Відома українська художниця Алевтина Кахідзе, яка цього року представила країну на першому Мальтійському бієнале, давно висвітлює у своїх малюнках, інсталяціях і перформансах жіночий досвід та актуальні політичні питання — ці дві теми об'єдналися в проєкті «Ломикамінь. Жіночий спротив у Криму».
Групова виставка, що проходитиме до 13 травня в Офісі Кримської платформи в Києві, демонструє роботи українських мисткинь, присвячені темам боротьби за свободу та порушення прав людини. Так, Алевтина Кахідзе нагадує про історію кримської татарки Леніє Умерової, яку звинуватили у шпигунстві та незаконно утримують в російських в'язницях з 2022 року. Художниця не вперше говорить про людей, злочинно ув’язнених окупантами в Криму, — у своїй серії малюнків Making Spaces («Створення просторів») вона осмислює анексію півострова у XVIII столітті, депортацію кримських татар, протестні рухи та сьогоднішні репресії.
В інтерв'ю Harper's Bazaar Україна Алевтина Кахідзе детальніше розказала про свою мистецьку практику та участь у проєкті «Ломикамінь».
Які у вас особисті стосунки з Кримом? Чи маєте особливі спогади про нього?
Востаннє я була в Криму у 2012 році разом з мистецькою спільнотою. Ми робили перформанс у Севастополі на 9 травня. Я була свідком цього «побєдобєсія», але тоді до кінця не розуміла — пізніше, роздивляючись фото з події, ми помітили помаранчево-чорні стрічки на людях. У рамках перформансу я писала на прозорому мольберті про те, що не бачу українських прапорів. Крім Севастополя ми були в селах Присивашне, Вільне, Кримське, Совєтське — словом, побачили різний Крим.
Виставка «Ломикамінь» саме про жіночий спротив за ці 10 років окупації. Розкажіть, як довго ви досліджуєте цю тему у власному мистецтві?
Чесно кажучи, це сталося через моїх друзів. Коли я говорила про те, що постійно малюю в судах у справах Майдану (а я це роблю з 2016 року), то Женя Бондаренко розповів, що українська правозахисниця і журналістка Ірина Данилович робить те ж саме в Криму. Я почала цікавитися цією історією, і так все почалось. Виходить, що це привілей — малювати в залах суду. Це майже ніхто не робить, і через це мені насправді боляче. Інколи я помічала, що сиджу в залі судового засідання, а там лише обвинувачений, прокурор, суддя, адвокат і я — більше нікого немає. Це ж головна подія країни! Я вірю, що демократія і суспільство загалом не може розвиватися без справедливості, а судова система має її забезпечувати.
Які ще теми ви могли б назвати ключовими у вашій роботі?
На відкритті виставки «Ломикамінь. Жіночий спротив у Криму» була присутня Бріджит Брінк — пані посол США в Україні. Вона зазначила, що її часто запитують, наскільки важко працювати в країні, де триває війна, та чи є в неї хобі. Вона підкреслила, що її хобі — це мистецтво. Я стояла поряд і відповіла, що в такому разі моє хобі — це політика. Я останні 10 років працюю з цією темою. Це історії окремих людей, які потрапляють в певні ситуації й чинять так, як відчувають. Ну і що ще художник може малювати? Я не знаю. Я малюю час від часу рослини, але серед них теж чиниться війна. Я б хотіла створити якусь абстрактну роботу, де не було б жодних протиріч, але щось не вдається.
Що для вас символізує назва виставки «Ломикамінь», що відсилає до однойменної рослини?
У рослин є особливі риси — стійкість, ненасильницький опір, який може долати стільки всього. Ми рідко задумуємося про те, що рослина дійсно може пробити камінь. Я з великою повагою завжди ставилась до рослин. Безперечно, я заздрю і тому, що вони вміють.
Розкажіть про перформанс як інструмент. Чому він вас цікавить?
Перформанс — це високий рівень: ти просто взаємодієш із глядачем тут і зараз. З інсталяціями та малюнками, безперечно, теж, але ти створюєш їх в якомусь захищеному просторі, а потім показуєш. З перформансом це завжди пряма дія, реакція. Я іноді так жартую, і в мене на сайті написано, що в мене тато був тамадою і тому я перформер. Мені це подобається, і я постійно думаю, як розвивати свій хист. За інсталяціями та малюнками можна сховатися, вдати, що ти розумніший, ніж є насправді, а в перформансі все видно — ти робиш помилки й показуєш себе таким, яким ти є. Це доволі високий рівень свободи та самоусвідомлення, саморефлексії.
Розкажіть про серію Making Spaces («Створення просторів»), яку ви вперше показали у Празі.
На виставці «Ломикамінь» якраз представлені малюнки з цього проєкту і відеозапис. Вони присвячені людям, які були незаконно ув’язнені окупантами в Криму. В жовтні 2023 року, під час 2-го Парламентського саміту Кримської платформи, що проходив у Празі, я протягом години малювала в залі, де знаходилися міжнародні журналісти та політики. Потрапити з такою ініціативою на політичну подію високого рівня дуже непросто.
Якою була реакція цих людей?
Хтось поводився як сусіди в селі: «А що ви будете робити з цими малюнками? А куди ви їх? А можна їх придбати?» Представники парламенту Бельгії хотіли отримати їх як свідчення вже після перформансу.
Чи є роботи з виставки «Ломикамінь» продовженням цього проєкту?
Так, для «Ломикамінь» я домалювала нові роботи, зосередившись виключно на історії жінок. Серед героїнь проєкту Ірина Данилович, яку я вже давно малюю, молода дівчина Леніє Умєрова, що з травня 2023 року знаходиться в Москві в СІЗО, та Галина Довгопола. Це літня жінка, історія якої дуже показова. Її судили на закритих засіданнях, хоча насправді вона нічого не зробила. Я не впевнена, що можу аналізувати, як діє російська влада, але мені здається, що вони беруть одну людину і перетворюють її життя на жахливий кейс, щоб іншим вже було страшно.
Алевтина Кахідзе
Наскільки важливу роль у ваших роботах відіграє текст?
Я розповідаю історії людей через тексти й зображення. Але, як я часто говорю, текст малюється, я не друкую його. Важливо якого він кольору, наскільки великий, як представлений. У мене багато варіацій написання тексту. Зазвичай це дуже вільні та прості фрази, що нагадують розмову.
Як ви вважаєте, мистецтво в Україні зараз може бути аполітичним?
Я не знаю, що сказати… Це щастя велике, якщо хтось так може. В моєму колі таких людей немає.
Про що був ваш проєкт на Мальтійському бієнале?
Він побудований на історії моєї сім’ї. Я не могла представити на тему деколонізації щось інше, крім свого власного досвіду і спогадів, адже я не історик. Тож так, це про мою родину. (Проєкт художниці символічно поєднує Мальту з Одесою та розповідає про радянську імперію й агресію Росії. Він складається з відеороботи «Все нормально?» та інсталяцій, створених для простору Вілли Портеллі. — Прим. ред.)
Як українські художники змінюють погляд європейських глядачів на війну?
Навіть не знаю... Мені здається, що інколи ми їх лякаємо. Ті, хто готові слухати й хочуть знати про нас усю правду, дивляться. Війна не унікальна. Ключове питання в тому, що люди в принципі не спроможні жити без збройної агресії або ж це має бути спільна дія людства. Немає жодної країни у світі, яка б не була залучена у війнах прямо чи опосередковано. Наразі у світі 25 конфліктів різного ступеня, 5 дуже активних, і ми серед них. На Мальтійському бієнале одна художниця представила роботу, що зображувала скляну зброю як символ політики Британської імперії. Я тоді подумала, що це велике щастя — мати «скляну зброю»: не всі можуть це собі дозволити. Також я звернула увагу на постери з написами «Художники проти бомб» — сказала, що мені точно треба.
Алевтина Кахідзе на Мальтійському бієнале
Проєкт Алевтини Кахідзе на Мальтійському бієнале
У квітні художниця також відвідала 60-й Венеційський бієнале, де провела перфоманс у межах публічної програми українського павільйону. У проєкті Follow the Plants Алевтина Кахідзе поділилася результатами свого дослідження стійких рослинних систем і зазначила, що, на її думку, лише рослини можуть бути справжніми пацифістами на цій планеті.
Нагадуємо, що цього року Україна представила на бієнале павільйон «Плетіння сіток». Він звертається не лише до теми вимушеної міграції, а й до об’єднання і консолідації, що надзвичайно важливі в умовах війни. До експозиції увійшли 4 проєкти: роботи Андрія Рачинського та Даніїла Ревковського, Катерини Бучацької, Андрія та Лії Достлєвих і Олександра Бурлаки. Також у Венеції показали виставку PinchukArtCentre «З України: Сміливі мріяти» — вона об'єднала роботи 22 українських і закордонних митців.
