У січні галерея Voloshyn Gallery представила глядачам новий проєкт — «Можливість половини», вперше показавши в Україні роботу відомої південнокорейської художниці Мінук Лім, що працює з музикою, текстом, відео та інсталяцією. Раніше мисткиня брала участь у виставках в Парижі, Відні, Франкфурті, Сеулі, Токіо, Сіднеї та Ліверпулі.
Ми розпитали художницю детальніше про її практику, непростий досвід жителів Південної Кореї, а також про опору та цінності, що нам дає мистецтво.
Кадр із відео «Можливість половини». Фото: Minouk Lim
Фільм Мінук Лім «Можливість половини» складається з телевізійних кадрів, знятих під час двох історичних подій: смерті колишнього президента Південної Кореї Пак Чон Хі в 1979 році та смерті колишнього верховного лідера Північної Кореї Кім Чен Іра у 2011-му. На екрані з'являються обличчя людей, які оплакують втрату. Їх доповнюють сцени з повсякденного життя і кадри, що передають відчуття тривоги: вибухи бомб і феєрверки, порожні магазини, схід і захід сонця, берегові смуги та інфрачервоні зображення.
Мінук Лім звертає увагу на тему стосунків особистості та суспільства, а також викривлення реальності — на театральність, з якою скорбота людей подається у ЗМІ. В основі фільму її власні спогади про родичів і сусідів, які наприкінці 1970-х боялися відновлення активних бойових дій між Південною та Північною Кореєю.
Кадр із відео «Можливість половини». Фото: Voloshyn Gallery
Чому ви вирішили показати в Києві саме цю роботу?
Фільм обрали представники Voloshyn Gallery. Спочатку я хвилювалася через те, як його сприймуть українські глядачі, що зараз переживають війну, адже це тривожне відео. Я думала над тим, щоб показати щось більш візуально комфортне, однак куратори підкреслили, що для них важливо зберігати елементи звичного життя і не піддаватися панічним настроям. Я була вражена їхньою рішучістю і сміливістю. Я досі про це думаю. Найгірше — коли ми починаємо втрачати здатність мислити, неспроможні захистити своє щоденне життя та запобігти повторенню помилок минулого.
Ви згадуєте, як у 1979 році жителі Південної Кореї боялися військової агресії. Зараз у вас ті ж самі відчуття?
Я не проживала війну на власному досвіді, але думаю, що отримала її як історичний спадок — небажаний, пов'язаний з колективною пам'яттю моєї сім'ї та спільноти. Мої батьки зіткнулися з нею особисто і завжди говорили про жахливі наслідки війни, тож я знаю ціну миру та свободи. Але, мабуть, я належу до останнього покоління корейців, які мріють про возз'єднання. В січні Південна та Північна Корея офіційно відмовилися від цієї мети, тож держави знову розглядають одна одну як прямих ворогів. В епіцентрі цього хаосу я завжди живу з відчуттям того, що моя раптова загибель можлива. Навіщо ми вчимося і творимо мистецтво? Ми маємо насамперед відстоювати цінність життя. Мені важко сприймати реальність, в якій ми досягли таких приголомшливих технологічних інновацій, лише щоб дозволити тиранам тримати світ у заручниках.
.jpg)
Кадр із відео «Можливість половини». Фото: Voloshyn Gallery
Чи здатне мистецтво лікувати наші травми? Ви ставите собі таку мету?
Думаю, перш ніж шукати розради та зцілення, ми маємо виступити проти насильства й жорстокості. Ми мусимо гостріше реагувати на варварство, що виправдовує агресію та руйнацію. Мені здається, роль мистецтва полягає в тому, щоб посилити цю суспільну чутливість до варварства. Мистецтво — це інструмент відновлення пам'яті, спротиву і захисту правди.
Чи є теми, що досі підпадають під цензуру в Південній Кореї?
Коли зникає слово — зникає і зміст, що за ним стоїть. Мене давно цікавить вилучення з використання двох слів у південнокорейському суспільстві: «інмін» та «донгмо», що в перекладі означають «люди» і «товариш». Я була свідком їх зникнення і самоцензури та досліджувала цю тему, адже вона дозволяє більше дізнатися про нашу взаємозалежність, мережу соціальних відносин і їхню трансформацію.
Кадр із відео «Можливість половини». Фото: Voloshyn Gallery
Над чим ви працюєте зараз?
Це мистецький проєкт під назвою Hyper Yellow — перші результати я вже зовсім скоро представлю в Токіо. Він присвячений морю, якого не існує. Або ж уявленню про землю до того, як вона стала морем чи після того, як море висохло. В Кореї є моря, що ми називаємо Західним і Східним. На одних мапах вони позначені, на інших — ні. Їх підписують не інакше, як Жовте і Японське моря. Довгий час я уявляла собі ці непевні простори. Hyper Yellow пов'язаний з тим, що мені кортіло створити власний колір і світло. Мабуть, так мені хочеться відкрити власну утопію.
Якою ви уявляєте зустріч з українською аудиторією?
Насправді, я досить тривожна людина. Можливо, це тому, що я живу в розділеній країні? Думаю, серед українських глядачів знайшовся би той, хто міг зрозуміти ці переживання і травми. Я з нетерпінням чекаю, що ми зустрінемося у моїх роботах, в яких немає обмежень на переміщення і подорожі (у лютому 2022 року Південна Корея тимчасово заборонила своїм громадянам відвідувати Україну — Прим. ред.).
Побачити виставку Мінук Лім у Voloshyn Gallery можна до 10 лютого.
