Короткометражний фільм «Пасхальний день» режисера Миколи Засєєва увійшов до короткого списку Премії Європейської кіноакадемії 2027 року в категорії короткометражного кіно. Оголошення номінантів відбудеться 14 листопада 2026 року. Раніше стрічка вже неодноразово ставала переможницею численних кінофестивалів. Тож напередодні чергового — і важливого — кінофестивалю Микола Засєєв розповів Harper's Bazaar Ukraine про своє ставлення до кінонагород, історію створення «Пасхального дня» та місце нинішньої повномасштабної війни в світовому кінематографі.
Миколо, наскільки важливими для вас є професійні нагороди і що вони для вас значать? Чи є серед них особлива, найважливіша для вас?
Професійні нагороди — приємний бонус, але далеко не найважливіший. Мені здається, що нагороди — це більше про твій шлях далі. Відзнаки для фільму — це такий собі кредит на майбутнє, тобі стає легше з наступними фільмами, з пошуком партнерів і фінансування. Але звісно, приємно, коли роботу відзначають. Це додає трохи натхнення. Особливої для мене нагороди немає, але з важливих була відзнака на Краківському кінофестивалі, адже саме вона дала квиток до відбору на Європейську кіноакадемію.
Попереду на вас чекає премія Європейської кіноакадемії, де «Пасхальний день» наразі перебуває у шорт-листі на звання кращої короткометражної стрічки. Наскільки важлива для вас саме ця потенційна нагорода?
Як я вже зазначив, подібна нагорода важлива для подальшого розвитку, для роботи над повнометражними картинами.
Чи маєте ще якісь фестивалі попереду?
З того, що пам’ятаю, будуть покази в Берліні, Швеції, Чехії та Грузії. А також північноамериканська прем’єра в Канаді.
Яким ви задумували фільм від самого початку, який закладали настрій, жанр, ідею? Що змінилося найбільше від першочергового задуму?
Спочатку це була комедія. Ми з Іллєю (Ілля Волинець-Тріфонов, співавтор сценарію) часто знаходимо смішне в не завжди підходящих ситуаціях. І в принципі в момент написання ми думали лишити це в столі. Адже ми з самого початку розуміли болючість і провокативність теми. Але коли ми дописали сценарій, то побачили, що це не зовсім комедія. Те, що починалося як смішна, парадоксальна ситуація, стало короткою історією про можливість діалогу, про людяність в такий страшний час. Тож нічого не змінилося від першочергового задуму, бо все сталося так швидко, що ми самі не встигли помітити. Сценарій написали за один вечір, протягом двох тижнів підготувалися до зйомок і зняли за дві з половиною зміни.
Фільму вже два роки. Який рік повномасштабної війни, на вашу думку, він демонструє найточніше і чому?
Думаю, фільм найближче тяжіє до весни 2025-го, коли і був написаний сценарій, і до сих пір. Це період посилення мобілізації, яка продовжується.
Що б ви хотіли розповісти, пояснити глядачеві стрічки в Україні і за кордоном? Що б ви хотіли, щоб вони відчули?
Під час війни для нас важливо лишатися людьми. Бо після того, як війна закінчиться, нам всім треба буде продовжувати жити разом та відбудовувати зруйноване та створювати нове.
Ви вже возили стрічку по різних українських і міжнародних фестивалях. Розкажіть, як її сприймали на батьківщині і за кордоном, в чому була різниця в реакції глядачів?
В кінозалах і на сесіях питань і відповідей великої різниці між українським глядачем і міжнародним я не помічав. Гумор, сум і сенс історії сприймався універсально і в Києві, і Клермон Феррані. Ті глядачі, що бачили фільм, сприймають його здебільшого тепло, вступають з ним у діалог. Військовослужбовці також позитивно відгукуються про фільм. Були люди, які казали, що ми добре вкололи ТЦК. З іншого боку, я знаю, що деякі працівники ТЦК бачили фільм, і серед них навіть піднімалася дискусія стосовно методів мобілізації. Декого обурює поєднання понять «ТЦЕ» і «людяність». Були й ті, хто не бачив фільм, але називали це пропагандою. Я вважаю, що така полярність — добра ознака, це означає, що ми зробили щось, що провокує діалог.
На ваш погляд, яке місце зараз займає війна в цілому і війна в Україні у сучасному кіномистецтві?
Історія зробила повне коло, і ми зараз в стані, схожому на світ перед Першою світовою війною, коли цивілізація досягла певного піку технологічного розвитку. Мені здається, війна зараз є частиною життя кожної людини. Різниця лише в тому, чи зупиняєшся ти, гортаючи стрічку в телефоні, на новині про військовий конфлікт або ж скролиш далі, щоб це не стало частиною твого алгоритму. Стосовно війни і кінематографу в Україні — це, звісно, неігрове кіно. П'ятий рік повномасштабного вторгнення, і за цей час було створено багато важливих фільмів: «20 днів в Маріуполі» та «2000 метрів до Андріївки», «Мілітантропос», «Пісні Землі, що повільно горить», «Тиха повінь», «Сліди» та багато інших. Всі картини були представлені на кінофестивалях класу «А», і це хороша тенденція, враховуючи, як ці фільми створюються і скільки є перепон. Усе ж таки ігрове кіно потребує часової дистанції, і, що ще важливіше — певної інтонації та підходу в створенні сценаріїв. Ігрове дуже легко може стати фальшивим.
Як війна в Україні репрезентується на кінофестивалях і як ви бачите динаміку цієї репрезентації?
У межах світового кінематографу в своїх сценаріях і картинах нам важливо не лишатися країною-жертвою і розповідати різні історії, в різних жанрах. Фокусуватися на нашому баченні і вкладати сили та ресурси в себе, не відволікаючись на те, де і який російський актор вийшов на червону доріжку за кордоном. Багато українських проєктів наразі в розробці, я певен, що це будуть цікаві картини.
Чому для вас особисто важливо робити ігрові фільми про поточну війну в Україні зараз? І чому ви вважаєте, що рефлексувати на цю тему потрібно вже сьогодні, не чекаючи далі?
Я все ще шукаю підхід, теми, мову, якою про це можна говорити саме в ігровому кіно. Але відчуваю, що важливо фіксувати цей стан, в якому ми зараз знаходимося, що і як ми переживаємо. Адже потім можна просто забути. І це страшно, бо ми маємо пам’ятати цей час.
«Пасхальний день» — короткометражний художній фільм, створений у копродукції України та Франції. Режисером і сценаристом фільму став Микола Засєєв.
У центрі сюжету фільму «Пасхальний день» — пригоди двох працівників ТЦК, Петра й Андрія, які без поспіху їздять Києвом у пошуках чоловіків призовного віку. Вони зупиняють Сашка, спокійного юнака, який тільки-но вийшов з під’їзду. За правилами його мають одразу доставити на медкомісію, але Сашко наполягає: спершу йому потрібно нагодувати кота та освятити паску. Чоловіки погоджуються, і починається їхня кінематографічна подорож містом. Події, показані в стрічці, натхнені реальною історією.
Світова премʼєра фільму відбулася на кінофестивалі у Ризі, також стрічка увійшла до програми престижного фестивалю короткометражного кіно у Клермон-Феррані у Франції. У березні 2026 року «Пасхальний день» отримав нагороду від Національної асамблеї Франції за найкращий політичний короткометражний фільм, а влітку став найкращим європейським фільмом на Краківському кінофестивалі. В Україні стрічка отримала премію «Золота Дзиґа» 2026 у категорії короткометражного ігрового кіно, а українська премʼєра відбулась 19 вересня на KISFF.
Премія Європейської кіноакадемії (European Film Awards) — це найголовніша кінопремія Європи. Нагороду вручають щороку з 1988 року за видатні досягнення в європейському кінематографі. Номінантів на 39-ту премію Європейської кіноакадемії оголосять 14 листопада 2026 року. 16 січня 2027 року відбудеться нагородження.
