Що б не відбувалося в Україні та світі, українську культуру та її розвиток не зупинити. Harper's Bazaar Ukraine розпочинає цикл інтерв’ю з представниками індустрії, які працюють над формуванням культурної спадщини нашої країни, закарбовуючи свої імена на власних полотнах та сторінках історії.
Новий герой нашої рубрики — 29-річний Євген Клименко з Дніпра. Після закінчення школи Євген навчався в місцевому театрально-художньому училищі за спеціальністю «Станковий живопис». Здобувати вищу освіту поїхав до Харківської державної академії дизайну і мистецтв, згодом перевівся до столиці, де здобув ступінь магістра в Національній академії образотворчого мистецтва і архітектури.
Мама Євгена займається музикою, викладає вокал, тому ще з дитинства його життя було пов'язане з культурою, він відвідував уроки гри на піаніно, вчився грати на гітарі. Батько Євгена — військовий.
Мистецтво Євгена яскраве й експресивне, багатогранне і контрастне, як і він сам.
«Я не визначаю себе в якомусь стилі, бо я його ще шукаю. Я вважаю, що стиль художника можна визначити умовно після 100 років. Мистецтво повинно йти зсередини людини, з серця, з душі, тоді воно справжнє»,
— говорить про свій стиль Євген.
З початком повномасштабного вторгнення Євген багато волонтерив, зараз одночасно зі своєю творчою роботою він продовжує документувати наслідки війни, малює військових, виставляє на благодійних заходах свої роботи з метою збору коштів для армії.
«Військову серію я називаю художньою журналістикою. Це для мене не мистецтво, я відчуваю себе журналістом, але в мене не камера, а папір, полотно».
Про свій творчий шлях, критику та емоційну залежність від соціального схвалення, про те, чому «бути художником» і «вміти малювати» — це не одне й те саме, як початківцю заявити про себе й кому з митців не потрібна академічна освіта, про стан, проблеми та перспективи українського сучасного мистецтва — про це та інше Євген Клименко розповів Лесі Пахариній в інтерв’ю для Harper's Bazaar Ukraine.
БЛІЦ
Ваш улюблений художник. Взагалі це я, але, якщо зі сторонніх, це старі майстри, не сучасні. Мунк, Рембрандт і Тінторетто.
Ваша улюблена картина. «Сонце» Едварда Мунка.
Ваш улюблений напрям у мистецтві. Він у мене постійно змінюється, але я надихаюся постімпресіонізмом, імпресіонізмом. Мені подобається швидке мистецтво.
Ваш улюблений музей/галерея. Немає такого. Я вважаю, що було б прикольно, якби був музей, в якому виставлялися роботи без назви, без авторів, щоб люди не прив’язувалися до певних майстрів, щоб був, так би мовити, чистий погляд на мистецтво. На мою думку, приміщення не мають значення, круту роботу можна й на ксероксі роздрукувати. Головне — що несе картина.
Ваш улюблений фільм про мистецтво. Серіал «Геній» про Пікассо, фільм «Робота без авторства» про Герхарда Ріхтера.
Ваші улюблені кольори, поєднання кольорів. Я полюбляю контрасти, глибокі темні, коричневі, такі умбри. Світло-рожеві, пастельні, неаполітанські кольори в поєднанні з контрастним. Зелений, як болото, — оце мій найулюбленіший.
Малювання — це дар чи ремесло? Я викладав і розумію, що людину можна навчити якихось базових речей, але навчитися малювати і «бути художником» — це не одне й те саме. Я знаю дуже багато людей, які вміли круто малювати, але вони пішли в діджитал, бізнес, IT. Бути художником — це про волю, коли малюєш заради кайфу, не заради грошей, в мене були такі ситуації, коли тобі не платять і не купують, а ти малюєш. Є люди, які самі по собі гарно малюють. Але вони не художники. Людина сіла, намалювала, але воно їй не потрібно. Вона не бачить в цьому сенсу. Художник не може не малювати. Це дар, і вольовий.
Опишіть своє мистецтво кількома словами. Потужне. Я такого не бачив. Моє мистецтво має здатність впливати. Роботи інших майстрів у мене не викликають таких емоцій.
Якби не мистецтво, то… Два роки тому я пішов на бокс і зрозумів, що, можливо, якби я зробив це раніше, то став би боксером. Я не знаю, був би чи ні, але чисто гіпотетично міг.
Ви інтроверт чи екстраверт? Коли я добрий — екстраверт, коли злий — інтроверт. Я дуже багато всього прокручую у своїй голові, але саме коли злюся, то намагаюся це виплеснути. Я можу тримати злість довго, і це проблема. Але життя навчило не тримати, говорити одразу.
Ваш найбільший страх. Якби я працював на роботі по графіку.
В порядку пріоритетності: самореалізація, слава чи гроші? Саме в такій послідовності. Я не роблю нічого, що якось суперечить моїм принципам.
З ким із митців або відомих людей ви б хотіли зустрітися? Це не художник. Я хотів би зустрітися з Кендриком Ламаром. Він крутий.
Коли та з чого почався ваш творчий шлях? Чи пам'ятаєте ви свою першу роботу і якою була реакція інших на неї?
У школі я малював графіті. У 12 років вступив до коледжу. В той час я зустрічався з дівчиною, її батьки були художниками. Вони помітили, що я круто малюю, сказали, що мені потрібно йти туди навчатися.
Крім цього, я був музикантом, грав у групі — перші два роки навчання я ще не знав, чи стану рок-н-рольщиком чи художником. Але в результаті вибрав малювати. Якось воно все саме склалося. Після коледжу навчався в Харківській академії, через рік перевівся до київської через те, що живопис мені там не зайшов, дуже різні школи. А от малюнок, навпаки, в Харкові мені дуже подобався.
Розкажіть, будь ласка, про техніку малювання, яку ви використовуєте.
Взагалі я люблю малювати олійними фарбами, але останні рік-півтора багато міксую, працюю акрилом, акриловими маркерами, пастеллю, балонами, щось роблю олією. Змішана техніка. Інколи просто у матеріалу не вистачає можливості передати щось і доводиться брати інші. Дуже полюбляю міксувати техніку.
Чи відбулися якісь зміни у вашому мистецтві протягом творчого шляху? Якщо так, то які? Що було їхнім рушієм, причиною?
Раніше це був класичний живопис: або акриловий, або олійний. Подекуди зустрічалася графіка. Потім додалася експресивна техніка, абстрактна, в результаті це зміксувалося — десь може доходити до наїву, десь до реалізму. Я дуже люблю контрасти — щось може бути промальоване, а щось абстрактне.
Рушієм змін у моєму мистецтві були якісь життєві обставини. Маю на увазі зміну людей навколо. Я можу йти, щось побачити на вулиці, загорітися й почати малювати нову серію.
Мене надихає спілкування. Якщо хтось потрапив на мої картини — це щось значить. Ми або спілкуємося, або дружимо — я не малюю рандомних людей, такого немає. Трапляється інколи, що я можу йти вулицею й зробити фото, я бачу це як композицію, але переважно мене надихають класні люди, і я їх малюю.
Скільки картин ви створили? Чи є якась певна робота або серія, яка, на вашу думку, була ключовою або дуже вагомою у вашій кар’єрі?
Я не можу сказати точно. Більше ніж 2000 точно. Кількість замальовок взагалі можна рахувати сотнями тисяч, у мене альбомів — як в бібліотеці. Коли я навчався в коледжі, зранку малював етюд, вдень — постановки (оголена натура), ввечері — вечірня натура, потім замальовки. В мене бувало таке, що за вечір я міг намалювати 80 замальовок.
Ключовими були серії «Метро», «Цирк», «Резиденція».
Коли я закінчував академію, малював «Метро», в мене була персональна виставка. Потім почав малювати магазини, пізніше — різні заклади всього Києва. З цього вийшов на людей.
З'явилася серія «Цирк», вона була реалістичною візуально, а по змісту, навпаки, сюрреалістичною. Це переросло в те, що я люблю: сюрреалізм в живописі. І наразі я малюю дивні роботи.
Плюс на мене дуже вплинула артрезиденція в Маліївцях на Хмельниччині, яку організував Український культурний фонд, Хмельницький обласний художній музей. То була дуже гарна локація — живописна природа, Малієвецький палац, водонапірна вежа початку 19-го століття.
Там я познайомився з художниками Анею та Захаром, з якими ми створили свою групу, назвали її «Башня». Ми були там 15 днів, це було дуже круто, адже тобі не потрібно було думати про якісь буденні справи, про тривоги, ти просто постійно малюєш. Незабутні спогади.
Чи відокремлена ваша ідентичність як митця від вашої ідентичності як особистості?
Ні. По-перше, в мене немає якогось окремого одягу, коли я з майстерні кудись виходжу. По-друге, в мене руки постійно у фарбі, це помітно. В мене завжди з собою альбом. Я для себе вивів правило, що потрібно робити щодня. Це може бути якась секундна замальовка, але вона має бути щодня.
Я — не людина, яка вміє класно малювати, я — класна людина. Геніальний в одному, геніальний в усьому. Ця перефразована цитата часто допомагає мені робити різні речі добре.
Мистецтво — це життя. Ти маєш жити, щоб твоє життя було натхненням, щоб люди навколо були відповідні. Разом з тим потрібно не звертати на це увагу, бо ти і є джерелом свого натхнення. Ти можеш подивитися на світ і сказати, як все погано, а можеш сказати: «Так, все погано, але я намалював класні картини».
Реальність — це твоя голова, люди навколо — це ти. В мене немає відокремлення. Навіть мої погані сторони — це теж я.
Чи стикалися ви з критикою? Як відноситеся і реагуєте на неї? Чи впливає це на бажання продовжувати займатися улюбленою справою?
Так, і дуже часто. В соціальних мережах. Спочатку пишуть, що я не вмію малювати, а потім вибачаються, коли бачать мої академічні роботи. Але мені байдуже на критику. «Якщо тобі плюють у спину, значить, ти попереду». Я дуже люблю східних мудреців: Конфуція, Будду, Кастанеду.
Класні люди не критикують, тому що у них немає часу критикувати. Вони просто, як і я, роблять свою справу. Тому критика, особливо неконструктивна, ніколи не впливала на моє бажання малювати — як малював, так і малюю. Можливо, критика навіть ще більше спонукає мене малювати.
Звідки ви черпаєте натхнення? Чи відомі вам так звані муки творчості? Якщо так, то як з ними впоратися?
У тебе має бути насичене життя та вміння побачити гарне в усьому. Потрібно кудись ходити, гуляти, взаємодіяти з людьми.
Я черпаю натхнення з життя, людей, кохання, звичайних банальних ситуацій. Наприклад, я дивлюся на тарілку з їжею, і кольори, які бачу, мене надихають. Я взагалі вважаю, що кольори — це найголовніше, вони дають зрозуміти весь емоційний стан картини чи ще щось.
Що стосується мук. Буває, просто не йде або немає настрою. Буває, щось відбувається в житті. Інколи потрібно просто відпочити. Але в будь-якій ситуації я малюю. До речі, роботи, над якими я працюю, коли мені погано, зазвичай виходять дуже гарні.
Що найбільше сприяє творчості? Якщо говорити як про внутрішні стани, так і про зовнішні фактори.
Для мене круто працює спорт, потрібно бути у формі, бо ти художник, ти постійно сидиш, стоїш. Це якщо говорити про фізичний стан.
Якщо про емоційний, я люблю медитацію. Просто сісти та закрити очі. Я не використовую наркотичних речовин, як дехто думає. Я вважаю, що творча людина має таку голову, що їй це не потрібно.
Дуже часто я малюю сни. Інколи я бачу сни уві сні або відчуваю дежавю. І я це усвідомлюю.
Що найскладніше в процесі створення картини? Яка картина далася вам найскладніше?
Вигадати її. Я ніколи не висмоктую картини з пальця. Інколи просто потрібно почекати, й воно прийде. Всі мої картини, як правило, йдуть легко, навіть ті, що на замовлення. Бо я не беру таких, де мені точно кажуть, що намалювати. Мені можуть прислати якусь мою роботу з проханням намалювати щось схоже за кольором.
Я не пишу щось таке, щоб у мене купили, люди купують те, що я пишу.
Як ви вважаєте, ваша творчість більше виражає ваші внутрішні почуття чи відображає зовнішній світ? Що ви хочете транслювати своїми роботами?
Відображає більше внутрішній світ. Але він побудований на основі моєї реальності. Тобто мої внутрішні відчуття. Через свої картини я намагаюся транслювати добро, якусь незвичність, нереальну реальність, щоб люди ставили запитання, а інколи просто хочу комусь показати своє кохання.
Чи потрібно додавати пояснення до картин, на вашу думку?
Ні. Я взагалі б не підписував назви своїх картин. Мені здається, кожна людина знаходить щось своє в картині, трактує по-своєму. Це якби в книжковому магазині вам сподобалась книга, а поруч з нею стояла б інша книга, в якій пояснюється, що в тій, що вам впала в око. Отак і назва. Є сама картина, і ти її зчитуєш, навіщо тобі знати, що там.
Якщо говорити про реалістичну картину, дуже складну, з символізмом, то опис може бути. Але якщо такого немає, я б не називав її взагалі.
Ідеальна атмосфера для творчості — це…
В принципі, будь-яка атмосфера ідеальна. Під різні картини різна атмосфера. Коли тобі складно одні картини виходять, коли легко — інші. Воно так і складається, атмосфера складається під картини і навпаки. Але по кожній картині ти не скажеш, що ось ця картина була намальована, коли мені було дуже погано.
Як ви оцінюєте стан сучасного українського мистецтва? Які є у ньому проблеми? І які шляхи їх вирішення можуть бути?
Оцінюю добре. Останнім часом дуже багато класних виставок, проєктів, нових художників. Дуже багато нового. Я зараз навіть не про військове. Напевне, можлива зустріч зі смертю дає людям такий резерв творити зараз. Все розвивається.
З мінусів. Дуже часто в галереях, установах одні й ті ж самі люди. Якась монополія. Плюс деякі художники застрягають на чомусь одному — знайшли себе, почали малювати це, у них почали купувати і на цьому все.
Потрібно, щоб музеї, галереї організовували виставки не з одними й тими ж людьми, а робили ресерч нових облич, бо я, наприклад, бачу багато нових художників, але вони ніде не виставляються. Деякі художники соромляться. Але я вважаю, що кожен справжній художник має бути впевнений, тут не можна бути невпевненим. Впевненість і художник — це синоніми. По-іншому не може бути. Для мене це так.
Якщо художник сидить у своїй кімнаті та боїться викласти свої картини, він просто помре і ніхто не побачить його робити. Не потрібно чекати, потрібно діяти.
Які перспективи розвитку ви бачите для сучасного українського мистецтва?
Чудові. Зараз дуже багато українських митців за кордоном. Деякі стали популярними під час війни, висвітлюючи цю тему, а деякі стали відомими й без медіазначення «війни». Хай там як, важливо те, що вони несуть українську культуру.
Я теж колись поїду в Каліфорнію, зроблю виставку, покажу українське мистецтво.
Кого з українських митців ви можете виділити? З ким ви споріднені духом?
Питання в тому, що деяких митців я особисто не знаю. З тих, з ким знайомий, мені по духу близькі Аня Придатко й Захар Шевчук. В якихось моментах ми з ними однакові. Недаремно ми навіть створили об'єднання.
Також мені подобається Євген Лісняк. Мені здається, що у нас схоже бачення ситуації.
Чи важлива відповідна освіта для митця, на вашу думку?
Я вважаю, що митець має вміти малювати, але це поняття розтяжне, мені, наприклад, допомагають академічні знання. Але інколи є такі митці, яким освіта й не потрібна, бо в цьому їхня автентичність. На власному досвіді скажу, що потім від академічних рамок дуже важко відходити, але найвищий рівень навчитися їх використовувати на підсвідомості.
Як митцю-початківцю заявити про себе та почати продавати свої роботи?
Потрібно перестати думати про те, що він мусить заявляти про себе, просувати, бути популярним. Йому потрібно сконцентруватися на малюванні картин. Проблема не вирішується в тій площині, в якій вона існує. Популярність не вирішується в зони популярності. Це не справа реклами. Якщо ти б'єш в точку, малюєш постійно картини, воно прийде саме. Я дуже рідко подавався на open calls. Я публікую свої роботи в Instagram, Instagram — це ще краще, ніж сайт.
Моє спостереження на власному прикладі — чим менше публікуєш, тим краще це працює. Потрібно позбавитися від емоційної залежності від того, популярний ти чи ні. Це як у відносинах — коли ти починаєш бігати за людиною, вона автоматом чомусь тікає. Так само і з популярністю.
Ти маєш бути бездоганний у своїй голові. Ти можеш виставляти свої роботи, але в тебе не має бути емоційної залежності від глядачів: коли хтось написав «класно», і в тебе піднесення, хтось написав «погано» — і ти засмутився. Так не має бути, ти повинен бути самодостатнім. Написали «класно» — супер, зроблю ще краще, написали «погано» — байдуже, працюю далі.
Коли людина впевнена в собі, інші це відчувають і теж так вважають. Не можна прикинутися, що ти класний художник, не можна бути закомплексованим, переляканим і прикинутися, що ти зірка. В мене є гарний приклад. Я дуже люблю Курта Кобейна. Він відмовлявся від популярності, і від цього вона тільки зростала.
Байдуже на всіх, потрібно концентруватися на одному — на мистецтві. Ця концентрація дає результат. Будь-якому молодому художнику потрібно малювати, вигадувати, а не думати, що подумають інші, придбають роботу чи ні. Якщо художник думає «придбають чи ні» — це дорога в нікуди.
Мої картини самі продаються. Буває, виставляєш дуже круто відзняту роботу — ніякої реакції, тишина. А буває, записуєш дурну історію під якийсь репчик, де картина стоїть на фоні, і одразу пишуть «а що там таке цікаве стоїть вдалині». Тому я скажу так, щоб продати картину, потрібно в першу чергу написати класну картину, і вона сама продасться.
Зараз я відчуваю, яка картина буде продаватися, а яка не дуже. Але бувають такі випадки, що я пишу якусь ліричну картину, пов'язану з чимось, з кимось і хочеться повісити її собі, а її одразу замовляють.
Коли в картині є душа, тоді її купують.
Була в мене одна дивна картина: ноги в тазі, стрічка — її одразу купили, хоча по змісту ти відразу не здогадуєшся, що на ній взагалі намальовано. Мені зателефонували: «Ми не знаємо, що на ній, але ми дуже хочемо її купити». В цій картині був внутрішній стержень. Зовні ти не зрозумієш, що там.
Чи пам'ятаєте ви, як уперше продали свою картину? Які це були емоції? Що ви купили на зароблені кошти?
Коли я навчався в коледжі, я так багато малював і купував фарб, що якось моя мама прийшла запитати у викладача, чи не наркоман я, бо вона подумала, що ми підсіли на щось. Довжелезні коридори коледжу, які зазвичай були завішані роботами десятків митців, за часів мого навчання були завішані моїми картинами.
Перший раз у мене купили роботу під час навчання в коледжі — це була галерея. Попросили тимчасово дати картини, потім купили та почали купувати далі. Здається, мені заплатили кілька тисяч гривень, в той час, коли стипендія була 600 гривень. Я накупив фарб та одягу.
Що, на вашу думку, робить митця великим, видатним?
По-перше, як на мене, важливо, коли через творіння митця читається його життя. Якщо ми звернемося до ретроспективи мистецтва, то багато видатних художників — Мунк, Моне, Рембрандт — прямо говорять про все. Це свого роду щоденник.
По-друге, це мистецтво, як у Ван Гога. Його життя саме по собі було не дуже, але він трансформував це в геніальну красу — з життєвого хаосу зробив гармонію. Це найкрутіша для мене особливість.
І по-третє, новаторство. Кожен такий художник привносить до мови мистецтва щось нове. Матісс використовував лінію, силует, Моне — вібрацію кольору, Рембрандт — світлотінь. А я, може, рожевий привнесу.
Про що ви мрієте як митець та як людина?
Колись я мріяв зробити дуже велику роботу, і мрія здійснилась — я намалював картину розміром 9х2 метри.
Наразі я хотів би, щоб мої роботи коштували настільки дорого, щоб всі побачили, що справа не в картинах, що художник — як магія, і гроші не мають значення. Це як галочка для мене. Ти можеш зафарбовуючи полотно заробити великі гроші, але основний сенс — не в грошах, а в тому, що це можливо.
Художник як творець, і я завжди говорю, що якщо ми вже потрапили на цю планету, то мистецтво — це максимально крута річ, яку можна тут робити. Ти створюєш тут свої світи.
І звичайно, хотілося б здійснювати свої мрії. Я хочу дуже великий будинок і щоб я його вигадав. Мені подобається перший скляний будинок американського архітектора Філіпа Джонсона. Я б у цьому будинку вішав не картини, а просто тканини, графіку.
Я б хотів заробити багато й купувати роботи невідомих художників, підтримувати їх. Ще з коледжу у мене була мрія зробити заклад, в якому художникам все безкоштовно. Я вважаю, що гроші — не головне, це папірці самі по собі, за допомогою них ти створюєш можливості, і зараз я не про те, що ти можеш щось купити. Маючи їх ти можеш щось творити, можеш творити добро.
Чим ви любите займатися, крім малювання?
Я люблю прибирати. Я роблю безлад, але потім коли він мені набридає, я не можу зупинитися. Люблю відпочивати, дивитися на природу, їздити кудись. Люблю бокс, спілкуватися з людьми, читати книги. Захоплююсь стоїцизмом. І дивитися дуже дивні відео про наш світ.
Як на вашу творчість вплинула війна?
Перші місяці повномасштабної війни я взагалі не малював, волонтерив. Потім почав малювати, коли почали просити для аукціонів. Зараз у мене дві окремі серії: перша — пов'язана з війною, друга — моя творча робота.
Військову серію я називаю художньою журналістикою, це для мене не мистецтво, я відчуваю себе журналістом, але в мене не камера, а папір, полотно. Я відвідую міста, понівечені обстрілами, малюю наслідки прильотів, їду до військових, які перебувають на найгарячіших напрямках, малюю їхні портрети, побут тощо.
Що стосується творчої серії, не знаю чому, але мої картини стали більш кольорові, веселі.
Коли лягаєш, а над тобою збивають шахеди, ти думаєш: «Піду ще помалюю», бо раптом це твій останній шанс. Це спонукає дуже — так я відчуваю вплив війни особисто на себе як митця. Ти перестаєш чогось боятися і починаєш діяти. Не відкладаєш на потім.
Я розумію, що війна — це дуже погано, але вона вчить, що потрібно бути тут і зараз. Війна радикально змінила ставлення до життя. Не потрібно чекати, ти можеш померти будь-коли. Я фаталіст.
Чи є картини, які були намальовані в період, коли ви відчували себе дуже щасливим, і навпаки? Як вони називаються?
Всі мої картини відображають мій настрій, а малюю я в будь-якому випадку — і коли весело, і коли сумно. Але трапляється цікава річ: коли все не супер, я починаю малювати дуже позитивні картини, і потім все стає добре. Одна з таких картин має назву «Намалюю тобі Зорі».