Що б не відбувалося, українську культуру та її розвиток не зупинити. Harper's Bazaar Ukraine продовжує цикл інтерв’ю з представниками індустрії, які працюють над формуванням культурної спадщини нашої країни, закарбовуючи свої імена на власних полотнах та сторінках історії.
«Я придумала його ще в школі»,
— розповідає 27-річна мисткиня Наталія Брічук про свій псевдонім Notuko. У дитинстві вона часто їздила до родичів у Мукачево, де її ім’я вимовляли як «Натіко» через угорський вплив у регіоні. Згодом ця форма трансформувалася в «Нотуко» — і так з’явилося ім’я, під яким дівчина відома в мистецтві.
Наталія Брічук народилася і живе в Рівному. Вона виросла в сім’ї лікарів із прагматичним підходом до життя. У дитинстві мисткиня мріяла стати ветеринаркою, але зізнається, що, коли почалася хімія і біологія, вона зрозуміла: цю мрію можна відкласти. Малювати любила завжди, хоч і кидала художню школу двічі.
«Батьки завжди з розумінням ставились до всього, що я пробувала: танці, теніс, різні гуртки. Вони мене не примушували і завжди водили куди я хотіла. Саме завдяки цій свободі зараз чітко розумію, ким я є і що хочу робити»,
— каже мисткиня.
Сьогодні Наталія Брічук працює з темою міфів, досліджуючи жіночі образи в давніх історіях. Вона переосмислює міфи та говорить про силу, автономію та гідність жінок, вплітаючи у свою творчість сучасний погляд на давні наративи.
«Я досліджую не тільки цікаві, красиві та романтичні історії, а й місце жінки в них. Міф про Леду і Зевса також розкриває драму порушення жіночих кордонів, коли Леда стає жертвою хитрості й насилля, прихованого під образом лебедя. Проте в моїй версії Леда не скоряється. Вона перетворюється на володарку стихії води, яка омиває і захищає її тіло та душу від вторгнення»,
— розповідає Наталія.
Про мистецький шлях і трансформації, розмежування особистості та ролі мисткині, про серію робіт, до якої хочеться повернутися, страх критики та способи його подолання, джерела натхнення та запас свободи для творчості — про це та інше Леся Пахарина дізналася в розмові з Наталією Брічук.
БЛІЦ
Ваш улюблений художник. Девід Гокні, Пітер Дойг, Пабло Пікассо, Анрі Матісс, Поль Гоген.
Ваша улюблена картина. Остання, шо запала в душу, — картина Гогена з музею Орсе в Парижі.
Ваш улюблений напрям у мистецтві. Абстракція, наїв.
Ваш улюблений музей/галерея. Музей Пікассо в Парижі, Музей сучасного мистецтва в Амстердамі.
Ваш улюблений фільм про мистецтво. «Робота без авторства», «Поллок».
Ваші улюблені кольори, поєднання кольорів. Зелений, оранжевий, синій.
Малювання — це дар чи ремесло? Це комбінація.
Опишіть своє мистецтво кількома словами. Експресивно, швидко.
Якби не мистецтво, то… Займалась би мистецтвом, але іншим, наприклад фотографією.
Ви інтроверт чи екстраверт? Більше інтроверт.
Ваш найбільший страх. Розчарування у своїй сфері.
В порядку пріоритетності: самореалізація, слава чи гроші? Самореалізація, гроші, слава.
З ким із митців або відомих людей ви б хотіли зустрітися? Гокні, Пікассо, Гоген, Абрамович, Ай Вейвей.
Коли та з чого почався ваш творчий шлях? Чи пам'ятаєте ви свою першу роботу і якою була реакція інших на неї?
Мабуть, коли вирішила вступити на декоративно-прикладне мистецтво. Але на другому курсі сильно розчарувалась і думала, що піду працювати баристою, та й усе. Однак потім познайомилася зі своїм хлопцем (який в той час був графіті-райтером), і він показав мені «О, дивний новий світ мистецтва», де є не тільки академізм, полотно і Шишкін.
Я почала свій шлях з абстракцій і на той момент не сильно звертала увагу на реакцію людей навколо, оскільки мені було надто цікаво, як то все працює, як художники роблять те чи інше, а спитати не було в кого, і грошей не було. Тому ми всіма можливими способами досліджували ці процеси з моїм хлопцем. Купували тканину на секондах, натягували на підрамник і малювали.
Розкажіть, будь ласка, про техніку малювання, яку ви використовуєте.
Я працюю змішаною технікою, переважно акрилом, додаю пастель, спреї, маркери, аерозоль.
Чи відбулися якісь зміни у вашому мистецтві протягом творчого шляху? Якщо так, то які? Що було їхнім рушієм, причиною?
До повномасштабного вторгнення я працювала довго над синьою серією робіт, мала робити виставку 27 лютого 2022 року в Запоріжжі. А потім почалась війна, і до синього я майже не поверталась, хоча я бачу дуже великий потенціал у тих роботах і все мрію повернутися. Вже були спроби, але поки трохи страшно. На заміну прийшов колір, пляма.
Скільки картин ви створили? Чи є якась певна робота або серія, яка, на вашу думку, була ключовою або дуже вагомою у вашій кар’єрі?
Важко сказати, скільки картин, думаю, більше ніж 100 точно, саме полотен, графіку навіть не рахую.
Кожна серія має свою вагу. Це етапи росту. Раніше я думала, що ріст — це іти тільки вперед, а зараз розумію, що ріст — це часто повертатись, кружляти, переосмислювати.
Є серія, яка сильно пов'язана з моїм емоційним станом під час війни, вона називається «Герої», я малювала людей, яких часто зустрічаю на вулицях протягом років, — щоб не сталось, вони й далі живуть, працюють і намагаються просто бути. Інколи нам усім цього не вистачає.
Я почала цю серію з чоловіка, який працював в санаторії, в якому я перебувала на резиденції, тоді ж підірвали ГЕС. Я собі місця не могла знайти, то бігала, то плакала, а він працював на вулиці, підрізав кущі й прибирав подвір'я. Для мене то в якомусь сенсі стало опорою.
Я не засиджуюсь в одній темі довго, мені стає нудно. Мене вистачає на пів року, далі тягне в інші техніки, теми тощо. Якби в мене було більше можливостей експериментувати, я б це робила. Хотіла б піти в скульптуру, але не вистачає вчителя або наставника.
Чи відокремлена ваша ідентичність як мисткині від вашої ідентичності як особистості?
Дуже цього прагну і вважаю це необхідністю для всіх. Часто ми любимо якогось художника чи письменника до того моменту, поки не дізнаємось про слабкі сторони його особистості, які іноді не збігаються з нашими цінностями. І тоді ми викреслюємо цих людей зі свого життя як митців, але я вважаю це помилкою.
Чи стикалися ви з критикою? Як ви реагуєте на неї? Чи впливає вона на бажання продовжувати займатися улюбленою справою?
Я дуже боюсь критики й гостро реагую на все. В мене є синдром самозванця, і я часто думаю, що мені в цій сфері не місце, бо не вмію стільки, скільки б хотіла вміти, не закінчила академії, а ще не живу в Києві, бо здається, що там все, а я пропускаю життя. Але я вчасно заспокоююсь і розумію, що в мене все виходить і треба просто видихнути.
Я б порадила не порівнювати себе з іншими, не слухати тих, хто думає, що знає, як правильно, помічати свої успіхи, шукати нетоксичне середовище й підтримку.
Звідки ви черпаєте натхнення? Чи відомі вам так звані муки творчості? Якщо так, то як з ними впоратися?
Натхнення я беру звідусіль: фільми, книги, музика. А от коли я шукаю ідеї, то треба робити ресьорч. Зараз працюю з міфологією, шукаю різні цікаві для мене міфи, дивлюсь, як їх зображують інші художники, як працюють з інтерпретаціями.
Зараз мені дуже хочеться працювати, але всередині пусто, ідеї закінчились, тому просто чекаю, коли це пройде. Встигла за останній місяць зіпсувати чотири полотна, але нічого хорошого не намалювала.
Натхнення часто перебуває у русі: зміна картинки, подорожі. Я люблю ходити до музеїв, спостерігати, слухати обговорення — так мені стає спокійніше, оскільки приходить усвідомлення, що все не крутиться навколо моїх проблем і що існує інше життя. Це своєрідний реконект із собою. У такі моменти я відчуваю, що хочу малювати і швидше повернутись додому,
Що найбільше сприяє творчості? Якщо говорити як про внутрішні стани, так і про зовнішні фактори.
Відчуття, що ніхто не підганяє і нічого не вимагає, але це буває вкрай рідко. Коли в тебе є цей запас свободи для творчості — це найкраще відчуття. Як би я не хотіла бути тією стереотипною «творчою особистістю», я маю оплачувати рахунки, податки, оренди.
Що найскладніше в процесі створення картини? Яка картина далася вам найскладніше?
Найскладніше — це експеримент, це додавання на полотно чогось нового. По-перше, це суперважко робити, бо ти навіть не знаєш, чи щось з того вийде і коли, а по-друге, фідбек аудиторії.
Щось нове — це виклик для людей, які тебе знають і люблять за те, яка ти вже є і що ти малюєш, часто нове сприймається ворожо.
На шляху до експериментів зупиняє страх залишитись без фінансів, оскільки це єдиний вид доходів зараз. А іншої підтримки я не маю. Тому якщо я вже і йду в експеримент, то дуже обережно і повільно. Якби я мала якусь стипендію на свої проєкти, тоді це була б геть інша розмова.
Як ви вважаєте, ваша творчість більше виражає ваші внутрішні почуття чи відображає зовнішній світ? Що ви хочете транслювати своїми роботами?
В житті я дуже приземлена, багато речей сприймаю прагматично. А от всередині я суперчутлива і моментами наївна. Мені буває дуже важко жити в нашій реальності й бачити кожного дня несправедливість.
Мої роботи — це про особисте, про внутрішнє. Я ніколи не прагнула відображати реальність, бо мені в ній некомфортно.
Чи потрібно додавати пояснення до картин, на вашу думку?
Залежить від того мистецтва, яке ви створюєте. Але я намагаюсь залишати місце для глядача, для його інтерпретацій та сприйняття, тому зазвичай не пояснюю.
Ідеальна атмосфера для творчості — це…
Внутрішнє відчуття комфорту і хороша зовнішня підготовка. Коли все лежить на своїх місцях, полотно натягнуте, ідея сформована.
Як ви оцінюєте стан сучасного українського мистецтва? Які є у ньому проблеми? І які шляхи їх вирішення можуть бути?
Однозначно ми на правильному шляху, зʼявляється багато нових митців, ініціатив, підтримки всередині комʼюніті. Але найбільша проблема, яку я бачу, — це ігнорування державою культури. Держава не зацікавлена презентувати українське мистецтво за кордоном та й загалом. Часто митці обирають шлях найменшого опору та переїздять за кордон, де для них відчинено більше дверей і є більше можливостей працювати.
Які перспективи розвитку ви бачите для сучасного українського мистецтва?
Я сподіваюсь побачити підтримку державою мистецтва, розширення міжнародної присутності в Україні задля обміну досвідом та кооперації з іншими митцями, фінансування та функціонування музеїв на хорошому міжнародному рівні.
Кого з українських митців ви можете виділити? З ким ви споріднені духом?
Мені дуже подобаються роботи Олександра Крижановського, Міри Бачкур.
Чи важлива відповідна освіта для митця, на вашу думку?
Неважлива. Буває, що освіта дає хорошу базу, але забирає багато часу в майбутньому, щоб цю базу забути й нарешті почати робити щось своє.
Як митцю-початківцю заявити про себе та почати продавати свої роботи?
Сьогодні це шлях через соціальні мережі. На початку цього досить. Далі пробувати потрапити на резиденції, подаватись на оупенколи, створити своє портфоліо, щоб вийти на трохи кращий рівень, де в полі зору з'являються куратори, галеристи і галереї, де ти перестаєш залежати від «успіху» соціальних мереж.
Минулого року мене помітили куратори Стеделек-музею в Нідерландах, і для мене це було дуже важливо. Тому що цей музей є одним із моїх найулюбленіших.
Чи пам'ятаєте ви, як уперше продали свою картину? Які це були емоції? Що ви купили на зароблені кошти?
Це була графіка, яку я продала за 600 гривень, — тоді я могла пити каву цілий тиждень, і мені здавалось, що я супербагата.
Що, на вашу думку, робить митця видатним?
Мені здається, це вирішує не митець, а обставини. Все, що може митець, — це плідно працювати, відповідально підходити до роботи та вирізнятись з-поміж інших.
Про що ви мрієте як мисткиня та як людина?
Я мрію про якісну комунікацію з галереями, про власного менеджера і куратора, а ще галериста. Про співпрацю з американськими галереями, а якщо мріяти голосно, то й з музеями. Взагалі вийти на європейський і американський ринки мистецтва — це одна із топових мрій.
Як людина, я мрію про власний простір у вигляді хати із садком і місцем під майстерню.
Чим ви любите займатися, крім малювання?
Дивитися кіно, багато якісного кіно, гуляти із собакою, подорожувати. Дуже люблю купувати квіти — вони чітко дають уявлення про плинність часу і хвилини радості. Найулюбленіші — це незабудки, то якісь особливі спогади з дитинства. Подобаються мак, ранункулюси, півонії, фрезії, обожнюю жоржини.
Зараз активно читаю й відкрила для себе фентезі. Зрозуміла, що моя сильна тривожність понизилась, коли я почала читати книги і перестала слідкувати за іншими митцями, почала жити своє власне життя, не заглядаючи на інших і не порівнюючи себе ні з ким.
Як на вашу творчість вплинула війна?
Я дуже чутлива, і відображати або ж фіксувати на полотнах війну я взагалі не можу, тому почала фіксувати речі, на які впливає війна: крихкість людини, людяність, вразливість.
Чи є картини, які були намальовані в період, коли ви відчували себе дуже щасливою, і навпаки? Як вони називаються?
Мене робить щасливою результат — коли він хороший, тоді я суперщаслива. Всі полотна починаю з однаковим настроєм, сприймаючи це як роботу, без якої просто не можу жити. Руки чухаються, і хочеться малювати.
