Видавництво «Віхола» представило читачам одну з найбажаніших новинок весни, яку також можна буде придбати на «Книжковому Арсеналі», — книгу української фотографки, мандрівниці та письменниці Софії Яблонської «З країни рижу та опію».
Софія Яблонська народилася 15 травня 1907 року в селі Германів Львівської області в родині греко-католицького священика. Вона навчалася у Національній комерційній академії та у Драматичній школі Львова, опановуючи акторське мистецтво. У віці двадцяти років Софія вирушила в Париж, прагнучи яскравого та повного пригод творчого життя.
У французькій столиці вона пробує зніматися в декількох фільмах, тоді ж знайомиться з письменником Степаном Левинським, що захоплювався культурою Сходу та пробудив у ній інтерес до мандрівок в екзотичні країни. У Парижі Софія зустріла і Володимира Винниченка, з яким мала доволі близькі стосунки. Наприкінці 1928-го вона вирушає у свою першу далеку мандрівку — в Марокко, яка надихає авторку на створення першого роману «Чар Марока».
За три роки письменниця їде в навколосвітню подорож, знімає нариси про життя тубільців у французьких колоніях, документує свої відкриття на плівку (пізніше Софія опише їх у книзі «Далекі обрії»).
У 1934 році письменниця відвідала Таїланд, Малайзію, Яву, Балі, Нову Зеландію, Австралію і Таїті, де королева Марао запросила її стати частиною таїтянського народу та нарекла Теурою («червона птаха»). Завершилась мандрівка в Нью-Йорку. На Галичині Софію Яблонську — жінку, що сама здійснила навколосвітню подорож та зафіксувала свої думки в книжці, — вітали як справжню зірку.
У 1936 році була опублікована друга книга авторки — «З країни рижу та опію», де вона описує своє життя в Китаї.
«Це захопливий тревелог, що відкриває світ Китаю 30-х років минулого століття. Софія щиро й без прикрас ділиться тим, як стала залежною від опію і була свідком страти «піратів». Яблонська не лише спостерігала за життям Китаю, а й намагалася зафіксувати його на плівці. Та через віру китайців у те, що «одинокий погляд маґічного апарату в силі нагнати на них хворобу, а то й смерть», часто їй доводилося годинами чекати, псувати плівку, а потім іти ні з чим. Щоб мати змогу працювати, вона винайняла приміщення, створивши ілюзію справжньої комерційної діяльності, і з вікна знімала місцевих»,
— зазначають у видавництві «Віхола».
Книга стала частиною серії «Неканонічний канон», що має на меті перевідкрити знайомих для українців авторів та показати їх з іншого боку.
