Казка починається ще до появи першого образу. Тизерний фільм, створений командою Матьє Популюса, відкриває показ історією про хлопчика, який кидає зелену квасолину. Вона проростає крізь дах, поступово перетворюючи простір на фантастичний сад, а на її верхівці з’являється подвійне «С» Chanel. Історія неминуче викликає асоціації з казкою «Джек і бобове зернятко», однак її роль виходить далеко за межі літературної алюзії. Вона стає прологом до світу, який Матьє Блазі вибудовує в самій колекції.
І далі ця казка вже не розповідається — вона набуває форми haute couture.



Органічні мотиви пронизують майже кожен рівень колекції. Солома перетворюється на матеріал для кутюрного жакета, квіти виходять за межі декоративності, а пір’я, листя й рослинні фактури формують цілісний природний ландшафт. Навіть аксесуари підпорядковуються цій логіці: ручки сумок нагадують вуса виноградної лози — тонкі пагони, якими рослина чіпляється за опору й продовжує рости; а підбори прикрашені молодими стручками та виткими вусиками гороху.
Саме ця увага до природних форм стає одним із головних художніх принципів колекції. Блазі не відмовляється від кодів Chanel — бездоганного крою, твіду, складної вишивки, вечірніх пальт і впізнаваних силуетів. Водночас він уникає буквального цитування спадщини Дому. Знайомі елементи існують у новому контексті, де природа перестає бути фоном і стає повноправною частиною модної оповіді.
Особливо цікаво, що ця органічність не суперечить високому ремеслу. Навпаки, саме кутюр надає природним формам архітектурної чіткості. Рослинні мотиви не виглядають випадковими декоративними деталями — вони впливають на пластику образів, взаємодію матеріалів і навіть конструкцію аксесуарів.





Саме тому тизер не варто сприймати як окремий епізод. Він задає спосіб читання всієї колекції. Якщо його фіналом стає логотип Chanel, що виростає на верхівці зеленої квасолини, то в самій колекції ця ідея продовжується вже мовою haute couture. Органічне поступово проникає в силуети, матеріали й деталі, перетворюючись на повноцінну художню систему.
Тут природа не прикрашає моду — вона стає її конструкцією. І саме в цьому, здається, полягає одна з найцікавіших особливостей нової роботи Матьє Блазі: він не пропонує готових відповідей і не зводить колекцію до одного символу чи однієї історії. Натомість створює простір для культурних асоціацій, де казка стає не сюжетом, а способом говорити про моду, ремесло й силу уяви.








