Продовжуємо рубрику «ФОТОЗБІЛЬШЕННЯ», у якій знайомимо читачів із сучасними українськими фотографами, що формують нову візуальну культуру. Наша сьогоднішня героїня — Тетяна Щеглова (Synchrotania).
Артсвіт Тетяни легко впізнати: майже нереальний, вишуканий та елегантний водночас, він більше схожий на втілену фантазію, ніж на фотографію. Її роботи існують на межі реального й уявного, поєднуючи фотографію, інсталяцію та сучасне мистецтво. У кадрах Тетяни людське тіло стає частиною ландшафту, простір набуває символічного значення, а кожна деталь створює окрему історію.
До 2023 року Тетяна працювала разом з Романом Новеном у творчому дуеті Synchrodogs, який став одним із найвідоміших українських фотопроєктів останніх років. Сьогодні вона продовжує власний мистецький шлях під ім’ям Synchrotania, досліджуючи внутрішній світ людини через образи, створені на перетині матеріального й нематеріального.
Її новий етап — проєкт Innerland, серія портретів українських митців, у яких головним стає не зовнішність, а те, що неможливо побачити напряму: характер, енергія, пам’ять, внутрішній стан. Для Тетяни портрет не обов’язково має містити обличчя — ним може стати предмет, силует, інсталяція чи простір, якщо вони здатні передати сутність людини.
Selfportrait
У розмові з Harper’s Bazaar Ukraine Тетяна Щеглова розповідає про власну художню мову, завершення Synchrodogs, силу фотографії, роботу зі штучним інтелектом, благодійний проєкт Crystaltania та те, чому справжнє мистецтво народжується не лише з того, що митець бачить, а з того, що він відчуває.
Таню, ваші роботи й ваша творча діяльність, включно з Crystaltania та минулим тандемом Synchrodogs, відомі по всьому світу. Як ви створювали власний артсвіт? Як починали карʼєру?
Думаю, власний художній світ не можна придумати — він формується роками, у процесі дослідження себе, світу та зв'язків різного роду: людини й світу, природного і штучного, внутрішнього та зовнішнього, світлого й темного. Завжди є якесь протиставлення, яке людина помічає з особливою силою.
Мені завжди було цікаво створювати щось сюрреалістичне в реалістичному світі, який нас оточує. Це завжди було своєрідним викликом: як далеко я можу зайти у створенні чогось, чого не існує. І зрештою я відкрила для себе, що сюрреалістичне — це не обов'язково те, чого не існує. Це як сон, який бачиш уночі: він нереальний, але водночас абсолютно реально переживається і відбувається. Мені подобається, коли мистецтво викликає таке саме здивування, коли воно є неочевидним, мультидисциплінарним і водночас має сформований меседж, який несе — часом прямолінійно, а часом між рядками.
Я фотографую вже 18 років. Жартома кажу, що цього року моє мистецтво стало повнолітнім. За цей час змінювалися техніки, формати, етапи життя, але мене завжди цікавила одна річ: внутрішній світ людини. Не зовнішність, а саме те, що неможливо побачити напряму.
Після завершення Synchrodogs у 2023 році я продовжила будувати власний напрям під іменем Synchrotania. Цей напрям я назвала Inner World Portraiture — портрети внутрішнього світу артистів і художників. Для мене портрет не обов'язково має містити обличчя. Це може бути інсталяція, предмет, силует чи навіть простір, якщо вони передають характер, силу або стан людини. Тобто головне — передати внутрішній світ людини, на противагу класичному сприйняттю поняття «портрет», яке часто намагається зафіксувати зовнішнє.
Я багато працюю руками: будую великі інсталяції, використовую плівкову фотографію, збираю матеріали місяцями. Мені подобається не ловити випадковий момент, а створювати абсолютно новий момент, якого до цього не існувало. Я люблю конструювати. Бачу свої ідеї як цілісні постановки, які довго й детально плануються, а не як продукти спонтанності. Тим більше що портрети, які я створюю для артистів, базуються на внутрішньому відчутті, на енергії, яку, на мій погляд, транслює людина. І тут немає місця легковажності.
Мені важливо, щоб портрети резонували з людьми, яких я фотографую. А це означає, що на мені лежить своєрідна відповідальність: правильно прочитати кожну особистість, кожен внутрішній світ.
Portrait of Sean Desiree
Portrait of Lacey Black
Portrait of Mariia Rusinkevych
Ви одна з провідних мисткинь, яка використовує у своїх роботах ШІ. Як це вплинуло на вашу творчість?
Тут для мене важливо дещо прояснити. Практично все мистецтво, яке я показую на своєму сайті чи в Instagram, створене фізично. Це реальні інсталяції, побудовані моїми руками, і плівкова фотографія. Виняток становлять лише короткі AI-анімації, які я час від часу публікую у форматі рілз.
Я дуже ціную аналоговий процес створення мистецтва. Саме в ньому знаходжу найбільшу радість, тому переважна більшість моєї роботи, як і раніше, залишається фізичним мистецтвом. У випадку ж AI-анімацій для мене найбільшу цінність має не процес створення, а сама ідея. Інструмент лише допомагає її реалізувати.
Я не позиціоную себе як AI-артистку, але я мультидисциплінарна на рівні ДНК. Працювати лише в одному медіумі для мене — як сидіти в художній в’язниці. Для мене штучний інтелект — це один із багатьох інструментів. Водночас важливу роль відіграє й те, що я маю власний підхід до роботи зі штучним інтелектом. Він передбачає трансформацію моїх власних фотографій, архівів і багаторічних напрацювань, а не просто генерацію зображень за текстовими запитами. Тому навіть AI у моїй практиці не існує окремо — він є продовженням фотографії, інсталяцій і всього художнього досвіду, який я накопичувала роками.
Щодо реакції творчої спільноти, не можу сказати, що особисто відчувала якийсь серйозний негатив. Навпаки, це відкрило нові дискусії та окремі комерційні проєкти, пов'язані з інноваціями й цифровим мистецтвом. Та, спостерігаючи за розвитком AI та суспільною реакцією на нього загалом, я все ж бачу досить чіткий поділ людей на прихильників і противників цієї технології.
Чи перейдуть бренди повністю на AI?
Думаю, ні. Частина рекламного контенту справді створюватиметься за допомогою штучного інтелекту — особливо там, де важливі швидкість або бюджет. Але людський досвід, реальна взаємодія, документальність, справжні люди й справжні історії залишаться незамінними. Тому я радше бачу майбутнє не як заміну, а як співіснування різних інструментів.
Portrait of Yulia Zhvavo
Portrait of Liliya Melnyk
Portrait of Evelina Protsak
Як народився благодійний проєкт прикрас Crystaltania? Кому ви допомагаєте зараз?
Crystaltania існує з 2014 року. Я створюю прикраси вручну з матеріалів, які збираю по всьому світу: це нові, вінтажні та «хендмейдні» деталі, часто унікальні, тому практично кожна прикраса існує лише в одному екземплярі.
Усі кошти від продажу прикрас повністю спрямовуються на благодійність. Багато років я підтримую Інклюзивно-ресурсний центр у селі Яблунів на Івано-Франківщині, де займаються діти з особливостями розвитку. Це неймовірно світлі й добрі діти, яких я дуже люблю, і для мене велика радість підтримувати їх та їхні родини.
Щороку ми спільно з моїми підписниками навіть готуємо кожному з 90 дітей подарунок на свято Миколая: величезний пакет із купою солодощів, ігор, подарунків та одягу. Мені завжди хочеться не просто привезти дітям подарунок, а підготувати щось таке, що в сприйнятті дитини буде просто «вау!». Щось, у що важко повірити, щось, що викличе слова: «Це все мені?». Адже хіба не про це ми всі мріяли в дитинстві на свята? Це особливе щорічне дійство, коли ми буквально приносимо в жертву нашу квартиру, бо пакетами зайнята вся підлога, а пересування нею стає стрибкоподібним.
Останніми роками ми також допомагаємо літнім людям із місцевого хоспісу та людям, які опинилися у складних життєвих обставинах: безхатькам, переселенцям, тим, хто через втрату здоров'я більше не може працювати.
Для мене Crystaltania ніколи не був просто благодійним проєктом чи формальністю. Я справді люблю цих людей усім серцем, часто сама підходжу до людей на вулицях, або й вони мене знають, підходять, раді бачити, обіймають. Вважаю одним зі своїх головних покликань робити цей світ добрішим і світлішим.
Тому, коли я допомагаю людям, для мене найважливіше — не пакети з продуктами. Найважливіше — дати людині відчуття, що світ не байдужий, що про неї дбають і що Бог її бачить і любить. Саме це для мене має найбільшу цінність — зрощувати віру в людях і нести світло.
Portrait of Ayla Gizlice
Portrait of Sofiya Slyusarenko
Portrait of Oksana Pohrebennyk
Portrait of Alina Pash
Чому завершився Synchrodogs і яке місце цей проєкт займає у вашій кар'єрі?
Зміна циклу відбулася природно, бо наші напрямки діяльності, цілі й бачення розійшлися задовго до офіційного завершення, а самовираження — це не те, що можна принести в жертву, якщо ти митець. Гармонійним продовження могло бути тільки сольним для кожного. У результаті ми займаємося абсолютно різними речами.
Повне завершення діяльності Synchrodogs у 2023 році я розглядаю як еволюцію. Перехід від тандему до сольної кар'єри стався саме тоді, коли це було потрібно.
Це була цікава сторінка життя, але водночас і етап, який вичерпався.
Я радію, що пройшла цей шлях до сольної кар'єри та значно більшої повноти сприйняття цього світу. Відчуваю, що зараз я саме там, де мала бути завжди.
Вже третій рік я веду фотопроєкт Innerland, і за цей час він став переможцем та фіналістом численних нагород і конкурсів, зокрема престижних ArtPrize і Sony World Photography Awards, публікувався у світових виданнях, експонувався на виставках у Лондоні, Берліні та Нью-Йорку.
Лише за останній рік я фотографувала безліч талантів: Надю Дорофєєву, Жанну Кадирову, Аліну Паш, Waone Interesni Kazki, Машу Рєву, Соню Плакидюк, Василя Байдака, Ірину Горову, гурт «ЩукаРиба», Іллю Гладштейна, Кріс Войтків, Марію Куликовську, Ярему Малащука та багато-багато інших. Кожен, хто мені довірився, для мене дуже цінний: як митці, які вже пройшли значну частину свого шляху, так і ті, хто лише починає його шукати.
Для мене загалом важливо популяризувати українську культуру й особливо формувати сильну культурну репутацію України за кордоном. Бо хто має її створювати, якщо не ми? Таким чином у сольній кар’єрі Synchrotania я відчуваю ріст, гармонію і правильність шляху, а це для мене дуже важливо.
Portrait of Nadya Dorofeeva
Portrait of Andriy Siletskii
Portrait of Sergiy Melnitchenko
Halabuda
Як формувалася ваша надивленість?
Чесно кажучи, я не дуже люблю це слово, бо воно ніби каже, що мистецтво, створене митцем, — це продукт схрещення того, що він уже десь побачив. А для мене мистецтво — це продукт схрещення того, що митець відчув.
Щодо комерційних проєктів, то ідеї зйомок я часто придумую ще до того, як приходять замовлення. Тобто я просто живу в режимі спостереження за життям, соціальними феноменами, цікавими прецедентами, вивчення матеріалів. Нон-стоп щось занотовую та вигадую. А коли приходить час зйомки, я не починаю з нуля, а шукаю у своїх напрацюваннях, щоб стався It's a match, або ж розвиваю асоціації відповідно до теми, яку задає клієнт.
Насправді смак формується значно ширше. Його створює життя.
Мене надихають природа, матеріали, світло, люди, випадкові знахідки, а також часто сам процес, адже я багато експериментую руками, створюю інсталяції, працюю з формою, фактурою та простором. Це підштовхує мене до ідей, як можна ще більше, ще ширше розвинути візуальну думку.
Чи є митці, якими ви захоплюєтеся?
Мене захоплюють люди, які створюють власну художню мову. Люблю роботи, в яких відчуваються чесність, сміливість і нетиповий кут погляду на те чи інше явище або феномен.
Також дуже люблю бачити в людях (саме так, не в митцях, а в людях) майже дитячий ентузіазм і цікавість творити, сміливість боротися з цинізмом світу, робити революцію, підсвічуючи, що у світі є цінного, замість того щоб нести у світ наративи «все пропало».
Я бачу мистецтво як потужний інструмент, що може пробуджувати в людях віру, давати їм силу і натхнення. Саме таке мистецтво я ціную особливо.
Так само мене надихають природа, свобода експерименту, людська уява, можливість поєднувати різні дисципліни й будувати нові художні світи. Сам факт існування такого культурного середовища і взаємозв'язок сердець значно сильніше впливають на мене, ніж наслідування конкретних авторів.
Також мушу сказати, що зараз до проєкту Innerland входить близько 100 портретів, і я захоплююся абсолютно кожним митцем, який потрапив до нього, і всіма, хто ще потрапить.
Portrait of Zhanna Kadyrova
Gushka
Gunia Project
Розкажіть про останні проєкти. Чи є улюблений бренд?
Один із дуже приємних останніх проєктів — співпраця з GUNIA Project. Мені близьке їхнє ставлення до української культури, деталей і якості, а також їхня відкритість до цікавих ідей та експериментів. Та й особисто мені симпатизує абсолютно вся команда бренду.
Та класних проєктів дуже багато: і Gushka, і Pole.Works, і Etnodim, і Inlyland, і кожна людина, яка довірила мені свій портрет, — усі ці проєкти дуже надихають і наповнюють.
Цього сезону навіть має вийти величезна рекламна кампанія для бренду Nivea на телеканалах по всьому світу, режисеркою якої я нещодавно стала. Це найбільша команда людей, з якою мені доводилося працювати за все життя (понад 100 осіб), а також моя перша телевізійна реклама, адже до цього я переважно працювала із фешн-брендами.
Також, мабуть, найбільше задоволення я отримую від широкого діапазону нетипових співпраць, які знаходять мене останнім часом. Це і створення артробіт, які інтегруються в інтер'єри та сучасну архітектуру як мистецькі об'єкти, і створення обкладинок альбомів для виконавців, і читання лекцій (на кшталт нещодавньої розмови з Ольгою Штейн для Skvot), і ліцензування робіт великими світовими виданнями та технологічними брендами, і запрошення провести майстер-класи. Словом, життя цікаве.
Чи вірите ви, що фотографія здатна впливати на суспільство?
Не просто здатна, а покликана. Фотографія давно перестала бути лише способом документувати реальність. Вона формує те, як ми бачимо світ, людей і навіть цілі країни.
Я вважаю своє мистецтво духовним, бо важлива мотивація: чому ти робиш те, що робиш, і яким шляхом обираєш йти.
Художник і його мистецтво не існують у вакуумі, а сучасний художник часто є також рольовою моделлю, і тут треба відчувати свою відповідальність.
Portrait of Iryna Gorova
Portrait of Elies B
Portrait of Daryna Lukanyuk
Важливо, що я транслюю у світ як художник. Але ще важливіше, що я транслюю у світ як людина.
Я великою мірою хочу, щоб моє мистецтво і філософія зміщували фокус уваги з темряви на світло, змінювали призму, через яку люди бачать світ, і були інструментом добра. Щоб вони не лише ставили питання, а й надихали на дію, на рух, на розвиток, на ту внутрішню чистоту, яка притаманна дітям.
Те, що ми створюємо, покликане бути змістовним, актуальним, розвиватись не в ширину, а в глибину, пускати коріння, бо тільки глибоко вкорінені дерева вистоюють час.
Авторка: Ксенія Ковальова. На аватарці — робота Portrait of Dariia Lagenberg.
