Що б не відбувалося, українську культуру та її розвиток не зупинити. Harper's Bazaar Ukraine продовжує цикл інтерв’ю з представниками індустрії, які працюють над формуванням культурної спадщини нашої країни, закарбовуючи свої імена на власних полотнах та сторінках історії.
«Мистецтво для мене — передача та дослідження несвідомого»,
— розповідає наш новий герой.
32-річний Сергій Грех народився у Дрогобичі, невеликому містечку Львівської області. У мистецькому середовищі його знають під псевдонімом Feros. Сьогодні він мешкає у Львові, створюючи роботи, які викликають захоплення, роздуми та натхнення.
«Історія з моїм нікнеймом досить банальна та проста. Ще в юності я займався графіті й шукав літери та поєднання, які мені подобалось малювати найбільше. Так і виникло це Feros»,
— розповідає Грех про походження свого творчого псевдоніма.
З дитинства Сергій разом із братом захоплювався малюванням, хоча у родині не було жодного представника творчих професій. Художня школа, факультет графічного дизайну, робота ілюстратором — це лише початок його шляху.
Творчий шлях Сергія стартував з вуличного мистецтва й графіті, поступово переходячи до сюрреалістичних полотен і масштабних муралів. Нещодавно митець спробував працювати в інтуїтивному ключі, звернувшись до абстракції та обмеженої палітри.
У 2024 році Сергій і його брат Віталій долучилися до особливого проєкту — відновлення стадіону в Гостомелі, пошкодженого під час російської окупації. На знак надії та відродження вони разом з юними футболістами місцевої команди створили стінопис «Більше ніж футбол».
Сергій майстерно працює з кольорами й формами, настроями та метафорами. Його роботи — це глибокі рефлексії про людину та її внутрішній стан під впливом зовнішнього середовища. Так, із початку пандемії COVID-19 митець присвятив цілу серію робіт дослідженню конспірології, пропаганди й теорій змов.
«”Теорії змов” — це візуальне нагадування того, як у період постправди людська схильність до конспірології стає зброєю пропаганди. І навіть якщо ви переконані, що не вірите у жодну з теорій, чи можете ви бути певні, що це не чергова змова?»
— ставить риторичне запитання Сергій Грех в одному зі своїх дописів.
Про творчий шлях художника, пошуки стилю, переломний момент і ключову виставку, про кольори, що поєднуються з усім, найбільший стінопис і роботу, з якою було найважче розлучатися, а також про виклики, що сприяють творчості, плюси та мінуси освіти — про все це Леся Пахарина дізналася в розмові з Сергієм Грехом.
БЛІЦ
Ваш улюблений художник. Міро, Магрітт, Aryz.
Ваша улюблена картина. «Весна», Сандро Боттічеллі. 1482.
Ваш улюблений напрям у мистецтві. Сюрреалізм.
Ваш улюблений музей/галерея. Лувр, музей Пікассо в Барселоні, Галерея Уффіці.
Ваш улюблений фільм про мистецтво. «Ахіллес і Черепаха» Такеші Кітано.
Ваші улюблені кольори, поєднання кольорів. Зелений і жовтий — їх можна поєднати з усім.
Малювання — це дар чи ремесло? Дар — це малювати.
Опишіть своє мистецтво кількома словами. Подорож та самопізнання.
Якби не мистецтво, то… Архітектура.
Ви інтроверт чи екстраверт? Непроявлений інтроверт.
Ваш найбільший страх. Сліпота.
Назвіть у порядку пріоритетності: самореалізація, слава чи гроші? Самореалізація, гроші, слава.
З ким із митців або відомих людей ви б хотіли зустрітися? З Нео Раухом.
Коли та з чого почався ваш творчий шлях? Чи пам'ятаєте ви свою першу роботу і якою була реакція інших на неї?
Мої перші роботи були в ранньому дитинстві: лежачи разом з братом, ми малювали ручками на листах картону. На жаль, не пам'ятаю, що ми малювали, але радість від екшну була несамовита.
Пізніше була художня школа, в яку я чомусь дуже довго не хотів іти. Згодом мене захопило графіті, яке відкрило нові горизонти, дало величезні порції натхнення та задоволення від процесу.
Думаю, в юному віці мені було байдуже на реакцію інших, що було дуже цінно. Я не думав, що це має комусь сподобатись, я просто малював.
Після художньої школи та коледжу я вступив на графічний дизайн у Києві, але мене одразу запросили працювати в компанію, яка займалась вебдизайном та ігровою індустрією. Там я пропрацював 5 років ілюстратором, і це було великою школою. Було ще бажання вступити на монументалку у Львівську академію мистецтв, але поки не склалось.
Сергій і Віталій Грехи
Сергій Грех та Вова Кено
«Декорації міста», спільна робота Сергія та Віталія Грехів у рідному Дрогобичі
У нашій родині не було художників та митців, але всі близькі завжди підтримували нас у наших творчих потугах. Пам'ятаю, в часи нашої юності не було вільного доступу до інформації, особливо це стосувалось графіті. Інформація діставалась по крихтах, що формувало тісне ком’юніті художників. Згадую журнал 400 ml або диски з графіті-фільмами та фото, які передавалися з рук у руки. Думаю, такий голод стимулював шукати та досліджувати ще більше. Також на наше формування як митців дуже вплинуло наше рідне місто Дрогобич, затишне і невелике, де немає нічого зайвого.
Розкажіть, будь ласка, про техніку малювання, яку ви використовуєте.
Зараз я працюю в трьох напрямах: сюрреалістичні полотна, абстракція та створення муралів у публічному просторі. Основними матеріалами для мене є акрилова фарба та спреї, хоча я пробував багато різних технік і завжди відкритий до нового.
Кожен напрям дає мені змогу по-різному працювати з текстурою, формою та кольором, тому я постійно перебуваю в стані творчого пошуку.
Чи відбулися якісь зміни у вашому мистецтві протягом творчого шляху? Якщо так, то які? Що було їхнім рушієм?
Думаю, мій творчий шлях можна розділити на три основні етапи, і рушійною силою завжди було середовище, у якому я перебував.
Усе почалося з графіті — це був медіум, який дав мені свободу експериментувати з формою, кольором і масштабом. Потім цей досвід переріс у створення великих монументальних робіт. Робота з фасадами багатоповерхівок навчила мене мислити масштабно й відчувати середовище.
Дуже хочеться спробувати себе в об’єктах. Щось тривимірне та велике, що можна обійти з усіх сторін або навіть залізти всередину. На такі роботи, звісно, потрібні великі бюджети, але такі мрії є.
Після 9-поверхового стінопису здається, що можеш створити будь-що.
A moment before. Мурал у Тбілісі, спільна робота Сергія та Віталія Грехів
У 2020 році я усвідомив, що займаюся багатьма справами, пов'язаними з мистецтвом, але дуже розфокусований. Потрібно було піти на жертви: я відмовився від деяких проєктів і пропозицій. Вирішив, що хочу присвятити час собі та створенню полотен. Щоб малювати, потрібен окремий простір, де все налаштовано для роботи. Тепер я без студії як без рук.
Це був переломний момент: я орендував свою першу майстерню і почав усе з нового листа. Цей етап дозволив мені заглибитися в деталі, експериментувати з новими техніками й концепціями, реалізувати те, що давно хотів спробувати.
Скільки картин ви створили? Чи є якась певна робота чи серія, яка, на вашу думку, була ключовою або дуже вагомою у вашій кар’єрі?
Точної кількості картин я не рахував, але думаю, що їх приблизно 300. Останні чотири роки я створював близько 20-30 полотен щороку. У 2020-му активно почав шукати свій стиль і прагнув зрозуміти, що саме мене цікавить у мистецтві. Так народилася серія картин «Теорії змов», яку я презентував на персональній виставці цього літа.
Я почав досліджувати тему конспірології, коли почався ковід, а вже з перших днів повномасштабної війни я знаходив зв’язок між теоріями змов і пропагандою. В історії це дуже яскраво прослідковувалось в моменти формування Третього рейху і зараз у Росії. Це формування якоїсь фальшивої своєї правди, придумування купи різних безглуздих історій: біолабораторії, бази НАТО, біокомарі тощо. Такими теоріями змов, хоч у це ніхто не вірить, виправдовується агресія та вторгнення.
Я не намагався висвітлити конкретну теорію, радше хотів показати феномен конспірології як цілісний механізм впливу та знайти спільні патерни маніпуляції свідомістю незалежно від теми. «Теорії змов» — це візуальне нагадування того, як у період постправди людська схильність до конспірології стає зброєю пропаганди. І навіть якщо ви переконані, що не вірите в жодну з теорій, чи можете ви бути певні, що це не чергова змова?
З допису Сергія в Instagram.
Мої роботи в серії вийшли дуже саркастичними, хоча, на жаль, цей сарказм зрозуміли не всі. Я малював її впродовж чотирьох років.
Ця виставка вийшла дуже цілісною, і наразі я вважаю її ключовою в моїй кар’єрі. Однак я впевнений, що найвагоміша серія ще попереду.
Чи відокремлена ваша ідентичність як митця від вашої ідентичності як особистості?
Для мене митець — це метафора творця.
Творчість супроводжує мене все життя, і я вже не можу уявити себе поза цим процесом. Тому моя ідентичність як митця тісно переплітається з моєю ідентичністю як особистості. Це не просто професія чи діяльність, це спосіб мислення і бачення.
Творчість формує мій погляд на життя, мої цінності, вибір і навіть буденність. Я дивлюся на світ через призму творчого пошуку, і це впливає на все, що я роблю.
Водночас як особистість я приношу свої переживання, досвід і відчуття у свої роботи. Це взаємний процес, у якому митець і людина стають нерозривними.
Чи стикалися ви з критикою? Як реагуєте на неї? Чи впливає вона на бажання продовжувати займатися улюбленою справою?
До критики я ставлюся абсолютно нормально, але завжди звертаю увагу на те, хто саме критикує. Для мене важливо розуміти, чи є ця критика конструктивною, чи походить вона від людини, яка розуміє контекст моєї картини.
Мій досвід роботи в публічному просторі, особливо створення муралів, навчив мене сприймати різні думки. Часто траплялося, що перехожі підходили під час роботи й говорили все, що вони думають. Це вчить спокійно реагувати на критику та не брати все близько до серця.
Взагалі я вважаю, що критика — це корисний інструмент, який допомагає мистецтву рухатися вперед і розвиватися. Але важливо вміти відрізняти критику, що має на меті допомогти, від токсичності.
Водночас я сам завжди дуже обережний у своїх оцінках інших художників, оскільки розумію, наскільки суб’єктивним може бути сприйняття мистецтва.
Щодо впливу на бажання займатися творчістю — я б сказав, що навіть негативна критика не може зупинити мене. Навпаки, вона іноді дає поштовх до роздумів і пошуку нових підходів.
Звідки ви черпаєте натхнення? Чи відомі вам так звані муки творчості? Якщо так, то як з ними впоратися?
Скільки себе пам'ятаю, я завжди був «голодним» до малювання. Для мене цей процес дає величезну порцію натхнення, варто тільки створити умови для роботи й почати. Інша справа — створення нових сюжетів та ідей для полотен. Тут буває по-різному, і якщо тиснуть якісь дедлайни — без мук не обходиться.
У такі моменти важливе фокусування, вчасна реалізація ідей і віра в них.
Найкращі ідеї часто приходять до мене в той момент, коли я тримаю фокус, але займаюсь абсолютно різними побутовими справами, і цей образ ідеї приходить з фону.
Що найбільше сприяє творчості? Якщо говорити як про внутрішні стани, так і про зовнішні фактори.
Творчості сприяють умови, які ми створюємо навколо себе. Яким би геніальним художником ви не були, але якщо у вас немає студії та матеріалів для реалізації, то про вашу геніальність будете знати тільки ви.
Для мене найкращі умови — це мінімальна кількість турбот і фонових задач плюс щось справді амбітне, велике та нове.
Також творчості сприяє відчуття успішності. Якщо вас запрошують на виставки, якщо у вас багато продажів — це мотивує вас творити ще більше: відбувається процес реалізації, який дуже важливий для митців.
Що найскладніше в процесі створення картини? Яка робота далася вам найважче?
Для мене найважче у створені картини — це розробка ескізу. Якщо я вважаю ескіз слабким, то не поспішаю починати роботу, шукаю та переробляю, поки не знайду справді цінне для мене. З останнього складного для мене — серія картин Land. У процесі роботи я усвідомив, що для мене найбільшим викликом є створення справді простої картини з мінімумом кольорів і деталей.
Досягти справжньої простоти в живописі — найскладніше завдання.
Як ви вважаєте, ваша творчість більше виражає ваші внутрішні почуття чи відображає зовнішній світ? Що ви хочете транслювати своїми роботами?
В моїх роботах найчастіше можна побачити мій внутрішній стан, своїми сюжетами я намагаюсь створи свій внутрішній світ, який є альтернативою реальності. Часто використовуючи елементи та об'єкти «реальності» я створюю нові сенси та образи.
Мистецтво для мене — передача та дослідження несвідомого. Кожна робота — це не просто зображення, а можливість для діалогу з глядачем та собою самим, запрошення зануритися у внутрішні світи, які знаходяться поза межами звичайного сприйняття.
Чи потрібно додавати пояснення до картин, на вашу думку?
Думаю варто додавати, коли воно справді є, але це буває не завжди та це нормально. Якщо є історія та деталі, які художник хоче додати в тексті, це дозволить глядачу заглибитись у світ та контекст, який показує художник. Є роботи, які говорять самі за себе і текст може бути зайвим. Але в цілому ідея, що завжди має бути якесь пояснення має якісь радянські корені.
Як ви оцінюєте стан сучасного українського мистецтва? Які є у ньому проблеми? І які шляхи їх вирішення можуть бути?
Звісно, найбільшою проблемою зараз є війна та економіка. Як держава, так і приватні колекціонери, все менше інвестують у мистецтво та культуру. Більшість покупців, які зараз приходять — із-за кордону. В результаті найкраще, що зараз створюється в Україні, емігрує.
Також великою проблемою є відсутність музею сучасного мистецтва, де можна було б подивитися, що створювалося за останні 30 років. Я маю надію, що знайдуться інвестори для такого потрібного та актуального проєкту.
Також великою проблемою є певна ізоляція, через закриття кордонів багато художників знаходяться у певній бульбашці, в артсвіті важливими є особисті зв'язки та знайомства. Важливо дивитись музеї та галереї, щоб залишатись у світовому глобальному контексті.
Які перспективи розвитку ви бачите для сучасного українського мистецтва?
Для мене ці непрості умови залишають велику мотивацію для розвитку. Що не кажи, рух та розвиток мистецтва в Україні досить динамічний. Я помічаю що з початку повномасштабного вторгнення все більше людей досліджує нашу ідентичність та культуру. Великого розквіту набула книжкова індустрія і я вірю, що за нею виростуть інші.
Кого з українських митців ви можете виділити? З ким ви споріднені духом?
У нас дуже багато крутих, сильних художників та художниць, але по спорідненості, звісно, номер один це Віталій Грех dilkone та Вова Kено, з якими ми разом працювали понад 10 років. Іра Максимова, Waone Interesni Kazki та багато інших, з ким я товаришую.
Я маю мрію зробити велику групову виставку, де зберу усіх цих художників.
Чи важлива відповідна освіта для митця, на вашу думку?
Освіта важлива. Базова освіта дає можливість почувати себе впевнено технічно, хоча я бачив багато художників яких ця освіта повністю перемелює і вони втрачають себе, не знають що робити після закінчення вишу. Важливо не зашкодити собі в процесі навчання.
Важливо розуміти, що освіта дає тільки інструмент, а найважливіше — «сенси», які ви понесете у світ — ви маєте знайти самі. Тому важливо самонавчатись, знайомитись з іншими художниками та бути в контексті мистецького середовища.
Як митцю-початківцю заявити про себе та почати продавати свої роботи?
Тут мені важко щось порадити. Заявити про себе можна виставками та проєктами, а з продажами чудовим інструментом в Україні є інстаграм та інші платформи. Для митця початківця важливо придумати «ідею», зрозуміти що хочеться робити та подумати в чому ви унікальні. Якщо ваші картини будуть хороші, вони обов'язково знайдуть свого покупця.
Опенколи — дуже ефективний інструмент, ми з Віталієм багато разів подавалися на опенколи для мурал-фестивалів, багато разів їх вигравали. А вже самі фестивалі давали багато знайомств та можливостей.
У плані галерей ці знайомства дуже важливі: якщо ви хочете виставлятись у якомусь просторі, ви маєте стукатись. Але тут треба розуміти, що саме галерея виставляє і чи підходите їй ви. При цьому треба розуміти, що галерея — це приватна інституція, яка має свій вектор і смак, тому нав’язуватись тут не варто.
Групові виставки — крута можливість познайомитися з іншими художниками та побачити свої роботи у взаємодії з іншими.
Моя перша виставка була у Музеї Дрогобиччини у стінах Вілла Б’янки, вона називалась «Чотири кімнати». Це була групова виставка, де я представив близько 30 робіт. Це дало великий поштовх розвиватись далі та переосмислити все, що я роблю.
Чи пам'ятаєте ви, як уперше продали свою картину? Які це були емоції? Що ви купили на зароблені кошти?
Емоції від першої проданої картини, на жаль, я вже не пригадаю, мені було 16 років, це було давно. Продажі майже завжди додають мені впевненості, хоча з деякими роботами прощатись буває важко.
У плані прощання найважливіший фактор полягає у тому, що роботу, яку ти продаєш, скоріш за все, ти більше ніколи не побачиш. Особливо якщо ти відправляєш її десь далеко. Інколи бувають настільки вдалі знахідки, що хочеться, щоб це полотно повисіло десь на видному місці і щоб ця робота тебе «вела далі». Пам'ятаю, як важко я прощався з картиною Pieces of a Man, яку відправив колекціонеру в Гонконг.
На зароблені кошти люблю купувати собі книги про художників або просто чимось себе радувати.
Що, на вашу думку, робить митця видатним?
Думаю, видатним робить людей їхній творчий доробок та інтелект. Як-то кажуть, усе в мистецтві вже зроблено, але якщо ти робиш щось справді першим, ти автоматично стаєш видатним. У цьому контексті мені подобаються художники-трудоголіки, які працюють багато й довго.
У наш час, який дуже пришвидшується, усі стараються досягати швидких результатів. У цьому контексті важко собі уявити художника з Середньовіччя, який працював над картиною декілька років, але інколи, щоб створити щось справді велике, треба брати такий темп.
Про що ви мрієте як митець і як людина?
Як митець я мрію реалізовувати великі проєкти — як власні, так і групові. У цьому році мені вдалось зібрати команду художників у проєкті «Спалах між картонними стінами», що дало мені багато енергії та натхнення, бо коли багато крутих митців створюють щось в одному просторі, виходить дійсно щось унікальне.
Як людина я мрію про банальне — про мирне життя.
Чим ви любите займатися, крім малювання?
Для мене дуже важливим є подорожі, це ніби творчий процес, люблю запам'ятовувати місця та міста. Трошки копати в історію та досліджувати побачене. Загубитись у невідомому місті та уявляти собі його створення, яким воно було та яким стане.
Мені дуже сподобалась Азія, хочеться ще відвідати Японію, Корею, Непал. З країн, які дуже на мене вплинули та вразили — це точно Таїланд, в якому я бував 3 рази та навіть пів року прожив, ще коли працював в офісі, а саме Бангкок, джунглі, де ти можеш загубитись, але почуваєшся в цьому добре.
Як на вашу творчість вплинула війна?
Повномасштабна війна вплинула дуже сильно, був якийсь період коли творчість здавалася безглуздим, непотрібним заняттям і я зосередився на волонтерстві. Вже влітку 2022, навпаки, малювання стало для мене певною ментальною втечею, воно допомагало мені стабілізуватись у медитативному процесі, а вже з 2023 я активно почав віддавати свої роботи для зборів, що вважаю дуже цінною і правильною позицією художників у наш час, бо кожен має робити що вміє.
Мурал у Маріуполі, який Сергій створив разом з братом Віталієм навесні 2021 року
Чи є картини, які були створені в період, коли ви відчували себе дуже щасливим, і навпаки? Як вони називаються?
У мене такий підхід до роботи, що я працюю у будь-якому стані, але в процесі роботи я настільки абстрагуюсь що на роботу це майже не впливає. Ключову роботу тут можна виділити Escape reality, яку я створював в абсолютно депресивному стані, хоч по яскравості роботи цього і не скажеш.
Це полотно є моєю рефлексією на момент, життя під час війни. Хтось приймає цю нову парадоксальну реальність, хтось її уникає. Але від нашого прийняття реальність не змінюється. І можливо після 24 лютого вже ніколи не зміниться. Втеча тут як метафора утопії, насправді від цієї війни нікуди не втечеш. Ця війна є екзистенційною. Дуже багато страшних речей відбувається кожного дня, ми адаптувалися до тотальної небезпеки та абсурду. Зараз я відчуваю що нас усіх травмувало, але головне що ми не втратили свій дух свободи. Бажання боротись за свої цінності. Велика подяка усім хто бореться.
З допису Сергія Греха в Instagram.
