У межах рубрики Look Book талановиті українські дизайнери, художники, режисери, письменники, професіонали креативних індустрій і лідери думок діляться з Harper's Bazaar Ukraine своїми книжковими рекомендаціями, улюбленими письменниками та найбільшими літературними відкриттями — артбуками, художніми та нон-фікшн-виданнями, вартими уваги.
Героєм нового матеріалу став музикант Дмитро Однороженко, вокаліст панк-гурту «Хейтспіч» та військовослужбовець батальйону Darknode. Сам гурт, відомий за композиціями «Я вб'ю всіх богів», «Аргумент» та «Голос», був створений у квітні 2022 року як реакція на повномасштабне вторгнення в Україну. Музиканти в своїх текстах часто звертаються до болючих актуальних питань та проводять на концертах благодійні аукціони, кошти з яких передають на потреби армії.
У розмові з редакцією Дмитро Однороженко розповів про особливі для нього видання — поетичні збірки військових-поетів Макима Кривцова («Вірші з бійниці»), Євгена Ліра («Повінь») та Олега Каданова («До нуля і після»), свою прихильність до текстів Григорія Сковороди і книжок Тімоті Снайдера, читацькі звички та улюблені екранізації.
Дмитро Однороженко
Книга — це…?
Динозаври. Перші, що я читав були про динозаврів, тому я ніяк не можу позбутися прямої асоціації.
Які ваші улюблені автори дитинства?
Чесно кажучи, важко когось виділити з часів дитинства. Мені дарували дуже красиві книжки від видавництва «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА», хоча їх я скоріше памʼятаю за яскравим дизайном, аніж за вмістом.
Як ви формуєте власну бібліотеку? Які видання посідають в ній особливе місце?
Зараз мені часто дарують книжки з підписами автори. Серед них значна кількість військових, тому і велика частина бібліотеки, яку я, правда, бачу раз на півроку, це поезія від друзів-військових.
Яких книг у вас найбільше, художня література, артбуки, нон-фікшн? Чи є улюблені жанри?
Окрім вже названої вище поезії, я люблю щось практичне — книжки про музику, про успішні кейси в різних сферах, також артбуки. В центрі книжкової полиці у мене стоїть Мальопис, отриманий колись за донат.
Де вас зазвичай можна побачити з книгою?
Там, де є достатнє освітлення і не ловить інтернет, ну або в гамаку між чергуваннями.
Що любите читати перед сном?
Перед сном, якщо чесно, я душу себе питаннями, які мозок не може вирішити. І через те часто не сплю до ранку. Місця книжці у цьому ритуалі немає.
Яка найцінніша книга, що ви отримали в подарунок?
Гарне питання. Мабуть, «Вірші з бійниці» Макима Кривцова. В моменті вона не те щоб потрапила в настрій, але почасти надихнула мене знову сісти щось писати.
Які книжки/автори — ваш guilty pleasure?
Є така збірка в Чака Поланіка «Haunted», її багато хто знає за оповіданням «Кишки». От подібні тексти, хоча рекомендувати я їх не буду (сміється).
Яка книга стала для вас найбільшим відкриттям та щось змінила у свідомості?
Важко сказати, що якась книга мене змінила. Підлітком я був більш сентиментальний, міг роман Ремарка за день прочитати й ходити під враженням ще пару днів, зараз вже немає такого.
Ваші улюблені українські автори-класики?
Григорій Сковорода all the way. Читав все, що міг нагуглити, всі філософські трактати, що міг знайти. Є навіть відчуття, що в цих поривах читав щось взагалі стороннє, приписане його авторству.
Хто з сучасних українських авторів найбільше подобається?
Не хочу бути репетативним у відповідях, але ті самі автори-військові. З прізвищ, які одразу спадають на думку — Євген Лір, Олег Каданов, Максим Кривцов.
А як щодо закордонних?
Найбільш близький по духу зараз, мабуть, Тімоті Снайдер. Чекаю коли він одразу напише щось українською, а поки почитую «Про свободу» і використовую цю книжку як підставку під мишку для ноутбука. Комусь таке використання може здатися неповагою до твору, але в буденних реаліях зовсім навпаки — це значить, що книжка завжди під рукою і я найчастіше до неї повертаюся.
Чи є у вас дивні особисті звички, повʼязані з читанням?
Раніше, прочитавши книгу, одразу біг шукати всі фільми, зняті по ній, щоб порівняти своє уявлення подій у голові з тим, як візуалізував і відзняв якийсь режисер.
Ваші найбільші відкриття цього року (останніх 2-3 років)?
Не хочу бути нечесним, останнім часом так багато всього навалилось, що я майже не сідав читати щось. З того, що я давно хочу відкрити для себе — Андрій Семʼянків. Постійно читаю його уривками, а сісти і серйозно зануритися не мав змоги.
Ваші улюблені літературні екранізації?
Чомусь одразу згадався «Бійцівський клуб». Хоча цей фільм всі дивились і фраза героя на початку «На наше життя не випало великих воєн і депресій» зараз скоріше сміх викликає, аніж захват. Хотів назвати щось менш попсове, але на думку спадає лише «На голці», той що Trainspotting в оригіналі.
Вваша особиста книжкова рекомендація для читачів?
Музиканти часто радять читати «Творчий Акт: спосіб буття» Ріка Рубіна. Я прочитав цю книжку за вас і єдина практична порада, яку там знайшов — коли починаєш щось писати, роби це до кінця, витискай із себе до останньої краплі, створи «рибу» до тексту, мугикаючи та вигадуючи слова. Роби все, щоб пізніше твоє демо було доробити легко, знижуючи шанси його потрапляння «в стіл». Все інше там, здебільшого, — езотерика.
Зараз читаю збірку «До нуля і після» Олега Каданова, вона от тільки вийшла. Дуже похмуро і атмосферн, з ілюстраціями Міті Фєнєчкіна. Книга повертає у часи, коли я днями слухав гранж і курив цигарки, так щоб мама не бачила. Дуже в настрій потрапляє.
Також замовив зараз «Повінь» Євгена Ліра. Читати англійською не наважився, а от українською — так. Це книга про підрив росіянами Каховської ГЕС. Коли це відбулося ми з командою якраз закінчили благодійний тур Україною і були в Одесі, тому, почувши новини, поїхали з друзями з гуманітарною допомогою в Херсон. Через синусит, що дуже сильно розвинувся під час туру, та всіх його неприємних симптомів, я був змушений майже одразу з Херсону повертатися в Київ, щоб не бути тягарем. На відміну від друзів, що лишилися там евакуйовувати цивільних ще на декілька днів. Тому, читаючи книжку, я сподіваюся певним чином наверстати цей досвід, дивлячись на нього очима Євгена.
Я, мабуть, і так багато рекомендацій написав, але ще хотів би відзначити свого друга Ярослава Іванова на позивний Варнак. Він встиг написати дві книги, але жодну не видав, бо його життя забрали росіяни. Для одного з видань Варнак іноді питав деталі, тож, враховуючи з якою увагою і трепетом він підходив до написання своїх книг, маємо обовʼязково прочитати їх, як тільки вони побачать світ.
Українці часто думають, що ми і так в контексті, тож нам не актуальне кіно чи книжки про події, які ми знаємо. Втім це гарна й потрібна практика і для певного reality checkʼу, і для більш глибокого розуміння процесів, які ми, як нація, сьогодні проживаємо.
