У світі моди нічого не зникає безслідно. Минуле, яке ще кілька років тому здавалося безнадійно застарілим, повертається з новою силою, перетворюючись на гарячу тенденцію. Це явище отримало навіть свою назву в інтернет-культурі — reheating nachos, яка означає повторне використання вже знайомих ідей, але з новим прочитанням. І хоча цей термін частіше застосовують до музичної індустрії, він цілком влучно описує ситуацію, яку ми спостерігаємо на подіумах.
Колекції сезону осінь-зима — 2025 стали яскравою ілюстрацією цієї тенденції. Дизайнери активно звертаються до архівів своїх модних домів, цитують культові моменти минулих десятиліть і навіть позичають ідеї у колег. Проте що відрізняє майстерне переосмислення від банального повторення? І де проходить межа між натхненням і комерційним прорахунком? Чи є це просто відсиланням до минулого, чи радше способом переосмислення сучасності через історичні коди? Чому дизайнери звертаються до архівів, змішуючи різні епохи в одному образі? Пропонуємо розглянути найяскравіші приклади цього явища і спробувати зрозуміти, як саме мода сьогодні грає з минулим, створюючи майбутнє.
Valentino Haute Couture весна-літо — 2025
У січні цього року Алессандро Мікеле представив свою першу кутюрну колекцію для Valentino, де з’явилися криноліни, принти а-ля Арлекіно, головні убори у стилі 1920-х та плечові накладки 1980-х. Незадовго до цього Віллі Чаваррія на чоловічому Тижні моди у Нью-Йорку поєднав елементи стилю zoot suit 1930-х та естетику Teddy Boys 1950-х, інтерпретуючи їх через власну квір-ідентичність та культуру Chicano. А Чарльз Джеффрі у своїй марці LOVERBOY використав образи кабаре Веймарської республіки та поєднав їх із сучасною драг-культурою.
Цікаво, що всі ці дизайнери не просто копіюють історичні стилі, а використовують їх як спосіб коментування сучасної культури. Наприклад, у Чаваррії акценти на широких плечах і строгих силуетах — це не просто звернення до минулого: вони підкреслюють ідею гібридності сучасної маскулінності. А от Джеффрі переосмислює естетику Веймара і проводить паралелі між політичною напруженістю тих часів і сьогоденням.
Willy Chavarria осінь-зима — 2025/26
Мода як спосіб переписування історії
Деякі філософи, як-от Умберто Еко та Зигмунт Бауман, наголошували на тому, що історія — це не статичний факт, а пластичний наратив, який можна змінювати залежно від актуального контексту. Це добре ілюструє кінематограф: античність у фільмах варіюється від неокласичних образів до мілітаризованих реконструкцій, а середньовічні сюжети можуть підкреслювати як релігійний героїзм, так і квір-естетику.
У моді історія також стає інструментом для діалогу. Дизайнери не просто відтворюють силуети минулого, а використовують їх, щоб транслювати сучасні ідеї. Наприклад, у новому фільмі «Носферату» німецький експресіонізм доповнюється сучасними кольоровими рішеннями, а жіночі персонажі отримують додатковий екранний час. Це ж саме відбувається і в моді: коли Balenciaga створює образ Жанни д’Арк у своїй колекції haute couture осінь-зима — 2023/24, це не просто відсилання до історичного персонажа, а нове трактування його образу в контексті сьогодення.
Balenciaga осінь-зима — 2023/24
Коли ретро провокує
Ностальгія може викликати суперечки. Прикладом цього є знаменита колекція Yves Saint Laurent «Скандал» 1971 року, натхнена стилем 1940-х. У Франції вона спричинила резонанс: її звинувачували у романтизації періоду окупації та колабораціонізму. Але саме ця колекція дала поштовх неоретротренду, що швидко завоював модну індустрію.
Yves Saint Laurent «Скандал» 1971 року
У 1970-х Grease представив ідеалізований образ 1950-х, усунувши питання гендерної нерівності та сегрегації, проте відобразив сексуальну революцію. Це ще один приклад того, як мода та культура можуть створювати бажану версію історії, відкидаючи неприємні моменти. Подібний ефект мав і культовий корсет Мадонни від Жан-Поля Готьє у 1990-х — це було не просто відсилання до вікторіанської білизни, а радикальне переосмислення жіночої сексуальності через призму квір-естетики.
Мадонна на концерті в Японії в знаменитому корсеті, розробленому Жан-Полем Готьє.
Ретро як комерційний імператив
Сучасний люксовий ринок все менше ризикує. Але нове — це завжди ризик, тому простіше використовувати перевірені формули, ніж експериментувати. Звідси — чіткий поворот до класики: від силуетів power dressing до total black образів, які легко продаються. Колись подіуми були майданчиком для прогресивних ідей, тепер вони — місце демонстрації комерційно успішних концептів. Це не означає, що комерція виключає креативність, але вона суттєво звужує поле для сміливих рішень.
Уніфікація моди: чому подіуми здаються однаковими?
Цей сезон багато хто назвав однаковим — від Нью-Йорка до Парижа в колекціях повторювалися схожі елементи: хутряні сумки, об’ємні жакети, класичні пальта з шарфами та мінімалістичне взуття у стилі The Row. Причина очевидна: бренди хочуть залишатися конкурентоспроможними у фінансово нестабільний час. Але в результаті ми бачимо, що дизайнери все більше орієнтуються на одного й того ж споживача.
Разом з тим така видимість подіумів для широкої аудиторії дає брендам можливість працювати з безпосереднім мерчандайзингом. Дріс Ван Нотен, наприклад, завжди демонстрував лише ті речі, які продавались. Його наступник Джуліан Клауснер продовжив цю формулу, додаючи в неї свіже звучання.
Dries Van Noten
Коли «розігріті начос» все ж мають сенс
Деякі архівні референси працюють бездоганно. Наприклад, Ентоні Ваккарелло у Saint Laurent майстерно використовує спадщину бренду. У сезоні осінь-зима — 2025/26 він звернувся до колекцій Іва Сен-Лорана початку 90-х — часу, коли дизайнер вважався трохи «старомодним». Ваккарелло перевів ці образи на мову сучасності, доводячи, що іноді повернення до класики — не повтор, а ефективний редизайн.
Saint Laurent
Схожу стратегію використала і Марія Грація К’юрі в Dior, представивши оновлену версію знаменитої футболки J’adore Dior часів Джона Гальяно. Це вже гарантований хіт, враховуючи високий попит на вінтажні версії цієї речі.
В Miu Miu Міучча Прада відтворила мотиви своєї ж колекції осінь-зима — 1995/96, демонструючи bullet bras під шовковими сукнями та светрами. Це чергове нагадування про те, що Міучча завжди вміє переосмислювати навіть найбільш класичні речі, роблячи їх актуальними. Для молодої аудиторії, яка не пам’ятає 90-ті, це взагалі виглядає абсолютно свіжо.
Miu Miu
Молоді дизайнери та цитування історії
Натхнення минулим — стратегія не лише великих брендів. Наприклад, Гарріс Рід у Nina Ricci явно надихався колекцією Тома Форда для Saint Laurent осінь-зима — 2003: подібні силуети, схожі комбінації негліже, жакетів і хутряних боа. Але тут важливо зберегти відчуття міри — інколи подібні референси мають аж надто очевидний вигляд.
Інший кейс — дебютна колекція Сари Бертон у Givenchy. Дім упродовж останніх років втрачав чітку ідентичність, тому Бертон отримала майже «чистий лист». Вона звернулася до першої колекції Юбера де Живанші 1952 року, але зробила це максимально витримано, що принесло їй схвальні відгуки.
Givenchy
Чи можливий вихід із ностальгійного циклу?
Приклад Гайдера Акерманна у Tom Ford показує альтернативний підхід. Його дебютну колекцію чекали з великим інтересом, і він виправдав очікування: замість повторення «золотих часів» Форда, Акерманн створив щось нове, спираючись на власне відчуття елегантності та сексуальності. Це доводить, що осмислене використання архівів працює лише тоді, коли до нього додається авторський почерк.
Tom Ford
Масове цитування минулого в моді можна розцінювати як естетичний вибір і відображення реалій індустрії. Але споживачі дедалі більше втомлюються від нескінченного перегравання знайомих мотивів. Врешті-решт, саме новизна рухає моду вперед.
