно українську душу та японські мотиви.
Отож, я знала про Гніздовського та його роботи трішечки більше, ніж пересічна людина, бо так склалися мої життєві обставини, тож коли я відкрила цього листа, то подумала: якщо хтось і має робити фільм про Гніздовського, то це я. Я відчула свою місію і відповідальність.
Як ви готувалися до зйомки?
Я не те щоб готувалася, а просто «встрибнула» в роботу і намагалася впоратися з усіма викликами уже в процесі. Тиснув той факт, що маю дуже мало часу і вкрай обмежений бюджет. Певна специфіка організації процесу полягала в тому, що це фільм на замовлення телеканалу, тобто є досить вузькі рамки, у яких ти маєш маневрувати. Це й стало основним викликом.
Я режисерка, а не дослідниця, але, щоб зробити якісний фільм, мусила на щось спиратися. Я багато спілкувалася особисто з Мірою Гніздовською, донькою Якова, та з його вдовою, які живуть в Америці. Запросила до співпраці як консультантку науковицю Марію Цимбалісту.
Марія працює в Національному музеї ім. Андрія Шептицького у Львові, і її допомогу я дуже ціную. Спілкувалася з багатьма українцями Америки, з інституціями та персоналіями, вела особисте дослідження, оскільки про Гніздовського не написано жодної книжки. Є лише альбом його репродукцій і його власні тексти, є якісь невеличкі статті, але жодної фундаментальної біографії, не кажучи вже про книгу, яка б дозволила зрозуміти його тернистий шлях, немає. Зібрати все докупи було великою роботою.
Фільм не є вичерпним твором про Якова Гніздовського. Це те, що можна було встигнути зробити за короткий час і у вузьких межах.
У вас незвичайний головний герой — смугастий вусань Жером.
Для мене як режисерки було дуже цікаво попрацювати з твариною. По-перше, це абсолютно новий неймовірний досвід. Нічого подібного раніше я не робила. По-друге… не думаю, що взагалі багато режисерів щось подібне робили – коли кіт є головним героєм кіно.
Безумовно, наш кіт Жером, який у кадрі, — це актор. Бо кіт Жером, з яким були відносини у Якова Яковича Гніздовського, жив у 60-х роках і, можливо, зараз проживає своє нове котяче життя. (Усміхається.)
Я ретельно дослідила стосунки Якова і кота Жерома по тих джерелах, які мені вдалося знайти. І намагалася з певною документальною вірогідністю розповісти і показати їх.
Певно, щось мені вдалося, щось ні, але багато чого зрозуміло і про Якова, і про котів, і про котів у мистецтві. (Усміхається.)
Зараз всі помішались на тваринах, на котиках, на песиках, тому що ми стали дуже самотні, тому що життя стало дуже стресове. Тому що важко, вимога продуктивності, успішності. А тварини нас із цього пафосу трошечки збивають. А ще вони приймають нас такими, якими ми є. І дозволяють нам побути трошки собою. Просто нормальними, я б сказала.
Що вас вразило в історії Якова з котом Жеромом?
Річ у тому, що в доньки Якова сильна алергія, тож тримати кота вдома ніколи не було можливості. Жером — це кіт, який жив у резиденції, куди Яків одного разу приїхав і де вони познайомилися. З того часу Жером щодня приходив у студію, де творив художник. І вся історія у фільмі подана від імені кота Жерома.
Коли Яків помер, котик пішов з резиденції, і його ніхто ніколи більше не бачив. Існує повір’я, що коти йдуть з дому, коли відчувають завершення свого земного шляху.
Яків дуже любив тварин. Він родом із села Пилипче на Тернопільщині, де неймовірна природа. Ми переконалися в цьому під час підготовки до знімання, коли поїхали до нього на батьківщину. Він розумів природу й тварин і зміг зберегти цю ніжність та любов, попри всі перипетії та негаразди, які траплялися з ним після переїзду до Америки. Вони з Жеромом були гідними друзями.
Яків не просто захоплювався тваринами — він наче розумів, як саме вони думають і відчувають. Він мав дар входити у глибокий контакт з ними, щоби бачити їхню індивідуальність. Тому його портрети тварин такі особливі.
Яка ваша улюблена робота Якова Гніздовського?
Мені близькі його флористичні роботи. Всі, що пов'язані з деревами та рослинами.
Але у фільмі фокус на птахах і звірах?
Так, але ж ви знаєте, чому художник обирав саме їх своїми героями? На початку своєї кар’єри Яков Гніздовський не мав достатньо коштів, щоб оплачувати послуги моделей. Він свідомо обрав шлях вільного митця. Тому, як Яков згадував у мемуарах, він ходив до зоопарку Бронксу, пригощав тварин горішками, а вони «із вдячності» позували йому. На думку митця, люди так терпляче позувати неспроможні. (Усміхається.)
З тієї ж причини в нього на картинах дуже багато рослин і дерев. Ці флористичні роботи несуть у собі щось магічне для мене, щось таке, що я навіть не можу до кінця пояснити. Можливо, річ у простоті?.. А можливо, секрет у його роботі дереворізом, адже це кропіткий багатошаровий процес, де фінальний відтиск набуває особливого характеру й сили в порівнянні з роботою пером. Думаю, саме це робить картини Якова такими магнетичними для мене.
