Колекція весна-літо ’27 від VIKTORANISIMOV стала символічним відображенням людини, яка живе в реальності, де все, що вона має, може зникнути за хвилину. Джерелом натхнення для дизайнера стали фотографії людей після ракетних і дронових атак на житлові будинки, а також творчість Євгена Малолєтки та Мстислава Чернова. У новій колекції Віктор Анісімов працює з темною гамою, мериносовою шерстю, брезентом та шкірою, повертаючись до співпраці з Костею Косинським.
Вікторе, що стало відправною точкою для створення колекції весна-літо — 2027?
Все наше життя зараз пронизане війною. Ніхто з нас цього не обирав, але так із нами сталось. Мене дуже вражають фотографії людей після ракетних і дронових атак на житлові будинки. Не стільки самі руйнування, скільки люди, які опинилися всередині цього: їхні обличчя, поведінка і, особливо, одяг.
За кілька секунд звичний порядок речей зникає. Хтось вибігає з дому в піжамі чи халаті, хтось встигає накинути пальто, хтось опиняється на вулиці у спортивному одязі та капцях. Людина залишається з тим, що встигла схопити або натягнути. Саме ця випадковість мене і зачепила.
Мене це не надихало. Скоріше, це мене тригернуло.
Замість традиційного мудборда ви звернулися до фотографій Євгена Малолєтки та творчості Мстислава Чернова. Чому?
Мені важливий їхній погляд на людину, яка опиняється в цій реальності.
Якою стала кольорова та матеріальна основа колекції?
Весна-літо 2027 створена в темних кольорах: чорний, графітовий, хакі поєднуються у виробах з мериносової шерсті та брезенту.
При цьому з’являються кольорові спалахи — вони скоріше випадкові, ніж основні. Кольорові плями працюють як акценти. Є клітинка, набивні принти, гірчичний та інші кольори. Вони виникають серед темної гами як залишки нормального життя.
У колекцію також повертається шкіра, з якою ви давно не працювали. Як виникла ця співпраця?
Цього разу я повернувся до співпраці з Костею Косинським. Ми давно з ним працювали, востаннє — приблизно сім років тому.
Шкіра проходить спеціальну обробку: її виварюють, натирають, штучно зістарюють. Вона має вигляд речі, яка вже має власну історію.
Замість нових технік ви сфокусувалися на історії речей. Як це проявилося в колекції?
Є «латки», необроблені краї, потертості, спеціальна обробка виробів методом виварювання.
Мені подобається цей принцип: речі рвуться, втрачають первісну форму, ремонтуються, збираються заново. Уламки будинку нагадують пазл, з якого раптом зникли частини. Приблизно те саме відбувається і з одягом.
Вікторе, якби у колекції було своє власне звучання, що за звук це міг би бути?
В принципі, поки що, як не парадоксально і параноїдально, у мене в голові якась така мантра — «Clint Eastwood» Gorillaz.
I’m happy… Це якийсь дивний, параноїдальний, трохи придуркуватий стан. Ти прокидаєшся щоранку і думаєш: дякую, прокинувся. І напевно, саме цей стан зараз найбільш точно відповідає тому, що відбувається з нами.
