Після публікації книги французького професора Мішеля Пастуро «Синій. Історія кольору» українське видавництво «Лабораторія» вирішило продовжити серію, представивши читачам видання автора, присвячене жовтому.
«Жовтий — один із перших кольорів, який людина почала виготовляти для живопису. Спершу вона малювала на своєму тілі, потім на камінні, скелях, на предметах хатнього вжитку, зрештою на стінах печер. Про перші натільні малюнки нам не відомо нічого. У кращому разі можна припустити, що наносили їх глиною і використовували для захисту від сонця, хвороб, комах і навіть темних сил. Очевидно, вони виконували ще й таксономічну функцію — розрізняли спільноти й клани, встановлювали ієрархію, підкреслювали важливі моменти й ритуали, розрізняли статі (червона вохра для чоловіків, жовта — для жінок?) і вікові групи. Утім, це все тільки здогадки»,
— зазначає автор.
У своїй книзі Мішель Пастуро досліджує тернистий шлях, який вдалося подолати всім відтінкам жовтого, щоб заполонити світ людини. Від перших натільних малюнків до скромного місця у повсякденному житті Європи на межі XIX століття і безколірного існування в сучасності. Мандруючи Європою, Східною Азією, Індією, Африкою і Південною Америкою, жовтий став частиною мистецтва, релігії, моди, літератури й науки і водночас залишився найменш визнаним.
«Світле волосся шляхетних дам і доблесних лицарів — як і герби та прапори — доводить, що у феодальну добу до жовтого часто ставилися позитивно: він асоціювався не тільки із золотом і сонцем, а й із честю, куртуазністю, красою і коханням. Водночас, як і будь-який інший колір, жовтий теж мав у тогочасних уявленнях багато негативних аспектів. І що ближче ми підходимо до кінця Середньовіччя, то різноманітнішими і чисельнішими вони стають. З кінця ХІІІ століття символіка жовтого суттєво погіршилася, навіюючи заздрість, ревнощі, брехню, безчестя і зраду. Доволі багато як на колір, що тривалий час непомітно ховався в тіні золотого»,
— підкреслює письменник.
Сучасна Європа не надає цьому кольору особливого значення, але так було не завжди. Увесь спектр його відтінків — від світлих і теплих до темних і сірчаних — гармонійно лягає на історію людства. Священний символізм часів античності й демонічний відтінок фальшивомонетників, означення лицарства, імператорський колір Стародавнього Китаю й індійський символ щастя. Автор згадує багато захопливих історій, пов'язаних з жовтим, сприйняття якого змінювалося в різні епохи.
Нагадуємо, що професор Мішель Пастуро спеціалізується на дослідженні середньовічної історії, геральдики, нумізматики та символіки і є автором серії книг про кольори. З 1983 року він очолює кафедру історії західного символізму в Практичній школі вищих досліджень у Парижі.
