Що б не відбувалося в Україні та світі, українську культуру та її розвиток не зупинити. Harper's Bazaar Ukraine продовжує цикл інтерв’ю з представниками індустрії, які працюють над формуванням культурної спадщини нашої країни, закарбовуючи свої імена на власних полотнах та сторінках історії.
«Щире, ніжне, загадкове» — так описує своє мистецтво нова героїня нашої рубрики зі Львова.
29-річна Соломія Зеленська народилася та виросла на Львівщині. Ще з ранніх літ вона почала малювати: в молодших класах відвідувала художню школу, в старших — закінчила художній ліцей, після — почала вивчати проєктування та моделювання одягу. Останні 13 років Соломія проживає в місті, яке стало для неї рідним домом, — у Львові.
Якийсь час неприємний досвід з ліцею та власні заперечення стояли на заваді творчій реалізації — Соломія вважала, що неможливо просто малювати й нічого більше не робити: «Я хвилювалася, що не маю відповідної освіти, недостатньо добре малюю». Однак кілька років тому вона повернулася до мистецтва з відчуттям впевненості, що обрала правильний шлях.
«Головне — віра в себе, практика і бажання»,
— переконливо заявляє мисткиня.
У роботах Соломії Зеленської зачаровує естетика поєднання кольорових форм та контрастів. Замислений та дещо меланхолійний погляд на обличчях героїнь заспокоює та водночас інтригує, як посмішка Мони Лізи.
«Мої персонажі справді часто серйозні. Можливо, так картини відображають мене особисто. Я часто виглядаю досить серйозною, хоча насправді всередині у мене хороший настрій і я дуже привітна. Це як з образом монахинь. Ми завжди сприймаємо їх дуже серйозно, завдяки їхньому образу. Але я часто зустрічаю їх у місті, за звичними нам справами — поїздка за кермом, похід за продуктами, катання на велосипеді, гуляння по місту. За серйозним образом звичайні люди, а вино і сигарети у них в руках — просто спосіб привернути увагу»
— розповідає мисткиня.
Про власний творчий шлях і першу продану роботу, про те, чому після закінчення художнього ліцею викинула всі свої роботи та що спонукало повернутися до улюбленої справи, що найбільше сприяє творчості та від чого можна швидко перегоріти, про найбільші страхи, мрії, особисті вподобання — про це та інше Леся Пахарина розпитала у Соломії Зеленської в інтерв’ю для Harper's Bazaar Ukraine.
БЛІЦ
Ваш улюблений художник. Поль Гоген.
Ваша улюблена картина. Так багато гарних картин, не знаю, як можна виокремити одну.
Ваш улюблений напрям у мистецтві. Постімпресіонізм.
Ваш улюблений музей/галерея. Я встигла відвідати, на жаль, небагато музеїв та галерей. Тому поки що немає.
Ваш улюблений фільм про мистецтво. «Найкраща пропозиція», серіал «Абстракція: мистецтво дизайну».
Ваші улюблені кольори, поєднання кольорів. Зелений, коричневий, блакитний, чорний. Також люблю у всі кольори додавати білий та чорний, щоб зробити їх більш приглушеними.
Малювання — це дар чи ремесло? Я вважаю, ремесло. Головне — віра в себе, практика і бажання.
Опишіть своє мистецтво кількома словами. Щире, ніжне, загадкове.
Якби не мистецтво, то… Можливо, щось повʼязане з дизайном інтерʼєру або архітектурою. В школі думала, що стану фотографом.
Ви інтроверт чи екстраверт? Я ще той інтроверт.
Ваш найбільший страх. Самотність і змії. Я панічно боюся змій.
В порядку пріоритетності: самореалізація, слава чи гроші? Самореалізація, гроші, слава. Хоча насправді у мене немає амбіцій бути відомою.
З ким із митців або відомих людей ви б хотіли зустрітися? Поки не відчуваю, що є така людина.
Коли та з чого почався ваш творчий шлях? Чи пам'ятаєте ви свою першу роботу і якою була реакція інших на неї?
Загалом я завжди була близька до чогось творчого. В моїй родині не було художників, однак моя мама була талановитою. Вона любила фотографувати, любила книжки і працювала в бібліотеці. Також в дитинстві мама водила мене на різні гуртки, танці, музику. То ж, мабуть, любов до мистецтва у мене від неї. На жаль, вона померла, коли мені було 6 років.
У шкільні роки я ходила в художню школу. 10-11-й клас навчалася у художньому ліцеї. Потім навчалася в коледжі на проєктуванні та моделюванні одягу. Після закінчення не пропрацювала в цій сфері жодного дня, бо зрозуміла що це зовсім не моє. Одразу пішла на курси з макіяжу. Спочатку мені дуже подобалося, особливо грим, але я досить швидко вигоріла. Зрозуміла, що активна комунікація з людьми — це не моє.
Повернутися до малювання мене підбив мій тепер уже чоловік. Я довго це заперечувала, бо уявлення не мала, як це можливо, щоб просто малювати і більше нічого не робити. Мені здавалося, що це неможливо, я хвилювалася, що не маю відповідної освіти, недостатньо добре малюю, не зможу цим заробляти гроші тощо.
Якось до нас прийшли друзі, я показала їм декілька своїх картин, і вони захотіли купити одну з них. Мене це дуже здивувало. Це була моя перша робота «Дівчини, яка сидить на каменях». Ще одну картину я їм подарувала. Після того виставила фото своїх картин в інстаграмі, і з цього все почалося. Люди дуже позитивно відреагували, це було приємно.
Розкажіть, будь ласка, про техніку малювання, яку ви використовуєте.
Зазвичай я малюю акрилом, з ним набагато легше, він швидко сохне, і легко змішуються кольори. Хоча більше люблю картини олією, вона пластична, і кольори насиченіші, але є нюанси: запах і те, що вони довго сохнуть.
Чи відбулися якісь зміни у вашому мистецтві протягом творчого шляху? Якщо так, то які? Що було їхнім рушієм, причиною?
З кожним роком я відчуваю, що змінююсь, стаю більш впевнена в тому, що роблю, що я на своєму місці. Мабуть, для мене рушійною силою є те, що людям подобається те, що я роблю. Я рада, що мої картини знаходять свого глядача як в Україні, так і за кордоном.
Скільки картин ви створили? Чи є якась певна робота або серія, яка, на вашу думку, була ключовою або дуже вагомою у вашій кар’єрі?
Скільки створила, не знаю точно, але в мене постійне відчуття, що мало, треба більше. (Сміється. — Прим. ред.)
Мабуть, ключовою стала виставка в People Place — одному з місцевих закладів у Львові — на початку мого шляху. Тоді мої картини побачила велика кількість людей, мені написали багато приємних коментарів, придбали усі картини. Це дало відчуття, що я маю рухатися далі, що я точно там, де маю бути.
Чи відокремлена ваша ідентичність як мисткині від вашої ідентичності як особистості?
Для мене — ні. Я відображаю свої почуття і бачення світу так, як я його бачу.
Чи стикалися ви з критикою? Як відноситеся і реагуєте на неї? Чи впливає це на бажання продовжувати займатися улюбленою справою?
З серйозною критикою — ні.
Якось під однією картиною мені написати коментар, що це схоже на Peggy Kuiper. Я не приховую, що мені справді подобається ця художниця, але в мене точно не було на меті її копіювати. Мені взагалі здається, що зараз складно зробити щось унікальне, до всього можна придертися і сказати «Ой, ну це схоже на те і на те». Спочатку я дуже переймалася цим, але зараз ні.
Звідки ви черпаєте натхнення? Чи відомі вам так звані муки творчості? Якщо так, то як з ними впоратися?
Буває, що натхнення приходить після відвідування виставок або перегляду фільму чи книг про мистецтво. Але це швидко проходить.
Найдієвішим способом є просто брати пензлики, відкривати фарби, розвішувати полотно і малювати. Зазвичай ідея швидко приходить.
Мої муки творчості — це коли я можу намалювати 3-4 полотна одразу, а потім два-три тижні не повертатися до роботи. Або повертаюся, але дуже довго закінчую роботу.
Що найбільше сприяє творчості? Якщо говорити як про внутрішні стани, так і про зовнішні фактори.
Про внутрішні — це коли у тебе є свобода, коли ти робиш так, як тобі хочеться, а не опираєшся на чиюсь думку, побажання, не робиш так, бо це зараз в тренді й цього вимагає суспільство. Так можна швидко перегоріти і втратити віру в те, що робиш.
Про зовнішні стани можна сказати те саме, що і про внутрішні. Зараз, під час війни, особливо цінно мати свободу в прямому сенсі.
Що найскладніше в процесі створення картини? Яка картина далася вам найскладніше?
Для мене найскладніше — це закінчити картину. Я інколи не впевнена, чи точно це все, чи точно той колір, хочеться щось додати, щось відняти. Тому я стараюсь одразу завантажити в інтернет, і через декілька днів приходить прийняття.
Для мене найскладніші картини — ті, які я малювала на замовлення. Це дуже складно, тому що, як би ти не старався вільно малювати, присутній страх, що ти не виправдаєш чиїсь сподівання. Тому зараз я не малюю на замовлення. Хоча іноді дуже важко відмовляти людям.
Як ви вважаєте, ваша творчість більше виражає ваші внутрішні почуття чи відображає зовнішній світ? Що ви хочете транслювати своїми роботами?
Однозначно мої внутрішні почуття. Я малюю те, що мені подобається. Мої картини — це мої спостереження, спогади, бажання, мрії. У мене немає мети змінити світ своїми картинами. Я просто малюю так, як у мене виходить.
Чи потрібно додавати пояснення до картин, на вашу думку?
Не потрібно. Мені здається, іноді самі художники не можуть пояснити, що вони створюють. Бо буває, ти просто малюєш і в кінці щось виходить, що знаходить відгук у глядача.
Тому, мабуть, художник сам має вирішувати, чи хоче він пояснювати картину, чи ні.
Ідеальна атмосфера для творчості — це…
Моя майстерня, кава, музика в навушниках. Іноді мені подобається, коли я наодинці.
Як ви оцінюєте стан сучасного українського мистецтва? Які є в ньому проблеми? І які шляхи їх вирішення можуть бути?
Подобається, що є зацікавленість до сучасних українських митців, що є багато класних художників, які створюють якісні картини. Раніше я думала, що мої картини не будуть купувати в Україні, але зараз не можу цього сказати.
З глобального — мені б хотілося, щоб до мистецтва і до самих митців суспільство ставилося серйозніше. Мені здається, що для багатьох художник — це якесь дуже абстрактне поняття. Люди не вірять, що митець може побудувати курʼєру та заробляти хороші гроші.
Хотілося б, щоб люди не боялися купувати і вкладати в українське мистецтво. Мені здається, люди часто обирають художника за його популярністю, але ж ми маємо опиратися на свої відчуття.
Які перспективи розвитку ви бачите для сучасного українського мистецтва?
У нас сильне та сміливе мистецтво. Думаю, що ми на правильному шляху. Головне — вірити в себе, творити, не боятися показувати своє мистецтво світові.
Кого з українських митців ви можете виділити? З ким ви споріднені духом?
Аня Верещака, Вова Кено.
Чи важлива відповідна освіта для митця, на вашу думку?
Неважлива. Ви можете стати митцем і без освіти.
Дуже важливо, хто вас навчає. Наприклад, у художній школі я найбільше любила рисунок та графіку, її викладав один вчитель. Ми малювали у його майстерні, і у нього було бажання тебе навчити, а не вказувати на те, що ти не вмієш малювати. Тоді я їхала до Львова з натхненням, що буду художником.
А після ліцею я викинула всі свої роботи, фарби й мольберт через критику однієї викладачки. Я любила малювати за власним відчуттям, з неправильними пропорціями та чистими кольорами, часто змішувала фарби безпосередньо на полотні, однак мені казали, що такі великі художники, як Леонардо да Вінчі, так не малюють, і часто ставили за приклад інших учнів. Це відбивало бажання малювати, зʼявилося відчуття, що якщо ти не можеш стати видатним художником, то не можеш бути художником зовсім.
Це вплинуло на мою віру в себе: я думала, що не зможу скласти екзамени та вступити до Львівської академії мистецтв, тому навіть не спробувала. Однак зараз я не жалію про це, бо, можливо, тоді я б не мала того, що маю зараз, — волю у творчості й віру в себе.
Як митцю-початківцю заявити про себе та почати продавати свої роботи?
Постити свої картини у соцмережах, не боятися показати своє мистецтво, пробувати, експериментувати.
Зараз є багато чудових закладів, у яких можна розмістити свої картини, або пабліків, які можуть запостити ваші роботи, площадок, які продають мистецтво. Завжди можна написати і запропонувати співпрацю, ніколи не знаєш, де знайде тебе твій глядач.
Чи пам'ятаєте ви, як уперше продали свою картину? Які це були емоції? Що ви купили на зароблені кошти?
Так, я була здивована і дуже рада, що мою картину захотіли придбати. Зараз, до речі, нічого майже не змінилося, я так само радію, коли купують картину. Що саме купила на перші зароблені кошти — не пам'ятаю, мабуть, щось для себе, якийсь одяг або щось таке.
Що, на вашу думку, робить митця великим, видатним?
Мабуть, щирість у його роботі, бажання дійсно творити, серйозне ставлення до того, чим займаєшся.
Про що ви мрієте як мисткиня та як людина?
Про можливість жити, продовжувати малювати, про ще одну собаку. Про будинок або простору квартиру, щоб там була велика кухня, місце для майстерні та простора тераса. Здається, що це дуже прості речі, але не тоді, коли в країні війна.
Чим ви любите займатися, крім малювання?
Мені подобається готувати. Я б хотіла мати невелику теплицю, де можна було б вирощувати спеції та овочі, з яких потім готувати смачні страви.
Як на вашу творчість вплинула війна?
Спочатку я не могла малювати зовсім. Потім поступово почала повертатися до роботи. Я не зробила жодної картини на тему війни, тому конкретно на мої картини та стиль мого малювання вона, мабуть, не вплинула.
Чи є картини, які були намальовані в період, коли ви відчували себе дуже щасливою, і навпаки? Як вони називаються?
Картина MR. Я малювала її у своїй майстерні, про яку довго мріяла. Була тепла весна, зелено за вікном, я була щаслива.
Мабуть, картина candlelight evening. Я намалювала її під час блекауту. Не можу сказати, що в той час я була нещаслива, але це були важкі часи для нас.
