Art Department: Залаштунки сучасного мистецтва в діалозі з Алексою Агієнко

Що б не відбувалося в Україні та світі, українську культуру та її розвиток не зупинити. Harper's Bazaar Ukraine продовжує цикл інтерв’ю з представниками індустрії, які працюють над формуванням культурної спадщини нашої країни, закарбовуючи свої імена на власних полотнах та сторінках історії.

«Між мною і хейтом можна поставити знак “дорівнює”».

Алекса Агієнко народилася в місті Славутич на Київщині. З 4 до 15 років займалася гімнастикою, отримала звання «Майстер спорту».

У дитинстві мріяла стати архітектором, ходила до художньої школи, вивчала академічний малюнок, креслення, хотіла вступити до Харківського національного університету будівництва та архітектури, але з навчанням не склалося.

«Викладачі своєю критикою відбили бажання вивчати академічний малюнок. Я зрозуміла, що такий шлях мені не підходить. Малюнок мені приносив радість, я не хотіла, щоб мене змушували робити те, що мені не подобається»,

— розповідає Алекса.

Тато Алекси був фотографом, дідусь дуже гарно малював, переважно фігуратив.

«Мабуть, через це мені інтуїтивно подобалося займатися чимось, пов’язаним з мистецтвом. Я завжди хотіла бути художницею, але сумнівалася. Здавалося, що людина без освіти не може це робити. Наразі я розумію, що це мені навіть допомагає».

8 років тому на творчому і життєвому шляху мисткині відбувся переломний момент — Алекса почала працювати під псевдонімом fake Rothko. Це викликало шквал хейту, і справа була не тільки в картинах.

Про те, як народилася ідея з fake Rothko та що саме викликає бурю незадоволення хейтерів, про те, як вона реагує на хейт і критику, чому вважає, що це її рушій в мистецтві, про емоцію та іронію, булінг та прийняття, мрії, амбіції, страхи та яка насправді зухвала мисткиня, Алекса Агієнко поділилася з Лесею Пахариною в інтерв’ю для Harper's Bazaar Ukraine.

БЛІЦ

Ваш улюблений художник. Якщо потрібно вибрати когось одного, то нехай це буде Оскар Мурильйо.

Ваша улюблена картина. Картина Мурильйо — Manifestation, я бачила її весною у Лондоні, вона мене дуже вразила. 

Ваш улюблений напрям у мистецтві. Абстракція.

Ваш улюблений музей/галерея. Музей Пеггі Гуггенхайм у Венеції. 

Ваш улюблений фільм про мистецтво. Серіал «Абстракт».

Ваші улюблені кольори, поєднання кольорів. Темно-червоний і коричневий.

Малювання — це дар чи ремесло? Дар.

Опишіть своє мистецтво кількома словами. Емоція плюс іронія.

Якби не мистецтво, то… Я б все одно займалася мистецтвом, наприклад кіно або фотографією.

Ви інтроверт чи екстраверт? Це шкала. Я ближче до екстравертів, але наповнююся все одно наодинці.

Ваш найбільший страх. Втратити жагу до життя.

В порядку пріоритетності: самореалізація, слава чи гроші? Самореалізація, гроші, слава.

З ким із митців або відомих людей ви б хотіли зустрітися? Якщо з тих, що померли, то хотіла б познайомитися з Пеггі Гуггенхайм. Мені дуже імпонує її шлях та почуття гумору, відгукується її історія колекції під час війни.

Коли та з чого почався ваш творчий шлях? Чи пам'ятаєте ви свою першу роботу і якою була реакція інших на неї?

Я завжди малювала, ще зі школи, але не розуміла, як побудувати кар’єру художниці, щоб займатися улюбленою справою фултайм і цим заробляти. З огляду на це живопис у моєму житті був планом D.

Першу свою картину — fake Rothko я намалювала 8 років тому на замовлення свого друга-ресторатора, він був фанатом Ротко. (Марк Ротко — американський художник, провідний представник абстрактного експресіонізму, один із творців живопису колірного поля. — Прим. Ред.) Я відмовилася скопіювати його роботи, запропонувала зробити на свій лад, своєю технікою, зі своїм баченням. Він сказав: «Клас, давай!» Так і народилася ідея.

Розкажіть, будь ласка, про техніку малювання, яку ви використовуєте.

Залежить від моєї ідеї та задач. Наразі я використовую масло (воно більш фактурне), багато шарів фарби з різною щільністю для об’ємності та фактури, великі пензлі, ножі, наждачний папір, пастель.

Мені подобається андеграунд: трішки страшненьке, трішки облуплене, брудне, коряве. Подобається, коли в галереях експонується стріт-арт. Тому я використовую якісь наждачки, ножі, щось дряпаю на картинах. Я роблю те, що мені подобається, мені потрібно викликати емоцію.

Чи відбулися якісь зміни у вашому мистецтві протягом творчого шляху? Якщо так, то які? Що було їхнім рушієм, причиною?

Я — молодий художник, але навіть за короткий час бачу свій прогрес. Від достатньо плоских картин я трансформуюсь у глибину та заморочуюсь над фактурою навіть там, де її не повинно бути. Я багато думаю не тільки над формою, але і над тим, що хочу донести через сарказм та іронію у своїх картинах, — тим, що обов'язково зачепить глядача і викличе його реакцію. 

Проблема багатьох художників у тому, що кожні 5 років ти можеш вигорати, вимальовуватися, втрачати сенси. Вже сьогодні я розумію, що ще рік, і мені потрібно буде змінюватися. У кожного свій термін змін. Зараз я ще фанатію від того, що малюю, але я знаю себе, мені не подобається одноманітність — рано чи пізно я опинюся в глухому куті й захочу розвиватися, якось трансформуватися.

Скільки картин ви створили? Чи є якась певна робота або серія, яка, на вашу думку, була ключовою або дуже вагомою у вашій кар’єрі?

Я не рахувала, скільки конкретно картин я створила, бо це складно. Але є конкретні й улюблені. І гарна новина, що улюблених, із якими складно прощатися, стає дедалі більше. Для мене це добрий знак.

Зазвичай я малюю кілька картин паралельно. Нещодавно змінила свою техніку, почала працювати з маслом, воно може сохнути тиждень або й більше, тому я працюю паралельно над кількома картинами. Зараз готуюся до великої виставки, малюю масштабні роботи (2х3 м). У моїй студії на «Золотих Воротах» вміщається тільки 2-3 картини, тому я в пошуках більшого простору — на 100-150 квадратів.

Я дуже педантична людина, закохуюся в роботи, проходить час, і мої улюбленці змінюються, але є певні роботи, які з часом подобаються не менше. Я прагну еволюціонувати до стану, коли мої картини будуть мені подобатися навіть через великий проміжок часу. Бо зазвичай митці схильні себе знецінювати, відчувати, що десь вони вже виросли й старі роботи не подобаються.

Часто головний критик художників — це глядач, але я вважаю, що ти сам маєш бути ним. Весь наш арт ми робимо в першу чергу для себе.

У мене є дуже прикольний експеримент. Якось замовник оплатив мою роботу ще до того, як вона була готова. Мені було надзвичайно складно її закінчити. Мій психотерапевт пояснила мені, у чому причина. До цього весь арт я робила для себе, а в цьому випадку робота вже була оплачена, я знала покупця, все було дуже передбачувано.

До цього я не працювала художником, тому що в моїй голові це була людина, яка працює на замовлення. Я навіть уявити не могла, що можу робити те, що мені подобається, і мені за це будуть платити гроші, що саме я буду вирішувати, що буде на картині. І це був мій інсайт. Бо я ніколи не зможу працювати на замовлення.

Чи відокремлена ваша ідентичність як мисткині від вашої ідентичності як особистості?

Ні, в житті я така ж вільна і смілива, яскрава і зухвала. Мені цікаво бути помітною, саркастичною, десь навіть жорсткою. Подобаюсь я далеко не всім, і мені це підходить. Як у житті, так і в мистецтві. Я щаслива робити те, що мені подобається, і вважати це роботою.

Чи стикалися ви з критикою? Як відноситеся і реагуєте на неї? Чи впливає це на бажання продовжувати займатися улюбленою справою?

О май гад, звісно. Хейт — це мій рушій в мистецтві. Мене круто заряджає, що я когось дратую або хтось мене знецінює, щоб самому почуватися краще. Артком'юніті взагалі не дуже привітне, там новачків не чекають з обіймами та квітами, але від цього стає навіть цікавіше. Людина зазвичай не цінує те, що їй дістається без опору. Мені подобається бути бунтаркою.

Комусь не подобається моє мистецтво, комусь — як я виглядаю. Здається, якби я обрала інший стиль, то стільки хейту не було б. Але я не шкодую про свій вибір. Це мій шлях, і він такий. Я задавала собі запитання, чи займалася б я мистецтвом, якби не отримувала позитивних відгуків. І моя відповідь була «так», я б продовжувала малювати.

Це усвідомлення прийшло до мене ще до того, як я почала малювати як fake Rothko. Тобто морально я була готова до хейту, але я не знала, що він буде. Яка у мене була на нього реакція? Я подумала: «Окей, це навіть цікаво». Подібна історія насправді не нова. Є багато успішних художників, яких гнобили роками перед тим, як вони почали активно та дорого продаватися.

Публіка навколо мене розділилася на два чіткі табори. Одночасно з хейтерами з'явилися фани. Я люблю і тих і тих. Це круто, коли всім не все одно. Дуже багато артистів саме за цим женуться, мені ж це дісталося майже дарма.

Багато хейту саме особистого. У людей викликає великий дисонанс, що художниця може мати такий класний вигляд. Мені пишуть, що я модель і що я не можу бути художницею через свою зовнішність. Пишуть, що я чиясь дружина чи донька, що хтось стоїть за цим. Люди корелюють мій успіх з тим, що просто так не може бути.

В такі моменти я відчуваю, що мене знецінюють як жінку, і це спонукає йти в якийсь фемінізм. Красива жінка не може бути талановита? Ти не можеш бути сама, тобі завжди хтось має допомагати? Моє тіло — це не моя власність? Серйозно?

Я бунтую, коли хтось вказує, як я маю виглядати. Це моє тіло, я можу робити з ним все що завгодно. Мабуть, якби я була чоловіком, цього б не було. Не потрібно було б виправдовуватися перед кимось за те, який вигляд я маю.

Я не вступаю в діалог із хейтерами, бо часто це можуть бути люди, які незадоволені тим, що ти щось дозволяєш собі робити, а вони ні, що ти не побоявся десь ризикнути, піти назустріч мрії. Нормальна людина не зайде на сторінку до чужої людини й не напише ніякого бруду.

Те, що зараз відбувається, — це те, що було в дитинстві. Ти не повинен виділятися, треба бути як всі. Якщо ти будеш виділятися, тебе будуть буліти. Я була гімнасткою — яскравою, цікавою, хтось хотів мене побити, хтось зі мною дружив. Я ніколи не була непомітною. Нічого не змінилося.

Мені має бути комфортно, бо я ніколи не була непомітною. І це мій вибір: сприймати це нормально чи фокусуватися на цьому і рвати на собі волосся. Люди роблять висновки про тебе по обкладинці, по картинці, не копають —  те, що в тебе всередині, їх не цікавить.

Зараз у мене новий дзен. Я хочу знайти найгірший коментар і зробити з ним картину. І ви знаєте, знайти найгірший, щоб він був і смішний, і саркастичний, — це доволі складна робота. Поки я у пошуках. Хоча є декілька кандидатів.

Звідки ви черпаєте натхнення? Чи відомі вам так звані муки творчості? Якщо так, то як з ними впоратися?

Муки творчості з'являються, коли є дисгармонія відпочинку і праці. Треба знайти свою ідеальну формулу. Моє натхнення — близькі люди, мандрівки, прогулянки з фотоапаратом, їзда на мотоциклі, скейт, музика, час наодинці.

Я вважаю, що мені пощастило: я вмію знаходити щастя в простих речах. Часто ловлю відчуття абсолютної насолоди від шляху на байку від дому до студії, коли світить сонце і вітер в обличчя, — це мій особистий кайф.

Що найбільше сприяє творчості? Якщо говорити як про внутрішні стани, так і про зовнішні фактори.

Найбільше сприяє творчості та креативності, як не дивно, прийняття себе, своїх світлих і темних сторін. Чесний діалог із самим собою. Коли не страшно помилитися, бо помилятися — теж частина шляху. 

Що найскладніше в процесі створення картини? Яка картина далася вам найскладніше?

Таке буває, коли я від себе вимагаю забагато. Тоді я розумію, що треба робити паузу, перемикатися на щось інше та повертатися, коли знов буду готова отримувати насолоду від процесу. Процес важливіший, ніж закінчена робота, інколи я навіть сумую з цього приводу.

Як ви вважаєте, ваша творчість більше виражає ваші внутрішні почуття чи відображає зовнішній світ? Що ви хочете транслювати своїми роботами?

Моя творчість — це 100% мій внутрішній світ. Вважаю себе гіперемоційною людиною, саме тому я обрала Ротко, бо колір корелюється з настроєм. Сьогодні я можу бути темно-зеленою, а завтра — пильно-рожевою. Я різна. І мої картини теж.

Чи потрібно додавати пояснення до картин, на вашу думку?

Ні, я з тих людей, які вважають, що глядач повинен сам відчути, відгукується картина йому або ні. Неможливо подобатися кожному.

Насправді дуже часто художники не закладають у свої роботи ніяких сенсів. Але це не означає, що їхня цінність менша, бо все одно це про емоції. Коли художник малює картину, він вкладає у неї свій стан і наповнює її в такий спосіб.

Що стосується моїх написів на картинках, я ніколи не придумую їх наперед. Я можу закінчити роботу і ще місяць не знаходити напис. Мені потрібно, щоб моя емоція метчилася з ним. Колір має поєднуватися з написом і сенсом.

Ідеальна атмосфера для творчості — це…

Великий світлий ангар з вікнами, грає фанк на вінілі, яскраві роботи й достатньо місця, щоб кататися на скейті.

Я отримую насолоду від процесу. Коли картина натягнута, публікую фотографію, я нічого в цей момент не відчуваю, мені навіть трохи сумно, що я її завершила. Найбільший кайф для мене — це музика, студія і я щось там медитую.

Як ви оцінюєте стан сучасного українського мистецтва? Які є у ньому проблеми? І які шляхи їх вирішення можуть бути?

Я не арткуратор, не галерист, тому мені складно відповісти на це питання. На мій скромний погляд, у нас дуже крута спадщина, яку треба зберегти, а також пора вже починати збирати колекцію сучасних українських художників. І коли стане на часі, починати робити це державним надбанням.

Які перспективи розвитку ви бачите для сучасного українського мистецтва?

Я вважаю українських митців дуже талановитими. Всупереч війні, вони доводять свою унікальність та креативність по всьому світу. Можливо, нам не вистачає більш дружнього ком'юніті, тоді б ми взагалі були непереможними в усіх сенсах.

Серед художників багато нарцисичних особистостей, які не приймають інших. Але я вважаю, що мистецтво — це суб'єктивна річ і на кожного художника знайдеться свій покупець. Не варто турбуватися через конкуренцію. Мені пощастило знайти друзів серед художників,

Кого з українських митців ви можете виділити? З ким ви споріднені духом?

Я обожнюю Іру Максимову, Ольгу Штейн та її кераміку.

Чи важлива відповідна освіта для митця, на вашу думку?

Зараз, напевно, ні. Я вважаю, що в сучасному світі вже немає поняття «професійний художник». Межі стали дуже розмитими, і важко оцінити рівень освіти чи професіоналізму. Я все ще по-дитячому мрію про школу мистецтва в Нью-Йорку, але думаю, що буде правильно це зробити всередині своєї кар'єри.

Не так давно я узнала, що Річі Кальвер закінчив Королівську академію мистецтв у Лондоні. Він зробив це не на початку шляху, а вже здобувши визнання. Він був андеграундним художником, його хейтили роками, він жив роками у злиднях, і ось в дорослому віці він закінчує такий заклад. Я вважаю, це дуже круто. Мені це імпонує.

Окремо зауважу, що проблема нашої освіти в тому, що тебе намагаються затиснути в якісь рамки. На мою думку, освіта повинна допомагати розвивати твої сильні сторони.

Як митцю-початківцю заявити про себе та почати продавати свої роботи?

Перш за все це впевненість у собі, в тому, що ти робиш, бо тільки ти вирішуєш, скільки ти коштуєш. Якщо ти невпевнений в собі, у своєму мистецтві, тебе ніхто не купить.

В мене був цікавий експеримент. Я почала дуже гарно продаватися, а потім була просадка на декілька місяців, і в мене був вибір — знизити ціну або перечекати. Я вирішила знизити. Як результат, мені було дуже складно закінчити ці роботи, я нібито йшла з собою на компроміс. Якщо ти вже вийшов на якийсь рівень, то май хоробрість іти до кінця, знижувати планку не варто.

Саме віра в себе мені дуже допомогла: я витрачала останні кошти на матеріали. Завжди купувала тільки якісні матеріали — це для мене було і є принциповим, я вірю у свій продукт, в те, що я створюю, вкладаюсь не тільки фінансово, а й енергетично. І це постійний процес, ти постійно вкладаєшся в себе. Нема такого, що ти зараз продаси й заживеш.

Крім цього, нам дуже пощастило, бо доступність і можливості соціальних мереж та онлайн-комунікації безмежні. Головне — робити якісний продукт та приділяти увагу якості контенту, який ти створюєш. І, звісно ж, ідейність.

Чи пам'ятаєте ви, як уперше продали свою картину? Які це були емоції? Що ви купили на зароблені кошти?

Так, я не дуже розуміла цінності своєї роботи, але це було поряд із невпевненістю у собі. 8 років назад ментально я не була готова до критики та до оцінювання себе як професіонала. За 4 картини замовник заплатив стільки, скільки він вважав за потрібне.

Це був дуже крутий урок для мене, який змінив моє життя. Раніше мені було важливо, що про мене думають люди, мені хотілося подобатися всім, але зараз мені все одно, подобаюся я чи ні. Зараз я оцінюю себе по-іншому. Всьому свій час.

Що, на вашу думку, робить митця великим, видатним?

Час. Хто може сказати, чи ти видатний зараз? У всіх шлях може бути різний. Хтось вистрілює за рік, а комусь потрібно і 20, і 30 років.

Про що ви мрієте як мисткиня та як людина?

Як людина я мрію про мир у моїй країні та про сім'ю. Як художниця мрію стати дійсно крутим професіоналом, вирости, пірнути в глибину. Коли прийде час, трансформувати своє мистецтво.  

Чим ви любите займатися, крім малювання?

Мені здається, я непогано фотографую. Це моя медитація, можу просто гуляти та знімати перехожих, це мене заряджає та надихає. Також маю найкращого друга — це мій «Харлей». Він мені підіймає настрій в будь-який момент життя, крім зими. Це велика частина мого бунтарства.

Як на вашу творчість вплинула війна?

Війна підштовхнула мене почати займатися мистецтвом фултайм. Прийшло розуміння, що ліпшого часу не буде. Життя розділилось на «до» і «після».

Була дуже щасливою, коли повернулася додому в Київ після блукань Європою. Ніби саме життя допомагало: я відчувала, що я в правильному місці, що рухаюся у правильному напрямку. Це рішення кардинально змінило моє життя.

Чи є картина, яка була намальована в період, коли ви відчували себе дуже щасливою, і навпаки? Як вона називається?

В мене всі роботи — це про настрій, бо я дуже емоційна людина. Я навіть колірну гаму обираю залежно від внутрішнього стану. Але є цікавість: на сеансі у психотерапевта виявила, що без настрою або в стані роздратованості до картин краще не підходити, бо їх можна тільки зіпсувати.

Минулого літа в мене було щось схоже на депресію, я не хотіла малювати. Тоді я дала собі час, аби зарядитися, побути на самоті, подумати, відпочити, потім знову повернутися. Ти не повинен себе змушувати, ти маєш бути в ресурсі, бути задоволеним.

Зараз всі мої сесії з терапевтом про те, як підтримувати себе, як допомагати собі. Мистецтво — це енергія, і що ти туди вклав, те й отримав. 

---