Заснований у 1970 році в швейцарському місті Базель, Art Basel сьогодні відомий в усьому світі як один із найбільших та найважливіших міжнародних ярмарків сучасного мистецтва — щороку він об'єднує понад 280 галерей і тисячі колекціонерів, кураторів та професіоналів арт-ринку.
Незалежна українська артменеджерка та лекторка, у минулому — директорка Voloshyn Gallery Анна Копилова особисто відвідала подію та розповіла про її особливості, митців та роботи, що вразили її найбільше, в ексклюзивному матеріалі Harper's Bazaar Ukraine.
Анна проаналізувала ключові теми та напрямки, з якими працював цьогоріч не лише основний проєкт Art Basel, а й окремі ініціативи, що були створені на основі ярмарку в різні роки. А саме: Liste Art Fair Basel — ярмарок молодого сучасного мистецтва, спрямований на відкриття нових імен і галерей; спеціальну секцію Unlimited, що спеціалізується на показі масштабних інсталяцій, відеоробіт і перформансів, які неможливо представити в межах стандартного галерейного стенду, та Basel Exclusive — ініціативу 2026 року, в межах якої галереї погодилися не показувати окремі роботи до відкриття ярмарку, відмовившись від попередніх онлайн-переглядів. Докладніше читайте про це в матеріалі Анни Копилової.
У Базелі є свій незмінний ритм. Понеділок належить Liste Art Fair — принаймні до четвертої години дня. Саме там усі шукають нові імена, молоді галереї та майбутніх зірок арт-ринку. Потім відкривається Unlimited, і увага поступово зміщується до Messe Basel. У вівторок починається Art Basel, і місто буквально перемикається на іншу частоту. Коридори Liste раптом стають тихішими, а головний ярмарок перетворюється на нескінченний потік колекціонерів, кураторів, артрадників і журналістів. У середу цей рух ще триває, хоча на Liste поступово повертається життя. А до четверга Базель уже починає видихатися. Галеристи виглядають так, ніби прожили маленьке життя за чотири дні, колекціонери скасовують частину зустрічей, а журналісти остаточно перестають орієнтуватися в павільйонах і годинах відкриттів.
Саме в один із таких вечорів я сиділа на березі Рейну. Навколо були ті самі люди, яких протягом дня зустрічала на стендах ярмарку. Хтось обговорював продажі, хтось — нові відкриття, а хтось просто мовчки дивився на річку. Повз пропливали люди у яскравих Wickelfisch — водонепроникних мішках, які давно стали символом базельського літа. І саме тоді я вперше подумала, що головна історія Art Basel 2026 зовсім не про рекордні продажі чи музейні шедеври.
Після кількох днів між Art Basel, Unlimited і Liste стало зрозуміло: цього року ярмарок намагався повернути щось, що поступово почало зникати. Не лише з арт-світу, а й загалом із культури перегляду. Момент першої зустрічі. Той стан, коли ти ще не бачив роботу в Instagram, не отримував PDF-каталог і не знаєш, що про неї вже думають інші.
Ярмарок Art Basel 2026. Фото: надано авторкою
Саме на цій ідеї була побудована одна з новацій Art Basel 2026 — програма Basel Exclusive. Галереям запропонували утриматися від попереднього показу окремих робіт в онлайн-каталогах і VIP-прев’ю, представивши їх вперше лише під час відкриття ярмарку. У світі, де колекціонери отримують PDF-каталоги за кілька тижнів до початку події, а найкращі роботи часто знаходять покупців ще до відкриття дверей, така ідея виглядала майже радикальною.
Чи була це щира спроба повернути мистецтву елемент відкриття? Чи радше відповідь на стан ринку, де дедалі більше угод укладається до відкриття ярмарку, а сама необхідність фізично приїхати до Базеля потребує нових аргументів? Ймовірно, і те, і інше. Але найцікавішими для мене були навіть не самі роботи. А спостереження за тим, як галереї впоралися з цим завданням.
Що саме вони вважали гідним першої зустрічі? Роботу молодого художника, якій потрібен ефект відкриття? Чи навпаки — історичний твір музейного рівня, здатний привернути увагу самим фактом своєї появи? Відповіді були різними.
Серед робіт, представлених у межах Basel Exclusive, особливо запам’яталася робота Семмі Лінч на стенді Annely Juda Fine Art. Художниця, яка лише нещодавно приєдналася до програми галереї, створює живопис, де образи ніби виринають із пам’яті. Її роботи не намагалися привернути увагу будь-якою ціною. Саме тому вони залишалися в голові довше за багато більш ефектних презентацій.
Семмі Лінч, Three Trees Against Blue (2026), стенд Annely Juda Fine Art, Art Basel 2026. Фото: надано авторкою
На іншому полюсі були фотографії Лючії Мохой на стенді Kadel Willborn. Сьогодні її дедалі частіше називають однією з ключових постатей візуальної історії Баугаузу, хоча десятиліттями вона залишалася в тіні колег-чоловіків. Її присутність на ярмарку перегукувалася з ширшим процесом перегляду модерністського канону.
Фотографії Лючії Мохой на стенді Kadel Willborn. Art Basel 2026. Фото: надано авторкою
Поруч із ними органічно виглядали роботи Енцо Марі, одного з найрадикальніших італійських дизайнерів ХХ століття. Його присутність нагадувала, наскільки умовною сьогодні стає межа між мистецтвом, дизайном і політичною утопією.
Робота Енцо Марі на стенді Massimo Minini, Art Basel 2026. Фото: надано авторкою
Тема пам’яті продовжилася в секції Unlimited — просторі, де мистецтво виходить за межі звичайного галерейного стенда і працює з масштабом, який неможливо оцінити через екран. Але цього року найбільше мене вразили не монументальні інсталяції, а проєкт Пітера Худжара.
У ньому було реконструйовано останню виставку фотографа 1986 року — сімдесят фотографій у тій самій послідовності, яку він особисто затвердив незадовго до смерті. У контексті комерційного ярмарку ця презентація виглядала майже музейною експозицією. Портрети художників, письменників, танцівників і друзів складали не лише образ нью-йоркської культурної сцени 1970–80-х років, а й архів людей, яких уже немає.
Реконструкція останньої виставки Пітера Худжара в секції Unlimited, Art Basel 2026. Фото: Fraenkel Gallery
Дивлячись на ці фотографії сьогодні, неможливо не думати про час і втрати. Якщо Basel Exclusive намагався повернути ефект першої зустрічі, то Худжар нагадував про інше: мистецтво часто є способом утримати те, що зникає.
Тут не можна не згадати роботу Нікіти Кадана «Тривога», представлену Voloshyn Gallery. У день відкриття Unlimited майстерня художника в Києві частково постраждала внаслідок російської атаки. Через це робота сприймалася вже не лише як мистецьке висловлювання, а й як нагадування про реальність, у якій сьогодні працюють українські художники. Для частини з них життя досі визначається не ярмарковим календарем, а повітряними тривогами.
Нікіта Кадан, «Тривога». Інсталяція в секції Unlimited, представлена Voloshyn Gallery на Art Basel 2026. Фото: надано авторкою
Серед робіт, які змушували думати про тих, кого історія мистецтва довго не помічала, була презентація Marianne Boesky Gallery, присвячена Мері Лавлейс О'Ніл.
Художниця, яка пішла з життя лише за кілька тижнів до відкриття ярмарку, протягом десятиліть створювала роботи на перетині абстракції, особистої пам’яті та політичного досвіду. Її присутність у Базелі виглядала не лише як вшанування пам’яті художниці, а й як частина ширшого процесу перегляду історії мистецтва.
Роботи Мері Лавлейс О'Ніл на стенді Marianne Boesky Gallery, Art Basel 2026. Фото надане Marianne Boesky Gallery
Серед стендів Art Basel окремо хочеться згадати Consonni Radziszewski. Після більше ніж десяти успішних років роботи Dawid Radziszewski у Варшаві та стрімкого розвитку португальської галереї Madragoa їхнє об'єднання стало для багатьох несподіванкою. В арт-системі, де всі звикли будувати власні бренди та конкурувати за увагу колекціонерів, подібні союзи трапляються нечасто. Тим цікавіше було побачити їх об'єднання уже на Art Basel — проєкт, який за кілька років встиг вирости до трьох просторів і довести, що в арт-світі ще можливі моделі співпраці, а не лише конкуренції.
Тут мене найбільше зацікавила робота Луїзи Гальярді. Художниця працює на межі цифрового зображення, живопису та віртуального простору, створюючи персонажів, які ніби зависли між реальністю та симуляцією. Її роботи часто бачиш спершу в Instagram або PDF-презентаціях, але наживо вони працюють зовсім інакше. Масштаб, поверхня та фізична присутність творів руйнують відчуття цифрової дистанції, яке виникає під час перегляду на екрані.
Луїза Гальярді. Стенд Consonni Radziszewski, Art Basel 2026. Фото: надано авторкою
Серед експозиційних рішень мене також особливо вразив стенд Emalin. Не через окрему роботу, а через те, як галерея вибудувала простір. Роботи Tolia Astakhishvili, Alvaro Barrington, Jasper Marsalis, Jonathan Okoronkwo, Karol Palczak та Sung Tieu не конкурували між собою за увагу, а існували як частини однієї розмови. У середовищі, де багато стендів прагнуть показати якомога більше, Emalin, навпаки, працював через паузи, дистанцію та ритм. Це був один із небагатьох стендів, який хотілося пройти кілька разів.
Стенд Emalin на Art Basel 2026. Фото: надано авторкою
Якщо Art Basel демонструє те, що вже стало частиною міжнародного мистецького ландшафту, то Liste Art Fair традиційно працює як територія майбутнього. Саме тут я завжди проводжу перший день базельського тижня. Не тому, що тут обов’язково показують найкраще мистецтво, а тому, що тут його ще не встигли пояснити, оцінити й розкласти по поличках.
Цього року Liste зібрав понад сто галерей, серед яких більше сорока дебютантів. Але найцікавіше було навіть не це. На відміну від головного ярмарку, де багато робіт уже мають за собою музейні виставки, аукціонні результати або сформовану репутацію, Liste досі залишається простором ризику.
Мені запам'ятався спільний стенд тбіліської галереї Bukia Vakhania та токійської Kayokoyuki. Роботи Давіда Апакідзе та Йохея Імамури існували в абсолютно різних візуальних мовах, але дивним чином говорили про схожі речі — пам’ять, тіло та культурну спадщину. Це був той рідкісний випадок, коли діалог між двома художниками виявився цікавішим за кожну окрему роботу.
Роботи Давіда Апакідзе та Йохея Імамури на спільному стенді Bukia Vakhania × Kayokoyuki, Liste Art Fair 2026. Фото: надано авторкою
Ще одним відкриттям стала презентація Маргеріти Москардіні. Її відеоробота And Remember That Holes Can Move народилася з дискусії між юристами та істориками мистецтва про те, кому належать громадські простори, монументи та культурна спадщина. Як і багато найкращих робіт на Liste, цей проєкт виходив далеко за межі мистецтва.
Маргеріта Москардіні, And Remember That Holes Can Move. Galleria Franco Noero, Liste Art Fair 2026. Фото: надано авторкою
Можливо, цього року Art Basel найбільше цікавило не те, що показувати, а те, як змусити людей дивитися. Як повернути увагу глядачів у момент, коли більшість робіт уперше бачать в PDF-каталогах, Instagram або приватних переглядах. Basel Exclusive став найпомітнішим проявом цієї стратегії, але далеко не єдиним.
І, схоже, цього року цей експеримент спрацював.
Ярмарок Art Basel 2026. Фото: надано авторкою
