Історія моди зберігає безліч імен геніальних та самобутніх дизайнерів, чия праця багато в чому сформувала сучасне поняття краси та моди. Хтось із них був чудовим комерсантом, як-от Жанна Ланвен, а хтось — незаперечним генієм, як Крістобаль Баленсіага. Однак серед тисяч цих історій, все ж є одна, що заворожує та надихає. Жінка, яка змінила сам світоустрій моди та прирівняла мистецтво кутюр'є до мистецтва образотворчого. Її геній став, мабуть, найяскравішим та найексцентричнішим феноменом у моді ХХ століття.
Її не схожі ні на що шедеври: прикраси зі справжніх жуків, капелюшки у вигляді ріжка морозива чи туфлі, сумка у вигляді губ, рукавички з манікюром, та багато інших, кардинально змінили саме поняття моди. Її спадщина настільки постійно так чи інакше спливає у творчості десятків сучасних дизайнерів: газетний принт Джона Гальяно або гіперболізовані блискавки напоказ у Тома Форда. Королева шокуючого рожевого, перша жінка-кутюр'є на обкладинці журналу Time і звичайно ж заклята «подруга» Габріель Шанель! Усе це вона — нестримна Ельза Скіапареллі!
Сьогодні бренд Schiaparelli презентує колекцію осінь-зима — 2024/25, тож вважаємо це чудовою нагодою послухати історію Модного дому та самої Ельзи Скіапареллі від стиліста і fashion-колумніста Єгора Воронкіна.
Ельза Скіапареллі народилася у 1890 році у Римі, в багатій та знатній родині спадкових аристократів. Її рід бере початок від славнозвісних Медичі, а більшість родичів — знані вчені та історики, що займалися вивченням Середньовіччя, Єгипту та Сходу. Батько Ельзи обіймав посаду декана в Римському університеті, дядько — був відомим астрономом, який відкрив Марсіанські канали, а двоюрідний дядько — прославленим єгиптологом, який виявив могилу Нефертарі. Ельза жила в неймовірному палаццо XVIII століття у самісінькому серці багатого римського району, і з самого дитинства знала, що таке розкіш, розбиралася в регламенті та етикеті, а також знала все про дрес-код вищого суспільства.
Ще зі школи, вона почала старанно вивчати мови та науки, займалася живописом та скульптурою, захоплювалася поезією античних часів. Батьки дали їй блискучу освіту, проте ніколи не розділяли її погляди, нерозсудливість та епатаж. Все дитинство та юність Ельза безуспішно добивалася батьківської ласки та схвалення, проте все це було марно.
Усі жінки в сім'ї Скіапареллі були надзвичайно красивими, усі, крім Ельзи. Дівчинку змушували носити довгі сукні та високі старомодні зачіски, аби приховати недосконалості в її зовнішності. Пізніше у своїх «Дванадцяти заповідях для жінок» вона написала:
«Двадцять відсотків жінок страждають від комплексу неповноцінності, решта вісімдесят — від своїх ілюзій».
Одного разу, наслухавшись розмов садівника про красу квітів, Ельза вкрала в нього насіння троянд і засипала їх собі в ніс та до рота, а потім сіла чекати, коли з'являться перші паростки. Однак за кілька хвилин дівчинка почала задихатися і втрачати свідомість, такою її знайшли нажахані мати й гувернантка. Цей досвід назавжди відбив у Скіапареллі бажання змінювати зовнішність. Вона полишила спроби подобатися іншим і зосередитися на навчанні та самопізнанні.
Ельза була незвичайною дитиною. Вона мала яскравий та незалежний характер, а її тяга до всього нового, до протесту проти загальної думки принесли чимало проблем її консервативній родині. Якось у момент громадських заворушень у Римі Ельза відбилася від свого класу під час екскурсії, і цілий день блукала по місту, примикаючи то до однієї, то до іншої групи протестувальників, і лише надвечір, коли зголодніла, вирішила повернутись додому. Дівчинка спіймала екіпаж та наказала кучеру їхати до палацу Корсіні, біля дверей якого зіткнулася зі своїм батьком, що в розпачі благав поліцію ретельніше шукати безвісти зниклу дочку. Ельза ж пихато пройшла повз нього до будинку, кинувши на ходу: «Тату, заплати за екіпаж!».
У юному віці майбутня дизайнерка опублікувала збірку поезій «Аретуса», засновану на давньогрецькому міфі про полювання. У віршах описувалися сцени сексу та содомії, що для набожної родини Ельзи стало справжнім шоком. Батьки вирішили відправити доньку на «перевиховання» до монастирської школи-інтернату у Швейцарії, але місцеві суворі порядки не сподобалися Ельзі, вона ображала черниць, відмовилася виконувати їхні завдання, а незабаром й взагалі оголосила голодування. Так тривало кілька днів, поки під час вечірньої служби вона не втратила свідомість та не впала розбивши собі голову. Батькам нічого не залишалося як забрати доньку додому.
Наступною ефектною витівкою Ельзи стала її перша авторська сукня. Родину Скіапареллі запросили на бал до знаменитого паризького скульптора мадам Енро. Це був перший великий бал у житті Ельзи, і вона хотіла по-справжньому сяяти на ньому, проте ті сукні, що підготували її батьки, їй зовсім не сподобалися. Тоді дівчина рушила у найближчий магазин тканин і купила чотири метри найдорожчого темно-синього крепдешину та декілька метрів помаранчевого шовку. З синьої тканини за допомогою шпильок вона сконструювала на собі щось подібне до африканських тунік, пропустивши вільний кінець тканини між ногами та закинувши його за спину. З помаранчевої — зробила тюрбан і пояс. Поява юної Скіапареллі викликала на балу загальний інтерес та суцільне обговорення. Щоправда, невдовзі їй довелося швидко залишити зал, адже костюм почав розповзатися буквально на очах. Суворі батьки не оцінили витівку доньки, і на кілька місяців посадили її під домашній арешт.
Щойно Ельзі виповнилося 23 роки та подруга запропонувала їй разом переїхати до Лондона, аби навчати дітей італійської, вона відразу ж погодилася та залишила Рим. Однією з причин такої «втечі» було бажання уникнути шлюбу з багатим, але нудним нареченим, що був значно старшим за неї, проте водив близьку дружбу з її батьками.
Маючи давню пристрасть до містики та окультизму, Ельза почала відвідувати у вільний час лекції з теософії та окультних наук, які читав популярний та харизматичний лектор Віллем де Вендт. Красивий і статний, він вмів підкорювати жіночі серця та слив неабияким бабієм. Проте це не зупинило Ельзу, і наступного дня після знайомства вони оголосили про свої заручини. Дізнавшись цю звістку, батьки Ельзи були шоковані та одразу ж виїхали до Лондона, щоб зупинити доньку, проте спізнились, і за декілька днів після заручин, Віллем та Ельза одружилися.
Їй було 23 роки, йому — 30. Він стверджував, що має екстрасенсорні здібності, але насправді був звичайним шахраєм. Саме за це, одного дня, його депортували з Англії, засудивши за ворожіння. Пара вирушила до Франції, два роки провела в Ніцці, а у 1916-му на борту теплохода Chicago вирушила шукати щастя до берегів Америки. Під час подорожі Ельза познайомилася з дружиною художника-дадаїста Франсіса Пікабіа — Габріель, цю дружбу жінки пронесли крізь все своє життя.
У Нью-Йорку завдяки Габріель Ельза опинилася в Грінвіч-Віллідж, осередку інтелектуальної еліти міста, де одразу ж стала своєю серед місцевих художників-сюрреалістів. Саме там народилася любов дизайнерки до абстракції та експериментів з формами.
Однак в Америці де Вендт завів роман з танцівницею Айседорою Дункан і полишив Ельзу при надії на останніх місяцях терміну. Вона подала на розлучення, і їхня донька Марія Луїза Івонн Рада (Гого) народилася вже без батька.
Наступні кілька років були важкими для Ельзи.
«Бідність змусила мене працювати»,
— писала вона, пояснюючи, своє рішення повернутися у 1922 році до Парижа.
Вона виживала за рахунок випадкових заробіток, знімала крихітний номер у дешевому готелі та купляла одяг на місцевих барахолках. У віці двох років Гого поставили діагноз дитячий церебральний параліч. Ельза в жаху кинулася на пошуки найкращих лікарів, питання грошей стало ще гострішим. Просити у родини їй не дозволяла гордість, тому Ельза бралася за будь-яку роботу, і працювала у дві, а то й три зміни, лишаючи доньку на покоївок.
Коли стан Івонн почав трохи покращуватися, лікарі порадили направити дівчинку до спеціалізованого пансіонату в Лозанну, що у Швейцарії. На зароблені кошти Ельза поселила там доньку, а сама повернулася до Парижа. Тоді вона влаштувалася працювати екскурсоводом і навіть подумати не могла, що ця робота дасть їй найкращу ідею у житті, і як наслідок, змінить його докорінно.
Річ у тім, що основними її клієнтами були дружини багатих американців. Насправді екскурсії цих жінок зовсім цікавили — вони прагнули потрапити до іменитих французьких магазинів на шопінг. Ельзу, як людину, що виросла в істинно інтелігентному суспільстві, спочатку дуже обурював цей факт, проте пізніше вона почала мати з того зиск, заводячи клієнток у магазини, що платили їй «відкати».
Після першого невдалого сімейного досвіду Скіапареллі більше не виходила заміж та обмежувалась лише романами й короткочасними інтрижками.
«Чоловіки захоплюються сильними жінками, — казала вона. — Але вони їх не люблять. Є серед нас ті, кому вдалося поєднувати силу і ніжність. Проте більшості довелося досягати успіху поодинці, свідомо відмовившись від особистого щастя».
У 1926 році Ельза познайомилася з модельєром Полем Пуаре, і між ними зав'язалася дружба. Як свідчить легенда, одного разу після своєї шопінг-екскурсій, Ельза зайшла до Дому мод Пуаре та почала захопливо роздивлятися та розхвалювати продавцям сукні, що їй сподобалися. Сам же Пуаре стояв у цей час у сусідній кімнаті. Коли Ельза закінчила і вже збиралась піти, він вийшов і виніс їй у подарунок розкішну вишиту накидку. Вони провели майже весь день разом, обговорюючи одяг, мистецтво, історію та поганий смак американців, тоді ж, Ельза показала йому і свої ескізи, про які він, до речі, дуже добре відгукнувся.
Після цього, Скіап (як її люблячи, але, перш за все, для зручності вимови називали французи) почали запрошувати на розкішні бали в особняку Пуаре, а сам маестро вважав, що багато з його речей може носити лише ця харизматична італійка. Уже за рік, у 1927 році, на одному з таких вечорів, Ельза шокувала весь модний світ Парижа, представивши в'язаний светр-обманку, що на той момент стало просто революційним винаходом. А все почалось суто випадково.
Одного разу Ельза побачила на своїй знайомій дуже цікавий светр, звʼязаний гладдю з візерунком у вигляді білого горошку. Подруга розповіла, що його зв'язала приїжджа вірменка, яка мешкала неподалік від будинку Ельзи. Наступного дня Скіапареллі рушила до неї в гості та замовила першу річ за своїм власним ескізом — светр-обманку Cravat.
До Ельзи відразу ж посипалися замовлення від відвідувачів того самого вечора, а трохи згодом, в неї зʼявився і перший оптовий клієнт — магазин спортивного одягу Strauss. З того дня Ельза Скіапареллі стала новим модним дизайнером, а вірменські дівчата отримали постійну роботу та власну трикотажну фабрику.
За кілька місяців Ельза відкрила власне модне ательє. Воно розташовувалося у будинку по сусідству та мало лише три кімнати. Проте на його вивісці вже красувалося «Одяг для спорту від Ельзи Скіапареллі».
Стрімкий розвиток ткацьких технологій спонукав Ельзу працювати з новими матеріалами. Для своїх колекцій вона однією з перших почала використовувати нові синтетичні тканини: віскозу, ацетатний шовк та пластик. Наприклад, вона стала першою, хто запропонувала носити прозорі пластикові дощовики. Звичайно, крім естетичних аспектів, Скіапареллі також цікавив і практичний бік цих матеріалів, адже спортивний одяг має насамперед бути зручним. Згодом уся ця сировина перекочувала й до вечірніх виробів.
Свою першу самостійну колекцію трикотажного одягу Ельза присвятила Африці. До неї увійшли трикотажні светри та сукні-обманки, горло та рукавах яких прикрашали вʼязані форми, подібні до африканських намиста і браслетів.
Наступним джерелом натхнення для Скіапареллі стали татуювання матросів. Вбрання, розмальовані зміями, якорями, русалками та серцями на той день були неймовірним нововведенням. До речі, саме в цій колекції було вперше використано принт під назвою «риб'ячий хребет», що згодом ще не раз зʼявлявся у творчості Ельзи.
Ще одним винаходом дизайнерки став стиль «пілот», натхненний першим перельотом через Атлантичний океан у 1927 році пілотом Чарльзом Ліндбергом.
Широкий кругозір Ельзи та прагнення вивчати нове ставали рушійною силою більшості її винаходів. Наприклад, вона вигадала спідницю-шорти, адже самі по собі шорти були куди зручніше у повсякденному житті, проте суспільство не приймало з боку жінок таких зухвальств. У 1931-му році титулована іспанська тенісистка Лілі де Альварез вийшла на корт у білій шовковій спідниці-шортах від Скіапареллі, чим спровокувала небачений скандал, але й стала одним з символів фемінізму на довгі років.
Чашки з ефектом підтримки у ліфі купальника, що стали справжньою сенсацією, — теж ідея Ельзи. Вона не боялась говорити і робити те, про що більшість навіть боялася думати.
З появою застібки-блискавки Скіапареллі швидко оцінила її можливості та стала активно використовувати у вбраннях своєї марки. До цього блискавки використовували лише як деталь військового костюма чи застібки у сумках, та виключно з практичною метою. Ельза ж вирішила, що це ще й гарна деталь, а тому покривала її золотом та выносила напоказ.
Проте робота зі спортивним одягом незабаром набридла Скіапареллі, і вона зосередилася на вечірніх та повсякденних образах.
У буржуазному Парижі 1930-х панували художники нових напрямів — дадаїсти та сюрреалісти, які шукали нові підходи до створення мистецтва. Спільна цікавість до спіритизму та потойбічних явищ, швидко звела Ельзу з арт-богемою французької столиці, серед яких були Ман Реє, Марсель Дюшан, Жан Кокто, і звичайно ж, Сальвадор Далі.
З великим іспанським художником Ельза познайомилася на прем'єрі фільму «Андалузький пес». Існує легенда, за якою Сальвадор побачив Ельзу в холі кінотеатру в одній з її екстравагантних суконь і крикнув: «Мадмуазель, ви одягаєтеся так, як я малюю», на що Ельза обернувшись відповіла: «Ні месьє, це ви малюєте так, як я одягаюсь». З тієї миті завязалась дружба між двома геніями свого часу. Дует Скіапареллі та Далі став першою колаборацією дизайнера одягу та художника в історії моди. Сальвадор Далі намалював для Скіап безліч ескізів, за якими вона створила серію епатажних вбрань, аксесуарів і прикрас. Спеціально для неї він створив сумку-телефон, а її салон прикрашало ще одне його легендарне творіння — знаменитий диван у формі губ актриси Мей Вест.
Від художників Ельза Скіапареллі брала підхід до моди як до мистецтва. Вона прагла не просто створювати красивий одяг, а ще й закладати у нього красивий зміст. У середині 30-х років дизайнерка була на вершині популярності. Усі журнали стежили за її новими образами, а її колекції розбирали зі швидкістю світла.
Лінійка «Зупинись, дивись і слухай», що вийшла в ті часи, підкорила серця всієї світської громадськості. Тут були ґудзики у формі луїдору, екстравагантно розшиті сарі та вечірні сукні у вигляді дощовиків. Тоді ж Ельза розробила й перші костюми для жінок чоловічого крою. З широкими плечима та високою талією, що згодом носила Марлен Дітріх і багато інших зірок Голлівуда.
Також саме Скіап увела в моду підплічники, щоб ще сильніше підкреслити лінію талії. Ця ідея настільки сподобалась Джоан Кроуфорд, що та одразу ж переробила весь свій гардероб в ательє у Ельзи. А в пошуках засобу для формування гарних грудей у своїх клієнток Ельза стала підкладати за корсаж носові хусточки, згорнуті панчохи і шматочки тканини, поки зрештою не вигадала спеціальні подушечки, що моделювали форму грудей.
Також Ельза винайшла спідницю-брюки, представила стилізовані арабські шаровари, вишиті сорочки, загорнуті готові чалми, рукавички з імітацією червоного манікюру і багато іншого, а її «шокуючий рожевий» став фірмовим кольором модного будинку Schiaparelli, та найвпізнаванішим кольором того часу.
Мандруючи Скандинавією, Ельза побачила капелюхи з газет, якими продавці риби прикривали свої голови від сонця. Їй настільки сподобалась ця ідея, що вона зібрала усі газетні вирізки зі згадкою свого імені та замовила блискучий шовк з принтом з цих газет. Капсульна колекція «шокуючих новин» одразу ж стала культовою у тогочасному модному світі. До неї увійшли сукні, блузи, брюки і, звісно, капелюшки, по формі подібні до тих самих, що вона бачила.
У біжутерії, створеній Ельзою, також відображався її неповторний стиль. Вироби з колекції «Кавуни» — кольє, браслети та кліпси з незвичайними кристалами, що переливалися різними відтінками, стали найбажанішими прикрасами усього Парижа. Та й досі колекціонери з усього світу полюють за ними на аукціонах.
Досягнувши успіху та заробивши неабиякий капітал, Ельза купила будинок на Вандомській площі та відкрила власний модний бутик. До речі, ідея бутиків, де б висів готовий одяг, теж належить Скіапареллі. Вона стала новатором у сфері маркетингу, запропонувавши жінкам купувати вже готове вбрання в магазині, а не замовляти та чекати його пошиття.
Презентації її колекцій на той час були незвичними та зухвалими. Ельза друкувала прес-релізи на тканині та влаштовувала вражаючі театралізовані шоу. Худорляві, високі моделі ходили подіумом, демонструючи оголені груди під прозорими тканинами. І якщо сьогодні для нас це є абсолютно буденне явище, то в ті часи, коли моральні засади та уявлення про ідеал краси та способи демонструвати одяг були зовсім іншими, — це було на межі громадянської пристойності.
Ельза Скіапареллі була одією з небагатьох дизайнерів, які возили свої колекції за кордон. У Німеччині вона проводила покази колекцій «Язичницька», «Музичні інструменти» та «Метелики». І хоча особливого комерційного успіху вони там не мали, імʼя Скіапареллі стало ще більш авторитетним.
Найвідомішою ж, та найбажанішою колекцією Ельзи була «Цирк». Відвідавши одного разу американський цирк Barnum, Скіапареллі так надихнулася його фарбами, що вирішила неодмінно перенести їх на свої вбрання. Слони, клоуни, повітряні кулі — так були прикрашені нові моделі Schiaparelli. Ґудзики були зроблені у вигляді гімнастів на трапеціях, рукавички — у вигляді гетр, а капелюхи нагадували перевернутий ріжок морозива. Павільйон для показу оформив відомий дизайнер Жан Мішель Франк. Це було не просто дефіле у модному одязі — а справжнє шоу з акробатами та жонглерами, які йшли подіумом разом з моделями, під куполом залу, літали повітряні гімнасти.
Victoria and Albert Museum
Серед клієнтів Скіапареллі були Марлен Дітріх, Гарі Купер, Грета Гарбо, Мішель Морган, Джоан Кроуфорд і багато інших акторів, які створювали свій імідж саме у бутіках Ельзи. А Кетрін Гепберн одного разу сказала, що без Ельзи Скіапареллі та її неймовірного одягу її кар'єра в Голівуді ніколи б не пішла вгору. Дизайнерка одягала перших жінок-авіаторок Емі Джонсон та Амелію Ірхарт — у 1936 році всі газети світу опублікували фотографії, на яких Джонсон та Ірхарт позували в костюмах від Schiaparelli.
Марлен Дітріх у вбранні від Ельзи Скіапареллі
Але найкращу рекламу зробила для Дому секс-символ 30-х років Мей Вест. Кіноакторка була настільки екстравагантна та зухвала, що ідеально підходила для вбрання Ельзи. Водночас Вест вирізнялася гострим розумом, здатним по-справжньому оцінити глибокі підтексти суконь Schiaparelli. Мей користувалася послугами Ельзи настільки часто, що акторці навіть довелось зробити гіпсовий зліпок, що повторював її постать у позі Венери Мілоської, аби постійно не ходити в бутик на примірки. Цей же зліпок надихнув Скіапареллі на створення флакона для її першого парфума. Аромат під назвою Shoking дизайнерка присвятила Мей Вест. Після цього парфумерного дебюту всі наступні її аромати починалися з літери «S», а флакони мали незвичайні форми.
Останню довоєнну колекцію Ельза присвятила своєму дядькові, назвавши її «Астрологія». Пальто з осінньо-зимової лінійки було прикрашено принтами знаків зодіаку та різних небесних тіл. Уся вишивка була зроблена відомою компанією «Лесаж» та створювалася вручну із золотої та срібної парчі.
Початок Другої світової війни Ельза зустріла в Парижі. Вона брала участь в акціях Армії порятунку, а її дочка Івонн разом з подругою, датською принцесою Амелією-Олександриною — водила вантажівку з причепом, одну з тих, якими замінили автобусне сполучення між Парижем та передмістям. Однак за кілька місяців, не в змозі бачити окупований Париж та колаборантів дизайнерка разом з Гого залишили Францію та вирушили до Америки. При цьому магазин і ательє на Вандомській площі Ельза вирішила не закривати і дати можливість своїм співробітникам заробляти на шматок хліб.
Творчість Скіапареллі відгукнулася на війну випуском практичного і водночас дуже концептуального одягу. Речі з лінії «Плати готівкою та винось» були оздоблені величезними кишенями, що в умовах війни було особливо практичною, адже сумки було легко забути чи втратити в метушні під час нальоту. Костюми стали подібними до військової форми: високі плечі та підняті груди підкреслювали тонку талію, а конструкція речей демонструвала чіткість деталей і швів.
Ще одним витвором Скіапареллі став випуск іронічних косинок із пунктами закону про режим економії: «Понеділок: без м'яса. Вівторок: без алкоголю. Середа: без олії. Четвер: без риби. П'ятниця: без м’яса».
У Нью-Йорку, Ельза швидко освоїлася та бралася практично за будь-яку роботу, аби допомогти своїй країні: вона влаштовувала та курувала виставки французького мистецтва, випускала календарі, а виручені гроші передавала на допомогу для дітей біженців. Якоїсь миті вона зрозуміла, що здатна на більше, і з всесвітньо визнаної «королеви мод» стала медсестрою. Після курсів військової медичної підготовки її розподілили до найстрашнішої лікарні Нью-Йорка: туди потрапляли люди з вулиць, алкоголіки, зневірені самогубці та військові з посттравматичним синдромом.
Спершу до обов'язків Ельзи входило виносити судна та мити підлогу, проте з часом її підвищили до операційної медсестри.
З наближенням закінчення війни Скіап зрозуміла, що більше не могла жити у розлуці зі справою свого життя. Тоді вона вирушила назад до Парижа — через Іспанію, Португалію та цілу низку прикордонних окупованих зон. Ельза везла коробки, доверху заповнені ліками та вітамінами для французьких дітей. Діставшись Парижа, вона з полегшенням дізналася, що всі її співробітники живі та цілі. У будинку на Вандомській площі під час окупації квартирували німці, проте вірна прислуга Ельзи приховала її особисті речі. Однієї ночі швейцар і розпорядник ательє обережно зібрали їх у коробку та закопали у внутрішньому саду.
Згодом в одному з ящиків свого робочого столу дизайнерка знайшла безліч візитівок людей, які відвідували німецькі прийоми в її будинку, багатьох з них вона знала особисто. З того дня ніхто з них більше не переступив поріг її дому. Ельза не прощала людям колабораціонізм — на відміну від своєї «заклятої» подруги Коко Шанель.
Ніхто достовірно не знає, з чого почалося протистояння двох легендарних жінок, які змінили моду XX століття, проте, як це часто буває — чужий успіх вибачити складно. Практичність проти розкоші. Ремесло проти мистецтва. Чорний проти рожевого. За історією ворожнечі Скіапареллі та Шанель, стежив увесь світський світ того часу.
Тріумфальна поява Ельзи затьмарила успіх мадемуазель Коко, авторитет якої на той час був незаперечним. За кілька років своєї кар'єри Скіапареллі зуміла переманити більшу частину клієнтів Дому Chanel та запропонувати їм не «робочу робу», а вбрання, гідні виставок у музеях.
Габріель зневажала Ельзу насамперед за те, що та не вміла шити, але називала себе модельєркою. Що було чистою правдою, адже Скіапареллі сама не виготовляла свої вбрання, а просто драпірувала тканину на манекені, або ж одразу на тілі моделі. Для Шанель гучний успіх нової дизайнерки став образою. Коко називала Ельзу «ця італійська художниця, яка робить одяг». Скіапареллі теж ставилася до Коко досить прохолодно, вважаючи її смак надто простим і відгукуючись про неї: «Нудна міщанка». У жінок були протилежні погляди на дизайн одягу. Шанель вважала його ремеслом, а Скіапареллі — мистецтвом. Проте кожна з них привнесла новий погляд на жіночу моду.
За однією з легенда про зародження їхнього конфлікту, якось Шанель запросила Скіапареллі додому на свій день народження. Ельза прийшла в чорній оксамитовій сукні, а Коко, ніби-то забувши, посадила її на щойно пофарбований білою фарбою стілець. Звичайно ж сукня була зіпсована. Однак варто віддати належне самоіронії Ельзи, побачивши це, вона сказала Коко: «Дякую за ідею для мого нового костюма».
У 1932 році видання Harper's Bazaar написало, що Скіапареллі «надає своєму одягу сутність сучасної архітектури, сучасної думки та сучасного руху». Хлопчачий же стиль Шанель уже не так цікавив публіку, як витівки Скіапареллі. Мадмуазель усіляко намагалася повернути свою репутацію. Подібно до Скіап, вона вирішила співпрацювати з Жаном Кокто, і створила костюми для театральної п'єси «Цар Едіп». Однак її робота викликала лише потурання та глузування серед преси та театральних критиків: «Закутані в бинти актори виглядають як ходячи мумії або жертви якоїсь жахливої аварії».
У 1931 році Шанель познайомилася зі знаменитим продюсером Семюелем Голдвіном, який запропонував їй величезний гонорар за те, щоб вона створила костюми для декількох його нових фільмів. У Голлівуді Коко встигла попрацювати над парою картин та потоваришувати з Гретою Гарбо та Марлен Дітріх. Проте зрештою її естетика та вбрання не сподобалися місцевій публіці — їй сказали, що сукні недостатньо цікаві. Тоді Шанель поїхала з Голлівуду, назвавши його «столицею несмаку». При цьому вбрання від Ельзи припали до смаку голлівудським зіркам та продюсерам. Вона успішно працювала над кількома фільмами, а Гарбо та Дітріх із клієнток будинку Шанель стали шанувальниками творчості Ельзи.
Останньою краплею для Коко стала публікація Ельзи Скіапареллі на обкладинці журнала Times. Королева «шокуючого рожевого» була першою жінкою-кутюр'є, чия фотографія у 1934 році з'явилася на обкладинці легендарного журналу. У статті Ельзу назвали «генієм», а її сукні — найбажанішими сукнями часу, тоді як Модний дім Chanel потрапив до другого ешелону моди.
Того ж року сталася подія, яка назавжди зробила Скіап і Шанель ворогами. Подейкують, що сталася вона на одному з останніх великих костюмованих балів перед початком Другої світової. Ельза прийшла туди в сюрреалістичному костюмі живого дерева, а Габріель — в одній зі своїх лаконічних чорних суконь. У той вечір всі погляди та компліменти були адресовані Скіап. Шанель покликала Ельзу на танець, та погодилася, і відбулося непередбачуване: Ельза раптово впала на канделябр зі свічками, і її костюм спалахнув. Гості кинулися на допомогу, поливаючи Скіапареллі зі своїх келихів, аби загасити вогонь. Коко ж стояла осторонь і стверджувала, що все сталося суто випадково.
У період війни жінки пішли різними шляхами: Ельза Скіапареллі зі Сполучених Штатів намагалася добути будь-яку допомогу для французів і навчалася як помічниця медсестри Червоного Хреста, а от Шанель не покинула Францію і закрутила роман із німецьким генералом, ставши згодом нацистською агенткою, яка стежила за партизанським рухом у Парижі.
З того часу Ельза і Коко більше не зустрічалися на світських раутах. Після війни Шенель з ганьбою пішла в затворництво через громадський осуд її зв'язків з нацистами, а Ельза пробувала відродити колишній блиск свого «дитя», закопченого порохом війни.
У повоєнні роки в Домі Schiaparelli стажувався і працював П'єр Карден, а після нього — Юбер де Жіванші — один із головних шанувальників таланту Ельзи.
У 1949 році фотографія Ельзи Скіапареллі з'явилася на обкладинці журналу Newsweek з відвертою статтею про життя в еміграції та роботу на благо країни. Проте сама Ельза вже знала: її слава — у минулому. У своїх мемуарах дизайнерка зізнавалася, що після війни так і не змогла «зловити хвилю». Вона не розуміла розкішної химерності стилю new look, вигаданого Крістіаном Діором.
Перші повоєнні сукні Скіап були елегантними та практичними. Ельза продумала практичний жіночій гардероб до дрібниць: шість суконь, три капелюшки, двостороннє пальто — все це можна було покласти в одну валізу. Проте колекція не мала комерційного успіху — хоча преса і визнала її «подією». Та й клієнтура бренду змінилася: тепер сюди приходили розбагатілі за час окупації торговці: м'ясники, власники молочних крамниць, ділки чорного ринку — і відповідати їхнім смакам Скіап ніяк не хотіла.
Окрім цього, вона випустила нові парфуми «Король-сонце». Перший флакон Ельза відправила герцогині Віндзорській, давній клієнтці Дому Schiaparelli. Ескіз флакона намалював старий друг Далі: усередині золотої раковини – блакитне море, сонце та ластівки.
З часом Ельза почала відходити від справ, її більше цікавили подорожі, власний будиночок у Тунісі та дві маленькі онуки. У 1954 році вона показала свою останню колекцію у Парижі та оголосила про закриття Дому.
Подібно до Грети Гарбо, якою вона захоплювалась все своє життя, Скіапареллі уникала публічних заходів та зустрічей, надаючи перевагу родинному колу.
«Якщо ви згодні з тим, що мода — це хід часу, а насправді так воно і є, то ви живі, поки рухаєтеся з часом у ногу»
До самої смерті Ельза жила між своїм будинком у Тунісі та квартирою в Парижі. У 1973 році велика Ельза Скіапареллі померла у віці 83 років. Її поховали у сукні «шокуючого рожевого» кольору, як вона і заповідала.
Онучки Ельзи Скіапареллі повною мірою успадкували таланти своєї бабусі. Старша, Маріса Беренсон, стала акторкою та моделлю, її сестра Беррі Беренсон — акторкою та фотографинею. 11 вересня 2001 року Беррі загинула в авіакатастрофі, вона була в одному з літаків, що протаранили Світовий Торговий центр.
Феномен Ельзи Скіапареллі побудований не на марнославстві, не на бажанні заробити гроші, створити успішний бізнес чи набути статусу в суспільстві. Її успіх сформований вихованням, чудовою освітою, тонким смаком, талантом та самовідданою працею.
«У сукні немає свого власного життя, поки її хтось не одягне. І як тільки це відбувається, хтось інший починає оживляти її, чи намагається, чи прославляє її, чи знищує, чи робить її гімном красі»,
— казала Ельза Скіапареллі
Модний дім Schiaparelli був закритий понад 60 років. У 2007 році права на бренд у спадкоємців Скіап викупив італійський бізнесмен Дієго Делла Валле, власник компанії Tod's, а у 2014 році було оголошено про відродження бренду. Першу колекцію одягу представив кутюр'є Крістіан Лакруа. Він присвятив її пам'яті Ельзи Скіапареллі.
Після нього посаду креативного директора обійняв італієць Марко Заніні, проте він не зміг повною мірою дослідити та передати ДНК бренду у своїх лінійках і за кілька сезонів поступився своїм місцем Бертрану Гійому. При ньому у 2017 році Schiaparelli офіційно назвали Домом високої моди та включили в сезон Haute Couture, але вже за два роки, Гійом залишив посаду креативного директора, а на його пост прийшов Деніель Роузберрі.
Роузберрі народився у Плано, штат Техас, і переїхав до Нью-Йорка, щоб навчатися в Технологічному інституті моди. Згодом він приєднався до Тома Брауна, він став директором з дизайну чоловічих та жіночих колекцій.
Для своєї першої колекції, подібно до неповторної Ельзи, Деніель розробив власний відтінок золота. У його студії встановили інноваційну гальванічну ванну, щоб дизайнер мав можливість експериментувати з його відтінками та перенесенням його на готовий одяг.
«Для мене велика честь і велике задоволення продовжувати з того місця, де місіс Скіапареллі зупинилася близько 85 років тому. Ельза Скіапареллі була експерткою у галузі сучасності, її роботи відображали хаос і надію насичених подіями часів, в яких вона жила. Сьогодні ми також стикаємося з дуже схожими питаннями, що впливають на нашу ідентичність: “Що таке мистецтво? Що означає ідентичність? У чому ти зустрінеш кінець світу?Ельза Скіапареллі відповіла на ці питання чесно і з гумором, але однією з її найважливіших спадщин, ймовірно, є її прихильність до уяви. Вона розуміла, що у важкі часи потрібна уява. Я хочу відповісти на запитання по-своєму та запропонувати фантазію — мрію — яка сьогодні знову здається доречною та необхідною»,
— заявив Деніель Роузберрі.
Сьогодні Дім Schiaparelli — найцитованіший модний дім на червоних доріжках. Кожен його показ це грандіозна, театралізована подія. Кожна річ — предмет мистецтва. Спадок видатної Ельзи Скіапареллі живе, і живе саме в тому вигляді, у якому вона його задумувала.
