Аззедін Алая: сходження дизайнера на модний олімп

Fashion-індустрія приховує безліч історій брендів, біографій видатних творців, поворотних рішень, і якщо спадщина одних Домів, як-от Louis Vuitton або Dolce&Gabbana, відома всім, то інших — лишається покритою мороком.

Ексклюзивно для Harper`s Bazaar Ukraine стиліст і fashion-колумніст Єгор Воронкін розповів історію сходження дизайнера Аззедіна Алаї на модний олімп.

Я пам'ятаю першу зустріч з одягом Аззедіна Алая. Це був лакований шкіряний жакет з імітацією крокодилячої шкіри, одягнений на прозорий манекен. Мені здалося це чимось дивним, але водночас гарним. Настільки агресивна річ виглядала жіночно й витончено, вона була самодостатньою і не потребувала компаньйонів. Я перевів погляд на рейли з сукнями та костюмами, які навіть на вішаках імітували форму тіла і мали вигляд наче на моделях. Бездоганний крій, сексуальність та розкіш у кожній деталі. Ці речі ніби були створені, щоб робити жінок красивими! Тоді ж на бирці однієї з суконь я прочитав: Alaïa

— розповідає Єгор.

Аззедін Алая народився у Тунісі 1935 року разом із сестрою-близнючкою Хафідою. Хлопчик зростав у досить забезпеченій сім’ї: його батьки володіли фермою, де вирощували пшеницю, а дідусь служив у поліції, що на той час вважалося престижною і поважною справою. Вихованням хлопчика переважно займалися його бабуся-домогосподарка та няня.

Існує легенда, що саме няня-француженка познайомила майбутнього дизайнера зі світом моди, показавши Аззедіну журнал Vogue. За іншою легендою, любов до моди та мистецтва хлопчику прищепила сестра. Вона з юних років відвідувала курси кравців і згодом заманила туди й Аззедіна. Вечорами вони разом вигадували зі шматочків тканини, знайдених у господарстві, своє майбутнє вбрання.

Саме Хафіда наполягла на навчанні брата у Школі образотворчих мистецтв (L'Ecole des Beaux Arts) у Тунісі. Це було мрією дівчини, але через закони того часу її здійснення було нереальним.

Три роки майбутній дизайнер навчався у L'Ecole des Beaux Arts, де захопився скульптурою та архітектурою. І хоча Аззедін так і не отримав диплома, навчання заклало міцний фундамент його кар’єри. Тут він уперше докладно дізнався про форму людського тіла та навчився «будувати свої сукні як скульптури».

Аззедін Алая, 1950 рік

Хафіда — сестра Аззедіна Алаї, 1950 рік

Згодом прийшла й любов до моди: все той же Vogue познайомив дизайнера з його майбутніми кумирами — Мадлен Віонне та Крістобалем Баленсіагою. Їхні складні, по-справжньому архітектурні крої манили Аззедіна і згодом переважили чашу терезів його інтересу від скульптури до одягу. Під час свого навчання Алая почав підробляти помічником кравця в місцевому магазині. Серед його обовʼязків були підготовка тканин, заточування інструментів та обробка подолів виробів.

1957 року Аззедін приїхав до Парижа, аби продовжити освіту. Йому, як і раніше, подобалася скульптура, і він прагнув вивчати її. Навчання для приїжджих у ті роки було платним, а тому спочатку хлопцю довелося знайти джерело доходу — за рекомендацією одного зі знайомих Алая одразу ж вирушив на співбесіду до Дому Dior. І хоча Аззедін блискуче її витримав, зробити там кар'єру йому не судилося: вже за п'ять днів юнака звільнили через початок Алжирської війни.

Влада зажадала, щоб Аззедін, як громадянин Тунісу, залишив Францію, але хлопець вирішив залишитися у Парижі нелегально. Про навчання на скульптора вже не йшлося, а тому Алая повністю перемкнув свою увагу на одяг. Спочатку він виконував приватні замовлення для заможних клієнток. Після облави поліції на район, де майбутній модельєр винаймав кімнату, він переховувався протягом декількох років у будинку іменитого французького архітектора Бернара Зерфюса.

За рекомендацією дружини архітектора Аззедіна взяли на роботу в Модний дім Гі Лароша, де він став помічником самого Гі. Тут Алая, за його власним зізнанням, пізнав секрети от-кутюр та закохався у процес виготовлення одягу. Юний дизайнер був жадібний до знань, і відчувши, що взяв тут все, що міг, звільнився і перейшов на роботу до Тьєррі Мюглера, законодавця авангардної моди. Щоправда, у його підмайстрах Алая протримався лише кілька місяців.

Далі майже рік хлопець служив управителем в однієї французької маркізи, поки його не переманила до себе графиня Ніколь де Блежьє. Понад 5 років Аззедін займався моделюванням та створенням одягу для неї та її найближчого оточення. Ніколь де Блежьє була екстравагантною світською левицею, і кожна її поява на публіці в новій, не схожій ні на що в Парижі сукні викликала фурор і інтерес у публіки. Вже у 1965 році за допомогою Ніколь Аззедін відкрив власну справу.

Першим ательє Алаї стало крихітне приміщення, де ледве могли розвернутися троє людей. Однак воно розташовувалося в самому центрі Парижа, мало скляну вітрину з манекеном і постійний потік випадкових клієнтів. Не можна сказати, що до Аззедіна відразу ж прийшла популярність, але серед шанувальників його суконь вже були такі знаменитості, як Грета Гарбо і Клодет Кольбер. Слава про молодого і не схожого ні на кого дизайнера почала виходити за межі Парижа.

Згодом в Алаї стало дедалі більше замовлень, що дозволило наприкінці 1970-х років відкрити своє перше повноцінне ательє у маленькій квартирі на Рю-де-Белешас. У цьому крихітному за мірками паризьких домів моди ательє протягом майже 20 років приватно одягалися члени вищого європейського світу — від Марі-Елен де Ротшильд до Луїзи де Вільморен.

Аззедін Алая ніколи не влаштовував гучних показів, не виходив на публіку й не розміщував реклами на Єлисейських Полях. Протягом багатьох років він працював не як іменитий автор-модельєр, а як звичайний кравець, який приймав приватні замовлення. Він любив годинами розмовляти зі своїми клієнтками віч-на-віч і завжди особисто передавав їм речі. Такий підхід забезпечив йому дещо більше, ніж просто популярність: Алаю справді любили.

Так, одна з клієнток проклала для нього шлях у світський Париж, і дизайнера-початківця почали запрошувати в елітні столичні салони, де згодом він познайомився з Андре Мальро, Сальвадором Далі та Луї Арагоном.

Клієнтів ставало дедалі більше, а справа Алаї розвивалася, однак, як і раніше, залишалася лише швейним ательє. Аззедін працював скромно: у нього не було власного магазину, він не брав участі в традиційних показах мод, і йому не було ніякого діла до Синдикату Високої моди Парижа. Ба більше, за 15 років роботи він так і не започаткував власну торгову марку, продовжуючи вручну, чорнилом, підписувати своє авторство. Аззедін не вкладався в рекламу, адже клієнти знаходили його самі, і з кожним днем ​​їхня кількість збільшувалася.

Потрапити до Алаї було набагато складніше, ніж до наймоднішого паризького косметолога того часу. Він не гнався за грошима і вважав за краще закохувати жінок у свої сукні, а не заробляти на них.

Наприкінці 1970-х років близькі друзі Аззедіна, серед яких був і Тьєррі Мюглер, переконали його масштабувати свою справу. Він вперше найняв PR-директора та команду з розвитку бренду. Тепер про Алаю дізналися всі: його одяг почав з'являтися на обкладинках модних журналів, двері його ательє вже не зачинялися, а сам він спав по 4 години на добу. 1979 року в журналі Depeche mode опублікували велику статтю з фотографіями плаща і костюма прет-а-порте, створених модельєром із застосуванням нових технологій, що гарантувало речам ідеальне прилягання до тіла. Згодом цю концепцію взяли на озброєння NASA, використовуючи її у пошитті скафандрів.

За рік вийшла і перша повноцінна колекція під брендом Azzedine Alaïa. За розповідями друзів дизайнера, одного разу баєр універмагу Bergdorf Goodman побачив на вулиці у Нью-Йорку дівчину в приголомшливому шкіряному пальті, наздогнав її та спитав, звідки воно. Дівчина виявилася однією з відданих клієнток Алаї, французькою дизайнеркою інтер'єрів Андре Путман. Вона відповіла: «Це Аззедін Алая. Якщо ви про нього не знаєте, мені вас шкода». Вже за кілька місяців бренд Alaïa з’явився в головному універмазі Америки, і зрештою там же відкрили перший власний магазин марки.

У 1984 році Міністерство культури Франції визнало Аззедіна Алаю найкращим дизайнером року. Він став культовою постаттю у світі моди. Шкіряні та вовняні моделі, що щільно облягають тіло, короткі чорні сукні з безліччю блискавок і заклепок, структуровані жакети з вузькою талією — все це стало його фірмовим стилем.

Кутюрний жакет Azzedine Alaïa з колекції весна-літо — 1984

Алая завжди мріяв займатися скульптурою, і тепер він став скульптором моди, як він любив називати себе.

Основа всієї моди — це насамперед тіло

— підкреслював дизайнер.

Фірмовим стилем моделей Алаї були силуети, що максимально обтягують жіночу фігуру, вони одночасно підкреслювали всі її переваги та приховували дрібні недоліки. У 1980-ті, коли у світі панував культ тіла та неприкритої сексуальності, коли аеробіка та культуризм були на піку моди, Аззедін став ідеальним глашатаєм їхніх ідей.

Сукня-бюстьє Azzedine Alaïa з колекції весна-літо — 1988

Показ першої колекції Алаї сповна продемонстрував усю його сутність і простоту. Дефіле дизайнер влаштував у власній квартирі. Не було музики, натовпу журналістів та фотографів, а топмоделі перевдягались в одній із кімнат та самостійно робили макіяж у ванній. Однак, попри це, показ привернув загальну увагу, а про Аззедіна Алаю заговорив весь модний світ. Ще за рік з'явилася марка Alaïa, а з 1982 року починається тріумфальне підкорення Аззедіном Америки та Європи. Один за одним відкривалися бутики в Лос-Анджелесі, Чикаго, Беверлі-Гіллз, Сан-Франциско, Лондоні, Женеві, Токіо.

Залаштунки показу Аззедіна Алаї, 1990 рік

Дизайнеру надійшло безліч замовлень від найвідоміших знаменитостей. Серед них — співачка Тіна Тернер, акторка Арлетті, світськи діви Грейс Коддінгтон, поетеса Луїза де Вільморен і навіть мадам Міттеран, дружина тодішнього президента Франції.

Аззедін Алая і Тіна Тернер

Аззедін Алая працює над вбранням для Тіни Тернер

У 1985 році легендарна ямайська співачка та акторка Грейс Джонс з’явилася на церемонії вручення премії «Оскар» у вбранні від Алаї. Сукня попелясто-малинового кольору з капюшоном увійшла в історію моди XX століття та увічнила ім'я її творця. Фото Грейс облетіли всі глянцеві видання світу, а ім'я дизайнера ожило на тисячах вуст.

Для сукні Аззедін спеціально створив унікальну тканину з лайкрою, яка ідеально тягнулася і прилягала до тіла аж до міліметра. За цей винахід модельєра охрестили King of cling («король облягання»).

Я захоплююся жінками, бо завдяки їм я роблю те, що роблю. Мене не цікавить галас навколо моди. Коли я роблю сукні для жінок, для моїх друзів, та бачу, що вони почуваються красивими, бачу, що вони щасливі, я теж щасливий, і більшого мені й не треба 

— Аззедін Алая.

Згодом у майбутніх колекціях Алая почав дедалі менше використовувати шкіру, натомість обирав стрейчеві тканині, лайкру і латекс. В його моделях переважали спіралеподібні шви, які візуально покращували фігуру, подовжували ноги, підкреслювали талію та підтримували бюст. Фірмовою рисою дизайнера стало вміння працювати зі складним кроєм та розрізами. Завдяки спеціальній тканині та її майстерному драпуванню Аззедін досягав ефекту повного облягання, коли одяг ставав «другою шкірою».

Разом із сукнею від Алаї ви одягаєте ідеальну фігуру — тонку талію, високі груди та округлі стегна 

— писали fashion-журнали того часу.

У своїх колекціях дизайнер практично не використовував аксесуари, щоб не відвертати уваги від головного — ідеальних ліній костюма.

Попри зростання авторитету, Аззедін продовжував працювати у своє задоволення. Він не підкорявся правилам Синдикату Високої моди і неодноразово відхиляв його пропозицію приєднатися до них. Алая не випускав сезонних колекцій, а якщо і влаштовував покази, то завжди поза рамками модних тижнів.

Я взагалі не розумію, що це означає, бо не розрізняю одяг за сезонами. Я показую колекцію в той момент, коли вважаю її готовою

— стверджував Алая.

Однак, попри це, публіка обожнювала Аззедіна і була готова чекати на його нові колекції незалежно від термінів. Двері його магазинів не зачинялися, а ательє індивідуальних замовлень не встигали впоратися з бажаними обсягами. Алая не гнався за модними тенденціями, а робив те, що вважав гарним.

Я не люблю моду, але люблю одяг. Я хочу робити такі речі, які не застаріють до другого пришестя.

На початку 1990-х років дизайнер зненацька зник з поля зору поціновувачів моди. Друзі та знайомі пов'язували це зі смертю його любої сестри Хафіди. Аззедіна охопила особиста і творча криза, він відмовлявся від справ і тижнями не з'являвся у студії. Його єдиною відрадою в ті похмурі дні були чотирилапі друзі — у будинку дизайнера завжди мешкали багато кішок, собак і навіть сова. Алая називав своїх тварин королями, вважаючи, що люди повинні їм служити.

З 1992 року він перестав брати участь у будь-яких публічних показах.

Ательє зайняте приватними замовленнями

— пояснював Алая свій вихід з високої моди.

Серед клієнтів бренду, як і раніше, лишалися безліч знаменитостей: Мадонна, Шер, Мелані Гріффіт, Ума Турман, Стефані Сеймур, Сігурні Уівер та інші. Однак широкі маси поступово забували про нього. Асортимент його бутиків зводився до базових речей та трикотажу.

Аззедін Алая і Мадонна, 1990-ті роки
Фото: Стівен Мейзел

Майже десять років потому Аззедін Алая повернувся у світ моди. У червні 2000 року він представив свою першу після тривалої перерви колекцію, попит на яку значно перевершив пропозицію. Найзнаменитіші бутики світу буквально билися за можливість представити Алаю у себе. Колекція, до якої увійшли плісовані довгі спідниці з гофрованої шкіри, спокусливі вовняні костюми-двійки та фірмові силуетні сукні дизайнера, привернула увагу Патріціо Бертеллі, керівного директора групи Prada. Він зробив Аззедіну пропозицію щодо купівлі акцій бренду Alaïa. Сума угоди ніде не розголошувалася, але інсайдери стверджували, що цифра мала сім нулів. Алая зарекомендував себе незалежним художником і завжди казав, що ніколи не продасть своє ім’я, тож новина про продаж контрольного пакета акцій Дому моди, стала однією з найбільш обговорюваних у світі. Сам Аззедін пояснив своє рішення тим, що сьогодні практично неможливо існувати як незалежний дизайнер.

Треба бути міцним горішком, інакше ви ризикуєте одного разу виявити, що все, аж до тканин, заблоковане великими компаніями.

Така співпраця привела до його першого показу Haute Couture у 2003 році. За словами самого дизайнера, його творча незалежність за контрактом дотримана повністю, інакше він ніколи б не погодився на подібну угоду.

Колекція Haute Couture, 2003 рік

Якщо мені хтось каже, скільки речей має бути в колекції, я перестаю думати. Я не здатний навіть вигадати, як підшити поділ. А якщо Бертеллі почне хитрувати, я поскаржуся його дружині, ввечері вона йому відмовить, і все знову піде чудово. Жінки завжди мені допомагали,

— казав Аззедін.

Однак співпраця з Prada group тривала недовго, і вже у 2007 році Аззедіну вдалося викупити свою частку в компанії та знову здобути незалежність, яку він завжди високо цінував.

Алая ніколи не вбачав цінності у нагородах і титулах та навіть відмовився від Ордену почесного легіону, який йому хотів вручити Ніколя Саркозі у 2008 році. Він вважав за краще, попри все, відстоювати свої погляди та судження.

З моменту тріумфальної появи Алаї в США у нього не залагодилися стосунки з Анною Вінтур. Правдивих відомостей про причину конфлікту знайти не вдається, але наслідками стали табу на появу творів дизайнера на сторінках американського Vogue з боку Вінтур та заборона всім працівникам видання з'являтися на показах Аlaїа з боку Аззедіна.

Дизайнер ніколи не вважав Вінтур авторитетом, підкреслюючи, що вона здатна вести бізнес лише шляхом залякуванням людей, водночас нічого не розуміючи в моді.

Коли я бачив, наскільки без смаку вона одягається, я не міг повірити жодному її слову про одяг. Я готовий про це кричати! Навіть якщо вона не підтримує мене, американські жінки все одно мене обожнюють 

— казав дизайнер.

Апогеєм їхнього конфлікту стала відмова Вінтур Аззедіну в участі у відкритті виставки Model As Muse («Модель як муза») 2009 року, організатором якої була Анна. Темою балу Met Gala стали культові супермоделі 80-х та дизайнери, які ними надихалися.

Алая пошив сукні для семи супермоделей на їхнє замовлення. Однак, дізнавшись, що на виставці не будуть представлені його роботи, попросив жінок не одягати їх. Наомі Кемпбелл, Стефані Сеймур і Лінда Євангеліста поставили ультиматум і відмовилися брати участь у відкритті виставки, доки роботи Аззедіна не будуть туди включені. Куратор виставки Гарольд Кода намагався всіляко врегулювати конфлікт, але йому це так і не вдалося. Три найвідоміші представниці культури супермоделей не з’явилися на заході, інші ж так і не вдягли вбрання Аlaїа.

У день відкриття виставки Наомі Кемпбелл випустила заяву, прокоментувавши свою відсутність: «Я нещодавно переїхала до нової квартири, і мені потрібно подбати про свіжі фрукти сюди. Тому в мене немає часу відвідувати цей бал-фарс».

Наомі Кемпбелл і Лінда Євангеліста

Алая ж своєю чергою заявив: попри те що Анна вже багато років не публікувала фото його суконь, він мав найкращі продажі в США.

Американські жінки мене обожнюють. Мені не потрібні її підтримка та заступництво. Анна Вінтур не має справу з фото, вона робить тільки PR та бізнес, вона лякає всіх, але коли бачить мене, то лякається сама. У будь-якому випадку, хто пам'ятатиме Анну Вінтур в історії моди? Ніхто. Візьміть Діану Вріланд — її пам'ятають тому, що вона була по-справжньому розкішною. Редактори приходять і йдуть, а Vogue та Alaïa залишаться.

На знак помсти за витівку Анни у 2011 році Алая заборонив вхід усім співробітникам американського Vogue на свій перший після семирічної перерви показ.

Того ж року, за інформацією інсайдерів, Аззедіна запросили зайняти місце Гальяно після його скандального звільнення з Dior. Однак Алая відмовився, не пробачивши того, як Модний дім вчинив з ним на початку його кар'єри.

Епоха становлення популярності бодипозитиву та нормкор-естетики відгукнулася для бренду Alaïa згасанням інтересу і, як наслідок, прибутку. У 2015 році Алая уклав угоду з Richemont group, якій також належали Buccellati, Cartier, Chloé, Delvaux, Dunhill, Montblanc, Van Cleef &Arpels та безліч інших брендів класу люкс. Відтепер контрольний пакет акцій належав конгломерату, але, як і у випадку з Prada group, Аззедін зберіг творчу свободу.

Тоді ж, попри те що Алая не любив дотримуватися прийнятих в індустрії стратегій розвитку, бренд випустив свій перший парфум. На запитання «навіщо?» Аззедін відповів, що парфуми від кутюр'є — це завжди частина традиції, наприклад, як у його улюбленого Поля Пуаре.

Коли в тебе є власний парфум, таке відчуття, що всі, хто його носить, спали у твоєму ліжку.

В юності Аззедін соромився своєї фігури та намагався носити максимально неяскраві та вільні речі. Можливо, саме тому його вироби так сильно відрізнялися від його стилю. Одного разу в Тунісі він купив собі на барахолці дешевий чорний костюм у китайському стилі, що в результаті став його візитівкою. Згодом у гардеробі Алаї нараховувалося вже близько 100 таких самих костюмів. Дизайнеру було байдуже, як виглядає він сам, — йому було важливіше створювати красу для жінок.

Аззедін Алая підшиває хутро на Тіні Тернер

До речі, це була одна з причин його конфронтації з Карлом Лагерфельдом, який вважав, що Аззедін «одягається за три копійки та має вигляд як алжирський заробітчанин». Алая ж вважав Лагерфельда посереднім наслідувачем, що не вміє тримати в руках ножиці.

Жінки люблять мене і купують мій одяг — на відміну від Карла, який ніколи не був таким улюбленцем! Мені не подобаються його стиль, його дух, його позиція. Все це дуже карикатурне. Лагерфельд за все своє життя жодного разу не доторкнувся до ножиць. Це не означає, що він не великий. Він просто частина іншої системи.

Лагерфельд же заявляв, що Алая йому просто заздрить.

Аззедін Алая, наприклад, до свого падіння стверджував, що нестійкий ритм роботи в сучасній моді — це цілком моя провина, що само собою абсурдно. Коли ти займаєшся бізнесом на мільйони доларів, то йому потрібно відповідати. А якщо тобі це не підходить, можеш і надалі ніжитися у своїй спальні. Перепрошую, але минулого року я втратив двох найкращих ворогів: П'єра Берже та ще одного тунісця. Аззедін ненавидів мене все своє життя, самі подивіться. Перед похороном Берже мій флорист запитав мене, чи не хочу я відправити кактус. Те саме він спитав мене, коли помер і другий. Хоча я ніколи не казав, що в нього немає таланту, і не критикував за те, що все, чим він займався наприкінці своєї кар'єри, — це виробляв балетки для жертв менопаузи.

Після такого різкого висловлювання Лагерфельда про Алаю Наомі Кемпбелл надовго зникла з подіумів Chanel та Fendi, не бажаючи навіть з'являтися поряд із Лагерфельдом.

З Аззедіном їх пов'язувала давня історія кохання й взаємопідтримки. Вперше вони зустрілися зовсім випадково, в його ательє, у перший день роботи Наомі в Парижі. Їй було всього 16 років. Того дня в неї вкрали всі гроші, і її друг, що працював в Алаї, привів Наомі в будинок дизайнера у кварталі Maре. З того часу кутюр'є та модель стали близькими друзями.

Я зустріла його, і все. Він подзвонив моїй матері та сказав їй, що я маю жити з ним і що мені потрібен захист. Він сказав, що я не маю бути одна в Парижі у віці 16 років.

Аззедін Алая і Наомі Кемпбелл, 2000 рік

Спочатку ніхто не хотів, щоб вона брала участь у показах. Ми поїхали до Нью-Йорка разом, щоб ходити по агентствах. Пам'ятаю, Elite не хотіли її брати. Тому я пішов до господаря і сказав йому: «Послухай сюди. Вона моя дочка, отже, ти повинен взяти її та доглянути за нею. Я не хочу, щоб вона залишалася одна в Нью-Йорку,

— розповідав Алая.

З 1986 року вони підтримували та захищали одне одного в жорстокому світі моди.

Я ніколи не матиму справу з будь-ким, хто неповажно поставиться до мого Papa,

— не раз у своїх інтерв'ю підкреслювала Наомі.

Алая любив супермоделей і дружив з ними, а вони, своєю чергою, вважали його своїм батьком від моди. Хелена Крістенсен та Лінда Євангеліста відмовлялися від роботи в інших дизайнерів, якщо їхні покази проходили одночасно з шоу Аззедіна. У 1995 році Алая пошив весільну сукню для однієї зі своїх улюблениць — супермоделі Стефані Сеймур. На це пішло понад 1600 годин ручної роботи. З родиною Сеймур дизайнер підтримував стосунки до самої смерті. Стефані з чоловіком Пітером та дітьми завжди зупинялися в гостях в Аззедіна, коли приїжджали до Парижа.

Наомі Кемпбелл, 1991 рік

Алая вважав за краще, щоб його майстерня та будинок були розташовані якомога ближче одне до одного, а тому завжди об'єднував їх під одним дахом.

Його остання домівка — на вулиці Муссе кварталу Маре, у будівлі XVII ст. Її мансарду площею 300 кв. м Алая перетворив на бутік-готель 3 Rooms, завжди безплатний для його друзів і відкритий для простих туристів. У готелі всього три номери — з однією і двома спальнями, створені як бездоганні простори з тонким смаком, властивим Аззедіну. На білих стінах розташовані меблі та світильники відомих дизайнерів: Жана Пруве, Марка Ньюсона, Арне Якобсена, Шарлотти Перріан, П'єра Полена. Номери мають вигляд наче виставкові зали, де водночас панує домашня атмосфера. Ціни в готелі починаються від 450 євро за ніч.

Апартаменти розташовані поруч з майстернею Аззедіна, демонстраційним залом, квартирою та кухнею, де завжди раді гостям. Тут за прозорим столом збиралися всі гості Алаї: продавці, кравчині, моделі, фотографи, журналісти та звичайні туристи, які зняли номер. У такі моменти Аззедін любив згадувати свою бабусю в Тунісі, в будинку якої стіл завжди накривали із запасом для випадкових гостей.

Аззедін Алая і Наомі Кемпбелл у його готелі 3 Rooms

Дизайнер пішов із життя у 2017 році в лікарняній палаті в Парижі. Алаю доставили туди в комі після падіння зі сходів у власному будинку. З медичного висновку випливає, що причиною падіння могла стати серцева недостатність, а сильний забій голови спричинив кому. За кілька днів Аззедін Алая помер. Увесь цей час поряд перебував його багаторічний партнер — німецький художник Крістоф фон Веє, а його «дочка», виплативши величезний штраф, скасувала показ у Штатах і терміново вилетіла до Парижа.

Мало хто знає, що Алая був не лише дизайнером, а й пристрасним колекціонером моди XX століття. Він скуповував на аукціонах усі найдорожчі та найцікавіші моделі, міг заплатити десятки тисяч євро за сукню або піджак, що йому сподобалися. По суті, у нього вдома був третій за величиною музей моди Франції, колекцію якого можна порівняти з колекцією Музею декоративних мистецтв.

Коли Алая помер, його найближчі люди — партнер Крістоф фон Веє, засновниця концептстору галереї Corso Como і головна редакторка «Vogue Італія» Карла Соццані та історик моди Олів'є Саяр — вирішили, що колекцію Алаї час показати широкому загалу. Вони облаштували в будинку на вулиці Веррері, де жив і працював Алая і де, як і раніше, розташовані його ательє та флагманський бутик, новий паризький Музей моди. Тепер тут представляють тимчасові експозиції, присвячені моді XX ст., темою яких опікується Олів'є Саяр.

Згідно з легендою, колекція Алаї розпочалася із суконь Крістобаля Баленсіага. Коли великий іспанець вирішив закрити свій кутюрний будинок у 1968 році, першим, хто прийшов до нього забирати тканини й нерозпроданий одяг, був кутюр'є-початківець Аззедін Алая. Тоді його метою було пізнати секрети крою Баленсіаги, він збирався розпороти його творіння і відтворити викрійки. Але коли Алая приніс додому ці сукні, він не зміг підняти на них руку, плачучи від їхньої досконалості. У результаті Алая вирішив колекціонувати їх, як і роботи сучасників Крістобаля — Ельзи Скіапареллі, Мадлен Віонне, Жанни Ланвен, Коко Шанель і мадам Гре.

Спадщина Аззедіна живе й відроджується і сьогодні в нових колекціях Maison Alaïa під керівництвом креативного директора Пітера Мюльє. Бельгієць віддає данину пам'яті та традиції, експериментуючи зі знайомими силуетами «бодікон».

Мюльє дебютував на Тижні високої моди в Парижі з колекцією весна-літо — 2021. Моделі демонстрували знайомі всім форми: трикотажні сукні, що ідеально облягають, і монохромні образи з акцентом на форму та крій. У наступних шоу дизайнер загравав з природними лініями, створюючи комбінезони, що ковзають по фігурі, шкіряні топи, пояси-корсети та, звичайно ж, сукні, що, безумовно, є візитівкою бренду.

Я не Аззедін і не прийшов його замінити. Це справді неможливо! Я тут, щоб допомогти бренду і за допомогою команди повести його в майбутнє 

— сказав Пітер Мюльє. 

---