За словами самого дизайнера, попередній сезон став для нього й команди ательє свого роду «перезавантаженням» — настільки вдалим, що Роузберрі вирішив, ніби розгадав формулу успіху. «Намагаючись відтворити те, що я вважав переможною формулою, я потрапив у цикл, який заперечував будь-яку можливість і породжував лише страждання, де нічому новому не було місця, щоб проявитися», — зізнався він у нотатках до показу нової кутюрної колекції The Call of the Void («Поклик порожнечі»).
Формули суперечать магії творення, яку можна знайти лише в цілковитій капітуляції перед невідомим, - поділився Даніель Роузберрі
Роузберрі звернувся до французького поняття l'appel du vide — «поклик порожнечі», того запаморочливого імпульсу, що охоплює людину на краю висоти. Замість того щоб опиратися йому, дизайнер і його майстри вирішили стрибнути: зробити те, чого дім ніколи раніше не робив.
На дзеркальному подіумі паризького Petit Palais це рішення набуло матеріальної форми. Моделі виходили у скульптурних силіконових бюстьє, латексних щупальцях і сукнях, крізь тріщини яких пульсувало приховане світло. Над залою лунав записаний монолог самого дизайнера — сповідь про те, як він «узяв кермо і з'їхав зі скелі».
Барселона, Гауді й тріщини у формулі
Як не парадоксально, усе почалося цілком традиційно — з подорожі. У пресрелізі до колекції Роузберрі розповів, що поїхав до Барселони шукати натхнення у роботах Антоні Гауді. Саме там, серед хвилястих фасадів і мозаїк, він почав ставити під сумнів творчий метод, який визначив попередній сезон. Органічні форми каталонського архітектора, його скульптурний підхід до конструкції та любов до експерименту з матеріалом стали фундаментом колекції.
Вплив Гауді найпомітніший у фактурах. Одна із суконь — рожеве силіконове бюстьє у парі зі спідницею, щедро вишитою квітами, блискучою риб'ячою лускою та перлами, — нагадує розбиту керамічну мозаїку trencadís, що зустрічається по всій Барселоні.
Дизайнер кидає виклик і успадкованим кодам Schiaparelli, зокрема одному з найвпізнаваніших символів Ельзи Скіапареллі — культовому жакету. Позбавлений своєї звичної функції, він перетворюється на скульптурний об'єкт, майже ювелірний аксесуар, покликаний не будувати образ, а завершувати його.
Саме таке прочитання перегукується з переконанням Ельзи Скіапареллі: знайомі форми не мають існувати як реліквії — вони повинні безперервно народжуватися наново, щоразу знаходячи іншу мову для нового часу.
Я люблю крайнощі. Зрештою, це ж кутюр. Тут краса ніколи не може бути одновимірною, - поділився Даніель Роузберрі
Силікон замість шовку і немовлята з кіно
Найрадикальніше рішення сезону — це матеріали. Роузберрі відмовився від традиційних для кутюру шовку й оксамиту на користь латексу, силікону та фарби, запечених у листи й виліплених у силуети. Частина колекції буквально відлита із силікону: анатомічні бюстьє спершу ліпили з глини, знімали форму, а потім відливали, створюючи гіперреалістичні «оголені» торси, що виглядають як доповнена версія реальності.
І тут ховається, мабуть, найнесподіваніший факт сезону. В основі палітри кольорів — тривожні відтінки рожевого, блакитного й фіолетового, народжені під впливом сюрреалістичної візуальної мови циклу Cremaster американського митця Метью Барні, який у своїх роботах постійно виходив за межі біології, досліджуючи, як форма народжується на перетині біографії, міфології та геології.
А самі техніки роботи із силіконом розроблялися спільно з паризькою майстернею, яка спеціалізується на створенні фотореалістичних силіконових немовлят для кіноіндустрії. Те, що зазвичай працює на спецефекти горорів, стало інструментом високої моди.
Море, тіло і трохи жаху
Крізь усю колекцію проходить мова природи. Роузберрі порівнював свою палітру з морськими створіннями і не випадково: сережки у формі мушель із порцеляновим оздобленням, сумка-сітка, прикраси-восьминоги, силіконові аксесуари, взуття, схоже на морські актинії. Це продовження історичного коду будинку: свого часу Ельза Скіапареллі створила знамениту Lobster Dress.
Було в цих образах і щось тілесне, майже анатомічне: елементи, схожі на шкіру, силіконові складки, що тремтіли, наче жива тканина, сукні, «розкриті» так, ніби це живе тіло. Це та сама здатність шокувати, що завжди була в ДНК бренду — від легендарної «сукні-скелета» 1938 року, створеної Ельзою разом із Сальвадором Далі. Сам Роузберрі казав, що йому цікаво перевірити, наскільки оригінальні ідеї Скіапареллі досі здатні вражати глядача, зіпсованого куди дивнішими образами.
Кутюр проти алгоритму
У колекції є й прихований культурний маніфест. Роузберрі, як і багато дизайнерів його покоління, досі власноруч замальовує кожен ескіз. Під час візиту до університету він побачив забагато дипломних портфоліо, створених за допомогою штучного інтелекту, і це його стривожило: у таких роботах дедалі важче розгледіти саму людину. Його відповіддю стала колекція, де кожен сантиметр народився завдяки роботі майстрів ательє.
«Жоден із цих експериментів не був би можливим без надзвичайних майстрів наших ательє, — наголосив Роузберрі. — Саме їхня майстерність дає нам свободу вирушати в невідоме. Вони нагадують мені, що найбільша розкіш кутюру криється не в його матеріальності, а в руках, які його створюють. Тож ось і ми. Візьми мене за руку — і стрибнемо разом у блаженство безодні».
Авторка: Дар’я Найдюк
