Як українські митці початку XX століття розвивали нову візуальну мову та яке місце вони займали на світовій сцені? Як вони жили, з ким дружили, на кого рівнялися та чим переймалися? На ці та інші запитання шукає відповіді команда серії книг «Історії українських митців»: Projector Publishing, Projector Foundation та Фундація ЗМІН. Мета проєкту — відкрити імена українських художників і художниць XX століття через призму їхнього життя та творчості.
Анна Лодигіна, дослідниця та журналістка, а також авторка першої книги, описала життєву лінію Олександри Екстер. Художниця жила в складну й переламну епоху: війни, кардинальні суспільні зміни та еміграція стали невіддільною частиною її життя. Та попри це, вона не втомлювалася творити, була наставницею для багатьох відомих художників і завжди прагнула йти власним мистецьким шляхом.
Книгу вже можна передзамовити за посиланням.
Ми ділимося фрагментом з майбутньої книги, де описаний епізод із життя Екстер. Це була перша в Одесі інтернаціональна мистецька виставка, що обʼєднала понад 750 робіт. Реакція публіки була різною, а з позиції сьогодення подекуди навіть кумедною. Цей фрагмент добре розкриває особливості часу, в якому Екстер зростала як мисткиня. На кого дивилась і ким надихалася художниця — читайте нижче.
Фрагмент з розділу «Стрибок»
За попередні два роки [1906-1908] Екстер разом з іншими художниками-новаторами брала участь практично в усіх виставках, якими вони намагалися зламати уявлення публіки про красиве. Одним з перших, хто побачив у їхній творчості зародження нового мистецтва, був скульптор і живописець Володимир Іздебський родом з Києва. За його спиною було навчання в Одесі, потім у Мюнхені, де він близько познайомився з Василем Кандинським і Давидом Бурлюком. Спостерігаючи за «революцією», яка насувалася у мистецькому світі, він задумав влаштувати в Одесі першу по-справжньому інтернаціональну виставку.
Кандинський допоміг Іздебському домовитися і зібрати роботи європейських художників — Анрі Матісса, Жоржа Брака, Анрі Руссо, Альбера Марке, Поля Сіньяка, Кеса ван Донгена. Свої малюнки представив також Георгій Нарбут, який на той момент навчався в Мюнхені. Бурлюк взяв на себе комунікацію з художниками групи «Вінка-Стефаноса» й «Ланки», зокрема домовився з Олександрою Екстер. 14 скульптур з глини й гіпсу представив також сам Іздебський. Усього йому вдалося зібрати 750 творів від 150 художників.
«Інтернаціональна виставка картин, скульптури, гравюр і графіки» у «Салоні Іздебського» відкрилася в Одесі 4 грудня 1909 року. Вперше під одним дахом і в одному просторі можна було побачити роботи художників Європи й Російської імперії. І вперше публіка, яка не відала, що відбувалося по Парижах та Мюнхенах, мала змогу порівняти західне мистецтво з тим, що робили місцеві майстри, чиї художні пошуки на такому тлі могли видаватися навіть дещо скромними.
Розуміючи, що більшість людей все ще не готові до різких змін, Іздебський, крім експозиції, влаштував диспути та лекції, які б допомогли осягнути нове мистецтво. Та ніщо не змогло вберегти організаторів і художників від чергових скандалів. У місцевих газетах на картини малювали потворні шаржі, а саму виставку називали «агресією варварів». Утім, це не зупинило Іздебського. Після Одеси виставка поїхала до Києва, Петербурга та Риги, дещо змінюючись від міста до міста. Наступного року скульптор організував другий «Салон», до нього додалися нові імена й нові роботи переважно українських і російських художників. Виставку показали в Одесі й Миколаєві.
Особливо шаленів від побаченого Ілля Рєпін. Не стримуючи себе, він лаявся на весь зал, називаючи Іздебського «холуєм» і «мазилою», у гніві залишивши виставку, а пізніше написав: «Тут вас очікує ціле пекло цинізму західних бездар — хуліганів, саврасів без вуздечки, що на повній свободі викидають курбети фарбами на полотні».
А проте «Салони Іздебського» вчили публіку бачити різне мистецтво.
Футуризм, яким так захопилися її друзі Бурлюк і Лівшиць, наздожене творчість Екстер трішки пізніше. Адже вона ніколи безоглядно не слідувала новим тенденціям, не підлаштовувалася під них, а рухалася своїм темпом, орієнтуючись на власні відчуття. Тому і її перші кубістичні експерименти припали тільки на 1911 рік. Найчастіше у цей період вона пише міські пейзажі, у яких мало вгадуються конкретні місця. Серед них «Міст (Севр)» у сріблясто-блакитних кольорах, очевидно, писаний у місті Севр, що за 11 кілометрів від Парижа. Це та сама картина, яку знайде у спецфонді і врятує головний зберігач Київського державного музею українського мистецтва Дмитро Горбачов.
Показуючи кілька років свої імпресіоністичні та неоімпресіоністичні роботи на скандальних виставках у Києві, Петербурзі, Москві, Одесі, при тому живучи в Парижі, де картини кубістів усе менше нагадували реальність, Екстер поступово й ретельно готувалася, щоб уже наступного року заявити й про себе як про кубістку.
Фрагмент надано командою проєкту. Ідея проєкту «Історії українських митців» народилася та втілюється спільно командами Projector Publishing, Projector Foundation та Фундацією ЗМІН.
