Про чорний колір у моді говорять часто, але ще частіше — узагальнено: універсальний, класичний, завжди актуальний. Однак такий погляд упускає головне: за цією нарочитою простотою ховається складна історія — естетична, політична й культурна. Від абстракцій Малевича до деконструктивних дизайнів Рей Кавакубо, від Коко Шанель до Йоджі Ямамото — чорний у моді завжди означав щось більше, ніж просто відсутність кольору.
Це мова, жест, репліка в дискусії про форму, владу, естетику та соціальні коди. З одного боку — символ елегантності та лаконічності, з іншого — маркер бунту, трауру або навмисного відсторонення. Чорний дозволяє приховати, але водночас привертає увагу. Його обирають художники, дизайнери, активісти, директори креативних домів і ті, хто хоче залишитися в тіні, але водночас бути почутими.
Ми спробували подивитися на чорний як культурний конструкт, що трансформується разом із модою, технологіями, мистецтвом і суспільством. Від маленької чорної сукні Chanel до концептуальних колекцій Yohji Yamamoto та Рей Кавакубо для Comme des Garçons — чорнота вбирає в себе значно більше, ніж ми звикли в ній бачити.
Хельмут Ньютон
Як Шанель зробила чорний модним
«Чорний має все»,
— сказала Коко Шанель ще у 1910-х. Її підхід до дизайну був радикально новим: замість оздоблень і декоративності — мінімалізм, геометрія, монохром. Вона визначала свій метод як «творення через віднімання»: позбутися зайвого, залишити форму. Саме так зʼявилося одне з найвідоміших вбрань XX століття — маленька чорна сукня 1926 року, ілюстрована у Vogue художником Дугласом Поландом.
У цьому дизайнерському жесті Шанель не була самотня. У мистецтві її сучасником був Казимир Малевич, чий «Чорний квадрат» (1915) проголошував культ чистої, супрематичної форми. Малевич переносив чорне з реальності на полотно, а Шанель — з полотна на тіло. І те й інше працювало як естетичне звільнення — від пафосу, деталей, надмірності.
Казимир Малевич, «Чорний квадрат» (1915)
Американський Harper’s Bazaar назвав чорну сукню Шанель модним еквівалентом Ford T — простий, доступний і функціональний предмет нового часу. Жінки більше не мусили бути «статуями в пастелі»: вони займалися спортом у костюмах Chanel, працювали в офісах у чорних жакетах і танцювали чарльстон без жодного рюшу. Чорний колір виявився формою феміністського жесту.
Коко Шанель
Ілюстрація маленької чорної сукні Шанель роботи Майна Руссо Боше з Національного музею Шотландії 1926 року
До Шанель і після: чорний як код
Втім, історія чорного — не винахід однієї дизайнерки. Задовго до Шанель чорний мав глибоке символічне значення. У християнстві це колір смирення, саме тому його носили монахи. У середньовічній Європі — асоціація з магією, чаклунством і жіночою загрозою. У культурній памʼяті — колір трауру, протесту або відстороненості.
Rick Owens, весна-літо — 2025
Починаючи з ХІХ століття, чорний стає символом стриманості в чоловічому гардеробі — завдяки Джорджу Браммелу, який відкинув барокову строкатість на користь стриманого денді-стилю. У 1950–60-х Beat Generation зробила чорний кольором інтелектуального спротиву: джинси, водолазки, темні окуляри й берети були своєрідною уніформою нонконформістів.
У 1971 році Джонні Кеш, автор пісні The Man in Black, визначив чорний як символ соціальної солідарності. Ось декілька рядків з неї: «Ми добре влаштувались: швидкі машини, дорогі костюми — але хтось попереду має нагадати про тих, хто залишився позаду». Для Кеша чорний — це ще й символ памʼяті, смутку, протесту. Так само як для активістів Black Panther Party чи протестувальників у Гонконзі цей колір означає позицію.
У десятиліття, що минули після того, як маленька чорна сукня Chanel з’явилася на обкладинці Vogue, цей колір неодноразово переосмислювався. Його підхоплювали й розвивали дизайнери з різним баченням: Крістобаль Баленсіага використовував його для створення архітектурної елегантності, а Ів Сен-Лоран — як основу для le smoking, жіночого смокінга, який перевизначив уявлення про гендер у моді.
Марлен Дітріх у чорному смокінгу, 1930
Чорна сукня від Balenciaga
Yves Saint Laurent Le Smoking, 1967
Антиестетика чорного: японський авангард
У другій половині XX століття чорний колір поступово перейшов у сферу символів спротиву: його обирали байкери та представники контркультур. А вже з 1980-х він остаточно оформився як нова естетична мова в руках японських дизайнерів — Іссей Міяке, Йоджі Ямамото та Рей Кавакубо, яка створила справжню філософію Comme des Garçons довкола blackness.
Один із найрадикальніших голосів на захист чорного в моді — Рей Кавакубо. У 1980-х її колекції викликали шок: жодної симетрії, декору чи фігурності — тільки чорний, складки, прорізи, матеріал, який не прикрашає, а «поглинає». Метою було зруйнувати уявлення про гарне тіло і показати одяг як форму спротиву.
«Я хотіла створити щось, чого не існувало»,
— говорила Кавакубо. І в її роботах чорний перестає бути класикою, натомість він стає порожнечею, у якій народжується нова мова.
Рей Кавакубо
Comme des Garçons осінь-зима — 2024/25
Цікаво, що фешн-журналістка та критикиня моди С’юзі Менкес ще у 2000 році поставила Йоджі Ямамото запитання, яке тоді цікавило багатьох: що стоїть за його впертістю щодо чорного? Його відповідь розійшлася на цитати:
«Чорний — скромний і самовпевнений водночас. Лінивий і простий, але загадковий. Чорний може поглинати світло або, навпаки, робити форми виразними. Але головне, що каже чорний: ‘Я тебе не чіпаю — не чіпай і ти мене».
Це колір не гармонії, а дистанції, навіть агресії. Його «чорні діри», як і книжка My Dear Bomb (2010), — радше емоційний вибух, ніж естетичний мінімалізм.
Йоджі Ямамото
Yohji Yamamoto осінь-зима — 2024/25
На відміну від «тихого» чорного Армані, Жиль Сандер чи Жанфранко Ферре, японський чорний — це колір конфлікту, антиестетики та руйнування академізму. Його основа — геометрія, тінь і порушення форми.
Маленька чорна сукня Armani, 90-ті
Чорний між елітарністю й мейнстримом
На одному полюсі — елегантність чорної сукні Givenchy на Одрі Хепберн у фільмі «Сніданок у Тіффані» (1961). На іншому — скандал навколо портрета Madame X (1884) Джона Сарджента, де чорна сукня асоціювалася з аморальністю. Чорний може бути символом не тільки аристократизму, але й провокації.
Одрі Хепберн у «Сніданку у Тіффані», 1961 рік
Madame X (1884) Джона Сарджента
Його повʼязують із рок-зірками, ніндзя, інтелектуалами, дизайнерами. Це водночас код вечірньої елегантності, корпоративного дрескоду та кольору жалоби. Жоден інший відтінок не має такої багатозначності.
Журналісти щосезону пишуть про «новий модний колір» — чи то коричневий, чи то червоний. Але для фінального виходу на подіум креативні директори все ж обирають чорний. У ньому немає тимчасовості. У ньому — певна тотальність.
Хельмут Ньютон
Одрі Хепберн у Givenchy
Сукня помсти принцеси Діани, 1994
Чорний — це про глибину, в якій концентруються форма, сенс, ідентичність. Він не нейтральний, не фоновий і не другорядний. Це колір, який постійно говорить — залежно від контексту — про владу і скромність, про втрати й спротив, про інтелектуальну дистанцію та внутрішню пристрасть. У моді він був і залишається і інструментом, і заявою. Тихою і водночас такою, що не залишає байдужим.
Джерело: Harper's Bazaar Italy
