Що б не відбувалося в Україні та світі, українську культуру та її розвиток не зупинити. Harper's Bazaar Ukraine продовжує цикл інтерв’ю з представниками індустрії, які працюють над формуванням культурної спадщини нашої країни, закарбовуючи свої імена на власних полотнах та сторінках історії.
«Мистецтво без меж у будь-якому матеріалі та формі. Ти є все, і все є ти».
Запрошуємо вас зануритися в безмежний світ ASSHA — світ Олександри Плавінської, 34-річної художниці з Одеси. Її дитинство було просякнуте мистецьким духом. Сашу виховували мама і бабуся, і вона згадує їхній дім як осередок творчої богеми.
«… поетичні вечори, тематичні вечірки та дитячі лялькові театри разом із друзями. У нас у гостях були різні відомі музиканти, режисери, письменники, художники»,
— з теплом розповідає Саша про своє дитинство.
Уже в п’ятирічному віці Олександра почала малювати. Після закінчення школи вступила на факультет живопису Одеського художнього училища ім. М. Б. Грекова, потім закінчила факультет сценографії Національної академії образотворчого мистецтва й архітектури в Києві, здобувши освіту художника театру й кіно.
Після навчання її творчий шлях почав набирати обертів: Олександра займалася живописом, створила власний бренд апсайклінгу, а згодом знайшла своє покликання в кераміці, що несподівано стала її головним захопленням. Герої творчого світу ASSHA — очі та обличчя, які ніби проникають у саму суть, запрошуючи розкрити фантазію і впустити її у їхній таємничий світ; краєвиди та квіти, які говорять мовою кольорів та форм, почуттів і настроїв.
«Попри їхню уявну інфантильність, квіти можуть відображати тонкі грані життя: від ніжності і вразливості до витривалості та циклічності буття. У моєму використанні квітів є поєднання класичної форми з філософським контекстом, який підкреслює баланс між красою та крихкістю, а також постійне повернення до природних циклів, подібне до того, як кераміка як матеріал повертається до свого первісного стану — землі».
У червні цього року Олександра відчинила двері свого світу для всіх, перетворивши майстерню на відкритий простір. У шоурумі ASSHA на Великій Житомирській у Києві представлені її керамічні вироби: коробочки для сірників, серветниці, вази, скульптури, а також архівні колекції живопису та співпраці з іншими брендами.
Про творчий, професійний шлях і розвиток бренду ASSHA, про дитинство і про свої стосунки з керамікою та чого вона її навчила, про власну силу, вразливість і погану звичку в роботі, про проблеми та перспективи українського артринку і про те, що робить митця великим, Олександра Плавінська розказала Лесі Пахариній в інтерв’ю для Harper's Bazaar Ukraine.
Бліц
Ваш улюблений художник. Напевно, Рене Магрітт, але це не про живопис, ймовірніше, про тонкість сенсів та іронію.
Ваша улюблена картина. Думаю, це всі латаття Моне. Колорит та масштаби.
Ваш улюблений напрям у мистецтві. Для мене непринципово. У різноманітті і є весь сенс. Якщо все ж обирати, то абстрактний експресіонізм — я за свободу вираження та силу кольору.
Ваш улюблений музей/галерея. У якій я ще не була. (Посміхається.)
Ваш улюблений фільм про мистецтво. Мабуть, дивний вибір, але це «Свята гора» Алехандро Ходоровського. Фільм досить складний, але він сам як мистецтво — воно може бути й таким.
Ваші улюблені кольори, поєднання кольорів. Думаю, це такий колір, який називається фуза. Це мішанина всіх фарб, і кінцевий результат — такий складний сірий, ніби й теплий, і холодний одночасно.
Малювання — це дар чи ремесло? Малювання — це ремесло, а от що саме — це вже шлях до мистецтва.
Опишіть своє мистецтво кількома словами. Мистецтво без меж у будь-якому матеріалі та формі. Ти є все і все є ти.
Якби не мистецтво, то… Материнство. (Посміхається.)
Ви інтроверт чи екстраверт? Я — високоефективний інтроверт. Мені завжди комфортніше наодинці й за роботою. Я гарно себе почуваю і у компанії, але потім довго себе збираю, бо дуже віддаюся.
Ваш найбільший страх? Не залишити після себе нічого. Памʼятаю, коли почалися перші балачки про ядерку, то єдине, що мене лякало, — це те, що я зникну разом зі своїми роботами. (Сміється.) Я навіть хотіла відправити картини в Європу, щоб мама могла їх продавати.
У порядку пріоритетності: самореалізація, слава чи гроші? Самореалізація, гроші, слава.
З ким із митців або відомих людей ви б хотіли зустрітися? З Джонатаном Андерсоном. Це геній креативу нашого часу.
Коли та із чого почався ваш творчий шлях? Чи пам’ятаєте ви свою першу роботу і якою була реакція інших на неї?
Я народилась в Одесі, у приватному деревʼяному будинку з пічкою та всіма побутовими умовами на вулиці, зростала з мамою і бабусею. Так, такі були часи… І зараз я навіть пишаюсь цим і своєю мамою, яка змінила життя навколо мене та віддала мене в художню школу замість дитячого садка.
Я почала малювати з самого дитинства, це був такий аналіз та спосіб усвідомлення навколишнього середовища, а потім вже спроби вийти з рамок реальності цього середовища.
У моїй сімʼї ніхто не займався мистецтвом, але мама збирала великі тусовки в нас вдома. Робила поетичні вечори, тематичні вечірки та дитячі лялькові театри разом із друзями. У гостях були різні відомі музиканти, режисери, письменники, художники. Відтоді я не маю звички зачаровуватися та захоплюватися культурними діячами. (Сміється.) Було весело, та і вплив був досить цікавий, бо я почала свій шлях максимально незалежний від усіх знайомств та ефемерних можливостей, продовжую його й досі.
В академію мистецтв я вступила з другої спроби, перший раз я вступила на факультет живопису, але потім усвідомила, що це трохи глухий кут для розвитку, бо в мене вже було 5 років живопису в художньому училищі.
У сценографії мене привабила необхідність читати матеріал перед тим, як починати роботу. (Сміється.) Ну і другий факт, що це композиція вже навіть не на площині картини, а в кубі. Це вже ближче до сучасності.
Я навіть довгий час працювала на зніманнях: короткий метр, кліпи, фотосесії (є публікації в Vogue, L’Officiel), у великому метрі («Толока» Михайла Іллєнка та інші). Це були важкі часи й морально, і фізично — то не моя романтика. Саме відтоді я зрозуміла, що треба робити щось своє, а зйомки навчили мене, що немає безвихідних ситуацій.
Розкажіть, будь ласка, про техніку малювання, яку ви використовуєте.
Після академії я почала працювати всім, що в мене залишилося. Тому моя техніка — це гра з матеріалами.
Мене надихають папір, пастель, олійні фарби, балони з дивними кольорами, фактури. Я все це міксую і знаходжу в плямах портрети або композиції.
Чи відбулися якісь зміни у вашому мистецтві протягом творчого шляху? Якщо так, то які? Що було їхнім рушієм, причиною?
Основний, звісно ж, — це перехід на кераміку. З початку ASSHA був бренд апсайклінг одягу, згодом картини й тільки потім у життя прийшла кераміка. Усе інше вже тьмяніє.
У кераміку я прийшла вперше просто, щоб спробувати щось розписати, ліпити мені взагалі було нецікаво. Але коли отримала кінцевий самодостатній витвір, на відміну від картини чи паперу з малюнком, то почалась амбітна жага, якої до цього ніколи не було, — жага до експериментів, досвіду та результату, не схожого не на що, що я бачила до цього. Я знаходила можливості випалювати, їздила на інший край міста в чужі студії. Тоді я зрозуміла, що, певно, це серйозні стосунки й наважилась узяти відповідальність за власну керамічну майстерню.
Скільки картин ви створили? Чи є якась певна робота або серія, яка, на вашу думку, була ключовою або дуже вагомою у вашій кар’єрі?
Напевно, це сотні робіт, можливо, навіть понад тисячу, дивлячись, що рахувати. Але ключова й дивна — це перша серія творчих робіт, коли ще вчилася в академії.
Я дала 6–7 картин на зйомку і їх там вкрали. Але роботи були гарні й мене це дуже інколи заспокоювало. Я завжди повертаюсь до живопису саме завдяки тим роботам. Чітко памʼятаю як вчилась малювати «неправильно», без привʼязки до анатомії тощо.
Чи відокремлена ваша ідентичність як мисткині від вашої ідентичності як особистості?
Цікаве питання. Певно, коли я перестала це розділяти, стало легше. Звільнився час для активності.
Чи стикалися ви з критикою? Як ви реагуєте на неї? Чи впливає це на бажання продовжувати займатися улюбленою справою?
Я дуже важко переживаю критику — у мене чорний пасок у цій справі. Мене мало саме критикують, я сама собі найжорсткіший критик, але в цьому є вторинна вигода — удосконалення. Добре роби — добре вийде.
Зараз я вже більше прислухаюся до іншого бачення. Та й кераміка — великий вчитель. У ній ніколи не вийде все по плану. Кераміка вчить прийняттю по максимуму, тому рекомендую налаштуватися на кайф від процесу.
Усі інші орієнтири прийдуть на шляху, тим паче художник — це ліхтарик у темряві, мало хто знає, куди його спрямує рука Бога.
Звідки ви черпаєте натхнення? Чи відомі вам так звані муки творчості? Якщо так, то як із ними впоратися?
Я черпаю натхнення з навколишнього світу, свого досвіду та надивленності. Муки творчості я відчуваю постійно, але намагаюсь тоді не займатися творчістю і більше працювати над собою.
Колись я почула думку, що художник — це професія, як і будь-яка інша, тому треба іноді робити над собою зусилля, якщо ти професіонал. Якщо немає змоги художньо творити, є сенс ліпити себе.
Що найбільше сприяє творчості? Якщо говорити як про внутрішні стани, так і про зовнішні фактори.
Якщо чесно, то це подорожі. Але я виїжджаю дуже рідко, і це щоразу це квантовий стрибок. Не можу це якось проаналізувати. Певно, в глибині душі, я дуже вразлива та одразу професійно рефлексую. Ця вся міць людського таланту та можливостей мене просто розриває зсередини.
Що найскладніше в процесі створення картини? Яка картина далася вам найскладніше?
Для мене малювання — дуже стресовий процес. Я щохвилини концентруюсь на тому, що мені не подобається, — погана звичка, це як курити. Це тебе наче й руйнує, але ти не можеш себе не накручувати на таких процесах.
Як ви вважаєте, ваша творчість більше виражає ваші внутрішні почуття чи відображає зовнішній світ? Що ви хочете транслювати своїми роботами?
Моя творчість, певно, про зовнішній прояв того, що всередині в сучасному світі. (Посміхається.) Я намагаюся бути частинкою сучасної історії і робити це максимально гідно.
Чи потрібно додавати пояснення до картин, на вашу думку?
Інколи я це роблю. Я почала підписувати роботи українською ще до повномасштабного вторгнення, якось відчула, що не хочу бути причетною до чужої культури. Але мені, власне, дуже важко читати описи. Пробачте.
Ідеальна атмосфера для творчості — це…
Я, у своїй майстерні, у навушниках, є світло й тепло, кайф. Можна й попрацювати.
Як ви оцінюєте стан сучасного українського мистецтва? Які є в ньому проблеми? І які шляхи їх вирішення можуть бути?
Ой, а вам уже казали, що це болюча тема? Моя думка, що в нас поки немає ринку, нормально не розвинутий мідлмаркет арту. Є дійсно дорогі художники та мастодонти, так само є чудові крафтові майстри, а от середнього й по вартості, і по якості як «люкс» майже немає в мистецтві.
Шлях? Певно, час, сумлінна робота та прийняття всього, що навколо відбувається.
Які перспективи розвитку ви бачите для сучасного українського мистецтва?
Перспективи — це те, що ми захочемо мати. Роби, що маєш, і хай буде, що буде. Важливо заходити на зовнішні ринки з позиції сильного замість залежності від грантів та нашої внутрішньої вузької бульбашки.
Кого з українських митців ви можете виділити? З ким ви споріднені духом?
Це трохи важке питання, я досить інтровертна людина й мало спілкуюсь із художнім середовищем.
Мені подобається Сільваші, бо я зовсім його не розумію, але в кольорах і свободі відчуваю спорідненість із ним.
Чи важлива відповідна освіта для митця, на вашу думку?
Я закінчила НАОМА 6 років тому, факультет «Сценографія, художник театру й кіно», але от тільки зараз подумала забрати свій диплом. Тільки зараз я відчуваю важливість освіти. Ще в мене було 5 років Одеського художнього училища на живописі.
Як митцю-початківцю заявити про себе та почати продавати свої роботи?
Зараз, мені здається, це нескладно, якщо в тебе немає таких загонів, то, певно, усі соцмережі — гарний майданчик.
Я повний профан у питанні власного просування, тим паче в соцмережах. Щиро можу порадити одне — робити як відчуваєте. Мені, власне, важко транслювати всі етапи роботи, процеси, знімати себе на фоні своїх картин, для мене трохи дивний фарс. Можу тільки побажати сміливості — не тільки на транслювання себе назагал, але і сміливості не робити цього зовсім.
Чи пам’ятаєте ви, як уперше продали свою картину? Які це були емоції? Що ви купили на зароблені кошти?
Я не памʼятаю, що це була за робота, але впевнена, що то було якесь взуття або річ. Я — фанат фешн.
Що, на вашу думку, робить митця великим, видатним?
О! Я тільки нещодавно зрозуміла це. Геніальним митця роблять три речі: професіоналізм, талант і щирість.
Про що ви мрієте як мисткиня та як людина?
Про подорож та відпустку. Але як я вже говорила, кожен виїзд за кордон для мене — це як квантовий стрибок. І звісно ж, я мрію про перемогу України.
Чим ви любите займатися, крім малювання?
Мріяти! Дивитися та обирати покупки на OLX. Прибирати вдома й у всіх інших приміщеннях, але то залежність, а не любов. А ще в мене є дві морські свинки: Куля і Буля — з ними я проводжу свій вільний час. (Посміхається.)
Як на вашу творчість вплинула війна?
Зʼявилося декілька мрій, пов’язаних із війною, у різних матеріалах і медіа, тому є роботи, датовані й березнем 2022 року. Ціла серія «Кулі», яка була втілена і в графіці, і в кераміці. Перші місяці війни я датувала на кожній роботі, і дещо ще залишилось.
Чи є картини, які були намальовані в період, коли ви відчували себе дуже щасливою, і навпаки? Як вони називаються?
Часто, коли дивно себе почувала, я чомусь малювала свою серію «Поцілунок»: і коли мені було страшно за своє майбутнє, і коли досить гарно і впевнено себе відчувала. Поцілунок — це про довіру, це як падати назад із закритими очима.
