.jpg)
Біографічна стрічка Крістофера Нолана «Оппенгеймер» стала тріумфатором «Оскара», отримавши одразу 7 нагород, включно з премією за найкращий фільм року. Але що стоїть за цим визнанням та чому картина, події якої розгортаються в США 1940-х, здається як ніколи актуальною і своєчасною?
Крістофер Нолан зазначає, що його фільм завершується на «драматично необхідній ноті відчаю», але він вдячний усім, хто бореться за зменшення ядерного потенціалу і відстоює ідею глобального миру.
Враховуючи нові погрози, озвучені тиранічними режимами Ірану, Росії і Північної Кореї, неможливо не спитати себе: чи була б історія іншою, якби в 1945 році учасники «Мангеттенського проєкту» під керівництвом фізика Роберта Оппенгеймера не досягли успіху у випробуванні атомної бомби?
Стрічка Крістофера Нолана, знята за мотивами книги «Американський Прометей», знайомить глядача з особистістю Оппенгеймера (Кілліан Мерфі) — студента Гарварду і Геттінгенського університету, що за насмішку здатен отруїти свого викладача яблуком, а в майбутньому стане талановитим теоретиком, який буде розпоряджатися значно більшою кількістю людських життів.
Режисер занурює глядача в драматичну історію особистого життя і стосунків фізика — його романи з психіатром Джин Татлок (Флоренс П'ю) і майбутньою дружиною, біологом Кетрін Пуенінг (Емілі Блант), що розвиваються на тлі загравання з комуністичними ідеями, пошуками своїх переконань та ідеалів в Америці, яка от-от буде втягнута у війну слідом за європейськими країнами. На тлі цієї загрози вона потребує передових технологій, нових досягнень в області оборонної промисловості, однак експерименти вчених дедалі більше нагадують «скриньку пандори».
До Другої світової війни Роберт Оппенгеймер викладав у Берклі та Каліфорнійському технологічному університеті, проводив важливі дослідження в астрофізиці та квантовій теорії, зокрема передбачив існування об'єктів, які пізніше стали називати чорними дірами.
У 1941-му його залучили до програми термінової розробки атомної бомби, ухваленої президентом США Франкліном Рузвельтом. У межах ініціативи був запущений «Мангеттенський проєкт», що об'єднав вчених з Америки, Великобританії, Німеччини та Канади для спільної роботи над ядерною бомбою. Діяльність проєкту завершилася успішним тестуванням зброї та скиданням на Хіросіму та Нагасакі «Малюка» і «Товстуна» в 1945-му. Команду науковців, що змінила сучасний світ і замість глобального роззброєння привела його до протилежного результату, офіційно розформували за два роки.
Крістофер Нолан демонструє на екрані дві площини: науку та політику, що мають зовсім різні інтереси. Загрозливий характер ядерних експериментів відчувається протягом усього хронометражу стрічки, однак зупинити процес неможливо.
Роберт Оппенгеймер постає у фільмі як людина, одержима своєю роботою. Як і інші дослідники, він існує в полі теорії, і ключове для нього — досягнення мети в науковому процесі. З погляду режисера, Оппенгеймер не до кінця усвідомлює руйнівний потенціал бомби та воліє вірити в те, що вона зможе покласти кінець усім війнам.
Героєм, який застерігає Оппенгеймера, стає геніальний Альберт Ейнштейн, та навіть йому не під силу змінити історію. На протилежному боці — генерали та кабінет президента Рузвельта, що прагнуть не миру, а військової переваги.
Сучасники характеризували фізика як людину, що страждала від депресії та перепадів настрою, цікавилася мистецтвом і східною філософією. Зрозумівши, що він відкрив світу, герой Кілліана Мерфі бачить моторошні видіння: людей, що салютують йому і вітають як героя, але в наступну хвилину буквально розчиняються в повітрі, перетворюючись на радіоактивний попіл.
Актор озвучує у фільмі знамениті слова, які Оппенгеймер виголосив в інтерв'ю 1965 року: «Я став Смертю, руйнівником світів». Цитата відсилає до священного індуїстського тексту Бгаґавад-ґіти та віддзеркалює те, як змінилися погляди вченого, коли він побачив наслідки застосування ядерних бомб у Японії. Одним із найважливіших аспектів фільму стає протистояння Оппенгеймера з американською політичною системою, що не могла закрити очі на критику «Мангеттенського проєкту».
Роботу в «Оппенгеймері» сміливо можна назвати вершиною акторської кар'єри Кілліана Мерфі, що раніше працював із Ноланом над франшизою «Темний лицар» і науково-фантастичним фільмом «Початок». Біографічна стрічка принесла 47-річному ірландському актору перший «Оскар», премії «Золотий глобус» та BAFTA.
Мерфі вдалося передати стан людини з ознаками геніальності, що перебуває на грані своїх марень і реальності, створення і руйнування, емоційного падіння і внутрішнього опору.
Також Американська кіноакадемія відмітила стрічку за саундтрек, створений шведським композитором Людвігом Йорансоном, і операторську роботу Гойте ван Гойтема, яку вирізняє масштабність і епічний розмах. Щоб зробити картинку глибшою та перенести глядачів у події минулого, режисер вирішив використати не цифрову камеру, а плівку IMAX — найякісніший з існуючих на сьогодні форматів.
Крім Кілліана Мерфі в картині знялися Роберт Дауні-молодший, що також одержав премію «Оскар», Флоренс П'ю, Емілі Блант, Метт Деймон, Рамі Малек, Дейн Де Гаан, Джош Гартнетт, Ґері Олдмен та Кейсі Аффлек.
Хоча 3-годинний «Оппенгеймер» не пропонує нової візуальної мови, експериментів із сюжетом і формою, він має дещо інше: найкращу акторську роботу Кілліана Мерфі, міцну та зрілу режисуру Крістофера Нолана, «безпечну», та ефектну картинку і, звісно, тему, яка допомагає краще зрозуміти сучасний світ, у якому ядерний потенціал не зменшується, а тільки нарощується. Тож вже сьогодні фільм фактично є новою класикою.
